Соціальні регулятори поведінки

 

Міністерство  освіти і науки, молоді та спорту України

Глухівський національний педагогічний університет  імені Олександра  Довженка

 

 

 

 

 

Соціальні регулятори поведінки людини

 

 

 

 

 

Підготувала:

студентка 41-ПП групи

факультету педагогіки та

психології

Мирошниченко  Оксана

Викладач: Шконда І. О.

Перевірено ____________

 

Глухів  - 2013

 

ЗМІСТ

 

Вступ

1. Характеристика соціальних регуляторів

2. Сутність соціальних норм як регуляторів поведінки людини

Висновок

Список використаної літератури

 

 

ВСТУП

З моменту виникнення суспільства  були створені регулятори людської поведінки. На жаль, багатоманітність життєвих ситуацій не можно передбачити з появою регуляторів поведінки. Поведінка особистості як об'єкта управління будується на підставі відповідних соціальних норм. Ці норми можна визначити як історично сформовані стандарти поведінки та діяльності, виконання яких для індивіда і групи є необхідною умовою залучення їх у соціальне ціле (або створення соціального цілого).

Норма з латинської мови «norme» — взірець. Це наявний у соціальній спільності чи групі стандарт, зіставленням з яким визначається прийнятливість і досконалість об'єктів, процедур і продуктів діяльності (зокрема, юридичні, моральні, мовні норми).

Основним змістом норми є  передусім вимоги суспільства. Соціальні норми кожної групи виявляються у відповідних правилах і у вигляді засобу, по-перше, для орієнтації поведінки кожної особистості в тій чи іншій ситуації, по-друге, для соціального контролю за їх поведінкою з боку певної спільності людей.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Характеристика соціальних регуляторів.

Можна стверджувати, що групові (або соціальні) норми зазвичай є стандартом поведінки в малій групі, регулятором відносин, які в ній наявні. Учені, аналізуючи різноманітність групових норм, зумовлених системою офіційних та неофіційних відносин, виділили загальну характеристику функціонування норм у малій групі.

По-перше, норми є продуктом  соціальної взаємодії і виникають у процесі життєдіяльності групи, а також вводяться до неї більшою соціальною

спільнотою (наприклад організацією).

По-друге, група не визначає норм для кожної можливої ситуації, вони формуються лише щодо дій і ситуацій, які мають певну важливість для групи.

По-третє, норми можуть застосовуватися до ситуації загалом, безвідносно до окремих членів групи і ролі, яку вони відіграють, а можуть лише

регламентувати виконання  соціальних ролей, тобто бути рольовими стандартами поведінки.

По-четверте, норми вирізняють за мірою їх прийняття групою: деякі  норми схвалюють майже всі учасники групи, натомість інші підтримує лише незначна кількість.

По-п'яте, норми відрізняються  також за мірою і широтою девіантності (відхилення), що допускаються, і відповідним діапазоном санкцій, які у цьому разі застосовують [ 5 ].

Групові норми регулюють діяльність групи як організаційної одиниці в її прямуванні до певної мети. Форми вияву і дії цих норм різноманітні й охоплюють широкий діапазон: від зовнішніх ритуалів до морального та естетичного вибору. Особливо потрібно акцентувати, що функціонування групових норм безпосередньо пов'язане із соціальним контролем за поведінкою індивіда. Дотримування групових норм забезпечується відповідними санкціями.

Соціальні санкції (лат. «sanction» — непорушна, жорстка постанова) — це засоби соціального контролю, які виконують функцію інтеграції групи, регулюють поведінку її членів. Виокремлюють позитивні санкції, тобто заохочення до дій, бажаних для групи, схвалюваних нею, та негативні — як покарання за небажані дії [ 3 ].

Головним призначенням дії  групових норм є забезпечення існування  групи як цілісної системи у суспільній діяльності. Цілі, які ставить перед собою індивід, значною мірою визначаються саме груповими нормами. Вплив групи на індивіда виявляється в його бажанні узгоджувати свої дії з нормами, прийнятими в групі, й уникати тих дій, які можна розглядати як відхід від них.

Ті чи інші соціальні норми  мають як малі, так і великі групи (класи, етнічні спільності). Західні дослідники виявили, що у виробничих групах на неформальній основі часто виникають неписані стандарти рівня продуктивності праці, які не можна перевищувати (Хоторнський експеримент). Ці неформальні стандарти регулюються різними груповими санкціями. Таке обмеження продуктивності є одним зі стихійних способів боротьби працюючих з підвищеною інтенсивністю праці з боку роботодавців [ 1 ].

Отже, соціальні норми  виникають не тільки в результаті цілеспрямованої діяльності офіційних організацій, але й стихійно, тобто неофіційно. Особливо це яскраво виявляється на рівні малих груп.

Дослідження виявили зв'язок між віком, статтю працівників та їхніми орієнтаціями на певні норми. У цілому систематичне вивчення соціальних норм працівників (залежно від соціально-демографічних і професійно-кваліфікаційних характеристик) є необхідною умовою ефективного стимулювання трудової діяльності й оптимізації управлінських відносин.

2. Сутність соціальних норм як регуляторів поведінки людини

Орієнтуючись на певні цінності, суб’єкт має постійно корегувати свою

поведінку, узгоджуючи її з прийнятими в суспільстві  соціальними нормами.

Як відомо, у кожній соціальній організації встановлюються свої традиції, певні правила поведінки, і кожний її член повинен поводити себе згідно з ними. Комплекс правил поведінки в різних соціальних ситуаціях, обмежень (вимоги, побажання й очікування стосовно соціальної поведінки), яких слід додержуватися індивідам за нормального функціонування соціальної

організації, називається соціальними нормами, що діють у відповідній сфері. Це — сукупність формальних і неформальних вимог, які висуваються соціальною організацією до своїх членів і визнаються більшістю її членів. Cоціальні норми зазвичай за орієнтацією є такими самими, як і юридичні, тільки менш чіткими, не завжди письмово зафіксованими.

Соціальні норми регулюють  усі важливі сторони життєдіяльності  соціальної організації: функціональні відносини, взаємовідносини між підлеглими і керівниками, їх функціональну активність і навіть манеру поводитися, розмовляти, одягатися тощо. Особливо детально і жорстко вони визначають ступінь участі кожного індивіда в спільній діяльності, його взаємовідносини з керівником. Щодо інших питань, то вони більш гнучкі, допускають варіації та відхилення [ 2 ].

У соціальній сфері діє багато соціальних норм: ставлення до державної

власності, до власної активності, професійно-посадові, моральні та інші норми. Індивіди можуть або визнавати ці норми, або протидіяти їм.

Соціальні норми виробляються в процесі соціальної взаємодії  людей відповідно до їхніх уявлень про належне, бажане, вони пов’язані згруповими цінностями і сформовані на їх підставі. Взаємодії, які повторюються, є стійкими, викликані до життя суспільними потребами, а отже, вимагають установлення певного порядку, тобто розробки відповідних стандартів.

У соціальних нормах закріплюються ознаки таких відносин, що відповідають потребам соціальної організації. Стимулююча суть норм у тому й полягає, що вони ніби відкривають і окремому індивіду, і групі, і всьому колективу напрям діяльності, схвалюваної соціальною організацією в цілому. Норми виникають передусім через загальні потреби організації.

Повторюваність актів  соціальної діяльності, взаємодій потребує наявності таких загальних правил, які б дали можливість регулярно й однаково

включатися в ці взаємодії  суб’єктам організацій. Соціальні норми втілюють у собі абстрактну модель регульованих взаємодій, дають змогу індивідам передбачити дії інших суб’єктів і відповідним чином будувати власну соціальну поведінку.

Реалізуючи вибіркове  ставлення до різних варіантів соціальної поведінки і виступаючи практичними критеріями такого ставлення, соціальні норми закріплюють за одними з них тип позитивних, слушних, за іншими —

негативних. Орієнтуючи людей  у соціальній поведінці, норми стають для них мірою їхньої поведінки, а для організації — масштабом оцінки цієї поведінки. Мірою поведінки керується суб’єкт, а оцінює його дії організація (адміністрація, колектив).

Соціальні норми мають специфічні ознаки. Їхній зміст формується на основі реальної поведінки індивідів, без участі будь-яких директивних видів, без участі будь-яких директивних інстанцій, спільною творчістю людей, як підсумок природного відбору їхніх суджень про різні способи поведінки — належні, схвальні та бажані. Вони підпорядковують орієнтацію суб’єктів у ситуації вибору, а також забезпечують соціальний контроль їх поведінки, узгоджуючи тим самим взаємодії в межах відповідної організації. Тут діють соціальні норми, що відбивають принципи і вимоги, якими керуються суспільство в цілому й окремі соціально-професійні групи. Можуть об’єднуватися в кодекси (для лікарів — клятва Гіппократа, для військових — присяга), проте, переважно існують у свідомості людей загалом, без чіткого словесного оформлення [ 4 ].

Найзагальніші норми називають  моральними принципами. Однак і в  тих

випадках, коли соціальні норми ніяк не зафіксовані, необхідність їх додержання припускається та перебуває під соціальним контролем. На формальному рівні соціальні норми в соціальній організації можуть бути подані як певні обов’язки, регламенти, вимоги до поведінки, правила (заборони), де засоби підпорядковані цілям, близькі цілі підпорядковані віддаленим. Їх закріплено в посадових інструкціях, наказах, статутах, тобто в певних організаційних документах, і вони мають важливе значення в регулюванні поведінки людини.

Рівень дотримання посадових норм багато в чому залежить від професійної компетенції особи. Від того, як індивід розуміє ці норми і додержується їх, залежить ефективність його роботи. Цей вид соціальних норм має значення для оцінки діяльності суб’єкта. За тим, як особа виконує свої посадові обов’язки, формується думка про її майстерність, уміння, знання, здібності.

На неформальному рівні норми подано як традиції, громадську думку, звичаї, що встановилися в групі, обряди.

Норми - традиції зазвичай існують у формі стійких ролевих стандартів поведінки, що склалися в організації в результаті спільної професійної практики. Існують взірці ролей керівників різних рівнів, працівників різної кваліфікації, фахівців різної спеціалізації. Не завжди ці норми відповідають суспільним, оскільки в них зафіксовано звички, погляди конкретної організації і діють вони в цій організації. У разі такого розходження може виникнути конфліктна ситуація під час адаптації новачків організації.

Дієвість традицій у регулюванні  поведінки значною мірою визначається силою громадської думки, яка захищає ці традиції, і залежить від того, чи відповідають вони інтересам усього колективу, наскільки вони актуальні для колективу в певний час. Тому, оцінюючи зміст звичаїв і традицій, дуже важливо поряд із традиціями, що склалися в конкретній трудовій організації, максимально враховувати загальнолюдські традиції, засновані на таких нормах, як відповідальність, ретельність, сумлінність тощо [ 6 ].

Стосовно соціальної поведінки норми виконують приписуючу і оцінну

функції. Вони задають суб’єктам  певний тип поведінки, дають їм змогу оцінювати свої вчинки, вчинки інших, ситуації, співвідносити явища, що оцінюються, з еталонами, вибирати, обстоювати, формувати, направляти і корегувати свою поведінку. Зафіксовані в уяві соціальні норми кожен суб’єкт використовує як масштаб, критерій, за якими оцінюється власна і чужа поведінка, обирається певний її варіант. Об’єктивізуються норми у вчинках, моральних якостях особи, моральних позиціях і ставленні до оточення. Здатність норм до такої об’єктивізації й робить їх справжніми регуляторами соціальної поведінки. Їх приписуюча функція допомагає індивіду вибрати відповідну поведінку, а оцінна — судити про правильність такого вибору.

У всіх сферах суспільного життя норми діють поруч із цінностями. Спільне між соціальними нормами і цінностями полягає в тому, що вони регулюють соціальні відносини. З їх допомогою координуються дії та вчинки суб’єктів соціальних відносин. Вони мають сприяти тому, щоб кожна особа діяла в спільних інтересах групи, спільноти, суспільства [ 7 ].

Отже, важливо, щоб цінності й норми, притаманні суспільству, групі, були визнані та додержувалися кожною особою. Навряд чи знайдеться людина, яка б не сприймала цю цінність, але далеко не всі прагнуть оволодіти нею. Одні не хочуть відривати на це час від відпочинку, інші — від домашніх справ, треті — ще через якусь причину. У суспільстві має бути створено умови, щоб кожна особа визнала за необхідне досягнення соціальних цінностей. Це принесе користь і особі, і колективу, і суспільству.

 

Висновок:

Проаналізувавши літературу, можно сказати,що межі застосовування соціальної норми є психологічною нормою. Людину, яка перебуває в таких межах, можуть засуджувати, якщо вона, наприклад, щось робить усупереч соціальним нормам. Якщо ж людина перебуває за межами психологічної норми, то її вважають ненормальною, спільнота відмовляється її розуміти.

В ідеалі соціальні норми мають збігатися з юридичними, тобто всі письмово викладені положення, правила, закони треба визнавати не на словах, а на ділі, і кожне їх порушення необхідно засуджувати. У реальному житті, як правило, соціальні норми є набагато ширшими від юридичних, хоча дії окремих суб’єктів спрямовано на те, щоб за можливості звузити їх.