Професійна соціальна робота: стан і перспективи

Куцибала Д.Є.

Буковинський  державний фінансово-

економічний університет,

м. Чернівці

Науковий керівник – к.соц.н. Камбур. А.В.

Професійна соціальна робота: стан і перспективи

Автор статті розглядає процес професіоналізації  соціальної роботи та остаточне становлення її як повноцінної професії з високим статусом і позитивним іміджем у суспільстві.

Ключові слова: соціальна робота, соціальний працівник, професіоналізація, клієнт.

Соціальна робота в Україні до сьогодні знаходиться в стані розвитку. При цьому вона є досить перспективним видом діяльності з огляду на потребу в ній з боку нашого суспільства.

Заявленою проблематикою  сьогодні займаються такі дослідники як І. І. Мигович, М. П. Лукашевич, В. І. Полтавець, А. Г. Горілий, які дали ґрунтовний аналіз сучасних теорій і технологій соціальної роботи, розкрили її парадигмальні та системні основи.

Складна економічна ситуація спричинила існування великої кількості потребуючих різноманітної кваліфікованої допомоги. Цю обставину, з точки зору функціоналістської соціології, можна вважати не лише однією з причин появи в Україні нової професії, але й одним з факторів, що стимулюють розвиток професійної соціальної роботи. Лише високоякісна спеціалізована професія може успішно боротися як з наслідками, так і з причинами існуючих проблем. З огляду на це суспільство безпосередньо зацікавлене у якнайшвидшій інституціалізації соціальної роботи та остаточному становленні її як повноцінної професії з високим статусом і позитивним іміджем у суспільстві.

Якщо розглядати соціальну роботу більш прискіпливо, то можна побачити, що процес її професіоналізації ще не закінчився. Професіоналізація в широкому соціальному сенсі розуміється як створення і розвиток суспільних інститутів, а також правил і норм, пов'язаних з формуванням професійної структури суспільства. У вузькому сенсі процес професіоналізації означає формування професійних груп, які мають специфічні інтереси і цінності, а також професійних позицій і ролей. Тільки пройшовши через професіоналізацію, діяльність може називатися професією з точки зору соціології.

Професіоналізація потребує усвідомлення того, що складає професію - самоідентифікація соціального працівника повинна бути пов'язана з певним набором функціональних ознак, за якими людина і соціум пізнають професію, і з почуттям приналежності до чітко обмеженої професійної групи [1, с.97].

Сам факт невизначеності в характеристиці діяльності соціального  працівника вказує на слабку символічну вираженість інституту соціальної роботи в сучасному українському суспільстві – у зв'язку з цим соціальні працівники не можуть конкурувати з новими професіями, що з'явилися в нашій країні також порівняно недавно.

Соціальна робота вимагає високого професіоналізму, певних знань, вмінь і навичок  фахівця для забезпечення кваліфікованого  сприяння людям у вирішенні їхніх життєвих проблем. Особлива увага повинна бути приділена специфіці вищої освіти у сфері соціальної роботи. Оскільки для протікання процесу професіоналізації соціальної роботи потрібна якісна підготовка кадрів, здатних до повноцінної реалізації сучасних методів і технологій на практиці, вищі навчальні заклади та соціальні служби повинні являти собою комплекс установ, що формують професійних фахівців. При цьому навчання соціальної роботи повинно проходити з урахуванням специфіки даної професії, і необхідний принципово новий підхід до поєднання теорії та практики студентів: зокрема, слід відзначити впровадження в освітній процес запозичених за кордоном інноваційних методик, які успішно проходять апробацію в умовах українських вузів.

Слід підкреслити, що реформування освітньої сфери неминуче позначиться як на соціальній роботі, так і на суспільстві в цілому, оскільки всі ці елементи взаємопов'язані і зумовлюють модернізацію і трансформацію один одного.

Соціальна робота не повинна вважатися  некваліфікованою працею чи непрестижним заняттям, тому, що це впливає на статус професіонала і на ставлення до його знань і можливостей. В даний час більшість людей як і раніше не мають адекватного уявлення про соціальну роботу як професію і сприймають її згідно сформованим раніше стереотипами. Це провокує стагнацію її негативного іміджу і викликає запитання типу: «навіщо потрібна освіта з соціальної роботи?», «чому там вчитися?» і т. п.

Недостатнє  володіння інформацією про майбутню професію піддає образ професії так званій деромантизації. За даними опитувань, проведених Е. Р. Ярською-Смирновою та П. В. Романовим серед студентів спеціальності «соціальна робота», «... чим ближче до випускного курсу, тим краще студенти знають, що собою представляє їх професія, і тим менше впевненості у працевлаштуванні за фахом» [2, с.276]. А це приводить до зниження професійної спрямованості та, як одного з її критеріїв, професійного самовиховання (яке виражається в «прагненні сформувати в собі професійно важливі якості, а також в оволодінні необхідними для цього знаннями і навичками») [3, с.77]. Все це призводить до зниження ефективності підготовки фахівців і погіршення якості освіти, тоді як саме від випускників вузів очікується великий внесок у професіоналізацію соціальної роботи.

Дослідження, проведені в 2005-2006 рр. показали, що сучасні соціальні служби володіють певними організаційними ресурсами, якими можна скористатися для розробки стратегій професіоналізації. При цьому в різних установах керівництво користується своїми можливостями неоднаково і не завжди ефективно, по-різному використовує наявний у них кадровий потенціал [4].

Позбавлені контролю рекрутування, який має велике значення для професіоналізації, організації на роботу замість фахівців приймають непідготовлених людей, а потім установа витрачає кошти на їх перепідготовку або підвищення кваліфікації, тоді як логічніше було б відразу набирати випускників відповідної спеціальності.

Перспективою  розвитку соціальної роботи є спільна взаємовигідна діяльність різних державних структур і громадських організацій, спрямована на ефективний розвиток і вдосконалення професійної сфери соціальної роботи. Вищі навчальні заклади, що готують бакалаврів, магістрів соціальної роботи повинні виступати учасниками соціального партнерства, тоді населення буде зацікавлене у розвитку інституту соціальної роботи.

Проведене у  вересні-жовтні 2006 року дослідження  ефективності та якості соціального  обслуговування показало, що співробітники  соціальних служб відзначають потенційно значущу роль клієнтів, яким привласнювалася активна позиція в подальшій роботі [5].

Список використаних джерел та літератури

1.Волкова О. Профессиональное  поле в условиях глобализации. // Глобализация и вопросы социокультурной  адаптации. II конгресс социологов Казахстана. Сборник материалов. Часть 1. Астана, 2005, с. 97.

2. Ярская-Смирнова Е. Р., Романов П. В. Теория и практика социальной работы: исследование «скрытого знания» // Антропология профессий: сборник научных статей. Саратов: Центр социальной политики и гендерных исследований, Научная книга, 2005, с. 276.

3.Верхова Ю. Л. Проблема формирования профессиональной направленности личности студентов технического вуза. // Вопросы научной теории и социальной практики. Выпуск 2. Саратов: Научная книга, 2005, с. 77.

4.Бетурлакин В. В. Менеджмент в социальной службе: особенности управления профессионализацией. // Журнал исследований социальной политики, том 5, № 1, 2007.

5.Исследование проведено в рамках  проекта «Новая идеология и  практика социальных услуг: региональные модели оценки эффективности в условиях либерализации социальной политики (на материалах Саратова и Самары)» при поддержке Независимого института социальной политики. Руководитель проекта П.В. Романов, грант №SP-06-2-15.