Природні ресурси, їхня класифікація та економічна оцінка

Майже третину загальної  чисельності докторів і кандидатів наук становили жінки, при цьому  серед докторів наук - 15,2%, а серед  кандидатів - 34,7%. З-поміж науковців, що володіли вченим званням академіка або члена-кореспондента, 6,9% складали жінки, серед професорів або доцентів — 26,6% були жінки, а серед старших наукових співробітників — 24,4%.

Переважна більшість  науковців вищої кваліфікації зосереджувалась в організаціях Національної академії наук 9458 осіб. (43,0%), Міністерства освіти та науки - 2633 (12,0%), Української академії аграрних наук - 2380 (10,8%), Академії медичних наук - 1627 (7,4%), Мінпромполітики - 1254 (5,7%), Міністерства охорони здоров'я - 853 (3,9%), а в інших міністерствах і відомствах - 11,2%.

Розподіл наукових кадрів вищої кваліфікації по території  України нерівномірний. Більшість  їх у 2000 р. мешкало і працювало  у промислово розвинутих регіонах. Так, майже 28,0% зосереджено в м. Києві, 14,7% - у Харківській, 7,3% - Дніпропетровській, 7,1% - у Львівській, 6,8% - у Донецькій і 6,6% - в Одеській областях.

Понад 29% загальної чисельності  докторів та кандидатів наук захистились у галузях технічних, 14,9% - медичних, 12,3% - фізико-математичних, 7,9% - економічних, 6,1% - біологічних наук.

При аналізі розподілу  докторів і кандидатів наук за віком  привертає увагу загальна тенденція "старіння" наукових кадрів вищої кваліфікації. Зокрема, біля 58% їхньої загальної чисельності становлять особи старші 50 років. Причому зазначимо, що відповідна тенденція серед докторів наук простежується чіткіше. Так, якщо частка докторів наук у віці після 55 років перевищує 67%, то серед кандидатів наук цей показник сягає майже 38%. Біля половини загальної чисельності кандидатів наук (47%) складають особи у віці до 50 років, а серед докторів наук їхня частка ледь перевищує 17%. Всього два доктори наук в Україні молодші ЗО років, у той час, коли чисельність молодих кандидатів наук складає 2639 осіб. Пересічний вік доктора наук в Україні становить 57 років, кандидата наук - 49 років.

Упродовж 1991-2000 рр. проходило  неухильне зменшення чисельності працівників наукових організацій в Україні. Зокрема, їхня кількість за цей час скоротилася більше, ніж у 2,3 раза (від 449,8 тис. осіб до 188,0 тис. осіб). Ця ж тенденція торкнулася і фахівців, що зайняті науковою та науково-технічною роботою, адже за означений період їхнє число змінилося від 295 тис. до 120,8 тис. осіб, а у 2002 р. до 107,4 тис. осіб. Питома вага спеціалістів вищої кваліфікації (докторів і кандидатів наук) у загальній чисельності працівників основної діяльності наукових організацій у 2002 р. склала 19,6%, тоді яку 1991 р. вона сягала лише 10,6%. Як бачимо, наявне зростання кількісного персонального забезпечення якості наукових вишукувань. Разом із тим має місце скорочення найактивнішої частини наукового потенціалу — кандидатів наук. їхня чисельність у 2002 р. становила 17,1 тис. осіб, тобто, порівняно із 1991 роком зменшилась у 1,5 раза.

Складне фінансове становище наукових установ, руйнування наукових шкіл і колективів, що створювалися десятиріччями, а також падіння престижу науково-технічної діяльності внаслідок низького рівня оплати праці працівників негативно вплинули на творчу активність науковців.

Щорічно скорочується кількість наукових розробок, що виконуються. Так, у 2002 р. науковцями України завершено та передано замовникам 38,3 тис. розробок, супроти 51,9,4 тис. - у 1995 р. чи 82,0 тис. - у 1991 р. Із їхньої загальної кількості у 2000 р. 3,9 тис. досліджень були спрямовані на створення нових видів техніки, 3,6 тис. - нових технологій, 1,1 тис. - нових матеріалів тощо. Коли у 1990 р. кожна четверта розробка зі створення нових видів техніки та технологій містила нові технічні рішення на рівні винаходу, то у 2000 році такою була лише майже кожна восьма розробка.

За кількістю патентів у розрахунку на чисельність наукових працівників Україна у 15-20 разів відстає від розвинутих країн світу. Так, у 2000 р. науковцями було подано у патентні відомства України та зарубіжних держав понад 6,5 тис. заявок на видачу охоронних документів, отримано 6,1 тис. патентів, що майже у 2,4 рази менше, ніж у 1991 р. Найбільше наукових розробок у 2000 р. виконано у галузі технічних наук - 51,6% кількості всіх прикладних досліджень, у сфері економічних наук - 15,7% та сільськогосподарських наук - 14,6%.

Свідченням ефективної наукової діяльності є вихід друкованих праць, яких у 2000 р. побачило світ більше 160 тис. одиниць. З-поміж них найбільша  кількість припала на Міністерство освіти і науки -81,7 тис. (51,0%), Міністерство охорони здоров'я - майже 21,2 тис. (13,2%) та Національну академію наук - біля 20 тис. (12,5%). Ще більша перевага науковців Міністерства освіти і науки над своїми колегами з інших наукових установ мала місце за випуском монографій, підручників і навчальних посібників, яких вони видали 5193 одиниці (60,8% від загального числа означеної продукції). Частка монографічної та навчальної літератури, опублікованої співробітниками Міністерства охорони здоров'я склала всього майже 9,0%, а Національної академії наук - ледь більше 7,1%.

Поповнення наукового  потенціалу вищої кваліфікації здійснюється в основному за рахунок підготовки фахівців в аспірантурах і докторантурах. У 2000 р. в Україні 418 установ проводили підготовку аспірантів і 209 - докторантів. За останні роки, загалом, збільшується чисельність фахівців, які були прийняті і закінчили аспірантури та докторантури. Однак, їхня ефективність дуже низька. Порівняно із 1990 роком, прийом аспірантів збільшився на 86,1 %, а докторантів (порівняно із 1991 р.) - на 85,2%. Загальна чисельність аспірантів і докторантів у 1999 році склала відповідно 23,3 і 1,1 тис. чоловік. У той же час, із загальної кількості аспірантів у рік закінчення аспірантури (впродовж 1990-2000 рр.) захищали дисертації щорічно 500-900 людей, тобто лише кожний п'ятий-шостий випускник. А в 2000 р. загальна чисельність захищених кандидатських дисертацій (з урахуванням осіб, що захищалися поза аспірантурою), порівняно з 1990 р., зросла майже на 44%. Аналогічна ситуація спостерігається і в докторантурах, де у 1991-99 рр. тільки кожен п'ятий докторант закінчував навчання із захистом дисертації. Становище ще більше погіршилося у 2000 р., коли лише 37 пошукачів завершили докторантуру (із 401) із захистом дисертації (майже кожен 11). Тому збільшення загальної чисельності докторів наук від 8133 осіб у 1991 р. до 11008 осіб у 2002 р. значно може бути зумовлене розширенням практики присудження наукового ступеня доктора наук за сукупністю робіт, надрукованих без захисту докторської дисертації або спрощенням процедури їхнього захисту.

Збереження подібної тенденції підготовки науковців  вищої кваліфікації призведе до посилення тенденції "старіння" наукових кадрів, подальшого спаду науково-технічної діяльності тощо. В свою чергу, зафіксує подальше відставання держави у галузі створення та використання новітніх технологій нової наукомісткої продукції, зниження конкурентоспроможності вітчизняних товарів на світовому ринкові. Економічна криза, яка охопила виробничу, фінансову і соціальну сфери, нестабільність у суспільстві негативно відбивалися на винахідницькій і раціоналізаторській діяльності. Лише за 1991-95 роки кількість авторів, які подали рацпропозиції або заявки на винаходи, зменшилась у два рази. Однак за наступні 1995-2000 рр. ситуація змінилася на протилежну, і вже за означений період число поданих заявок на винаходи зросло майже у 1,5 раза.

Недостатнє фінансування науки і відсутність об'єктивної оплати праці вчених призвели до розпаду  багатьох наукових колективів, до переходу найкваліфікованішої частини наукового потенціалу України - докторів і кандидатів наук - у інші сфери або до виїзду за межі України. Зокрема, найбільше науковців вищої кваліфікації (докторів наук) у 2000 р. виїхало до СІЛА (9 осіб), Німеччини (6), Росії (3). Картина дещо змінилася у 2002 р., коли до означених вище країн переїхало, відповідно — 5,4, 3 докторів наук. Хоча загальна кількість таких емігрантів майже залишалася стабільною, адже у 2000 р. їх нараховувалося 26 осіб, а у 2002 р. — 27 осіб.

Вищеназвані негативні  процеси загрожують змінити економічний  потенціал України. Якщо в 70-х рр. минулого століття Україна займал апровідне місце в світі за числом учених на 1000 зайнятих у виробництві, то в середині 90-х років на 1000 зайнятих їх припадало 8,4 супроти 11,5 у Франції, 10,3 в Англії.

Перехід до ринкових відносин в умовах спаду виробництва, різке  скорочення попиту виробничої сфери  на науково-технічну продукцію, дефіцит  бюджетних асигнувань негативно  вплинули на стабільність роботи наукових організацій. Наука, на відміну від виробничих галузей народного господарства, має вкрай низькі стартові можливості для входження у ринок. Вони зумовлені довгим періодом між виникненням ідеї та її реалізацією, високим ступенем ризику вкладання коштів у довгострокові науково-технічні проекти. Водночас, за останні роки спостерігається постійне скорочення інвестицій у науково-технічну сферу. Частка витрат на фінансування науки у внутрішньому валовому продукті скоротилась із 3,1 % у 1990 р. до 1,17% у 2000 р. Водночас, має місце зростання за 1995-2002 рр. витрат на наукові та науково-технічні роботи із 652,0 млн. до 2611,7 млн. грн.

Із загального обсягу фінансування науково-технічних робіт  більша частина коштів (933,6 млн. грн., або 35,8%) надходила від замовників на території України. Частка держави у науковому фінансуванні склала 28,1%. Великими фінансовими донорами науково-технічних робіт виступили іноземні держави, що вклали у науку 683,1 млн. грн., або 26,2%. Питома вага витрат на науку за рахунок державного бюджету знизилася, бо у 1995 р. державне фінансування її складало 37,6%. Із усього обсягу виконаних наукових і науково-технічних вишукувань власними силами організацій (підприємств) на фундаментальні дослідження припало 17,0%, на прикладні дослідження -13,8%, на науково-технічні послуги - 13,7%, проте найбільшою була частка розробок-55,5%.

В умовах дефіциту бюджетних  асигнувань оптимальним для розвитку вітчизняної науки було б розширення участі у міжнародних науково-технічних програмах і проектах, отримання замовлення на виконання НДДКР із країн далекого зарубіжжя, збільшення частки обсягів НДДКР, що виконуються для замовників із країн СНД. Разом із тим, ці напрямки не знаходять поширення.

У 2000 р. вартість основних засобів науково-технічної діяльності перевищила 7170,8 млн. грн., більше 28% яких припадає на машини та устаткування (2028,3 млн. грн.). Майже 2/3 (62,8%) загальної вартості основних фондів зосереджена у галузевому, а біля третини (30,8%) — в академічному секторах, де фондоозброєність працівників найвища (відповідно, 4504,4 і 2208,5 млн. грн.).

Понад 57% наявного парку  машин та устаткування (1165,5 млн. грн.) у 2000 р. було зосереджено у галузевому, третя частина (663,3 млн. грн.) — в  академічному, 6,3% — у вузівському секторах науки. Вони забезпечені технічними засобами підрозділи заводської науки, на які припадає лише 2,3% загальної вартості основних засобів і 7,3% - машин та устаткування. Технічна оснащеність виконавців наукових досліджень і розробок (без урахування сумісників) пересічно по обстежених організаціях склала 10,8 тис. грн. Найвища вона в академічних наукових організаціях - 13,3 тис. грн., а найнижча - у підрозділах заводської науки - 5,4 тис. грн.

Продовжує знижуватись  і кількість виконаних розробок. Так, коли у 1991 р. їх було створено 82,0 тис. одиниць, то у 2000 р. - вже 38,3 тис. Особливо швидкими темпами зменшувалися розробки, в яких було використано винаходи — майже у 7 разів (від 6,9 тис. до 1,0 тис. одиниць).

Нестабільна робота наукових організацій негативно впливає на інноваційну активність промислових підприємств. У 2000 р. вибірковому обстеженню інноваційної діяльності підлягало 18,0% промислових підприємств України (1705). Обстеження показало, що інноваційний процес в Україні ще не набув достатніх темпів, але підприємства із чисельністю працюючих більше 5000 — менше 5000 осіб і такі, що мають достатньо розвинену матеріально-технічну базу, виявляють найбільшу інноваційну активність.

Як і за минулі роки, основним джерелом фінансування технологічних інновацій залишаються власні кошти підприємств. У 2002 р. за їхній рахунок виконано більше 71% загального обсягу інноваційних робіт (у 1999 р. - 69,3%). Частка коштів держбюджету у загальному обсязі інноваційних витрат досягла лише 15%,проти 10,1% у 1999 році. Дещо збільшилася питома вага інноваційних робіт, що виконувалися за рахунок залучення коштів інвесторів -10,7%, проти 8,2% у 1999 році. Та українська інноваційна сфера ще не стала привабливою для вітчизняних та іноземних інвесторів. Тому у 2000 р. за рахунок залучення інвестицій мали змогу виконувати інноваційні роботи лише 2,4% обстежених підприємств (у 1999 р. - 1,6%). У 2000 р. від вітчизняних та іноземних інвесторів на розвиток інноваційної діяльності надійшло 182,5 млн. грн., а у 2002 р. - вже 322,8 млн. грн.. Кредитами банків, як і у 1999 р., користувалися менше 2% підприємств, що здійснювали інновації. Сума витрат за рахунок кредитних коштів склала 110 млн. грн., або 6,3% від загальної їхньої суми (у 1999 р. - 71,9 млн. грн. і 6,1%).

4.7. Потенціал трудових ресурсів

Трудові ресурси —  частина населення країни, яка  здатна до трудової діяльності. До трудових ресурсів України відносять працездатне населення: чоловіки у віці від 16 до 60 років і жінки від 16 до 55 років, а також підлітки до 16 років та особи пенсійного віку, які беруть участь у суспільному виробництві.

На 1.01.2003 р. кількість  населення в Україні становила 48003,5 тис. осіб, а зайнятих в усіх сферах економічної діяльності — 21,0 млн. осіб (на 2001 р.), із них у галузях економіки - 15,1 млн. осіб, інших сферах економічної діяльності — 5,9 млн. осіб. Характерною особливістю є те, що частина працездатного населення, задіяного в усіх сферах економіки постійно скорочується і у 2001 р., порівняно з 1985 р., цей показник зменшився на 4,1 млн. осіб. Причому, темпи його зниження за останні шість років (1996-2001 рр.) зросли більше ніж удвічі, оскільки за 1985-96 рр. кількість економічно активного населення упала на 1,8 млн. осіб, аза 1996-2001 р. - на 2,2 млн. ос.

Також скорочується частина зайнятого населення у галузях матеріального виробництва і у невиробничій сфері — зокрема, від 7,1 млн. осіб у 1985 р. до 6,9 млн. осіб у 2001 р.

Труднощі, пов'язані з  реформуванням і структурною  перебудовою економіки України  зумовили територіальні відмінності в ефективному використанні потенціалу трудових ресурсів. По областях України рівень зайнятості працездатного населення у працездатному віці коливався за 1995-2002 рр. найбільше у межах 40-50% (див. табл. 3.2). Однак мали місце випадки, коли він виходив за нижню межу цього показника (за 1995 р. — для АРК і м. Севастополя, за 2002 р. — для Івано-Франківської, Житомирської, Луганської і Тернопільської областей), або був більшим від його верхніх значень (за 1995 р. — для Хмельницької області, за 2002 р. — для м. Києва і Хмельницької області). За такий короткий відтинок часу чітко простежується тенденція до зменшення частки зайнятих в економічній діяльності по всіх областях України. Виняток становлять АРК, Одеська, Дніпропетровська, Закарпатська, Миколаївська, Сумська, Вижницька і Харківська області та міста Київ і Севастополь, де відносна величина задіяних у народногосподарському виробництві збільшилася. Зазначимо, що на 1.01.2003 р. найменшим рівень зайнятості був у Івано-Франківській (37,5%), Тернопільській (37,6%), Луганській (38,6%), Житомирській (38,7%) областях, АРК (40,1%) і Кіровоградській (40,7%) області. Найбільша частка залученої в економіку людності спостерігалася у м. Києві (53,8%), Хмельницькій (50,8%) області, м. Севастополі (49,9%), Миколаївській (49,2%), Сумській (48,9%) і Дніпропетровській (48,4%) областях.

5. Ресурсозбереження - головний напрям використання природно-ресурсного потенціалу.