Пер Монсон «Човен на алеях парку»

 

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ I НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки

 

 

 

 

 

 

 

 

Есе на тему: 
Пер Монсон «Човен на алеях парку»

 

 

 

 
студентки 37 групи

факультету романо-германської філології

Бруцької Вікторії

 

Луцьк  2012

У своїй книзі «Човен на алеях парку» Пер Монсон розглядає суспільні відносини та соціологію як науку. Автор використовує яскраві метафори для полегшення сприймання своїх думок читачами.

Так, наприклад образ гвинтокрила, який завис спершу над парком, а потім над морем, символізує фундаментальне завдання, що постає перед тими, хто намагається вивчати суспільство. Соціолог спостерігає всі ці відносини ніби згори, стоячи осторонь, вивчає, порівнює, знаходить закономірності.

Парк — це символ того, що в соціології називається соціальною структурою суспільства. Люди, які прийшли в парк, сприймали його як якийсь заздалегідь встановлений порядок — аналогічно людство сприймає соціальну структуру суспільства. Тобто суспільство задає для індивіда певні параметри поведінки, які від нього очікуються, і які він приймає і діє відповідно до них. Соціальні відносини здебільшого лише задають рамки поведінки, вихід за які навряд чи можливий, але поведінка в межах яких дає певну міру свободи. Однак, важливо зазначити, що «поведінка, що відхиляється» є «такою, що відхиляється» на тлі «нормальної» і, отже, відхилення від початку закладено в громадські структури.

Картина поведінки відвідувачів парку є свого роду моделлю  і характеризує той напрямок у соціології, що вивчає суспільство незалежно від тих чи інших основоположних зразків поведінки, яких окрема людина дотримується протягом свого життя. При цьому, перш за все, абстрагуються від того, чому індивід вибирає той чи інший зразок поведінки, встановлений колективом. Такий підхід називається структуралістським напрямом соціології і є, ймовірно, одним з найбільш значних. Основна ідея його полягає в тому, що суспільство найкраще вивчати у вигляді стабільної соціальної структури, окремі соціальні інститути якої по частинах дають нам інформацію про людей, що живуть у цей час.

Інший образ, «кораблі в морі» символізує сприйняття людини як творця свого власного життя. Тут немає видимих ​​оку шляхів, проте кожне судно знає, як визначити свій напрямок руху. Це — символ людини, що має свободу волі. У наведеному прикладі, таким чином, відправним пунктом є свобода людини і її відповідальність за своє (і чуже) життя. Це так званий екзистенціалістський напрямок соціології, де суспільство завжди розглядається як результат вчинків окремих індивідів, що володіють свободою вибору.

Подібно до того, як більшість  кораблів пливли по морю, слідуючи за визначеними  фарватерами, більшість людей проживає своє життя досить упорядковано і  відносно передбачувано. Тому екзистенціонально налаштований дослідник повинен зуміти пояснити наявність соціальної канви. Коли ми опускалися на гвинтокрилі ближче до поверхні моря, то помічали, що в глибині є приховані мілини і западини. Аналогічно можна відшукати певну кількість «прихованих причин», які породжують різноманітні стабільні суспільні підвалини.

Абсолютної свободи не існує. Людина завжди обмежена потребою робити вибір. Ми не можемо вийти за рамки того, на що ми здатні. Але, попри  це, у нас є свобода вибору. Саме цим вибором і зумовлена  поведінка індивіда у суспільстві.

Ми можемо також «подивитися  вгору» і помітити, що людство орієнтує свій життєвий шлях ще й за сонцем і  зірками. Наскільки нам відомо, людина — єдина істота, яка усвідомлює, що живе один раз і не завжди буде існувати. Вона є єдиною екзистенціонально мислячою істотою, яка знає, що смерть неминуча. Це свого роду «екзистенціальне обрамлення» нашого життя, коли відчуття свого «буття» і передчуття «не буття» може стати причиною відчаю і тим самим спонукати нас шукати сенс життя. Коли ж ми, як висловився інший екзистенціаліст, «закинуті в світ без жодного сенсу або мети», то ми зобов'язані створити собі самі мету, якої не існувало до нас.

Людина боїться безглуздості свого існування, тому намагається  його хоч якось виправдати. Ми самі надаємо те чи інше значення всьому, що відбувається з нами в житті. Ми ставимо перед собою цілі і  завдання, щоб мотивувати себе до подальшої життєдіяльності. І у процесі досягнення цих цілей ми взаємодіємо одне з одним та із суспільством.

Пер Монсон так визначає завдання соціолога:

– вивчати суспільство;

– пояснювати суспільство;

– розуміти суспільство;

– змінювати суспільство;

– жити у суспільстві.

Вивчення суспільства  полягає у його відстороненому спогляданні, знаходженні закономірностей. Пояснення  суспільства — це пояснення тих  взаємозв’язків, які виникають. І закономірностей їх виникнення.

Головний спосіб зрозуміти  оточуючий нас світ — це пояснити його. При цьому мається на увазі, що дійсність, або, в деяких випадках, частина її, складається з речей, пов'язаних один з одним каузально або функціонально. Але існує й інший спосіб розуміння, що ґрунтується на унікальній можливості людини внутрішньо співвідносити себе з тими чи іншими явищами або предметами навколишнього світу.

Змінювати суспільство можна  саме зсередини. Для пояснення цього  автор вводить образ людей, котрі  протоптують у парку нові стежки. Монсон каже, що спочатку це лише стежки, але з часом все більше і більше людей іде цим шляхом. Натомість, широкі алеї, які існували до цього, можуть втрачати своє значення і навіть забуватися. Так і певні зв’язки у суспільстві то виникають, то відмирають.

Таким чином, Пер Монсон у своїй книзі показує, наскільки складною є соціологія як наука. Соціологія, за його словами, не лише спостерігає за суспільством, а моделює його. Він наводить два влучні приклади, кожен з яких по-своєму моделює принципи роботи суспільства. Проте, щоб насправді вивчити соціальний устрій, потрібно розглянути і безліч інших моделей.