Підготувала:
Студентка СЛ-211
Новікова Любов
- Історія становлення освіти в Японії
- Дошкільна освіта
- Початкова освіта
- Середня(молодша)
- Середня(старша)
- Вища освіта
- Висновок
Відома завдяки мініатюрним
речам, швидкостям і передовим
технологіям, Японія є однією
з найбільш розвинених країн
світу. Не поступається ця країна
і в питаннях освіти
До 13
століття японська
система освіти перебувала під впливом китайських і корейських аналогів.
В часи правління Імператора
Одзіна в
країні працювали пекчеські вчені Атікі
та Вані. Близько 552 року за посередництва
Пекче в Японію потрапив буддизм. Його адепти
поширювали в країні континентальні наукові
знання, технічні та мистецькі навички. 607 року японський принц
Шьотоку відправив
до китайської династії Суй посольство
разом із стажерами, сподіваючись перейняти
передові азійські знання. В часи правління Імператора
Тендзі в
Японії була споруджена перша урядова
школа Сьодзьо.
У 8
столітті,
в період Нара, японці підтримували контакти
з китайською династією Тан. Під впливом
останньої, після набуття чинності кодексу Тайхо, в Японії була
закладена китайська система освіти. Згідно
з цією системою в японській столиці Нарі засновувалася
Академія, а в провінціях — провінційні
школи. Ця система збереглася після переносу
столиці до Кіото в 794 році.
Протягом 9 — 12
століття в
Японії відбувався процес адаптації китайської
культури. Набула розвитку ієрогліфічні література
та поезія, були винайдені
абетки хіраґана й катакана, і започаткована
література та поезія, написані абеткою.
Основними освітніми центрами для знаті
й чиновників були провінційні школи і
буддистські монастирі езотеричних
сект.
Для простолюду існували спеціальні школи,
споруджені ченцями, в яких навчали читати,
рахувати, а також надавали певні технічні
навички. Найвідомішою з таких шкіл була
Сюґей-сюті, заснована ченцем Кукаєм.
Після заснування Камакурського
сьоґунату китайська
централізована система освіти занепала.
Набула поширення домашня і приватна освіта
— в домах вчених або монастирях. Обителі
усіх сект надавали початкову освіту.
Спеціальну освіту отримували в храмах
і гуртожитках монастирів секти Дзен. Освітою простолюдинів
займалися ченці новоявлених сект амідаїстів та нітіренівців. Серед знаті
та заможного чернецтва з'явився звичай
засновувати приватні бібліотеки та архіви.
Дошкільна освіта представлена яслами, дитсадками та особливими школами для інвалідів Ясла приймають немовлят до 6 років, але не надають жодної освітньої підготовки. Через це ясла перебувають поза офіційною системою освіти й підпорядковуються Міністерству добробуту і праці, а не Міністерству культури й освіті, як і всі освітні заклади. Дитсадки здійснюють підготовку до початкової школи дітей віком від 3 до 6 років. В дитсадках діти перебувають до середини другої половини дня, в яслах — цілий день, залежно від особливостей робочого дня батьків. Носіння форми учнями дитсадка є обов'язковим.
Станом на 2009 рік в країні нараховувалося 22 925 ясел. Серед них 11 008 були публічними, а 11 917 — приватними. На роботі в яслах було зайнято 2 132 081 осіб, які доглядали 2 040 974 дітей. На черзі потрапити до ясел стояло 25 384 дитини.
Станом на 2005 рік в Японії нараховувалося 13 949 дитсадків. З них 49 були державними, 5 — публічними, 5546 — префектурними або муніципальними, а 8354 — приватними. Частина дитсадків є дочірніми установами початкових шкіл або університетів.
Початкова освіта представлена
початковою школою та особливими школами для інвалідів . До закладів початкової освіти вступають діти віком від 6 років. Початкова освіта є обов'язковою.
Навчання в початковій школі триває 6 років. В ній викладають загальноосвітні предмети: державна мова (каліграфія включно), арифметика,музика, мистецтво, фізкультура (1 —
6 роки навчання), основи життєдіяльності (1 — 2 роки навчання), гуманітарні науки, природничі науки(3 — 6 роки навчання), праця (5 — 6 роки навчання). В деяких приватних школах додатково викладають релігієзнавство, світську етику,валеологію тощо. Загальнодержавних підручників не існує. Відповідні підручники, доступні в широкому асортименті, обирають освітні комітети муніципальних районів або керівництво школи. Носіння форми і прибирання школи учнями є обов'язковим.
Станом на 2008 рік в країні нараховувалося 22 476 початкових шкіл. З них 73 були державними, 22 197 — публічними і 206 — приватними. В них навчалося 7 121 781 дітей віком від 6 до 12 років[2]. В державних і публічних школах навчання хлопчиків і дівчаток проходить разом. В деяких приватних школах — окремо. В більшості шкіл учні мають обід, оплачуваний батьками.
На відміну від українських шкіл, початкові школи в Японії називаються за назвами місцевостей, в яких розташовані, а не номерами. Школи будуються з залізобетону на підвищеній місцевості через небезпеку землетрусів і цунамі. Більшість будинків мають стандартну архітектуру.
Середні школи — державні,
які вважаються "дешевими" (до
300 тисяч ієн на рік), і приватні
— "дорогі" (понад 500 тисяч ієн).
Школа — частина суспільства,
тому тут твердо дотримуються
принципу, що для японських дітей
життєво важливим є засвоєння
духу общини і сімейності. Прагнення
уникнути суперництва в групі
і не допустити, щоб висовувалася
хоча б одна "шляпка цвяха",
примушує шкільних викладачів
виводити за контрольну роботу
"4" всьому класу. Залишати в
японській школі на повторний
рік не прийнято.
Молодша середня представлена середньою школою та особливими школами для інвалідів. До закладів молодшої середньої освіти вступають діти віком від 12 років. Учні можуть відвідувати школу заочно з 15 років. Молодша середня освіта єобов'язковою.
Навчання в середній школі триває 3 роки. До обов'язкових предметів входять: державна мова, гуманітарні науки (географія, історія,суспільство), математика (алгебра, геометрія), природничі науки (фізика, хімія, біологія, геологія), музика (опанування музичних інструментів і спільний виступ), образотворче мистецтво, фізкультура, праця, англійська мова. В деяких приватних школах додатково викладають релігієзнавство, світську етику, валеологію тощо. Існує також класна година, присвячена вивченню історії краю, пацифізму, шкільним заходам. Загальнодержавних підручників не існує. Відповідні підручники обирають освітні комітети муніципальних районів або керівництво школи. Носіння форми і прибирання школи учнями є обов'язковим.
Станом на 2005 рік в країні нараховувалося 11 035 середніх шкіл. З них 76 були державними, 10 238 — публічними і 721 — приватними. В них навчалося 3 626 415 дітей віком від 12 до 15 років. В державних і публічних школах навчання хлопчиків і дівчаток проходить разом. В деяких приватних школах — окремо.
Середні школи в Японії іменуються так само як початкові.
Навчальний рік у японській
школі найдовший у світі —
240 днів, канікули — 1,5 місяця. І, незважаючи
на це, викладачі задають додому
стільки, що старшокласники змушені
сидіти за підручниками по 5—6
годин щоденно. А взагалі понад
10 годин зубрить японський учень
щодоби, тому й не вистачає
у нього часу для занять
спортом, для розваг, прогулянок.
Вища освіта здобувається
в університетах та інститутах.
Після 4 років навчання випускники
отримують ступінь бакалавра
і можуть продовжити навчання
у магістратурах та докторантурах
вузів. 75% японських студентів навчаються
в приватних вузах, але значення
державних у підготовці інтелектуального
потенціалу нації є значно
вагомішим, оскільки саме в них
навчається абсолютна більшість
студентів природничого, технічного,
медичного, педагогічного, сільськогосподарського
профілів, майбутніх магістрів та
докторів наук, значно кращими
є умови навчання та викладацький
корпус.
У другій половині XX століття з´явилась значна кількість спеціальних жіночих вузів. Але відсоток дівчат серед студентів продовжує залишатись незначним. Навчання у всіх вузах є платним, що ускладнює доступ до вищої освіти.
Перший на Японських
островах державний університет
був створений в 1877 році в Токіо.
У нього на правах коледжів
включили гуманітарну та медичну
школи. У формуванні університету
взяв участь запрошений зі
США радник по вищому утворенню
Д. Мюррей. Мабуть, але цієї причини
японська система вищої освіти
з самого початку несла на
собі відомий наліт американізмуДо
кінця XIX століття, як відомо, в американську педагогічну науку і шкільну діяльність активно впроваджувалися ідеї прагматизму. Ці ідеї переносилися й у Японію.У Токійському університеті за прикладом США були створені чотири факультети : природничо-науковий, юридичний, літературний і медичний. Кожен факультет ділився на секції. Так, природничо факультет включав хімічну, фізико- математичну, біологічну, інженерну і геолого- мінералогічну секції. Літературний факультет складався з двох секцій : секції історії, філософії і політики та секції китайських і японських літературних пам’ятників. Медичний факультет також мав дві секції : лікувальну і фармакологічну. Юридичний факультет мав секцією юриспруденції. Навчання в університеті тривало вісім років (чотири роки в підготовчій школі і чотири роки на факультеті). У 1882 році в Токійському університеті навчалося 1862 студента. Університет мав 116 педагогами.
Збільшувалося в країні і число коледжів. До 1880 року в країні функціонували дві державні, 32 муніципальних і 40 приватних коледжів
У 1895 році почав роботу
університет у Кіото. У 1907 році
оголосив про початок своєї
діяльності університет в Сендай,
а в 1910 році- університет в Фукуока.
У 1918 році виробив перший набір
студентів державний університет
на о. Хоккайдо (у м. Саппоро). Усього
в першій чверті XX ст. в Японії
діяли п’ять університетів. У 1918
році видається положення про
вищу освіту в країні. Визначаються
цілі та завдання університетської
підготовки: «вивчати теорію і
прикладні аспекти науки, вести
наукові дослідження, а також
розвивати особистість студентів
і виховувати у них дух патріотизму».
В університетах вводиться вісім
факультетів : юридичний, медичний, інженерний,
літературний, природничо-науковий, сільськогосподарський,
економічний, торговий. У 1918 році в
Японії функціонували вже 96 коледжів,
в яких навчалися 49348 студентів. До
1930 року нараховувалося 162 коледжу
з 90 043 студентами. У 1945 році, тобто до
моменту поразки Японії в другій
світовій війні, в країні працювали
48 університетів (98 825 студентів) і 309 коледжів
(212950 студентів), 79 педагогічних інститутів
(15 394 студента). У 1949 році вищим навчальним
закладам Японії було зобов’язано
дотримуватися однакових систем
підготовки фахівців. За прийнятим
у той час закону багато
спеціальних шкіл переводилися
в розряд університетів або
коледжів. Поряд з цим у країні
з’явилися десятки приватних
університетів, коледжів і молодших
коледжів, а також ряд вищих
жіночих навчальних закладів. Загальне
число університетів і коледжів
(державних і приватних) перевалило
за кілька сотень
- наймати випускників вузів скоріше з загальним, всебічним, ніж зі спеціалізованим, освітою. Звичайно, для компанії важливо, що може робити працівник, але може бути ще важливіше його здатність до подальшого навчання, здатність пристосовуватися до потреб компанії ». Зазвичай японські компанії, як справедливо зазначає А. І. Соколов, не наймають випускників вузів з чітко встановленими обов’язками. Від випускників потрібно не « моментальна придатність», а « придатність, на яку не вплинуть майбутні зміни в характері роботи»
Висновок:
В цілому ж японська система загальної
освіти виконує соціальне замовлення
правлячих класів Японії. Вона успішно
справляється з двома головними завданнями,
які стоять перед нею. Це, по- перше, підготовка
молоді для оволодіння складними професіями
сучасного виробництва і, по-друге, виховання
у молодих людей навичок беззастережного
підпорядкування авторитету. Професор
Токійського університету Т. Хеммі зауважив,
що японські школи «не піклуються про
те, щоб учень вмів вести полеміку. Для
них важливо, щоб він завжди відповідав
: » Я вас зрозумів »».
Може скластися враження,
що японські школярі обтяжуються
школою і роблять все можливе,
щоб втекти з-під її впливу.
Однак це не так. Є чимало
фактів, які говорять про те, що
японські школярі сильніше, ніж
школярі країн Заходу, прив’язані
до своєї школи, вони з завзяттям
штурмують основи наук і з
полюванням йдуть в школу після
канікул. У школі у них є
вірний старший друг « сенсей
» (учитель), який печеться про
них, пестує їх і постійно піклується
про підняття їх почуття власної
гідності. А якщо взяти до уваги
той факт, що почуття власної
гідності має в Японії дуже
високу ціну, то стає зрозумілим,
чому японських дітей пе особливо
лякає перспектива « екзаменаційного
пекла ».