Насилля в сімї

Окремі експерти вказують на такі особливості жінок-жертв сімейного насильства: невисокий освітній та культурний рівень, амбівалентність, порушення статеворольової ідентифікації. Амбівалентність характеризує почуттєву сферу людини. Вона виявляється в суперечливості емоційних ставлень людини до певного об'єкта. Так, це можуть бути стійкі почуття до членів сім'ї водночас із протилежними за модальністю ситуативними емоціями (наприклад любов, повага – і одночасно образа або зневага – і в той же самий час жалість). Амбівалентність почуттів може виявлятися як непослідовність, суперечливість поведінки людини, хитання та сумніви у ситуації вибору. Можна зробити припущення, що саме непослідовність поведінки, постійні хитання є тими факторами, що провокують насильство стосовно таких жінок.

Щодо порушення статеворольової ідентифікації як чинника сімейного насильства по відношенню до жінок, то тут можна припустити, що жінки, чия поведінка суперечить загальноприйнятим нормам, уявленням про поведінку дружини, матері, частіше потерпають від сімейного насилля, ніж ті, які поводяться у відповідності до цих уявлень.

Визначаючи індивідуально-психологічні особливості чоловіків-жертв сімейного насильства, дехто з експертів-психологів зауважив, що ці риси багато в чому збігаються з рисами, якими характеризуються жертви-жінки, а саме: занижена самооцінка, тривожність, невротизм, залежність, невпевненість у собі, внутрішня агресивність, втрата Я, втрата орієнтирів, а також несформованість моральних цінностей, відсутність ціннісних орієнтацій на духовний розвиток, низька повага до себе та інших. Окремий випадок, на думку експертів, становить алкоголізм чоловіка, коли жінка, не маючи інших засобів впливу, вдається до психологічного та економічного тиску, а то й фізичної сили.

Чоловіки, що зазнають насильства в сім'ї, з досвіду експертів, часто мають сексуальні проблеми або відзначаються неадекватною статеворольовою самоідентифікацією, схибленою Я-концепцією (тобто неадекватними уявленнями про себе); в таких сім'ях спостерігається переплутаність соціальних ролей, що виявляється передусім у домінуванні жінки, повній підлеглості і безпорадності чоловіка, в якого низький рівень потреб та бажань, несформоване почуття власної гідності.

У дітей, котрі зазнають насильства в сім'ї, експерти-психологи відзначають такі особливості, які можна диференціювати на вроджені або біологічно обумовлені та набуті – сформовані вихованням або соціальною ситуацією розвитку, насамперед впливом сім'ї.

Як біологічні фактори можна виокремити певний тип нервової системи, співвідношення процесів збудження та гальмування. Як правило, це діти з підвищеною збудливістю, несформованістю психологічних захистів, фізичними чи психічними вадами, каліцтвами, іноді недостатніми розумовими здібностями.

Усі інші перелічені експертами риси можна віднести швидше до набутих, зумовлених ставленням батьків до дитини, насамперед, емоційним прийняттям або неприйняттям, виховними підходами батьків (в яких відображаються сімейні цінності, можуть переважати авторитарні чи демократичні тенденції) та загальним характером сімейної взаємодії (розподіл сімейних ролей, способи комунікації, способи поведінки у конфліктних ситуаціях).

Жертвою сексуального насильства може стати будь-яка дитина незалежно від статі, віку, культурної або соціальної приналежності. Це пов’язано  з тим, що у дітей ще немає досвіду і знань, які необхідні, щоб зрозуміти або пояснити, те, що з ними відбувається. Оскільки сексуальне насильство над дітьми – це, як правило, ретельно прихований як жертвою, так і її оточенням злочин, його реальні обсяги важко оцінити. Хоча за деякими дослідженнями, в тій чи іншій формі воно зустрічається доволі часто.

Як не прикро, але слід зауважити, що на даний момент в нашій країні не існує офіційних статистичних даних по цій проблемі. Наводячи статистичні дані, ми будемо говорити лише про так зване «контактне насильство», тобто не про сексуальні приниження (словесне), а про фізичний вплив. У Німеччині, впевнена судовий лікар Труб-Беккер, кожна четверта німка була зґвалтована ще в дитячому віці. На сьогоднішній день в Німеччині проживають 6 мільйонів дівчат, яким ще не виповнилося 14 років, а, одже, виходячи з оцінок судового лікаря, не менше 1,5 мільйону з них отримали душевну травму, зіткнувшись з сексуальною агресивність дорослих. За загальними даними можна зазначити, що контактне насильство у віці до 14 років скоюються над дівчатами -  20-30% , над хлопцями – 10%.  Хлопчики, частіше ніж дівчата страждають від зґвалтувань в більш ранньому віці. У 75% випадках агресори (гвалтівники)  є знайомими дітей. І лише 25% - абсолютно не знайомі з дітьми. В 45% випадків ґвалтівник – родич, 30% - дальній родич, наприклад товариш брата, коханець матері. Серед родичів найбільш частими фігурами скоєння такого злочину є батько, вітчим, опікун та старший брат [2].

В залежності від того, як тлумачити сексуальне насильство, змінюються і статистичні дані, і характер його впливу на дитину. Існує велика кількість визначень, але найбільш вдалим, на нашу думку, є наступне:

Сексуальне насильство над дітьми – це:

а) зловживання владою збоку більш сильної або старшої особи щодо дитини, що, як правило, зумовлює втрату дитячої довіри;

б) сексуальна діяльність (її здійснення або погрожування нею) між дитиною і більш сильною або старшою особою [1].

Прикладами сексуального насильства над дітьми можуть бути:

§                   пропозиція статевих відносин,

§                   сексуальні пестощі,

§                   демонстрація статевих органів,

§                   демонстрація мастурбації дорослої дитини,

§                   оральний секс,

§                   вагінальне або анальне проникнення,

§                   показ порнографії дітям,використання дитини для порнографічних зйомок,

§                   сексуальні стосунки дитини з тваринами,

§                   вуаєризм,

§                   сексуальна експлуатація дитини з метою заробітку та інші.

Проблеми, що виникають у дитини – жертви зґвалтування завжди є неоднозначними. Вони залежать від багатьох факторів: віку, типу особистості, яка формується, ступення емоційної близькості з насильником тощо. Дуже важко вчасно виявити проблему. Це, насамперед, пов’язано з тим, що діти не говорять про те, що з ними трапилося. На це можна знайти такі причини:

§       дітям  погрожували, щоб вони мовчали;

§       переконані, що це сталося через них самих;

§       ніяковіють і не можуть обговорювати такі питання;

§       хлопчики відчувають себе винними, що не змогли захиститись, ламаються їхні уявлення про соціальні ролі;

§       якщо хлопчик зазнав сексуального насильства від чоловіка, він або звинувачує себе, або вважає себе гомосексуалістом;

§       більшість дітей вважають, що їм не повірять;

§       дитина не хоче завдавати болю своїм близьким тощо.

Не дивлячись на те, що часто діти не звертаються по допомогу, психологи, психіатри та педагоги визначили певні індикатори у поведінці дітей, за допомогою яких можна виокремити дитину з натовпу. У дітей дошкільного віку такими індикаторами є: надзвичайна сексуальна обізнаність, недоречні для цього віку і рівня розвитку сексуальні ігри, надмірна самостимуляція геніталій, імітація статевого акту, сексуалізовані поцілунки, тощо.

У дітей старше 10 років індикатори дещо інші: часте безсоння, надзвичайне побоювання якоїсь людини, нічні кошмари, саморуйнівна поведінка, повна недовіра до дорослих, регресія до інфантильної поведінки, підтвердження того, що між дитиною і дорослою людиною існують якісь приховані стосунки (погляд, дотик..) тощо [3].

Наявність одного з індикаторів не говорить про наявність сексуального насильства. Лише в сукупності можна говорити про те, що така можливість існує. Також варто зазначити, що, окрім поведінкових індикаторів існують яскраво виражені фізичні ознаки: вагітність, венеричні хвороби, вагінальні інфекціі, розірвана білизна або сліди крові, тілесні ушкодження, розлади травлення, фізичні розлади, що повторюються, біль та свербіння статевих органів.

Наведу лише кілька фактів: діти-жертви в 10 разів частіше здійснюють спроби суїциду, ніж інші діти тієї ж вікової групи. У 85% дорослих пацієнтів психіатричних клінік виявляється історія сексуального насильства в дитинстві; і 90% людей, що страждають від важких особистісних розладів, також мають історію сексуального насильства. 
 
 Що ж слід вважати сексуальним насильством над дітьми? На думку психологів, це і сексуалізірованние ласки, і використання дитини для сексуальної стимуляції дорослих, і сексуальна стимуляція дитини, і сексуальна експлуатація (виготовлення порнографії), і власне згвалтування. 
 
На жаль, доведеться розвіяти міф про злісних маніяків : Статистика доводить, що найпоширеніший сценарій - це насильство дорослого члена родини або друга сім'ї над дівчинкою-підлітком. У загальній складності на частку членів сім'ї (вітчимів, дядьком, братів, батьків, дідусів) припадає 35-40% згвалтувань. Ще 40-50% випадків відбувається з вини вхожих в будинок друзів членів сім'ї. Тобто, в 85-90% випадків злочинець добре відомий дитині, і тільки 10-15% згвалтувань відбувається незнайомцями. 
 
Саме тому на поверхню «випливає» лише незначна частина злочинів, в більшості ж випадків діти просто мовчать. Найменші жертви мовчать, бо не розуміють, що з ними сталося (чи вважають це нормою - адже так чинить рідна людина). Підростаючи, вони усвідомлюють, що відбувається щось неприйнятне, однак більш старші діти і підлітки у випадках сімейного насильства теж, на жаль, мовчать - тому, що бояться і соромляться; тому, що не вірять, що повірять їм; тому, що бояться зруйнувати сім'ю і заподіяти біль комусь з дорогих їм людей.

На жаль, ще й досі є люди, які вважають, що такої проблеми не існує, що вона надумана, і людина, яка потерпає від насильства, сама його провокує, а інколи і просто прагне його. Така думка існує до цього часу через існування стереотипів в суспільстві, які не так легко зруйнувати.

Приклади стереотипів

• Деякі люди провокують насильство заслуговують на нього
• Б’є означає любить
• Причиною сімейного насильства є алкоголізм
• Домашнє насильство характерне для неосвічених та бідних людей
• Насильство в сім’ї – це явище з минулого, і зараз воно рідко зустрічається
• Воно залишилось в минулому, коли жінка вважалася власністю чоловіка
• Жінка, що потерпає від насильства, завжди може піти з дому
• Ляпас по щоці не наносить серйозної шкоди
• Наші відносини зміняться на краще, якщо ми одружимося
• Наші відносини зміняться на краще, якщо у нас з’явиться дитина
• ПРИЧИНИ ВИНИКНЕННЯ ПРОБЛЕМИ 
• Однією з причин загострення проблеми домашнього насильства над дітьми є соціально-економічна нестабільність у суспільстві. За даними статистики в Україні відомо про існування близько 2 мільйонів неповних і проблемних сімей, де немає когось з батьків, або ж батьки знаходяться у постійних пошуках роботи. Із них – близько 60 тисяч сімей, де проживає 150 тисяч підлітків, офіційно вважаються неблагополучними. 
  Дуже часто жорстоке поводження з дітьми це результат того, що самі батьки страждали від  насильства у дитинстві. Намагаючись виправити свої помилки, вони використовують своїх дітей; іноді батьки не знають інших шляхів «виховання», бо у своїй родині бачили тільки це. Найжахливіше те, що це може повторюватися багато поколінь. 
  Інша причина – раннє батьківство. У деяких батьків ще не сформувалося почуття батьківської відповідальності. Від незнання того, як поводитися з дитиною в різних ситуаціях, людина стає агресивною і всі проблеми вирішує одним способом - образами чи побиттям. Такі батьки часто не сприймають всерйоз потреби своїх дітей. Вони висміюють їх, не дозволяють їм виражати свої істинні почуття, їм важко поважати свої дітей як окремих особистостей зі своєю власною свободою. Вважаючи дітей причиною своїх проблем, вони їх б’ють, ображають, брешуть, погрожують їм, ізолюють, не довіряють, зневажають. Такі батьки можуть використовувати своїх дітей як засіб задоволення власних егоїстичних потреб, не усвідомлюючи при цьому, якої шкоди завдають своїм дітям. Такі діти страждають від психологічних травм. 
  Часто батьки впевнені в тому, що такий стиль виховання корисний для дитини, для їх же добра. Вони або не хочуть зіпсувати дитину, або виправдовують свою жорстоку поведінку розмовами про дисципліну і суворе виховання. 
  Як вже зазначалося, однією з причин насильства над дітьми є неправильне поводження з батьками, коли ті самі були малими. Як наслідок виникає ще одна причина: поводячись так зі своїми дітьми, вони намагаються довести, що їхні батьки справді їх любили; їм важко подивитися в обличчя факту, що батьки не любили і, можливо не могли любити їх так сильно, як вони мали  втому потребу. Практично кожна травмована дитина дає собі таємну клятву в тому, що ніколи так не буде поводитися зі своєю дитиною, не буде казати образливих слів, бити, принижувати їх.  Але найжахливіше те, що майже всі, ставши дорослими, в ситуації сімейного конфлікту переконуються, що порушують цю клятву, говорять або роблять свої дітям саме те, що робили їм, і часто використовують ті самі методи або ті  самі слова.
• Однією з причин загострення проблеми домашнього насильства над дітьми є соціально-економічна нестабільність у суспільстві. За даними статистики в Україні відомо про існування близько 2 мільйонів неповних і проблемних сімей, де немає когось з батьків, або ж батьки знаходяться у постійних пошуках роботи. Із них – близько 60 тисяч сімей, де проживає 150 тисяч підлітків, офіційно вважаються неблагополучними. 
  Дуже часто жорстоке поводження з дітьми це результат того, що самі батьки страждали від насильства у дитинстві. Намагаючись виправити свої помилки, вони використовують своїх дітей; іноді батьки не знають інших шляхів «виховання», бо у своїй родині бачили тільки це. Найжахливіше те, що це може повторюватися багато поколінь. 
  Інша причина – раннє батьківство. У деяких батьків ще не сформувалося почуття батьківської відповідальності. Від незнання того, як поводитися з дитиною в різних ситуаціях, людина стає агресивною і всі проблеми вирішує одним способом – образами чи побиттям. Такі батьки часто не сприймають всерйоз потреби своїх дітей. Вони висміюють їх, не дозволяють їм виражати свої істинні почуття, їм важко поважати свої дітей як окремих особистостей зі своєю власною свободою. Вважаючи дітей причиною своїх проблем, вони їх б’ють, ображають, брешуть, погрожують їм, ізолюють, не довіряють, зневажають. Такі батьки можуть використовувати своїх дітей як засіб задоволення власних егоїстичних потреб, не усвідомлюючи при цьому, якої шкоди завдають своїм дітям. Такі діти страждають від психологічних травм. 
  Часто батьки впевнені в тому, що такий стиль виховання корисний для дитини, для їх же добра. Вони або не хочуть зіпсувати дитину, або виправдовують свою жорстоку поведінку розмовами про дисципліну і суворе виховання. 
  Як вже зазначалося, однією з причин насильства над дітьми є неправильне поводження з батьками, коли ті самі були малими. Як наслідок виникає ще одна причина: поводячись так зі своїми дітьми, вони намагаються довести, що їхні батьки справді їх любили; їм важко подивитися в обличчя факту, що батьки не любили і, можливо не могли любити їх так сильно, як вони мали втому потребу. Практично кожна травмована дитина дає собі таємну клятву в тому, що ніколи так не буде поводитися зі своєю дитиною, не буде казати образливих слів, бити, принижувати їх. Але найжахливіше те, що майже всі, ставши дорослими, в ситуації сімейного конфлікту переконуються, що порушують цю клятву, говорять або роблять свої дітям саме те, що робили їм, і часто використовують ті самі методи або ті самі слова.

 

бірка інформаційних матеріалів та нормативно-правових актів з питань попередження насильства в сім'ї, зокрема над дітьми / Уклад. Журавель Т.В. - К.: Видавничий дім «Калита», 2005. - С. 10-16