Конфлікт як форма соціального протистояння. Його види, структура та функції

1.  Конфлікт – це таке співвідношення між суб’єктами соціальної взаємодії , яке характеризується протистоянням протилежно спрямованих мотивів і суджень.

Під функцією конфлікту розуміють роль, яку він виконує по відношення д о суспільства і його різних структурних утворень: соціальних груп, організацій та індивідів.

Розрізняють явні і латентні функції конфлікту.

Явні функції конфлікту характеризуються тим, що його наслідки співпадають з метою, яка проголошувалася і переслідувалася опонентами конфлікту.

Приховані функції конфлікту характеризуються наслідками, які з’ясовуються лише з часом, можуть виявитися несподіваними і не відповідають раніше проголошеним цілям і намірам учасників конфлікту.

Якщо функція конфлікту позитивна для його учасників, то говорять про функціональний конфлікт; у протилежному випадку – це дисфункціональний конфлікт, результати якого є негативними  для його учасників.

 

Динаміка конфлікту – це процес його зміни.

Будь-який конфлікт може бути представлений наступними етапами:

1. перед конфліктна ситуація;
2. відкритий конфлікт;

• інцидент (початок конфлікту);

• ескалація (розвиток конфлікту);
• завершення конфлікту;

3. після конфліктний період.

 

Причини конфліктів можна згрупувати наступним чином

1. Суперечність інтересів як фундаментальна причина конфліктів.
2. Об’єктивні чинники виникнення конфліктів.

Сучасна конфліктологія виділяє наступні об’єктивні причини конфлікту в організаціях:

1. обмеження ресурсів, що підлягають розподілу;
2. взаємозалежність відповідальності і завдань;
3. неузгодженість цілей різних груп працівників;
4. погані комунікації;
5. нечіткий розподіл прав та обов’язків;
6. некомпетентність, невідповідність посаді;
7. надмірна завантаженість співробітників, що перевищує особистісні можливості;
8. несприятливий стиль керівництва;
9. погані умови праці;
10. інновації, нововведення на виробництві;
11. недостатня розробленість правових норм і процедур;
12. слабка розробленість етичних нормативів і відсутність комітетів або комісій з етики;

-3-

3. Особистісні чинники виникнення конфліктів. Серед особистісних елементів конфлікту насамперед слід назвати:
2. основні психологічні домінанти поведінки: ціннісні орієнтації, цілі, мотиви, інтереси, потреби;
3. риси характеру і тип особистості;
4. установки особистості;
5. неадекватні оцінки  у сприйнятті;
6. манера поведінки;
7. етичні цінності .

 

Класифікація конфліктів

Найпоширеніші класифікації конфліктів ґрунтуються на таких критеріях, як:

1. характер об’єкту конфлікту;
2. сторони конфлікту;
3. характер потреб, незадоволення яких спричинило конфлікт;
4. спрямованість конфлікту;
5. тимчасові параметри конфлікту;
6. результативність конфлікту.

 

 

Типологія конфліктів:

1) за  характером об’єкту:

- реалістичні – вирішення  яких веде до  досягнення якого-небудь  результату;

- нереалістичні – в  яких об’єкт неможливо відділити  від самого конфлікту, він співпадає  з ним.

2) залежно  від сторін:

- внутрішньоособистісні. В  загальній формі внутрішньо особистісний  конфлікт можна сформулювати  як проблему між існуючим, актуальним  станом суб’єкта та його бажаним  станом.

- міжособистісні – це  зіткнення між окремим індивідами  в процесі їх соціальної і  психологічної взаємодії.

- між особистістю і  групою.

- міжгрупові. Виражається  цей конфлікт в зіткненні інтересів  різних груп.

3) в  аспекті потреб, блокування яких  спричинило конфлікт, вони можуть  поділятися на:

- матеріальні;

- статусно-рольові;

- духовні.

4) за  спрямованістю:

- горизонтальні, що виникають  між діловими партнерами, колегами  по роботі, подружжям;

- вертикальні – між  підлеглим і керівництвом, батьками  і дітьми;

- змішані.

-4-

5) за  часовими параметрами:

- короткочасні;

- швидкоплинні;

- тривалі, які продовжуються іноді роками і десятиріччями.

6) за  критерієм результативності:

- конструктивні (позитивні), при яких групи зберігають  свою цілісність, а відносини  між членами групи – характер  співпраці, кооперації;

- деструктивні (негативні), коли взаємини між людьми набувають нецивілізованої форми, характеру протистояння.

 

 

Структура конфлікту

Основними елементами конфліктної взаємодії є :

 

1. об’єкт і предмет конфлікту. Цінність з приводу якої виникає зіткнення інтересів, називається об’єктом конфлікту.

Предметом конфлікту є ті суперечності, які виникають між взаємодіючими сторонами.

2. Учасники конфлікту – суб’єкти соціальної взаємодії, що перебувають в стані конфлікту, або люди, що явно чи приховано підтримують конфліктуючі сторони.
3. Соціальне середовище, умови конфлікту.
4. Суб’єктивне сприйняття конфлікту – відображення предмету конфлікту в свідомості суб’єктів конфліктної взаємодії.
5. Мотиви конфлікту – це внутрішні сили, які підштовхують суб’єктів соціальної взаємодії до конфлікту.
6. Позиції конфліктуючих сторін – це те, що проголошують конфліктами один одному в процесі конфлікту або в переговорному процесі.

 

Стратегія поведінки в конфлікті

Стиль поведінки в конфліктній ситуації визначається тією мірою, в якій людина хоче задовольнити власні інтереси і інтереси іншої сторони:

1. конкуренція – прагнення добитися реалізації власних інтересів і цілей, всупереч інтересам іншого.
2. пристосування – принесення в жертву власних інтересів заради збереження стосунків з іншими.
3. уникання – відсутність прагнення до кооперації і відсутність тенденції до досягнення власних цілей.
4. компроміс – угода на основі взаємних поступок.
5. співробітництво – вироблення альтернативного рішення, яке повністю задовольняє інтереси обох сторін.

 

 

 

-5-

2.  Історія розвитку людства з найдавніших часів до наших днів засвідчує, що конфлікти завжди були і будуть.

Над природою конфліктів вже замислювалися давньогрецькі філософи. Анаксгтандар (близько 610 – 547 рр. до н. е.) твердив, що речі виникають із постійного руху «апейрону» єдиного матеріального начала, що приводить до виокремлення з нього протилежностей, а це означає, що воно конфліктне.

Античний філософ Герокліт (близько 530 – 470 рр. до н. е.) вважав, що у світі все народжується через ворожнечу і розбрат, що єдиний закон, який панує в космосі, - це війна – батько і цар усього. Це перша спроба дати позитивне трактування боротьби у процесі суспільного розвитку через проблемність і конфліктність. У середні віки Фома Аквінський (1225 - 1274) висунув думку, що війни допустимі в житті суспільства, тобто конфлікти є об’єктивною реальністю. Гегель писав, що основна причина конфліктів коріниться в соціальній поляризації – між нагромадженням багатством з одного боку, та змушеним працювати народом з іншого. Чарльз Дарвін запропонував теорію еволюції, основні ідеї якої виклав у праці «Походження видів шляхом природного відбору, або збереження сприятливих порід у боротьбі за життя». Розвиток живої природи здійснюється в умовах постійної боротьби за виживання, тобто постійного конфлікту. Німецький соціолог Георг Зіммель вважається першим, хто запровадив у науковий вжиток термін «соціологія конфлікту». Він запропонував зайнятись аналізом «чистих форм» соціального спілкування та взаємодії. Серед таких відносин стійких форм соціальної взаємодії, як авторитет, договір, підпорядкування, співробітництво, та інші. Конфлікт сприяє соціальній інтеграції, він визначає характер окремих соціальних утворень, змінює їхні принципи й норми організації американський  вчений М. Амстуті розвинув ідею «корисності» та «негативності» конфліктів. Конфлікти є корисними тому, що:

1. можуть попередити більш серйозні проблеми, які роблять розрядку в колективі, дають змогу уникнути великого насильства,

-6-

2. створюють можливість розв’язувати проблеми цивілізованим шляхом;
3. стимулюють творчість та ініціативу;
4. пояснюють позиції та інтереси його учасників.

Наприкінці ХХ ст. конфліктологія, як науки повністю сформувалися. Сучасним управлінцям і спеціалістам різного профілю необхідні знання в галузі конфліктологія управління, та профілактики конфліктів. Проблеми конфліктології, конфліктних ситуацій завжди цікавили науковців, політиків, практиків, народ.

Для розуміння суті конфлікту необхідно виділити основні ознаки та сформулювати необхідні і достатні умови виникнення конфлікту.

Основні ознаки конфлікту:

1.наявність двох чи  більше учасників з суперечливими інтересами;

2. кожний учасник має  аргументацію та засоби захисту  своїх інтересів;

3. кожний учасник конфлікту  трансформує свій стан в залежності  від ситуації, яка склалася і на яку здійснює вплив супротивник.

Конфлікт суттєво залежить від зовнішнього контексту, в якому він виникає і розвивається. Важливою складовою є соціально-психологічне середовище, що представлене різними соціальними групами з їх специфічною структурою, динамікою, нормами, цінностями. Вплив учасників конфлікту та умов його перебігу ніколи не здійснюється безпосередньо. Опосередковуючою ланкою є образи конфліктної ситуації , які утворюються в кожного учасника конфлікту. Ці внутрішні картини ситуації включають уявлення учасників про самих себе (свої мотиви, цілі, цінності), уявлення про протилежну сторону конфлікту та уявлення про ситуацію, в якій склалися і вирішуються конфлікти стосунки. Саме суб’єктивні образи ,а не реальність є безпосередньою детермінантною ознакою конфліктної поведінки. Ці образи зумовлюють можливі дії, що визначають різні боки конфлікту.

Наслідки конфліктних дії уплетені в контекст конфлікту. Вони включені в конфлікт на  ідеальному рівні: учасники конфлікту мають певний образ можливих результатів і відповідно до цього вибирають сою поведінку.

-7-

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

на тему :  «Конфлікт як форма соціального протистояння. Його види структура та функції»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконав:

 

 

Перевірив:

 

 

 

 

Львів – 2013

 

 

 

 

ВСТУП

Мета даної роби полягає в визначення такого терміну, як «конфлікт». Розібрати види, форми, функції та класифікацію конфліктів, а також простежити виникнення та розвиток самого терміну «конфлікт» починаючи з давніх часів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВОК

Даної роботи виглядає наступним чином, спочатку показано структуру конфлікту, його форми та функції. Згодом описано розвиток, та перший аналіз конфліктів у стародавній період.

По даній роботі можна зробити висновок, що хоча конфлікти носять в собі негативний характер, проте вони є невід’ємною частиною суспільного розвитку. Конфлікт допомагає у відстоюванні свої інтересів.