Кирило і Мефодій

Церковнослов’янську мову ввели в літературне життя деяких слов’янських народів два великих учених апостоли слов’ян — святі Кирило й Мефодій. Були вони братами, синами вельможі Льва, що жив у Солуні в Македонії, де було грецьке й болгарське населення. В молодих літах обидва отримали дуже старанну освіту: спершу вдома, потім у Царгороді. Старший, Мефодій, служив у війську. Після десятилітньої військової служби постригся в ченці. Молодший із них, Константин (пізніше чернече ім’я — Кирило), учень знаменитого вченого Фотія, був бібліотекарем при церкві св. Софії і вчителем філософії у школі в Царгороді. Була це людина слабкого здоров’я.

Назва «кирилиця» постала з того, що винахід  цього алфавіту легенда приписувала  старшому з двох солунських братів (Кирило та Мефодій) — християнських  першоучителів слов’янства; який до речі, називався Костянтин, але для нас важливо, що на Україну це письмо прийшло в формі кирилиці і, переживши на протязі майже тисячоліття різні модифікації, й досі є традиційним українським письмом.

Створення власного, самобутнього слов’янського  алфавіту (кирилиці) поклало початок  утвердженню культур слов’янських народів як рівноправних серед інших європейських культур. У цьому полягає велика історична заслуга братів Кирила та Мефодія.

Брати Кирило і Мефодій народилися у  м. Тесалоніки (нинішні Салоніки), яке  в ІХ ст. становило важливий центр  торговельного і політичного  життя Візантійської імперії  й посідало визначне місце в суспільному та інтелектуальному житті цієї околиці Балканів. А оскільки місто лежало на пограниччі слов’янських територій, то воно мало ще й слов’янську назву Солунь. Їхній батько був високим урядовцем в імперській адміністрації, що відкривало братам шлях до кар’єри.

Мефодій перебував спочатку на військовій службі і досяг становища архонта, тобто начальника однієї з прикордонних провін-цій, де проживало багато слов’ян. Однак уже близько 840 року Мефодій перервав свою діяльність урядовця і пішов до одного з монастирів у Бітінії.

Брат  Кирило з особливо гарними успіхами навчався у Візантії, де прийняв  свячення, рішуче відмовившись від політичної кар’єри. Уже в молодому віці з огляду на виняткове знання культури й релігії йому доручалися важливі церковні завдання. Він був бібліотекарем архіву при великій церкві Св. Софії в Константинополі, займав впливову за своїм становищем посаду патріаршого секретаря. Врешті-решт він прийняв обов’язки викладача філософії у вищій Константинопольській школі.

З 863 року брати жили в Моравії і Паннонії. Приводом для їхнього переїзду стало прохання князя Ростислава з Великої Моравії, з яким він звернувся до імператора Михаїла ІІІ, щоб той до його народу послав «такого єпископа й учителя... який умів би вияснити правди християнської віри їхньою мовою». Брати, зазнаючи переслідувань з боку німецького духівництва, проповідували православ’я слов’янською мовою.

Випробування  були нелегкими, а для Мефодія  закінчилися навіть жорстоким ув’язненням. Але брати все це зносили з  міцною вірою і несхитною надією.

Кирило  склав перший слов’янський алфавіт, названий за його ім’ям кирилицею, і з допомогою Мефодія переклав на слов’янську мову кілька грецьких церковних книг та Літургію. Кирилиця лягла в основу алфавітів ряду слов’янських народів. Праця братів дістала належне визнання, хоча радість успіху затьмарила передчасна смерть Кирила.

У 860 р. св. Кирило виїхав в апостольській  місії до країни хозарів, які замешкували  простори між гирлами Волги й  Дону, й узяв із собою брата Мефодія, що проживав у монастирі. Проповідуючи серед хозарів, обидва брати перебували якийсь час на пограниччі України  — в Криму. В 863 р. на домагання моравського князя Ростислава, що звернувся до візантійського цісаря Михаїла з проханням прислати йому слов’янських місіонерів, виїхали до Моравії.

Одначе  німецькі та італійські священики, що затривожилися успіхами праці солунських братів й боялися за свої впливи, внесли скаргу на св. Кирила й Мефодія в Римі, немов вони ширять єресь, бо вживають у богослужінні слов’янську мову. Інша мова в богослужінні — це була новина. Досі це виїмкове становище мови релігійних книг мали тільки мови єврейська, грецька та латинська. Папа прикликав обидвох апостолів до Рима, щоб вони виправдалися. В часі, коли брати були в дорозі, вмер папа Миколай І. Його наступник Адріан прийняв їх із почестями, дуже ласкаво. У Римі Константин вступив до монастиря й помер 869 р. Перед смертю казав Мефодієві: «Орали ми, брате, один загін. Тепер я відходжу. Знаю, що любиш монастир на Олімпі. Все-таки не кидай своєї праці». Мефодій не кинув. У сані архієпископа вернувся до Моравії й продовжував діяльність серед дуже непригожих обставин.

За  свій розум і високі знання, святий Костянтин дістав назву Філософа (мудрого). Після закінчення навчання, святий Костянтин прийняв сан ієрея і був призначений хранителем патріаршої бібліотеки при храмі святої Софії, але незабаром покинув столицю і пішов в монастир. Знайдений там і повернений в Константинополь, він був призначений вчителем філософії у вищій Константинопольській школі. Мудрість та сила віри, ще молодого зовсім Костянтина, були на стільки великі, що йому вдалося перемогти в суперечках вождя єретиків-іконоборців Аннія. Після цієї перемоги Костянтин був відісланий імператором на диспут для суперечки про Святу Трійцю з сарацинами (мусульманами) і також одержав перемогу. Повернувшись, святий Костянтин віддалився до брата свого святого Мефодія на Олімп, проводячи час в безперервній молитві і читанні творінь святих отців. Невдовзі імператор визвав обох святих братів з монастиря і відправив їх до хазар з євангельською проповіддю. На шляху вони на деякий час зупинилися в місті Корсуні, підготовлюючись до проповіді. Там брати дивовижним чином знайшли мощі священномученика Климента папи Римського (пам‘ять 25 листопада). Там в Корсуні святий Костянтин знайшов Євангеліє і Псалтир, написані „руськими буквами”, і чоловіка, розмовляючого по-руськи, і став учитися в цього чоловіка читати і писати на його мові, після цього брати відправились до хазарів, де одержали перемогу в преніях з іудеями і мусульманами, проповідуючи Євангельське вчення. На шляху додому брати знову відвідали Корсунь і, взявши там мощі святого Клемента, повернулися в Константинополь, святий Костянтин залишився в столиці, а святий Мефодій дістав ігуменство в невеликому монастирі Поліхрон, неподалік від гори Олімп, де він був раніше. Невдовзі прийшли до імператора посли від моравського князя Ростислава, утискуваного німецьким єпископом, з проханням прислати в Моравію вчителів, які б могли проповідувати на рідній для слов‘ян мові. Імператор викликав святого Костянтина і сказав йому: „Необхідно тобі йти туди, так-як краще за тебе ніхто цього не виконає”. Святий Костянтин з постом і молитвою взявся за новий подвиг. За допомогою свого брата Мефодія і учнів Горазда, Климента, Савви, Наума і Ангелера він склав слов‘янську азбуку і переклав на слов‘янську мову книги, без яких не могло відбутися Богослужіння: Євангеліє, Апостол, Псалтир і вибрані служби. Це було в 863 році. Після завершення перекладу святі брати відправилися в Моравію, де були прийняті з великою честю, і стали вчити Богослужінню на слов'янській мові.

«Незабаром  по приході до Моравії, — говорить оповідання про життя братів, —  переклав Константин цілу літургію й  навчав раннього і вечірнього богослужіння та Служби Божої. Крім того, переклав обряд  хрестин і обряди інших святих таїн... І створилися вуха глухим, і  почули слова Письма, і Бог із того тішився, а чорт смутився...» В Моравії й Паннонії вже перед тим, коли св. Кирило й Мефодій розвинули свою діяльність, проповідували християнську віру німецькі й італійські місіонери. Але відправляли богослужіння в латинській мові, якої слов’яни не розуміли. Це й спонукало князя Ростислава, що з політичних причин схилявся скорше до східного християнства, оглянутися за слов’янськими вчителями. І справді: вони стали проповідувати у слов’янській мові — саме в тій, яку вивчили, проживаючи в рідних сторонах серед македонських болгар. Цю мову розуміли також інші слов’яни. Святий Кирило забажав також подати слов’янам церковне богослужіння у зрозумілій для них мові. Для того склав азбуку: на думку одних учених — кирилицю, на думку інших — глаголицю, по чім брати переклали Святе Письмо і книги, що були потрібні при богослужінні, на тодішню болгарську мову.

Це  визвало злобу німецьких єпископів, які звершували в моравських церквах Богослужіння на латинській мові, і вони повстали проти святих братів, стверджуючи, що богослужіння може проводитися тільки на одній з трьох мов: єврейській, грецькій і латинській. Святий Костянтин відповідав їм: "Ви визнаєте тільки три мови, достойні для того, щоб прославляти на них Бога. Але Давид вопіє:" Пойте Господа вся земля, хваліте Господа всі язиці, всяке дихання хай хвалить Господа! И в святому Євангелії говориться: "Ходячи навчайте всі народи...” Німецькі єпископи були зганьблені, але розгнівались ще більше і відправили скаргу в Рим. Святі браття були визвані в Рим для вирішення цього питання. Взявши з собою мощі святого Клемента папи Римського, святі Костянтин і Мефодій відправилися в Рим. Дізнавшись про те, що святі браття несуть із собою святі мощі, папа Андріан з кліром вийшов їм на зустріч. Святі браття з були зустрінуті почестю, папа Римський затвердив богослужіння на слов'янській мові, а переведені братами книги наказав поставити в римських церквах і звершувати літургію на слов'янській мові. Знаходячись в Римі, святий Костянтин захворів, і в чудесному видінні був сповіщений Господом про наближення смерті, і прийняв схіму ім‘ям Кирил. Через 50 днів після прийняття схими, 14 лютого 869 року, рівноапостольський Кирило помер у віці 42 років. Відходячи до Бога, святий Кирило, заповідав братові святому Мефодію продовжувати їх спільну справу просвіщення слов'янських народів світлом істинної віри. Святий Мефодій просив папу Римського, дозволити відвести тіло брата для погребіння його на рідні землі, але пап наказав поставити мощі святого Кирила в церкві святого Клемента, де від них стали звершуватися чудеса. Після смерті святого Кирила папа, виконуючи прохання слов‘янського князя Коцелла послав Св. Мефодія в Паннонію, рукоположивши його в архієпископа Моравії і Панонії, на древній престол святого Апостола Андроніка. В Паннонії Св. Мефодій разом зі своїми учнями продовжував розповсюджувати Богослужіння, писемність і книги на слов‘янській мові. Це знову викликало гнів німецьких єпископів. Вони домоглися арешту і суду над святителем Мефодієм, який був висланий у заслання в Швабію, де на протязі двох с половиною років перетерпів багато страждань. Звільнений за наказом Римського папи Іоана VIII і відновлений в правах архієпископа, Мефодій продовжував євангельську проповідь серед слов‘ян і хрестив чеського князя Борівоя і його дружину Людмилу (пам‘ять 16 вересня), а також одного з польських князів. В третій раз німецькі єпископи підняли переслідування святого за неприйняття римського вчення про походження Святого Духа від Отця і Сина. Святи Мефодій був викликаний до Риму, але був оправданий перед папою, зберігши в чистоті Православне вчення, і був знову повернутий в столицю Моравії – Велеграду. Тут в останні роки свого життя святий Мефодій з допомогою двох учнів-священників переклав на слов‘янську мову весь Старий Завіт, крім Маккавейських книг, а також Номоканон (Правила святих отців) і святоотцівські книги (Патерик). Передбачаючи наближення смерті, святий Мефодій вказав на одного із своїх учнів - Горазда як на достойного собі заступника. Святий передбачив день своєї смерті і помер 6 квітня 885 року в віці біля 60-ти років. Оспівування святого було здійснено на трьох мовах – слов‘янська, грецька і латинська; він був похований в соборній церкві Велеграда.

Є ряд свідоцтв і доказів того, що праця св. Кирила й Мефодія була великою, ідейною і в високій мірі жертвенною працею. Коли по трилітнім побуті виїздили слов’янські вчителі з держави князя Ростислава, давав він їм у нагороду срібло й золото. Але вони не схотіли цього брати. Взяли тільки невільників, яких зараз наділили свободою. І не пройшли їхні життєві зусилля безслідно. Правда, зараз по смерті Мефодія його учні мусили покинути Моравію й перенеслися до Сербії й Болгарії. Але прийшов час, коли заслуги Кирила і Мефодія заясніли в повному блиску. Мова, яку ввели вони в письменство, стала літературною мовою в деяких слов’янських народів. У Болгарії дала вона основу під розвиток болгарської літератури, що за панування царя Симеона на переломі IX — X вв. досягає «золотого віку» свого розвитку. Церковнослов’янська мова стає також літературною мовою в Україні й на тому становищі втримується довгі віки, аж до появи «Енеїди».

Використана література:

1. Історія українського слова. – К., 2000.
2. Українознавство. – К., 1994-1996.
3. Українська та зарубіжна культура. Підручник. – К., 2001.