Характеристика Системи освіти в Україні

 

 

 

 

 

РЕФЕРАТ

на тему:

“Характеристика Системи освіти в Україні”

 

 

 

ПЛАН

 

1. ОСВІТА В СУЧАСНІЙ УКРАЇНІ.

2. ДОШКІЛЬНА ОСВІТА

3. ЗАГАЛЬНА СЕРЕДНЯ ОСВІТА

4. ПОЗАШКІЛЬНА ОСВІТА

5. ПРОФЕСІЙНО-ТЕХНІЧНА ОСВІТА

6. ВИЩА ОСВІТА

7. OCBІTA УКРАЇНИ В МІЖНАРОДНОМУ ОСВІТНЬОМУ ПРОСТОРІ. МІЖНАРОДНІ ЗВ'ЯЗКИ ЗАКЛАДІВ ОСВІТИ

ВИСНОВКИ

 

1. ОСВІТА В СУЧАСНІЙ УКРАЇНІ.

У сучасній Україні система  освіти безперервно розвивається, і  для неї характерне постійне відновлення  й саморозвиток. Особливо могутній інноваційний процес охопив українську систему освіти в 1980 -

1990-ті рр. Замість колишньої  єдиної й однакової школи з'явилися  гімназії, ліцеї, коледжі, школи  різних профілів і напрямів. Відкрито  міжнародні школи й університети, приватні школи і вищі навчальні  заклади. Замість інститутів і спеціалізованих вищих училищ (військових, цивільної авіації, мистецтва) основні вищі навчальні заклади тепер здебільшого університети й академії.

Середня освіта в Україні  впродовж різних історичних епох і  в XX ст. зокрема не мала постійного терміну  і коливалася від 9-річної (1940 ~" 1950)> 10-річної (1950 - 1967, 1997 ~ І991)і 11-річної до 12-річної. За кордоном також змінюються терміни здобування повної середньої освіти, і в різних країнах вони неоднакові. Середня освіта є обов'язковою для того, щоб продовжити здобувати освіту у вищому навчальному закладі.

Початковий рівень вищої  освіти в Україні, як і в багатьох інших країнах, можна здобути  у спеціалізованому коледжі. Повну  вищу освіту людина здобуває тільки після  успішного закінчення вищого навчального закладу. За законом "Про освіту", до вищих навчальних закладів в Україні зараховують інститут, академію й університет.

Для реформування системи  вищої освіти в Україні характерний  пошук оптимальної відповідності  між сформованими традиціями в українській вищій школі й новими віяннями, пов'язаними зі вступом у світовий освітній простір. На цьому шляху спостерігаємо кілька тенденцій.

Перша пов'язана з розвитком  багаторівневої системи в багатьох університетах України. Переваги цієї системи в тому, що багаторівнева система організації вищої освіти забезпечує ширшу мобільність щодо темпів навчання й вибору майбутньої спеціальності. Вона формує здатність у випускника освоювати на базі отриманої університетської освіти нові спеціальності.

Друга тенденція - значне збагачення вищих навчальних закладів сучасними інформаційними технологіями, широке підключення до мережі "Інтернет" та інтенсивний розвиток дистанційних форм навчання студентів.

Третя тенденція - університизація  вищої освіти в Україні й процес інтеграції всіх вищих навчальних закладів з провідними у країні й у світі університетами, що зумовлює появу університетських комплексів.

Четверта тенденція  полягає в переведенні вищої  школи України на самофінансування. П'ята тенденція відновлення вищої  професійної освіти з урахуванням світових стандартів. Тому спостерігаємо перехід українських ВНЗ в режим дослідницько-експериментальної роботи з апробації нових навчальних планів, освітніх стандартів, нових освітніх технологій і структур управління.

Освіта - це наука і мистецтво озброїти людей різного віку знаннями про труднощі і проблеми, з якими їм, імовірно, доведеться зіткнутися, та засобами подолання труднощів і розв'язання проблем. Вищого рівня професійної освіти — творчої майстерності — неможливо досягти без загальної гуманітарної освіти і без інноваційних підходів до розв'язання будь-яких проблем (соціально-економічних, виробничо-технологічних, економічних та ін.). Орієнтація на ці стратегічні напрями прийнятна, але консерватизм, властивий вищій школі, перешкоджає рухові вперед.

Головна мета інноваційної освіти — збереження і розвиток творчого потенціалу людини. Проте  сьогодні недостатньо творчості  та проектування. Освіту потрібно сприйняти  як загальнолюдську цінність. Для  цього насамперед необхідно зробити  так, щоб вона розвивала гармонійне мислення, побудоване на поєднанні внутрішньої свободи особистості та її соціальної відповідальності, а також терпимості до інакомислення.

Сьогодні мисляча людина зобов'язана спостерігати, аналізувати, вносити пропозиції, відповідати за ухвалені рішення й уміти долати конфлікти й суперечності. А для цього вона повинна мати культуру, багатокритерійну установку розв'язання завдань, а також розуміти, що ніхто не може претендувати на істину в останній інстанції і жодну теорію не можна вважати універсальною і вічною.

Отже, головний принцип  інноваційної освіти полягає в тому, що вона скерована на формування світогляду, основаного на багатокритерійності  рішень, терпимості до інакомислення  й відповідальності за свої дії.

Принцип розвитку — розвиток міждисциплінарних зв'язків, формування системи узагальнених понять — передбачає таку організацію інформаційного простору знань, яка дозволила б науці уникнути роздроблення й вузької спеціалізації.

І ще один принцип —  принцип поліхромантичності мислення, або "бінокулярності інтелектуальної діяльності". Цільове призначення цього принципу подібне до призначення бінокулярного зору.

Аналіз процесів реформування освітніх систем у розвинених країнах  засвідчує, що всі вони зумовлені  необхідністю формулювати нову парадигму освіти. У зв'язку з інтеграційними процесами, створенням світового освітнього простору така парадигма у своїй основі має бути актуальною і в загальних рисах спільною для всього світу.

 

 

 

 

2. ДОШКІЛЬНА ОСВІТА

Законодавство України  визнає дошкільну освіту первинним елементом загальної структури освіти в державі. Водночас, цей рівень освіти законодавче не визначається як обов'язковий і надається дитині за бажанням батьків. Тим самим фактично знімається питання про державні гарантії дошкільної освіти, ставиться під сумнів її роль у системі неперервної освіти, від початку створюються передумови неоднакової підготовки дітей до навчання в школі.

Кількісні показники, що характеризують мережу та контингент дошкільних навчальних закладів, мають  стійку тенденцію до зниження. Поза сумнівом, на скорочення мережі установ дошкільної освіти впливає такий об'єктивний чинник, як зменшення народжуваності та, відповідно, чисельності дітей дошкільного віку. Але впливом цього чинника не можна пояснити стійке зниження показника охоплення дітей дошкільною освітою.

Скорочення мережі дошкільної освіти зумовлене рядом чинників соціально-економічного характеру: (1) падіння виробництва на початку 1990-х років зумовило вимушену передачу відомчих дошкільних закладів у підпорядкування органам місцевого самоврядування, які не в змозі забезпечити достатній рівень їх фінансування; (2) недостатнє бюджетне фінансування освіти зумовлює його недостатність і на рівні дошкільної освіти; (3) низький рівень доходів не дозволяє багатьом сім'ям оплачувати освіту дітей у дошкільних закладах і не сприяє розвиткові мережі приватних дошкільних закладів освіти; (4) високий рівень безробіття серед молоді знімає потребу значної частки молодих сімей у перебуванні дітей в дошкільних закладах.

Слід відзначити також появу  в освітньому просторі України сектору домашньої освіти. Скористатися з неї можуть лише сім'ї з високими доходами, тому чинник домашньої освіти суттєвим чином на динаміку мережі дошкільних закладів освіти не впливає.

Протягом 1990-2000рр. мережа дошкільних закладів скоротилася на третину (33,5%); чисельність дітей, які відвідують дошкільні заклади, — на 40,1%; показник охоплення дітей дошкільного віку зменшився з 57% у 1990р. до 37% на початок 2001р..

Якщо врахувати лише заклади, що реально працюють⁶, то скорочення мережі дошкільних закладів становитиме 46,5%, зменшення місць у цих закладах — 51% (з 2,277 млн. у 1990р. до 1,117 млн. на початок 2001р.).

Особливо помітного  скорочення зазнала мережа сільських  дошкільних навчальних закладів. Кількість закладів зменшилася лише на 29,4%, але кількість місць у них — на 53,7%; показник охоплення дітей впав більш ніж у два з половиною рази — із 43% до 16%.

У містах кількість дошкільних навчальних закладів скоротилася на 37,8%; кількість місць — вдвічі; показник охоплення дітей зменшився з 69% до 49%.

Подібним до ситуації в Україні є становище дошкільної освіти в Росії, де тенденція падіння  показника охоплення теж до цього  часу не подолана. Протягом 1995-2005 рр. він знизився з 55,5% до 54,9% , — залишаючись при цьому значно вищим, ніж в Україні.

Розподіл дошкільних навчальних закладів за формами власності

Переважна частка дошкільних закладів перебувають у комунальній (58%) і колективній (40%) власності; держава утримує лише 7,4% закладів; приватні дошкільні заклади складають 2,3% загальної мережі.

Заклади дошкільної освіти для  дітей з особливими потребами

За даними Державного комітету статистики України, у 2004 р. працювали 183 заклади дошкільної освіти компенсуючого  типу для дітей, які потребують корекції фізичного та/або розумового розвитку; в них перебували 16,2 тис. дітей. При цьому, в сільській місцевості не було жодного закладу компенсуючого типу.

Працювали також близько 4000 груп спеціального призначення, що охоплювали 58,1 тис. дітей.

 

 

 

3. ЗАГАЛЬНА СЕРЕДНЯ ОСВІТА

Згідно з Конституцією України, повна загальна середня  освіта є обов'язковою для всіх громадян держави¹³. Законодавством України загальна середня освіта визнається обов'язковою основною складовою неперервної освіти¹⁴.

Загальна середня освіта в Україні має досить розвинуту  інституційну мережу, що загалом здатна задовольнити освітні потреби дітей і підлітків шкільного віку. Створюються загальноосвітні заклади нового типу; скорочується кількість шкіл, що працюють у дві-три зміни; набувають поширення приватні школи. Водночас, близьким до критичного є стан середньої освіти на селі; скорочується мережа вечірніх шкіл за одночасного підвищення протягом останніх років числа учнів.

З 1 вересня 2001р. в Україні  розпочався перехід до 12-річної середньої загальної освіти, що будується за триступеневим принципом: початкова, неповна та повна загальна середня освіта¹⁵. Відповідно, загальноосвітні навчальні заклади поділяються на: заклади І ступеню (початкова школа; чотири роки навчання); II ступеню (основна школа; п'ять років навчання); III ступеню (старша школа; три роки навчання). Старша школа має функціонувати переважно як професійна, у якій незалежно від профілю реалізується в повному обсязі загальноосвітня підготовка.

Мережу загальної середньої освіти складають загальноосвітні навчальні заклади всіх типів і форм власності, у т.ч. для дітей і підлітків, які потребують соціальної допомоги та соціальної реабілітації.

До мережі загальної  середньої освіти відносять також  позашкільні навчальні заклади, міжшкільні навчально-виробничі комбінати та ті професійно-технічні навчальні заклади (ПТНЗ) й вищі навчальні заклади І-ІІ рівнів акредитації, які надають повну загальну середню освіту.

Контингент учнів загальноосвітніх навчальних закладів формується, як правило, з дітей від 6 до 18 років, за винятком учнів вечірніх (змінних) навчальних закладів.

Розподіл   навчальних   закладів   за   типами

До загальноосвітніх навчальних закладів належать заклади  різних типів, їх класифікація і кількість, станом на початок 2000/2001н.р. наведені на врізці "Типи загальноосвітніх навчальних закладів ".

Денні навчальні  заклади складають переважну більшість (близько 98,9%) загальноосвітніх навчальних закладів: станом на 2004/2005н.р., їх налічувалося 21 965.

Відзначається стійка тенденція  до зменшення частки денних навчальних закладів, що працюють у дві-три зміни: у 1990/1991н.р. вона становила 20%; частка учнів, які вчилися в дві-три зміни, скоротилася з 15% у 1990/1991н.р. до 8% у 2000/200Ін.р.; 87% із них ведуть заняття в одну зміну; 13% — у дві або три зміни.

У денних навчальних закладах працюють 572 тис. вчителів. Співвідношення числа вчителів та учнів складає 1:11,6.

Вечірні (змінні) навчальні заклади становлять лише близько 1,1% загальної мережі загальноосвітніх навчальних закладів. Відзначається тенденція скорочення їх кількості за одночасного збільшення числа учнів. Як видно з діаграми "Вечірні (змінні) навчальні заклади ", мережа вечірніх шкіл скоротилася більш ніж удвічі; водночас, з 1998/1999н.р. число учнів зросло на 5,4%.

У вечірніх (змінних) школах працюють 4600 вчителів. Співвідношення числа вчителів та учнів складає 1:25,4. Це більш ніж удвічі перевищує  середній показник по Україні та показник денних шкіл.

Заклади нового типу. До закладів нового типу відносять гімназії, ліцеї, колегіуми та навчально-виховні комплекси. Станом на початок 2000/2001н.р., їх налічувалося загалом 1832 одиниці, що складало 8,3% загальної кількості денних загальноосвітніх закладів. З 1995 р. мережа закладів нового типу демонструє досить високі темпи зростання: так, у 2003/2004 н.р. кількість гімназій зросла, порівняно з 1995/1996 н.р., майже вдвічі (зі 150 до 296), кількість ліцеїв — більш ніж удвічі (зі 138 до 283).

Загальноосвітні навчальні заклади для дітей з особливими потребами. Мережа шкіл для дітей з особливими потребами налічує 402 заклади, що на дев'ять одиниць менше, ніж було на 1990/1991н.р. Число дітей, які навчаються в цих закладах, протягом 1995-2005 рр. залишається практично сталим — на рівні 68-69 тис.