Громадська думка як елемент соцыального контролю

Громадська думка як елемент соціального контролю

Соціальний контроль у широкому розумінні охоплює всі види контролю, а у вузькому — контроль силою громадської думки.

Громадська думка — це сукупність уявлень, оцінок і суджень, що їх поділяє більшість чи принаймні значна частина населення стосовно проблем, подій чи фактів дійсності в конкретній соціальній ситуації. Вона може бути в суспільства в цілому, в етнічної групи, у виробничого колективу чи якогось іншого соціального угруповання.

Громадська думка — це особливий стан масової свідомості, спільне розуміння громадянами значущих для них явищ, подій і процесів. Громадська думка виявляється в реакції, оцінному став ленні певних соціальних спільнот (суспільства, організацій, груп) до соціальної дійсності, різних подій, поведінки та діяльності окремих людей чи соціальних інституцій, явищ і процесів з погляду цих спільнот.

Але громадська думка — це не просто «стан масової свідомості», «колективного почуття», це один з найважливіших механізмів соціальної взаємодії осіб. Нормальне функціонування будь-якого об’єднання людей неможливе без формування спiльного уявлення про загальні речі, без спільних оцінок певних явищ, подій, визначення спільних норм поведінки, практичних шляхів вирішення нагальних проблем.

Подолання відчуження, налагодження тісних зв’язків із суспільством, зокрема через механізми формування й урахування громадської думки про соціальні проблеми, є однією з головних вимог соціальної орієнтації економіки і свідченням розвитку демократії.

Безсумнівно, громадська думка далека від суто наукового знан ня, проте й вона здатна давати правильні оцінки, що диктуються здоровим глуздом людської свідомості.

Носіями і виразниками громадської думки є люди — соціальні групи, організації, окремі особи. Вони під ідеологічним впливом чи стихійно формують загальну думку.

Основні методи формування громадської думки — наслідування, вплив авторитету, навіювання тощо, основні способи — міжособистісне спілкування, засоби масової інформації, політична пропаганда тощо.

Громадська думка виникає і формується через діалектичне взаємопроникнення, взаємоопосередкування індивідуального і групового. Від ступеня сформованості та рівня зрілості громадської думки певного об’єднання людей залежить сприйняття його як цілісної і дієздатної соціальної організації. Водночас є істотні відмінності в змісті та конкретних формах вияву громадської думки в різних соціальних організаціях. Суттєвий вплив на громадську думку справляють предметна діяльність організації, стиль керівництва в ній, характер міжособистісних стосунків, оскільки громадська думка ґрунтується на індивідуальних думках і найповніше віддзеркалює уявлення більшості суб’єктів. У ній домінують ті оцінки, які сприймаються суб’єктами незалежно від їх істинності чи хибності.

Тому громадська думка може мати як позитивну, так і негативну спрямованість. Позитивно орієнтована громадська думка має конструктивний характер з погляду на соціальний поступ, сприяє формуванню адекватної соціальної поведінки, розвитку соціальної активності, ініціативного і відповідального ставлення до функціональних обов’язків.

Особливістю громадської думки є те, що вона тримається на внутрішньому переконанні людей, приймається ними добровіль но, без примусу, є прийнятною для пересічного громадянина.

Провідними елементами структури громадської думки є оцінки, які спираються на знання і підкріплюються почуттями та емоціями. Важливе місце в її структурі належить соціальним установкам, волі. Іншими словами,громадська думка — поєднання раціональних, емоційних і вольових елементів. Формуючись щодо конкретного питання, громадська думка є досить динамічною. Однак, існуючи довгий час, вона закріплюється в нормах, традиціях, звичаях.

Громадську думку вивчають за допомогою опитувань, спостережень, аналізу документації, а також колективних обговорень. 
У процесі вивчення громадської думки ставиться завдання визначати не тільки оцінне ставлення людей, а і їхні судження щодо ефективних способів розв’язання певної проблеми, удосконалення структури об’єкта, поліпшення умов, раціоналізації дій тощо.

На рівні суспільства громадська думка виконує політичну, ідеологічну і соціальну функції, на рівні соціальної організації — діагностично-оцінну, виховну, управлінську.

Громадська думка, проникаючи в усі сфери життєдіяльності суспільства: виробничу, політичну, правову, етичну, релігійну, моральну, наукову — і виконуючи названі (а насамперед оцінну) функції, є дієвим елементом соціального контролю. Це — публіч ний вид соціального контролю, що потребує легалізації поведінки людей, подолання анонімності.

Управлінська функція опитування громадської думки відкриває важливий канал зв’язку між владою і громадськістю. Інформація про потреби, інтереси, вимоги, претензії працівників до адміністрації соціальної організації, уряду не повинна ігноруватися і має використовуватися під час розробки управлінських рішень. Вона дає змогу робити довгострокові прогнози соціального розвитку, здійснювати соціальний контроль.

Діагностично-оцінна функція опитування громадської думки полягає в соціальній розвідці, дослідженні колективних настроїв, соціальних установок індивидів, їхнього ставлення до різних соціальних проблем, суб’єктів влади тощо.

Опитування дають змогу оцінити соціально-психологічний стан людини, виявити ідеали, які сформувалися в її свідомості.

Виховну функцію громадської думки слід розглядати з двох точок зору:

• регулярність опитувань сприяє моніторингу (безперервному стеженню) за ефективністю впливу як загальнодержавних політичних акцій, так і внутрішньогрупових змін на поведінку різних категорій індивідів, на їх мислення;
• дані опитувань справляють великий вплив на формування громадської думки у заданому напрямі. Якщо вдало вмонтувати в конструкцію питань анкети соціально-психологічну установку, можна підказати бажану відповідь. Крім того, можна як завгодно інтерпретувати одержані відповіді, привернути увагу, скажімо, до певного лідера тощо.

Отже, за допомогою опитування громадської думки можна маніпулювати суспільною свідомістю людей, управляти ними.

Маніпулювання — це використання системи засобів ідеологіч них і соціально-психологічних дій з метою зміни мислення і поведінки людей усупереч їхнім інтересам. При цьому люди часто й не усвідомлюють, що їхній світогляд, потреби, інтереси і спосіб життя загалом багато в чому залежать від тих, хто ними маніпулює. Можливості маніпулювання особливо зростають з розвитком засобів масової комунікації.

Громадська думка є спільною для більшості, але не обов’яз ковою для кожного. Тому громадські організації, адміністрації, формальні й неформальні лідери своїм авторитетом повинні підсилювати позитивні моменти громадської думки. Їх необхідно постійно відображати в місцевих засобах масової інформації, в документах з організації та оплати праці, використовувати під час зборів, нарад з вирішення проблем соціальної організації.