Дюркгайм Еміль (1858—1917)— французький соціолог, філософ і етнолог

Дюркгайм Еміль (1858—1917)— французький соціолог, філософ і етнолог.

Родоначальник французької соціологічної школи, перший у світі професор соціології. Провів інсти-туціалізацію соціології у Франції, увів у науковий обіг теоретичне поняття колективних уявлень для позначення ідей, не запозичених із практичного досвіду,  а ніби  нав’язаних людям самим суспільним середовищем. Такий погляд на залежність мислення людини від пануючих у суспільстві уявлень у подальшому розвинув Леві-Брюль своєю теорією „дологічного мислення”. В академічному курсі історії класичної соціології ім’я Еміля Дюркгайма стоїть поряд з такими засновниками наукової соціології, як Макс Вебер, Фердинанд Тьонніс та Георг Зіммель.

Еміль Дюркгайм народився на північному сході Франції, у небагатій родині равина. В дитинстві майбутнього автора соціологічної теорії готували до релігійного поприща його предків, навчаючи давньоєврейської мови, Торі й Талмуду. Проте він досить рано відмовився продовжити родинну традицію. Біографи Дюркгайма підкреслюють, що визначальний вплив на це рішення справила його шкільна вчителька-католичка. Деякий час Дюркгайм відчував схильність до католицизму, але католиком Дюркгайм не став, як і не став він атеїстом. З юних років і до кінця життя вчений залишався агностиком. Постійно підкреслюючи важливу соціальну й моральну роль релігії, він зробив предметом своєї віри науку взагалі й соціальну науку зокрема.

В 1879 р. Дюркгайм поступив до Вищої нормальної школи (Ecole Normale Superieure) в Парижі, де одночасно з ним навчалися відомий філософ Анрі Бергсон та видатний діяч соціалістичного руху Жан Жорес, з яким Дюркгайм розглядаючи соціологію як наукову альтернативу лівому та правому радикалізму.

У своїй науковій діяльності Е. Дюркгайм продовжував традиції О.Конта, хоча значний вплив на формування його світогляду мали Ш.Монтескьє, Ж-Ж.Русо, Е.Кант, Г.Спенсер. Погоджуючись із Контом про місце соціолог!’ в системі наук, Дюркгайм, водночас відстоював специфічність об’єкта вивчення соціології – соціальної реальності, що не зводиться до біопсихічної природи індивідів. Предметом соціології вчений визначав „соціальні факти”, що існують поза індивідом і володіють по відношенню до нього „примусовою силою”.

 Як головний теоретик позитивістськи орієнтованої соціології, розробив теорії „соціального факту”, „соціального пізнання”, „соціальної солідарності”, „функціонального аналізу”, „розподілу праці”, „самогубства”, „соціології релігії”.

Цементуючою ланкою всього кола висунутих ним ідей, яка пронизала всі його праці, була проблема соціального факту. Соціальні факти Е.Дюркгайм поділяв на: а) морфологічні, що складають „матеріальний субстрат” суспільства (фізична і моральна густота населення, під якою вчений розумів частоту контактів чи шляхів сполучення; характер населення); б) духовні, нематеріальні факти („колективні уявлення”, які в сукупності складають колективну чи загальну свідомість).

Дюркгайм досліджував, головним чином, роль колективної свідомості та її різноманітні форми (релігію, мораль, право). Теоретико-методологічну основу всієї концепції цього визначного науковця складав принцип соціологізму (один із різновидів соціального реалізму), опираючись на який, Дюркгайм наділяв суспільство рисами фізичної і моральної переваги над індивідом. За Дюркгаймом, людина має подвійну природу. В ній поєднуються дві сутності: сутність індивідуальна, яка має своє коріння в організмі, що обмежує її діяльність; і сутність соціальна, яка є явищем найвищої реальності інтелектуального порядку – суспільства. Без суспільства, стверджує, не було б ні релігії, ні моралі, ні політики, ні економічних інституцій. На жаль, учений пояснював, згідно з принципом соціологізму, „соціальне соціальним”, що спричинило недооцінку інших факторів у житті суспільства.

Другим теоретико-методологічним принципом учення Дюркгайма був принцип „соціальної солідарності”, який відігравав певну роль у його вченні про розподіл праці, про зміну форм релігії, політичну владу та економічну організацію суспільства. Використовуючи цей принцип, класик соціології ставив розвиток соціального прогресу в залежність від міри зростання соціальної солідарності в суспільстві.

Згідно з його поглядами, розподіл праці здійснюється як природний прогрес, якому передує консенсус всіх учасників. Консенсус як такий можливий у двох варіантах: 1) механічний; 2) органічний. Механічна солідарність, на його думку, домінувала в архаїчному суспільстві, де люди володіли соціальною рівністю, а проти порушень традиційної поведінки застосовувалися жорсткі санкції; індивіди ж не мали можливостей для розвитку своїх здібностей.

Органічна солідарність характерна для сучасного суспільства, в якому обмін людською діяльністю, її продуктами ставить у залежність членів суспільства один від одного. Оскільки, за вченням Дюркгайма, кожний із індивідів недосконалий особисто, функцією суспільного розподілу праці є їх інтегрування, забезпечення єдності соціального організму, формування почуття солідарності. Останнє Дюркгайм розглядав як вищий моральний принцип, вищу універсальну сутність. Основним засобом розвитку солідарності Дюркгайм визначав професійні корпорації, які повинні виконувати широке коло функцій: виробничих, культурних, моральних; виробляти й упроваджувати в життя нові норми, що мають регулювати відношення між працею і капіталом, сприяти розвитку особистості та подоланню кризи в суспільстві.

Суттєвого значення в розвитку суспільства науковець надавав релігії. У всіх його працях проводилась ідея, що релігія – природний продукт розвитку суспільства. Простеживши історію розвитку релігії, Дюркгайм переконливо довів, що „реальний” і „істинний” об’єкт всіх релігійних культів – суспільство, а головні соціальні функції релігії – відтворення солідарності і пропозиція ідеалів, які стимулюють суспільний розвиток. Соціолог також підкреслював велике значення релігії у збереженні моральних цінностей, вихованні людини, в утвердженні „позитивної солідарності”, „гуманного права”. На підставі цього він обґрунтовував необхідність релігії в суспільстві, але не „божественної”", а „соціальної”".

Створена Дюркгаймом соціальна філософія та соціологічна теорія базуються на всебічно розробленому категоріальному апараті. У своїх працях він розробляв такі найважливіші категорії: „час”, „простір”, „структура”, „функції”, „суспільні класи”, „історична думка”, „суспільні протиріччя”, „колективні уявлення”.

Заснована Дюркгаймом школа, представники якої об’єдналися навколо журналу, який він видавав, успішно розвивалася і пропагувала ідеї вченого навіть під час Першої і Другої світових війн. Кожний з учнів класика соціології (С.Бугле, Ж.Даві, М.Мос, П.Поконне, М.Хальбвакс та ін.) створював свої напрямки в соціології, але на теоретичному ґрунті вчення Дюркгайма.

Основні праці:

„Первісні форми релігійного життя: Тотемна система в Австралії”‘ (1912); „Елементи соціології”‘ (1889); „Про розподіл суспільної праці” (1893); „Правила соціологічного методу” (1895); „Самогубство” (1897);  (1924).