Сільське господарство

КЗО «Петриківська  неповна середня загальноосвітня  школа

 І-ІІ ступенів  Солонянської районної ради

 Дніпропетровської  області»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконала:

Учениця 9 класу

Кондрацька Олена

Предмет: «Географія»

Вчитель: Кондрацька Т.В.

2013 р.

 

ЗМІСТ

 

І    Вступ_______________________________________________________3

 

ІІ Історія  розвитку сільського господарства _______________________4

 

 

ІІІ  Сільське господарство України_______________________________5

 

1. Значення та структура сільського господарства____________5

 

1. Основні риси землеробства___________________________5
2. Основні риси рослинництва__________________________6
3. Основні риси тваринництва__________________________9

 

2.Продуктивність  праці та рентабельність 

сільського  господарства________________________________ 11

 

3. Екологія і сільське господарство_______________________12

 

4. Фінансові відносини в сільському господарстві__________14

 

 

5. Сільське госпдарство на початку  XXI століття__________ 15

 

ІV  Висновок_______________________________________________17

 

V     Додатки_______________________________________________ 18

VІ  Література______________________________________________22

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Практично у всьому світі  діяльність, пов’язана із забезпеченням населення продуктами харчування і продуктами споживання, вийшла за межі власне сільського господарства і утворює нині систему взаємозалежних галузей, в якій взаємодіють сільське господарство, переробна промисловість,складське та холодильне господарство, оптові та роздрібні торгові підприємства, сільськогосподарської хімії сільськогосподарської науки, агробанки.

В аграрному секторі  виникають складні виробничі  відносини, певна система земельних  відносин власності у процесі  виробництва сільськогосподарської  продукції, її розподілу, обміну та використання. Звідси випливає основна мета теми -- з’ясувати особливості с/г виробництва в Україні, його роль в соціально-економічному процесі, розкрити сутність орендних відносин і основні тенденції та перспективи різних форм господарювання у с/г за умов соціально-орієнтованої ринкової економіки України.  

 Сільське господарство є однією з основних галузей народного господарства, оскільки виробництво продуктів харчування – перша умова життя безпосередніх виробників. Водночас воно є сировинною базою легкої та харчової промисловості. Попит на с/г продукцію постійно зростає, оскільки збільшується кількість населення, особливо міського. У сільському господарстві як і в інших галузях суспілного виробництва, відбувається постійний розвиток і вдосконалення продуктивних сил і на цій основі зростає ефективність с/г праці, що дає змогу з меншою кількістю робочої сили  виробляти більш виробництва.

У с/г велике значення має фактор часу, зокрема своєчасне  й якісне виконання польових робіт. Для отримання високого врожаю, виконати весь агрономічний комплекс робіт у короткі строки. Це вимагає повного забезпеченняві  відповідним набором , комплексом різної сільськогосподарської техніки. Щоб вона не простоювала міжсезонний період, то має бути універсальною.

Іншою особливістю землеробства є нерегулярний характер виробництва. Тут має місце розрив між робочим  періодом і кінцевим результатом. Праця  витрачається з перервами , пов’язаними  із зростанням і визріванням рослин, протягом року.

В с/г існує велика залежність результатів виробництва від погодних умов, зокрема у південній частині України часті посушливі роки – врожай зменшується. Крім того у с/г не має того монополізму у виробництві, який є у підприємстві. В Україні с/г продукцію виробляють  8,6 тис. колгоспів ,  2,6 тис. радгоспів , сотні тисяч особистих підсобних господарств. Ця обставина має історичне значення для умов формування  соціально-орендованої ринкової економіки, оскільки створює кращі можливості для конкуренції різних форм власності, а тим самим для зростання ефективності виробництва.

 

 

 ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА

 

Виникнення сільського господарства пов'язане з неолітичною революцією, що є переходом від господарства Золотого віку до такого, що веде землеробство. Неолітична революція — історичний період переходу в епоху неоліту від привласнюючого до відтворюючого типу господарства, це пов'язано з виникненням скотарства, тваринництва, землеробства. Це привело до створення культурних рослин і доместикації (одомашнення) тварин. Людина придбала всі біологічні характеристики сучасної людини, а людство розділилося на раси. В епоху неоліту (VIII-ІІІ тис. до н.е.) у географічно віддалених людських співтовариствах відбулася ціла серія драматичних технологічних і соціальних змін, котрі називаються «неолітичною революцією». Її сутність полягає у переході від господарства привласнюючого (збиральництва, мисливства і рибальства) до виробляючого (землеробства і скотарства).

Культурне пристосування  до життя у післяльодовикових природних умовах спочатку вилилося в активізацію збиральництва. На території Східного Середземномор'я і Малої Азії вперше виникла й одержала поширення практика розведення тварин і культивування рослин. З рослин це полба, пшениця, ячмінь, сочевиця, тобто ті рослини, які вимагали винайдення певних навичок готування, щоб бути уживаними до їжі. Першими продуктивними домашніми тваринами були вівця й коза, велика рогата худоба була приручена згодом. Зрозуміло, що всі ці нові явища мали значні соціальні і культурні наслідки. Коли виробництво їжі одержало широке розповсюдження і в людей з'явилися постійні її запаси, суспільство одержало можливість у широких масштабах перейти до стійкої осілості. У людей зникла необхідність щохвилини думати про те, чим угамувати голод, постійно слідувати за стадами диких тварин у їх сезонних пересуваннях чи залежати від термінів дозрівання плодів диких рослин.

 

М. І. Вавілов виділив 8 центрів походження культурних рослин, а його учні і послідовники 4 Центри доместикації тварин. Рослини і тварини, що з'явилися в цих центрах, розповсюдилися потім на велику частину земної суші.

СІЛЬСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО УКРАЇНИ

 

 

1   Значення  та структура сільського господарства

 

 

1. Основні риси землеробства

 

 

 Основною рисою в розвитку с/г є земля, природна родючість якої є дуже висока. В Україні історично сформувався тип селянина, який успадкував у себе багатовіковий досвід обробляти землю та розведення худоби , любов до с/г праці, бажання і вміння працювати. І в продовж тривалого істричного часу в Україні переважало сільське населення , в основному зайняте землеробською працею, допоміжними промислами, виготовленням простих селянських знарядь. За рахунок селянських робіт – основних носіїв національно-культурної свідомсті та духовності народу, його звичаїв, традицій поповнювалося швидко-зростаюче міське населення. Відрив від традиційного національно-культурного і мовного середовища в умовах посилення “переміщування” народів.

Проведення  в східній Україні в 30-х роках колективізації і посилення “класової боротьби” проти середніх і заможних селян, бильшість яких одержали землю лише на початку 20-х років, негативно вплинуло на загальний розвиток села, духовність села, призвело до відпливу його жителів у міста, в інші регіони, до втрати набутого століттями виробничого досвіду, творчої ініціативи і бажання трудитися на землі.

Праця в с/г стала  непрестижною, а рівень її оплати був  дуже низьким , часто лише символічним, селяни жили переважно з невеликих присадибних ділянок , сплачували високі податки( в тому числі протягом тривалого часу за кожне фруктове дерево).

Низьким рівнем розвитку зі збереженням натуральних форм господарювання наявністю великих  поміщецьких землеволодінь і  малоземельних селян, їх інтенсивною постійною та сезонною міграцією характеризувалися західно-українські села, які на початку 50-х років, тобто після колективізації, пройшли приблизно такий же шлях, як у свій час села східної України.

Після земельної реформи 1861 року загальна площа селянських господарств. За рахунок продажу поміщицької землі за 1860-1916рр. зросла на 41%. На східно-українських етнічних землях землезабезпеченність була значно вищою ніж на заході.

Перерозподіл землі  проводився вкрай неровномірно серед  селянських госпродарств (вони володіли 65% землі),10% господарств,які володіли більш ніж 10 десятинами (1 десятина – 1,0925 га)зосереджували в своїх господарствах лише 6% землі.

Географія землеволодіння має свої особливості. Родгоспи переважно  створені приблизно поблизу великих міст, а також південних районах республіки. В усіх інших районах переважають колгоспи. В усіх інших областях очікуються найближчим часом кордіональні зміни  в структурі землеволодіння.

На кінець 1989 року в  Україні нараховувалося 8234 колгоспи, 2581 родгоспи, 1964 міжгосподарськи підприємства та організації, в 49,9 тис. господарств учасників(колгопів, родгоспів та інших державних та коперативних підприємств та організацій).

 

 

 

2. Основні риси рослинництва.

 

Чорноземні  грунти і  сприятливий клімат, велика густота населення, землеробські навички, які здавна склалися в нього, і зручне економіко-географічне положення зробили рослинництво базовою галузю с/г.

Україна щодо виробництва  озимої пшениці, кукурудзи, цукрових буряків  посідає 1, а щодо посівів соняшнику – 2 місце між державами СНД.

 

На півночі та Поліссі  Південно-західного району прохолодний, вологий клімат і підзолисті грунти. Тут дуже добре ростуть льон і  сіяні трави. Крім сіяних трав для  молочної худоби використовують заплавні луги та лісовя пасовища.

Більше ніж в інших  районах вирощують картоплю. Із зернових культур родять жито та овес, а також  гречка.

У лісостепу склався  найважливіший в Україні район  виробництва цукрових буряків та озимої пшениці. Їх вирощуванню сприяють помірна кількість опадів і чорноземні грунти. У районі багато садів, а в Закарпатті – виноградників.

У Південно-Західному  районі на відміну від Донецько-Приднепровського, більше значення має харчова промисловість, особливо цукрова. Вона дає країні понад 40% цукру.

У Південному районі де мало опадів і високі літні температури, на чорноземних та каштанових грунтах  сіють озиму пшеницю, ячмінь , соняшик, на поливних землях – рис.

На узбережжі Чорного  моря і в Криму багато садів, виноградників, а в степах – бахчанів.

Найважливішим основним засобом і теріторіальної базою функціонування виробничих процесів у с/г є земля. Україна має значний земельний фонд ,який перебуває у розпоряджені с/г підприємств і господарств.

Площа цих земель становила 48,6 млн.га при загальній території України 60,3 млн.га. В державі зосереджені великі (41,7 млн.га) масиви с/г угідь, які знаходяться у віддані с/г підприємств і господарств (33,8 млн. га займають орні землі, 4,7 млн. га пасовища і 2,1 млн. га сіножаті). В цілому Україна характеризується великою розореністю (питома вага ріллі становить понад половину її території), відносно низькою питомою вагою природних кормових угідь, певною просторовою відмінністю структури земляних угідь.

Найвищу питому вагу мають  орні угіддя в степовій частині (68,8% площі). Посівні площі українських земель розподіляються між двома основними і найбільшими землекористувачами – колгоспами і родгоспами, які розпоряджаються 31 млн. га  усіх посівів, у тому числі на головного землекористувача – колгоспи припадає 23,3 млн. га або 75% усіх посівних площ республіки. Посіви, які належать міжгосподарським та іншим виробничим с/г підприємством. Провідне місце в структурі посівів займають близько 50% зернові культури.

Площа озимих та ярих культур  становила 15,5 млн. га. За останні роки їх плоші приблизно стали однаковими. Сіють, як правило , більше озимих культур, бо вони дають вищи врожаї. Однак дуже часто несприятливі природні умови призводять до загибелі посівів озимих культур.

Цінною продовольчою культурою є озиме жито.

 Цій культурі належить 2 місце за розмірами посівних площ озимих культур (після пшениці). Її врожайність в різні роки різна і становить приблизно  15-24  ц/га.

Провідне місце в  структурі посівів зернових належить ярому ячменю – під ним було приблизно зайнято  2,8  млн.га  при чому у повоєнні роки площі названої культури істотно не змінювалися. Вона вирощується повсюду з найбільшою концентрацією

Другою за площою ярою зерновою культурою є кукурудза  її  посіви  становлять  приблизно  1,9  млн.га  -  середня врожайність 25-30  ц/га.

 У повоєнні  роки  помітно  скоротили  посіви  вівса – цінної  фуражної  і   продовольчої  культури.  У зв’язку  з повсюдним  переходом   на  механічну  тягу  і   різним  значенням  значенням   зменшенням  поголів’я  коней  , значно  знизилися потреби  у  фуражному  зерні.  Тепер  зерно  цієї  культури  переважно  використовують з продовольчою  метою.  Його  урожайність  становить  приблизно  16-27  ц/га.