Проблеми становлення ринку землі в Україні

План

Вступ

1. Економічний зміст ринку землі.
2. Перешкоди для створення ринку землі в України.
3. Перспективи створення вітчизняного ринку землі.

Висновок

Список літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Розвиток людського  суспільства в усі часи був  нерозривно пов'язаний із землею, яка і на сьогодні залишається основою забезпечення населення планети продуктами харчування і джерелом суспільного багатства. З часу виникнення приватної власності на землю, вона стала товаром, що зумовило розвиток ринку землі. Відновлення приватної власності на землю в Україні (з 1992 р.) слугувало основою для укладання цивільно-правових угод стосовно земельних ділянок і започаткування ринку землі. Земля є унікальним товаром, оскільки її ціна з часом зростає [1].

Земля – найважливіший природний ресурс України, вона складає основу життєдіяльності людей. Відповідно і реальна її вартість дуже висока. По якісному складу і біопродуктивності земльних унідь Україна є однією з найбагатших країн у світі. Високий земельно-ресурсний потенціал України являє собою реально можливість виходу країни з економічної кризи, адже, не дарма, за Конституцією України земля є основним багатством українського народу. Досягти цієї мети можливо лише за умови подолання негативних тенденцій, що склалися в землекористуванні внаслідок нераціонального використання земельних ресурсів і вживання невідкладних заходів по реформуванню земельних відносин. Саме тому розвиток земельного ринку набув сьогодні особливої актуальності [2].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Економічний зміст ринку землі.

Ринок землі є невідємною частиною економіки будь-якої розвинутої держави. Земля - найважливіший ресурс, що посідає виняткове місце в житті і діяльності будь-якого суспільства. Земля розглядається економістами як природний фактор, як природне багатство і першооснова господарської діяльності.

У сільському господарстві земля виступає не тільки просторовим  базисом для розміщення виробничих споруд, а й водночас є предметом  праці, засобом праці та основним засобом виробництва. Особливості  землі як засобу праці пов’язані з її родючістю. На відміну від інших факторів виробництва однією з важливих властивостей “землі” є її обмеженість. Людина не в змозі змінити її розміри за своїм бажанням [3].

В сучасній практиці ринок  земель України функціонує у вигляді  двох складовихчастин:

• ринок сільськогосподарських земель, де земля є основним фактором виробництва та бере участь у створенні сільськогосподарської продукції;
• ринок земель несільськогосподарського призначення, до яких відносяться в першу чергу землі під забудовою [4].

З розрахунку на одного жителя України припадає 0,8 га сільськогосподарських  угідь, у тому числі 0,67 га ріллі, тоді як у середньому по країнах ЄС ці показники становлять відповідно 0,38 та 0,22 га. Частка ріллі у загальносвітових обсягах становить 2,3% [5].                                                            

Отже, ринок землі – це система організаційно-правових і економічних відносин, що виникають в процесі перерозподілу земель та прав на них між суб'єктами цього ринку на основі конкурентного попиту і пропозиції.

Земля виступає на ринку  землі, як товар для перепродажу і таким чином набуває форму торговельного капіталу, а як засіб виробництва – форму агрокапіталу. Земельний ринок формує, перш за все  умови, що стимулюють ефективне використання землі і змушує окремих субєктів відмовитися від частини землі або від всієї ділянки, якщо вона не функціонує ефективно. Проте ринок землі, особливо в його ліберальному варіанті, не є гарантом стабільності. Заповнення недоліків ринку - найважливіше завдання держави. Держава зобовязана в першу чергу створити умови захисту прав власності на землю, дотримання суб’єктами своїх договірних зобовязань, цілеспрямованого та розумного використання земельного фонду країни, при цьому політика держави має базуватися на поєднанні інтересів усіх господарюючих субєктів аграрного сектора [1]

Суб'єктами ринку земель в Україні є:

• громадяни та юридичні особи України;
• територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування;
• держава в особі відповідних органів виконавчої влади;
• спільні підприємства;
• іноземні громадяни та особи без громадянства;
• іноземні юридичні особи;
• іноземні держави.

Будь-яка державна система  управління економікою своїм найважливішим  складовим повинна мати земельний кадастр - це офіційно складене, систематизоване зведення інформації стосовно земельного фонду країни. Очевидно, що без банку даних про землю неможливе створення цивілізованого ринку землі і вирішення проблем аграрного сектору [4].

 

2. Перешкоди для створення ринку землі в України.

Ринок землі в Україні  знаходиться на початкових етапах свого  формування та вимагає чіткого законодавчого  регулювання. Правове підґрунтя для створення ринку землі було закладено з прийняттям нового Земельного кодексу, ухваленого Верховною Радою України 25 жовтня 2001 року. Становлення земельного ринку – це складний процес, зумовлений насамперед політичним чинником. Запровадження мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення обумовило здійснення в Україні операцій щодо купівлі-продажу земель несільськогосподарського призначення. На мою думку, саме проблема мораторію на землю не дає можливості створити стабільний і надійний земельний ринок. Отже, я пропоную розглянути проблему мораторію.

Дія мораторію поширюється на землі сільськогосподарського призначення, зокрема, землі для ведення товарного сільськогоспвиробництва, землі для ведення особистого селянського господарства та землі, що не виділені в натурі (паї). Про інші категорії земель сільськогосподарського призначення в Законі не йдеться. Отже, слід зазначити, що на землі для сінокосіння та випасання худоби, садівництва, городництва, фермерських господарств, дослідних та наукових цілей дія мораторію не поширюється. При цьому на деяких із них, зокрема, на землях під садівництво або особисте селянське господарство дозволене будівництво.

Очевидно, що мораторій  не вигідний селянинові, який, по-перше, не знає реальної вартості землі і  продає її за безцінь, а по-друге, не може скористатися землею для власних  потреб, скажімо, звести житло, посадити сад тощо. Без сумніву, мораторій не вигідний операторам ринку (насамперед, забудовникам), які, скуповуючи/орендуючи землю, по-перше, платять перекупщику значні кошти, по-друге, змушені платити чималі хабарі для зміни цільового призначення, а інколи для того, щоб місцева влада надавала дозволи на спорудження будівель без його зміни, тобто на сільгоспземлях.

Але чи готовий український  продавець продавати свої земельні паї? За результатами соціологічного опитування, проведеного Центром соціальних експертиз на замовлення Всемирного банка, 52% украинских крестьян, которые владеют земельными долями, выступают категорически против отмены моратория. 41% владельцев земельных паев заявили о готовности продать землю, но только гражданам Украины - и при условии создания нормального рынка земли. Сейчас большинство крестьян сдают свои участки в аренду. Почти две трети из них не хотят отказываться от такой практики даже если бы у них появилась возможность продать землю [6]. 

Згiдно з Конституцiєю України земля — власнiсть народу, що не може бути об’єктом приватної власностi, а вiдтак — нi продаватися, нi купуватися; якщо хочете землю продавати, то питайте дозволу в народу як її власника; продаж землi без цього дозволу є злочином; скасування мораторiю можливе лише всенародним референдумом. Отже, влучно зазначити, що саме Конституція суперечить встановленню повноцінного ринку землі [1].

За сучасних умов відміна мораторію на продаж земель загрожує заснуванням латифундій, які належатимуть «2-3 серйозним бізнес-групам». Через це, аби запобігти такому повороту подій, необхідно суттєво доопрацювати законодавчу базу щодо ринку землі, серед яких і Земельний кадастр, і визначення земельного іпотечного банку. Це дозволить поважати приватну власність на землю. Можливо в якійсь мірі дані заходи захочуть інвесторів вкладати гроші у сільське господарство.

Згідно Земельного кодексу  України, громадяни набувають право  власності на земельні ділянки на підставі:

• придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами ;
• безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності;
• приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування;
• прийняття спадщини;
• виділення в натурі належної їм земельної частки (паю) [4].

 

Структура власності  на землю за формами, на початок року

	Форма власності
	Державна		Приватна		Колективна
	тис. га	частка, %	тис. га	частка, %	тис. га	частка, %
1992	60354,8	100,0	0,0	0,0	0,0	0,0
2000	29 265,5	48,5	4327,3	7,2	26 762,0	44,3
2001	30 166,5	50,0	29 109,2	48,2	1 079,1	1,8
2009	29 357,8	48,7	30 920,1	51,2	76,9	0,1
У т.ч. Сільськогосподарські  угіддя	11 040,5	26,5	30 557,7	73,4	27,6	0,1
з них рілля	5 612,3	17,3	26 848,2	82,7	12,9	0,0

 

У 2009 році господарську діяльність вели понад 15,0 тис сільськогосподарських  підприємств різних організаційно правових форм:                                 

• 7,8 тис. господарських товариств;                                   
• 4,3 тис. приватних підприємств;                                     
• 1,0 тис. виробничих кооперативів;                                   
• 0,35 тис. державних підприємств;                                   
• 1,6 тис. підприємств інших форм.

Отже, слід покращувати умови для інвестування засобів у сільське господарство нашої країни [4].

 

3. Перспективи створення вітчизняного ринку землі.

Запровадження та функціонування ринку землі в Україні має  на меті стабілізацію економіки країни шляхом реалізації економічного потенціалу землі. Тому з огляду на викладені вищі перешкоди для формування ефективного діючого ринку землі перед Україною стоять наступні задачі:

• Врегулювання відносин власності. Розробка механізму примусового викупу землі від суспільних потреб;
• Розробка правової, економічної і соціальної основ для організації охорони землі, моніторингу стану і охорони землі;
• Удосконалення механізмів реалізації орендних відносин між суб’єктами господарювання і власниками землі;
• Впровадження системи реєстрації прав на нерухоме майно; створення доступного і відкритого державного реєстру всіх земельних ділянок країни;
• Створення нової інфраструктури ринкових відносин (вирішення земельних суперечок, виконання контрактів  і справедливої конкуренції, захист прав власника).

Одночасно з видачею  державних актів на право власності  на землю повинна формуватися  відповідна кадастрова документація, здійснюватись державна реєстрація земельних ділянок і прав на них. За оцінками Державного комітету України  по земельних ресурсах для завершення земельної реформи необхідно близько 800 мільйонів гривень. З метою здешевлення даного процесу слід виділити кошти для придбання сучасного обладнання для державних кадастрових центрів, передбачити широке застосування даних дистанційного зондування Землі та даних авіаційних фотозйомок [2].

  Через брак коштів на фінансування програм з реформування земельних відносин Радою виконавчих директорів Світового банку Україні було надано позику на суму 195,13 мільйонів доларів США на фінансування Проекту видачі державних актів на право власності на землю і розвитку системи державного кадастру в Україні. Метою цього проекту є передача на справедливій основі земельних ділянок у сільській місцевості приватним особам, підтвердження їх прав власності на землю, підтримка реформування сільськогосподарських підприємств у більш ефективні структури, а також проведення ряду інших заходів екологічної та соціальної спрямованості.