М’ясне скотарство в Україні

        В даний час на м’ясопереробних підприємствах основними джерелами надходження сировини є сільськогосподарські підприємства, питома маса яких складає 40%,  індивідуальний сектор – 50%, інші – 10%. Розрахункові дані можливого валового збільшення виробництва тваринницької продукції  у таблиці (табл.1).

      Після визначення  можливого валового виробництва  м’яса у розрахунку визначають сировинні запаси при переробці, які вираховують з валової частини м’яса, яка залишається у господарстві  для  внутрішньо  - господарських потреб .

                                                                                                                    Таблиця 1

 Надходження тварин на м’ясопереробні підприємства за 2007 рік та перспективу до 2011 року

Внутрішньогосподарські  потреби складають 12-15%. Результати розрахунків у таблиці 2.   Потужність запропонованого підприємства по виробництву  даних видів м’ясних виробів  розраховується виходячи з різного  об’єму сировинних ресурсів сезонності та ритмічності.

Максимальне надходження  сировини у певний період при досягненні тваринами 15-18 місячного віку становить-20%.

                                                                                                                 Таблиця 2

Сировинні запаси

       У всіх розвинених країнах світу проблема забезпечення населення високоякісним м’ясом і м’ясопродуктами вирішується за рахунок інтенсивного розвитку галузі спеціалізованого м’ясного скотарства.

        В Україні м’ясо яловичини переважно одержують за рахунок використання на забій поголів’я надремонтного молодняку та вибракуванного поголів’я дорослої худоби молочних і молочно–м’ясних порід.

         Аналіз динаміки поголів’я великої рогатої худоби, виробництва молока і яловичини в Україні показує, що продовольча проблема сьогодні стоїть доволі гостро.

          Забезпеченість населення молочними продуктами випереджає потребу в м’ясі. Попит на молоко й продукти його переробки задовольняють споживачів на 80–85 %, а по яловичині–менш ніж на 40 %.

        Аналіз сучасного стану м’ясного скотарства в Україні показує, що на початку 2003 року розведенням м’ясної худоби в Україні займалося близько 300 господарств різної форми власності. Вони утримували більше 150 тис. голів м’ясної худоби, в тому числі близько 50 тис. корів.

        За останні 4 роки регулювання ринкових взаємовідносин, маточне поголів’я худоби, м’ясного напрямку продуктивності скоротилося майже на половину, а кількість господарств, які розводять м’ясну худобу, зменшилось на 30 %.

       У 2007 році в Україні вироблено 780 тис. тон м’яса яловичини та телятини (у забійній вазі), що складає близько 1,16 % його світового виробництва.

         В той же час протягом  2007 року продовжилось скорочення дійного гурту в країні як у сільськогосподарських підприємствах різної форми власності (з 821,7 тис. гол. у ІІІ кв. 2006 р. до 708,0 тис. голів у ІІІ кв. 2007 р., або на 13,8 %), так і у господарствах населення (з 2779,9 до 2568,7 тис. голів відповідно, або на 7,6 %).

        У господарствах населення утримується 77,6 % загальної кількості поголів’я корів. Через такий спад поголів’я корів валове виробництво тваринного білку (молока і м’яса) всіма категоріями господарств продовжує зменшуватись. Загальне скорочення виробництва молочної та м’ясної продукції скотарства привело до стрімкого зростання у 2008 році цін на неї.

Основу розвитку м’ясного скотарства станом на 01.01.08 р складають 61 племзавод та 161 племрепродуктор, де утримуються, відповідно, 12,5 тис. та 11,6 тис. корів. Близько 16,5 тис. голів м’ясних корів   утримують товарні господарства.

        Питома вага м’ясних корів складає 6,0 % від наявного на початок 2008 року поголів’я корів в сільськогосподарських підприємствах усіх форм власності. Для України така кількість поголів’я є дуже маленькою.

         Виходячи із науково–обґрунтованих норм харчування, людина повинна споживати на рік 400 кг молока і 45 кг яловичини, тому необхідно у господарствах всіх форм власності мати близько 6,0–6,5 млн. (із цієї кількості 4,0–4,5 млн. у державних та іншої форми власності підприємствах) молочних корів при надоях 3,5–4,0 тис. кг молока й 1,5–2,0 млн. м’ясних корів, або більше 30 %.

      Аналізуючи світовий досвід, вирішити цю проблему можливо за рахунок всебічного розвитку галузі спеціалізованого м’ясного скотарства, яка може забезпечити збільшення виробництва високоякісної яловичини. В Україні створилися об’єктивні умови для інтенсивного формування цієї галузі тваринництва.

        Визначальними об’єктивними факторами, які надають можливість в перспективі розвитку галузі спеціалізованого м’ясного скотарства, є такі:

- продовольчі. Великий дефіцит виробництва м’яса і його споживання, особливо яловичини. Населення далеко не повністю забезпечується цим важливим білковим продуктом харчування. Вимагає поліпшення якісних показників яловичини від тварин молочних і комбінованих порід.

- соціальні. У сільській місцевості багатьох областей України більше третини населення–пенсійного віку. В господарствах, по розведенню молочної худоби, важко вирішуються кадрові проблеми, особливо із доярками. У найближчій перспективі ці проблеми залишаться. При постійному зменшенні чисельності працездатного сільського населення, м’ясне скотарство потребує в 8 – 10 разів менше трудових ресурсів. Це пояснюється використанням маловитратної технології утримання м’ясної худоби.

- енергетичні. При існуючому дефіциті енергоносіїв, ця галузь вимагає мінімальних витрат електроенергії, механізмів і машин. Енергоємність м’ясного скотарства на 60–80 % менше, у порівнянні із молочним скотарством.

- екологічні. Особливої уваги заслуговує розвиток м’ясного скотарства в регіонах, які забруднені радіонуклідами в результаті аварії на ЧАЕС. Тут дуже гостро стоїть проблема із трудовими ресурсами і одержанням екологічно чистої продукції. Ця галузь допомагає вирішити проблему зайнятості населення. Крім того, з м’ясом в організм людини попадає менше радіонуклідів, особливо стронцію, ніж з молоком.

- ресурсні. М’ясна худоба вимагає значно менших витрат концентрованих кормів, більш еффективно використовує пасовища, Необхідне створення високопродуктивних культурних пасовищ і луків, з яких значно дешевше корми, одночасно і раціональне використання наявних кормових ресурсів та рентабельне ведення галузі м’ясного скотарства.

- цінові. Ціни на продукцію м’ясного скотарства не забезпечує простого відтворення стада. Відсутнє прогнозування цінової політики, недостатньо розвиненої ринкової інфраструктури та недосконалу систему управління ринком.

- економічні. У раціонах харчування м’ясної худоби застосовують більш дешеві грубі та зелені корми, відходи харчової промисловості. Від них одержують високоякісне м’ясо та шкіри, цінну сировину для фармацевтичної промисловості при енерго- та ресурсозберегаючій технології його утримання.

У багатьох регіонах України, що мають незатребувані земельні площі, при створенні культурних і поліпшенні наявних природних  угідь і пасовищ, таку можливість можна направити на використання специфічних особливостей м’ясної  худоби при її вирощуванні. Ця галузь тваринництва може стати майбутньою перспективою не тільки в забезпеченні високоякісним м’ясом і м’ясопродуктами по науково обґрунтованих нормах харчування, але й у поліпшенні життєвого рівня населення, створенні стратегічних ресурсів нашої країни і її експортного потенціалу. 

       Перші кроки становлення галузі м’ясного скотарства в Україні приходяться на середину 50–х років минулого сторіччя. Закордонний досвід по формуванні галузі м’ясного скотарства на той час показав, що найбільш ефективний шлях створення нових м’ясних порід є промислове і поглинальне схрещування спеціалізованих м’ясних порід з поголів’ям місцевої худоби, молочного й комбінованого напрямку продуктивності. При цьому враховується високий генетичний потенціал поліпшуючих, м’ясних порід і гарна пристосованість до місцевих природно–кліматичних умов із комплексом цінних якостей порід, що поліпшують.

        Розвиток м’ясного скотарства розпочався із закупівлі по імпорту м’ясного поголів’я та сперми бугаїв іноземної селекції. Починаючи з 1955 і по 1972 рік було завезено із–за кордону 981 голову спеціалізованої м’ясної худоби. Переважно це були тварини абердин–ангуської, шаролезської, лімузинської, герефордської, санта–гертруда, шортгорнської і кіанскої порід. У тому числі закупили і 342 голови племінних бугаїв–плідників. Надалі було закуплено невелику кількість худоби і сперми плідників маркиджанської, галловейської та інших порід. Бугаї–плідники були поставлені на станції штучного запліднення. Маточне поголів’я розмістили у племінних репродукторах спеціалізованої м’ясної худоби.

        В Україні розпочали проводити великомасштабний експеримент по вивченню господарсько-біологічних особливостей різних порід при їх акліматизації й розведенні в умовах різних природно–кліматичних зон країни, у промислових схрещуваннях маточного поголів’я районованих порід місцевої худоби із биками–плідниками м’ясних порід.

Для реалізації цієї мети щорічно  виділялося для схрещування до 1 млн корів і телиць. В 1973 році спермою м’ясних биків було запліднено до 980 тисяч маточного поголів’я. А в окремі роки (1976–1979) виділялося до 1,4 млн. поголів’я корів і телиць. Такий прийом дав можливість збільшити виробництво високоякісної яловичини. Отримані помісні тварини, у порівнянні з аналогами районованих порід, мали більшу живу масу (на 10–12 %), вищі середньодобові прирости і оплату корму, більший забійний вихід (на 12–15 %).

        Тварини майже всіх імпортних м’ясних порід добре  пройшли акліматизацію та пристосувались в різних зонах України. Отримані позитивні результати їх застосування у промисловому схрещуванні. Ці матеріали обумовили перспективність їхнього подальшого використання для створення  своїх, вітчизняних м’ясних порід і типів.

        Починаючи із 1972 року, за ініацитивою вітчизняних вчених М. А. Кравченка, Ф. Ф. Ейснера, П. Л. Погребняка, В. Ю. Недави, М. В. Зубця була обумовлена необхідність і розроблена методика створення своїх, вітчизняних м’ясних порід і подальшого розвитку на Україні галузі спеціалізованого м’ясного скотарства. У різних природно–географічних зонах України створили 18 племінних господарств–оригінаторів по виведенню української м’ясної худоби. Робота була завершена створенням трьох вітчизняних м’ясних порід–української м’ясної (1993 р.), волинської (1994 р.) і поліської (1998 р.). Успішно велась робота по створенню знам’янської, південної та симентальської м’ясних порід. Крім цього, в Україні, у дуже обмеженій кількості в окремих господарствах розводиться худоба імпортних м’ясних порід: абердин–ангуської, герефордської, шаролезської, лімузинської, світлої аквітанської та ін.

        З метою успішного розвитку м’ясного скотарства, враховуючи розмаїтість природно–кліматичних зон України, необхідно мати більше м’ясних порід, створити їх ”ринок”, що нараховував би не менше 15–20 м’ясних порід. Для кожної зони, навіть мікрозони, необхідно мати декілька м’ясних порід, які добре схрещуються між собою, а також із поголів’ям районованих молочних порід. Природно–кліматичні умови України є сприятливими для створення розвинутої галузі м’ясного скотарства. Пасовища повинні бути невід’ємною складовою частиною галузі м’ясного скотарства. Для різних природно–кліматичних зон країни розроблені спеціальні технології створення й тривалого використання пасовищ на основі спеціально підібраних сортів трав. 

        Питома вага м’ясних корів у різних природно–кліматичних зонах в Україні може бути  неоднаковою. У забруднених районах, на Поліссі, їхня чисельність може становить більше 50 %, у зоні Лісостепу–30 % і Степу–близько 20 %. Природно–кліматичні умови України є сприятливими для створення розвинутої галузі м’ясного скотарства. В зонах Лісостепу й Степу господарства спеціалізуються на виробництві зерна, цукрового буряку. У структурі кормовиробництва близько 80 % займає солома, інші грубі й соковиті корми, які найбільше раціонально можуть бути використані м’ясною худобою. Пасовища повинні бути невід’ємною складовою частиною галузі м’ясного скотарства. Для різних природно–кліматичних зон країни розроблені спеціальні технології створення й тривалого використання пасовищ на основі спеціально підібраних сортів трав.

        Українськими науковцями визначені основні шляхи збільшення поголів’я м’ясної худоби. Такими  є:

- інтенсивне відтворення  наявного поголів’я вітчизняних і імпортних м’ясних порід;

- широке використання  низькопродуктивних ремонтних телиць  молочних і молочно–м’ясних  порід для схрещування із плідниками м’ясних порід, або їх штучне запліднення спермою м’ясних бугаїв. Отримане помісне потомство потрібно вирощувати за технологією м’ясного скотарства, що дасть можливість за рахунок помісного поголів’я телиць–створити товарні гурти м’ясної худоби. У першу чергу, таку роботу необхідно проводити у господарствах, що мають певні виробничі потужності (приміщення, земля, трудові ресурси), які не використовуються. Багато господарств мають умови для створення культурних  пасовищ, що дозволить здешевити виробництво яловичини за рахунок зниження витрат праці та енергоресурсів;

- використання трансплантації  ембріонів в племінних заводах та племрепродукторах, дозволить від видатних батьків за рік одержувати 10–20 телят, замість одного у звичайних умовах.

        З огляду на світовий досвід, зроблені спроби наукового обґрунтування розвитку галузі м’ясного скотарства в Україні, залежно від кількості й продуктивності молочних корів. Розрахунки показують, що в Україні, навіть при низькому надої на рівні 2000 кг на корову, буде спостерігатись дефіцит яловичини і є нагальна необхідність мати в 10–20 разів більше поголів’я м’ясної худоби, ніж воно є на сьогодні фактично. При нарощуванні надоїв від молочних корів різко збільшуватиметься дефіцит яловичини, який можна ліквідувати тільки за рахунок збільшення чисельності м’ясної худоби. Для розвитку м’ясного скотарства в Україні є необхідний генофонд порід, що представлений трьома вітчизняними (українською, волинською, поліською м’ясними), а також імпортними (абердин–ангуською, герефордською, лімузинською, шароле, та ін.). Створюються три нові м’ясні породи–знам’янська, південна і симентальська м’ясна.

        Технологія і організація ведення м’ясного скотарства в умовах інтенсивного землеробства в господарствах–репродукторах всіх природно–кліматичних зон України в основному відпрацьована. Але поряд із цим, через ряд об’єктивних і суб’єктивних причин (недостатню забезпеченість кормами, низькими закупівельними цінами на м’ясо яловичини, без врахування його якості, відсутність фахівців) широкого розвитку ця галузь не одержала.

Невелика частина яловичини, яку отримують від м’ясної  худоби, у загальному виробництві  м’яса істотно не впливає на підвищення рівня його споживання. За умов доведення споживання яловичини на душу населення у найближчі роки до 30–35 кг, необхідно широко розвивати галузь інтенсивного м’ясного скотарства.

        Для збільшення кількості поголів’я м’ясної худоби, підвищення його продуктивності та виробництва якісного м’яса яловичини, важливе значення має надання державою дотації на утримання кожної продуктивної м’ясної корови, шляхом компенсації нормативних витрат на її вирощування. Це практикується у країнах із ринковою економікою.

Таким чином, м’ясне скотарство має широке розповсюдження у багатьох країнах світу. В Україні створенню галузі м’ясного скотарства присвячена велика кількість наукових досліджень, але свій розвиток галузь не одержала. Її роль у виробництві високоякісної яловичини та важкої шкіряної сировини обмежена.