Розвиток риторики

Українська риторика має досить глибокі історичні корені. Остаточне  формування ораторського мистецтва  відбувається вже в епоху Київської  Русі. Досить важливим чинником у цьому  процесі було, звичайно, прийняття  християнства. Разом з ним приходить  і мистецтво красномовства, збагачене  потужною античною та візантійською  традицією. Саме тому Київська Русь залишила видатні пам'ятки насамперед гомілетичного красномовства. Досить відомою є проповідь руського митрополита Іларіона (XI ст.) "Слово про закон і благодать".

Другий період піднесення риторики в Україні припадає на кінець ХУІІ - початок ХУІІІ ст. Це часи розквіту риторики як навчальної дисципліни, коли вона викладалась у Києво-Могилянської академії:

"У класі риторики студенти  опановували мистецтво складання  промов, які могли виголошуватися  у найрізноманітніших випадках: на святах, зустрічах, прощаннях,  святкуваннях іменин, весіллях, похоронах  тощо. Крім того, вони вчилися  мистецтва складати найрізноманітніші  послання. Практичне застосування  знавцями риторики відбувалося  й під час різних судових  розборів, суперечок тощо, коли було  необхідно довести права тієї  чи іншої сторони, кваліфіковано  провести захист. Студенти, які добре  опанували поетику та риторику, мали змогу поліпшити своє  мате₁ріальне становище за рахунок підробітків у багатих міщан"¹.

У Києво-Могилянській академії студенти вивчали риторику протягом одного року.

1. Класична риторика (V ст. до н. е. - сер. XX ст.).

2. Неориторика (з сер. XX ст. до нашого часу).

Засновником класичної риторики вважається давньогрецький софіст Горгій. Протягом досить тривалого історичного етапу розвитку риторика переживала як злети, так і падіння. Золотим віком ораторського мистецтва вважається, звичайно, епоха Античності. В цей період докладно були розроблені три головні види ораторських промов: дорадчі (політичні), судові та урочисті (епідейктичні). З'явились ґрунтовні теоретичні праці з риторики, наприклад: "Риторика" Арістотеля, "Дванадцять книг риторичних повчань" Квінтіліана, "Про оратора" та "Оратор" Цицерона тощо.

В епоху Середньовіччя  надбання античної риторики були перероблені  переважно для створення проповідей. Крім того, в цей період риторика була однією з головних навчальних дисциплін і входила до тривіуму - циклу з трьох наук (граматика, діалектика або логіка, риторика).

В епоху Відродження риторика виходить знову на перший план серед  словесних дисциплін. Вона є однією з тих гуманітарних дисциплін, яка  сприяє формуванню універсальної людини.

В епоху Нового часу здобутки риторики використовувались переважно  у створенні художньої прози. У такому вигляді ця дисципліна залишалась частиною гуманітарної освіти аж до XIX ст. Зрештою як вчення про словесне вираження вона розчиняється у стилістиці як частині теорії літератури, а  інші її розділи поступово втрачають  практичне значення. Саме слово "риторика" набуває негативного відтінку "беззмістовного базікання".

Засновником неориторики вважається бельгійський вчений X. Перельман.

Неориторика не заперечує досягнень класичної риторики. Однак ці етапи значно різняться між собою. В XX ст. риторика вже не є прерогативою виключно мовознавства, лінгвістики (як це було в останні століття розвитку класичної риторики).

На сьогоднішній день риторика являє собою досить розгалужену  галузь наукових досліджень, що намагаються  виявити та проаналізувати механізми  впливу на слухачів у різних типах  спілкування.

Виникнення та розвиток ораторського мистецтва

Риторика є однією з  найдавніших наук, її виникнення припадає на античні часи. Первісно риторика була засобом захисту і звинувачення на судовому процесі. Громадяни Давньої  Греції могли самі захищати себе в  суді, а щоб захист вийшов вдалим, вони зверталися до фахівців, чиїм ремеслом було складання промов. До відомих  майстрів ораторського мистецтва цього  періоду належать Лісій, Горгій, Ісократ. Свій внесок у розвиток риторики зробили такі видатні філософи античності, як Сократ, Платон, а першим теоретичним обґрунтуванням риторичної науки стала книга Арістотеля «Риторика», в якій ідеться про засоби переконання, способи висловлення думки, особливості людського сприйняття, риси, необхідні оратору.

Розвиток ораторського мистецтва  продовжується й у Давньому Римі. Найвидатнішим римським оратором був  Цицерон. Він не лише досягнув високої  майстерності в складанні й виголошенні  промов, а й став автором трактатів  про ораторське мистецтво. Однією з  найвидатніших у риторичній науці  стала праця римського вченого  Квінтіліана «Виховання оратора», яка ще багато століть по тому використовувалася як посібник із вивчення риторики.

У середньовічній Європі риторика була перш за все мистецтвом християнської  проповіді. На землях Київської Русі ораторське мистецтво розвивалося  під впливом візантійського красномовства, звідки руські майстри слова запозичили античну теорію риторики та систему  ораторських жанрів. Найдавнішими зразками давньоруського красномовства є  промови князів, зафіксовані в  літописах. Розвивалося в Київській  Русі й релігійне красномовство, першим зафіксованим зразком якого  вважається слово князя Володимира після хрещення киян. А основним його виявом були проповіді, які стали  частиною богослужіння.

Видатними майстрами ораторської  прози тих часів були митрополит Іларіон (його найвідоміший твір —  «Слово про закон і благодать»), Феодосій Печерський (XI ст.), Климент  Смолянич, Кирило Туровський (XII ст.). Про особливості риторичного стилю йшлося в «Ізборниках» князя Святослава; до творів ораторського мистецтва відносять повчання Володимира Мономаха; риторичні елементи зустрічаються також у «Слові о полку Ігоревім».

У XVI-XVIII ст. на українських  землях риторика набула найбільшого  розвитку. У навчальних закладах Речі Посполитої, до складу якої входила  Україна, вивчалися сім вільних  мистецтв, серед яких одне з перших місць посідала риторика. У бібліотеках  шкіл були твори латинських авторів, цитати з яких часто використовувалися  як граматичні приклади. Отже, учні мали змогу ознайомитися з античними  зразками риторичної науки. Значний  внесок у розвиток риторики зробили  викладачі Києво-Могилянської академії. Розвивався проповідницький жанр красномовства. Одним із чинників розвитку ораторського мистецтва була міжконфесійна полеміка, результатом якої стали твори  Івана Вишенського, Мелетія Смотрицького, Лазаря Барановича, Йоаникія Галятовського та ін.

У ХІХ ст. риторика в Україні  переживала занепад через утиски українського слова. У кінці XIX —  на початку XX ст. інтерес до риторики відновлюється через активізацію  політичного життя; у цей час  у красномовстві переважають  політичні жанри. Цікавість до риторики занепадає з установленням тоталітарної системи, для якої була характерна офіційна риторика зі своїми усталеними засобами.

На сучасному етапі  розвитку риторики відбувається піднесення всіх її жанрів. Посилився інтерес  до риторики як засобу утвердження  людини в суспільстві, тому створюється  багато популярних посібників із ораторського мистецтва.