Українська православна церква у 17 столітті

Багато вимог Петра  Могили було задовільнено, зокрема щодо повернення православним Софійського собору в Києві, Видубицького монастиря, усіх маєтків київської митрополії, а головне – надавалися гарантії повної свободи переходу в уніатську церкву з православної та навпаки.

У Львові 1633 р. відбулося  висвячення Петра Могили у митрополити.

Після повернення до Києва  Петро Могила почав активно відбудовувати  церкви, підтримувати освіту, книгодрукування, благодійництво. Петро Могила дбав про відновлення Софійського  собору, який на той час був дуже поруйнованим. Крім того, він відновив церкву святого Василія, а на руїнах Десятинної 1635 р. почав будувати нову.

Водночас з відбудовою храмів та церков Петро Могила приділяв велику увагу зміцненню моральності православного духовенства. Усіма силами він намагався викоренити «непристойний звичай» другого шлюбу священиків.

У 1643 р. Петро Могила з  метою піднесення благочестя й християнської  моралі його пастви канонізував печерських преподобних ченців, похованих у  ближніх і дальніх печерах  монастиря. Він створив пантеон  власних святих, добре розуміючи, що це посилить патріотичні почуття  руських людей.

Далекоглядний громадський  діяч Петро Могила усвідомлював, що від конфесійних незгод страждає передусім український народ, адже боротьба «Руси з Руссю» послаблювала його. Проте на відміну від українського козацтва, яке тяжіло до революційного шляху розвитку, київський митрополит, обережний і мудрий політик, стояв за еволюційний шлях у легальних формах. Саме це й привело його до переговорів з католицькою церквою.

У цих переговорах Петро  Могила на відміну від Мелетія  Смотрицького не принижував свою віру і не поділяв думок про неповноцінність  православних порівняно з католиками, нібито вільними від будь-яких єресей. Він заперечував ідею меншовартості православ’я. для нього стало зрозумілим, що у важливій справі порозуміння й поєднання церков повинні брати участь не самі тільки церковні ієрархи, а й миряни, передусім українська шляхта. Для цього він визначив питання, в яких можна було йти на компроміс, відділивши їх від тих, де принципами не можна було поступитися.

Петро Могила фактично висунув  ідею автокефальної української  церкви. І ця ідея частково була прийнята Ватиканом.

Помер Петро Могила на початку 1647 року.

Хоч Петро Могила не здійснив багато чого із замисленого, зокрема  й об’єднання українських церков, та він лишив помітний слід у нашій  духовній культурі.

В церковній діяльності він  прагнув до здійснення євангельського постулату: «щоб було одне стадо і  один пастир». Він вважав, що християнська церква повинна об’єднувати людей  і не тільки одного племені, а й  різних націй і конфесій. Петро  Могила хотів, щоб церква стала активною суспільною установою й відігравала відповідну роль у суспільному житті.

Але чи не найважливішим  в оцінці діяльності Петра Могили, людини справжнього державницького розуму, є започаткований ним процес усвідомлення православною українською  елітою, а згодом і ширшими колами нації своєї етнічної, конфесійної, політичної та культурної окремішності.

Український етнос опинився між двома великими державами, які  представляли два різні світи  і мали різні інтереси. З одного боку це була католицька Польща, з другого  – православна Московія, з якою українців єднала спільна віра. Петро Могила хотів мирно поєднати дві культури і два світи. Він обстоював вірність традиційній догмі, але у вищих формах культури нової епохи. На відміну від Йова Борецького, який виступав за приєднання України до Росії, Петро Могила віддавав перевагу автономному розвиткові України в рамках польської держави. Проте його плани виявилися утопічними, і він не зміг їх здійснити.

Висновки

Як бачимо ХVІІ ст. в історії української православної церкви відзначилося чи не найглибшою її кризою та розколом, хоча в другій половині ХVІІ ст. українська православна церква набула певної самостійності. Важливу роль в історії церкви відіграло козацтво  та діяльність митрополита Петра Могили. П.Могила попри все прагнув об’єднати всі церкви на території України. Він першим висловив ідею про те, щоб українська церква стала автокефальною.

Також Петро Могила зробив значний внесок в розвиток культури та освіти в Україні. Він займався відновленням, зруйнованих за часів монголо-татарської навали, монастирів та храмів. П. Могила створив перший вищий навчальний заклад європейського типу на території України, провадив освітні реформи.

Список  використаних джерел та літератури

1. Огієнко І.І.

Українська церква: Нариси з історії Української Православної Церкви: У 2 т.: Т.: 1 – 2. – К.: Україна, 1993. – 284 с.

2. Нічик, В.М.

Петро Могила/ В.М. Нічик// Наука і суспільство. – 2011. – №1,2. – С. 45 – 49.

3. Семчинський С.

Петро Могила – митрополит, учений// Пам’ять століть. – 1997. –  №3. – С. 144 – 159.

4. Костомаров М.І.

Галерея портретів. – К., 1993. – С. 112, 115, 119.

5. Лубський В.І., Теремко В.І., Лубська М.В.

Релігієзнавство: Підручник. – К.: Академвидав, 2006. – 432 с. (Альма-матер).

6. Демочко В.

Роль козацтва у відновленні  та розвитку церковного життя в Україні  в першій половині ХVІІ ст.// Історія України. – 2004. – №38. – С.1 – 4.

7. Юрій М.

Російсько-українські церковні відносини у ХVІІ на початку ХVІІІ ст..// Історія України. – 2006. – №10. – С. 1 – 7.

8. Степовик Д.

Нездійсненний проект Петра  Могили// Пам’ять століть. – 1997. –  №5. – С.153 – 158.