Іслам

Реферат на тему:

Іслам

План

1 Походження ісламу.

2. Коран.

3. Культ, обряди мусульманського  віровчення.

4. Різні течії в ісламі.

5. «Завоювання» світу.

Походження Ісламу

Іслам — одна з трьох «світових  релігій», що займає за кількістю послідовників  після християнства друге місце. За приблизними підрахунками загальна чисельність віруючих складає близько 800 мільйонів чоловік. Величезна кількість мусульман проживає у всіх країнах Північної Африки, у країнах Південно-Західної, Південної, Південно-Східної Азії. У таких країнах, як Афганістан, Пакистан, Іран, Ірак, Алжир, Індія, Індонезія, Бангладеш, Судан та ін. іслам є державною релігією і його сповідують понад 80 відсотків населення. Значна кількість мусульман проживає в Китаї, Таїланді, Ефіопії, на Кіпрі, в Австралії, у деяких країнах Європи (Великобританія, Франція, Німеччина та ін.), Америки (США, Канада, Аргентина, Бразилія, Гайана, Суринам й ін.). У країнах СНД мусульмани проживають здебільшого в Середній Азії, Казахстані, Азербайджані, на Північному Кавказі й Закавказзі,-Татарстані, Башкортостані й ін. У деяких країнах іслам впливає на соціально-політичне і культурне життя, а в деяких слово «ісламський» включено навіть у їхню офіційну назву: Ісламська Республіка Іран, Ісламська Республіка Пакистан, Ісламська Республіка Мавританія.

Іслам є ідеологічною системою, що має значний вплив і на міжнародну політику. Сьогодні іслам є і релігією, і державою, тому що мусульманське  духівництво бере активну участь у веденні державних справ.

. «Іслам» у перекладі з арабської означає покірність, «мусульманин» — той що віддав себе Аллахові. Іслам сформувався в VII ст. н. е. в Аравії. Розвитку ісламу сприяли ряд об'єктивних історичних причин. Розкладання родоплемінного ладу, кризові явища в торгівлі, занепад в економічному житті міст, викликаний несприятливою міжнародною обстановкою, породили усередині арабського суспільства тенденції до об'єднання і створення стійкої державної системи

Політичне й економічне становище  в Аравії потребувало стабілізації, арабам необхідно було утвердитися у своїй силі, шукати нові торговельні шляхи. Для консолідації сил народу потрібна була єдина для всіх релігія, якою і став іслам. Слід сказати, що в арабських племен існувало багатобожжя, а для їхньої централізації було потрібне створення єдиних родових і племінних культів. Для того щоб прийти до єдиної віри, треба було, щоб менш могутні роди і племена прийняли віру могутніших племен. Тому почалося все з того, що вірування політичне могутнього племені курейш у Мецці підкорило своєму впливу інші племена й населення прилеглих міст і оазисів. Згодом у Мецці утворився релігійний центр арабів, де в особливому святилищі Кааба були зібрані священні зображення і культові предмети різних арабських племен.

Ідея створення єдиної релігії  виявилася, якщо так можна сказати, вельми вдалою. Крім того, суттєво вплинули на її оформлення вже сформовані в той період монотеїстичні релігії: іудаїзм, християнство, зороастризм.

Походження ісламської релігії  зрозуміліше, ніж походження християнства і буддизму, тому що її «народження» майже із самого початку висвітлюється письмовими джерелами.

Здавна Аравія була населена семітичними  племенами, предками сучасних арабів. Частина їх. вела осілий спосіб життя  в містах і оазисах, займаючись землеробством, ремеслами і торгівлею, частина кочувала в степах і пустелях, займаючись скотарством, розведенням верблюдів і коней. Аравія була економічно і культурно пов'язана із сусідніми країнами — Месопотамією, Сирією, Палестиною, Єгиптом і Ефіопією. Торговельні шляхи між цими країнами проходили через Аравію, а один із найважливіших торговельних вузлів, що знаходяться на перетині торговельних доріг, був у Мекканському оазисі, біля узбережжя Червоного моря. Тут і жиле плем'я курейш, що отримувало з торгівлі величезну власну вигоду.

У IV ст. в Аравії намітився занепад у караванній торгівлі, тому що торговельні шляхи перемістилися на схід у Сасанидський Іран. Це порушило економічну рівновагу, що зберігалася упродовж століть. Кочівники, то втратили прибуток від торговельного промислу, почали переходити до осілого способу життя, займатися землеробством, що, природно, викликало зіткнення між племенами через землю, придатну для оброблення. Гостро постало питання про об'єднання, виник рух за злиття племінних культів, за шанування єдиного верховного бога Аллаха. Серед арабів виникла секта ханифів, що шанували єдиного бога. У такій обстановці й розгорнулася проповідницька діяльність Мухаммеда, що повністю відповідала суспільній потребі. У його проповідях було потрібно шанувати тільки Аллаха і бути покірним його волі.

Мухамед був уродженцем Мекки з  осілого племені курейш. Майже  вірогідно встановлено, що жив він  приблизно в 570—632 р. н. е. За переказом, Мухаммед одержав від Аллаха через архангела Джебраїла ряд «одкровень», записаних у священній книзі Корані, і передав їх людям.

Біографія Мухаммеда, на відміну від євангельської біографії Ісуса, позбавлена особливих «неземних» діянь. Відомо тільки, що при житті Мухаммеда всі державні й суспільні справи в мусульманській громаді вирішувалися за його вказівкою.

Мухаммед почав свою діяльність у Мецці. Його проповіді були зустрінуті вороже насамперед проводирями його власного племені. Торговельна знать побоювалася, що знищення культу давньоарабських племінних богів підірве значення Мекки як релігійного, а отже, й економічного центру. У 622 р. н. е. Мухаммеду з його прихильниками довелося втекти з Мекки; ця втеча (хіджра) вважається мусульманами за початок особливого літочислення (мусульманська ера). Мухаммед попрямував пророкувати у Медину (Ятриб), де йому вдалося зібрати багато прихильників.

У землеробському оазисі Медині пропаганда Мухаммеда знайшла відгук: мединці ворогували з мекканською аристократією і раді були виступити проти неї. Мухаммеда підтримало кілька місцевих великих племен, а вже в 630 р. мекканські племена змушені були прийняти нову релігію. У міру того як до нового вчення примикали все нові й нові племена, Мекка набувала чимраз більшої ваги І ставала національно-релігійним центром, а аристократія племені курейш навіть очолила мусульманський рух. Незабаром Мухаммед і його прихильники об'єднали більшість Аравії під прапором нової релігії.

У момент смерті Мухаммеда (632 р.) нове віровчення було ще не оформлене, воно тільки набувало своїх обрисів, але основні його положення, які можна інайти в Корані, були пізніше розвинуті мусульманськими богословами.

Коран

Коран («tcapa'a» у перекладі з араб. «читати») — священна книга мусульман. Існує припущення, що Мухаммед не записував свої «одкровення», деякі з його повчань нібито за ним записували його учні. Розрізнені записи його висловів і повчань, зроблені в різний час, були зібрані воєдино бе» усякої систематизації і переписані в одну книгу, причому не схвалені халіфом записи не ввійшли до Корану і були спалені. Так, при третьому спадкоємці Мухаммеда, халіфі Османі, у 644—656 р. був складений і затверджений Коран. Ця книга була оголошена священною.

Коран поділений  на 114 глав (сур). Вони розташовані безладно, за розміром: довші ближчі до початку, коротші — до кінця. Кожна сура має своєю метою передати ціле одкровення і складається з вірші», або, як їх називають, аятів. Сури мек-канські (ранні) і мединські (більш пізні) розміщені упереміш. Часто в одній сурі окремі пропозиції і думки не пов'язані не тільки між собою, але й з назвою глави. Те саме повторюється в різних сурах. Вигуки і прославляння величі й могутності Аллаха чергуються з розпорядженнями, заборонами і погрозами «геєною» у майбутнім житті всім грішникам. На відміну від християнського Євангелія, в Корані відсутня редакційне-літературна обробка — це зовсім неопрацьовані тексти.

Поряд із Кораном  важливою частиною релігійної літератури мусульман е Сунна (Сонна), що складається  зі священних переказів (хадисів) про  вчинки і повчання пророка Мухаммеда. Збірники хадисів складалися в IX ст. мусульманськими богословами. Однак не всі мусульмани визнають Сунну; ті, що визнають її, називаються сунітами і складають переважну більшість в ісламі.

В ісламі все  життя людини розглядається як служіння богу. Мусульманин, за ; Кораном, повинен  твердо вірити, що є тільки один бог — Аллах, що земне життя дане людині для приготування себе до загробного життя, що дає випробування, тослані згори: що кожен має божественну долю, призначену Аллахом; що праведники, які шанують Бога, насолоджуватимуться в раю, а грішники — горіти-путь в геєні. Мухаммед був посланником-пророком Аллаха, почало нього на землю були послані й інші пророки — біблійні Адам, Ной, Авраам, Мойсей, християнський Ісус, але Мухаммед вищий за них.

Аллах — вища істота, що володіє людськими моральними якостями, тому найважливішим догматичним і моральним розпорядженням у Корані є повна і беззастережна покірність людини волі Аллаха. Він то гнівається на людей, то прощає їх; когось любить, когось ненавидить. Так само як іудейський і християнський боги, Аллах заздалегідь призначив одних людей до праведного життя і майбутнього блаженства, інших — до аморальності й загробних мук. Проте Аллах у Корані багаторазово іменується милостивим, таким, що прощає й ін.

Культ, обряди мусульманського віровчення

В Ісламі відсутній ідеал людської досконалості або повного злиття людини з Аллахом. Мусульманство, на відміну; від інших релігій, не ставить таких завдань, як самовдосконалення особистості, воно вимагає тільки акту безумовної відданості Аллахові, віруючий протягом усього свого життя повинен діяти ім'ям Аллаха і для Аллаха, жити відповідно до божественних заповідей. Іслам — релігія з незмінною основою і нерухомою рамкою людського існування, вона, з погляду християнства, не дозволяє віруючому наповнюватися внутрішнім смислом, змістом і метою.

Для ісламу характерна складна обрядовість. У богослужбовому ритуалі велика увага приділяється читанню Корана, обов'язкова також щоденна п'ятиразова молитва (намаз) у встановлені години, ритуальне обмивання перед молитвою, податок на користь бідних, щорічний піст (ураза, у десятому місяці — рамазані) протягом усього місяця і паломництво (хадж) у священне місто Мекку, що правовірний мусульманин повинен зробити хоча б раз у житті.

Кожне з цих розпоряджень допускає деякі «пом'якшення», санкціоновані  духівництвом; це пов'язане з тим, що ритм сучасного життя сильно змінився І не кожен мусульманин, що працює в організації з суворим розпорядком дня, може дозволити собі здійснювати п'ятиразовий намаз; при відсутності води для обмивання можна використовувати пісок або пил; дотримання посту необов'язково для хворих, мандрівники можуть і повинні відслужити піст пізніше, зберігаючи ту ж кількість днів, що встановлена обрядом.

Мусульманська релігія пропагує серед  віруючих священну війну за віру (джихад). Це цілком зрозуміло, якщо згадати історично обумовлені потреби арабів в об'єднанні й освоєнні нових земель. Коран закликає воювати з багатобожниками, винищувати їх, грабувати їхні будинки протягом восьми місяців у рот (чотири місяці «заборонні»). У цих «закликах» яскраво виявляються фанатизм і нетерпимість до іновірців. Деякі мусульманські богослови і світські вчені по-різному тлумачать заповідь джихаду. У Корані проводиться деяке розходження між прихильниками різних немусульманських релігій. До багатобожників належать послідовники племінних і політеїстичних культів Натомість до людей, «що мають писання», тобто іудеїв і християн, укладачі Корану висловлюють повагу це й зрозуміло, адже на ідейному ґрунті саме цих релігій, на шляхах їхнього спрощення виросла ідеологія ісламу. Однак у Корані є розпорядження воювати з тими, «кому було послане писання», — з іудеями і християнами, — якщо вони не вірують в Аллаха і не підкоряються релігії істини Кажучи простими словами, іслам веде своїх послідовників до сліпої, некритичної прихильності до норм моралі, войовничої нетерпимості до інакомислення й інакомислячих, що виключає будь-який діалог із ними.

У Корані є вказівки, що стосуються сімейно-шлюбних І майнових відносин, торгівлі й лихварства, наведені моральні норми, обов'язкові для мусульманина.

У сімейній моралі й у погляді  ісламської релігії на взаємини статей відбилися поняття патріархально-родового укладу. У Корані безліч віршів (аятів) присвячено жінкам. Жінка — підлегла істота, створена Аллахом як джерело  насолоди для чоловіків: «Чоловіки стоять над дружинами, тому що Аллах дав одним перевагу над іншими» (4, 38) або «Одружуйтеся з тими, що приємні вам, жінками — і двома, і трьома, і чотирма», «з однією або з тими, котрими заволоділи ваші десниці» (4, 3). У Корані мовиться і про затворництво жінки, носіння паранджі, чадри, яшмака, але це не є специфічним ісламським нововведенням. Але все-таки Коран, у порівнянні з патріархальним звичаєвим правом, трохи полегшив положення жінки.

Коран підтверджує й узаконює станову  нерівність, а також освячує приватну власність. Усі мусульмани рівні перед Аллахом, але майнові розходження, багатство І бідність визнаються природним фактом, установленим самим Аллахом. При цьому встановлений обов'язковий податок на користь бідних, покликаний пом'якшувати майнові протиріччя. Торговельний прибуток постає цілком законним, але лихварство засуджується: «Аллах дозволив торгівлю і заборонив ріст» (2, 276). Така вказівка, очевидно, є результатом компромісу між інтересами, з одного боку, торговців, з іншого — хліборобів і кочівників, що страждали від лихварства і кабали.

Звідси видно, що в основі ісламу лежить проста і груба ідеологія, зрозуміла широкій масі віруючих, особливо для кочівників і хліборобів Азії. Але при тому, що нова релігія  згуртувала воюючі племена, вона також загострила національні протиріччя в Аравії; у мусульманській релігії відбувся розкол, що сприяло виникненню безлічі течій і сект, головними з яких стали сунізм і шиїзм. Незважаючи на велику кількість в ісламі різних течій, усі мусульмани все ж належать до єдиної спільноти людей, об'єднаних спільною вірою, спільними традиціями і звичаями, спільною історією і спільними сучасними інтересами.

Різні течії в ісламі

Найбільш ранній і найбільший розкол був викликаний появою шиїзму («шия»  у перекладі з араб. — партія, секта). Шиїтський рух породжений невдоволенням персів до арабів-завойовників, тобто це було свого роду першим проявом анти-арабського руху в Ірані.

У шиїзмі вірять, що законними спадкоємцями пророка Мухаммеда — імамами — можуть стати тільки його кревні нащадки, а «обрані» громадою халіфи незаконні. Звідси і відкидання шиїтами Сунни, складеної при перших халіфах із переказів про пророка. Шиїзм дав ще кілька течій, панівною із яких стала течія, що визнає одинадцять імамів — нащадків Алі; дванадцятий імам, за переказами, таємниче сховався ще в IX ст., але незабаром повинен з'явитися як спаситель світу — махді. Ця течія дуже швидко поширилася в Ірані й з початку XVI ст. стала там офіційною державною релігією.