Релігія в історії суспільства

План

1. Характеристика православних свят.
2. Релігія в історії суспільства.

 

Характеристика православних свят

Правосла́вна Це́рква — друга за чисельністю внутрішньо єдина християнська спільнота у світі, яка існує з часу її заснування Ісусом Христом та його апостолами і у рамках якої передається Священне Передання, важливою складовою якого є Святе Писання. Вона складається з ряду єдиних у теології помісних (автокефальних, автономних і т. п.) Церков, що перебувають між собою у євхаристійному спілкуванні. Кожна з Церков очолюється синодом (собором) єпископів, чиє завдання полягає у збереженні віровчення, традиції та практики Вселенської Церкви. Усі православні єпископи ведуть свою лінію до одного з дванадцяти апостолів через процес апостольської спадкоємності.

Православні свята – урочисті дні в православ'ї, присвячені святкуванню священних подій і особливо шанованих святих.

У строгому літургійному сенсі, святковими днями в Церкві можна вважати всі дні, в які Статут прямо не забороняє здійснення Євхаристії (повної літургії), тобто крім седмічних днів Великого посту і середи і п'ятниці Сирної седмиці.

Православні свята класифікуються:

• За важливістю свята поділяються на великі свята (в числі яких Великдень, або Воскресіння Христове), а також середні та малі. Вони розрізняються між собою урочистістю богослужіння, причому Пасха має в ряду свят абсолютно особливий статус та її служба значно урочистіша за служби всіх інших свят. Торжество Воскресіння Христового згадується в Церкві кожен недільний день (тиждень), при цьому відбувається чування.
• За часом святкування свята поділяються на рухомі (перехідні) і нерухомі.
• За місцем святкування підрозділяються на загальні, однаково урочисто відзначаються у всіх храмах, і місцеві. До останніх відносяться так звані престольні (храмові) свята або свята на честь місцевошанованих ікон або святих. За особливостями богослужіння престольні свята належать до розряду свят середніх, що мають знак хреста у півколі.
• За типом свята також поділяються на Кріпаки (на честь Спасителя), Богородичні та свята святих (соборів святих). Під святими розуміються як люди (угодники Божі), так і ангели.

Наступна таблиця пояснює ієрархію свят в православному богослужінні.

Табл. 1. Розряди свят

Тип свят	Розряд	Знак Типікона	Коментарі	Приклади
Великі	Чувань		Служба найбільш урочиста, служиться всеношна.	Дванадесяті свята; Обрізання Господнє, великі Богородичні, Предтечеви і апп. Петра і Павла.
Середні	Чувань		Служиться всеношна з каноном Богородиці на утрені.	Апостола і Євангеліста Іоанна Богослова, 26 вересня ( 9 жовтня); Свт. Іоанна Златоуста, 13 (26) листопада; Свт. Миколи Чудотворця, 6 (19) грудня.
	Полієлейні		Служиться святкова утреня, з полієлеєм, однак всеношної немає [2].	Служби кожного з 12 апостолів; Перше і друге віднайдення чесної глави Іоанна Предтечі; 40 Севастійських мучеників, 9 (22) березня.
Малі	Славословние		Славослів'я на утрені співається, а не читається: звідси назва. Чування немає.	Оновлення храму Воскресіння Христового в Єрусалимі, 13 (26) вересня; Положення чесної ризи Пресвятої Богородиці у Влахерні, 2 (15) липня.
	Шестерічние		Назва "шестерічная служба" йде від вказівки Типікон співати 6 стихир святому на "Господи, воззвах" з Мінеї. Святі цих свят іменуються також "шестерічнимі".	Прор. Захарії і прав. Єлисавети, 5 (18) вересня; прор. Даниїла та трьох отроків Ананія, Азарія і Мисаїла, 17 (30) грудня; Поклоніння чесним веригам ап. Петра, 16 (29) січня.
Щоденну	-	без знака	Щоденну служби не є святковими у власному розумінні. Для повноти дні "без знака" додають до 5 вищезазначеним розрядами свят.	Мученика архідиякона Євпла, 11 (24) серпня; До цього розряду відноситься велика частина пам'ятних днів месяцеслове.

 

Великі свята

Великими називаються найбільш значущі свята з урочистим богослужінням. До них відноситься Великдень, усі дванадесяті свята, а також деякі інші. В богослужбових книгах, що містять Місяцеслов, і в Мінеях відзначаються знаком червоного хреста в колі .

• Пасха ( перехідний) – найголовніше свято; в каноні свята Пасха називається "святом свят і торжеством із торжеств".

Богослужбові особливості великих свят

Статут служби Панських і Богородичних двонадесятих свят дещо різниться. Так, наприклад, недільна служба повністю скасовується, якщо в недільний день трапляється Панський двунадесяте свято. Якщо ж трапляється Богородичний двунадесяте, відповідні служби (свята і недільна) з'єднуються.

Великі свята на честь святих не мають додавання канону Божої Матері до канонів святих на утрені на відміну від середніх свят.

Дванадесяті свята і Пасха мають передсвято, віддання свята і віддання.

• Передсвято – це богослужбовий період підготування віруючих до зустрічі свята. Тому в богослужіння разом з молитвослів'ями дня і святих, поминаються в цей день, включаються і молитвослів'я майбутнього свята. Дванадесяті свята мають 1 день передсвята, за винятком Різдва Христового (має 5 предпразднственних днів), Богоявлення (4 предпразднственних дня), а також Входу Господнього в Єрусалим, Вознесіння Господнього і Дня Святої Трійці, що не мають передсвята. У Пасхи передсвята також немає. Один день передсвята має недвунадесятий малий свято Походження чесних древ Животворящого Хреста.
• Післясвято – це богослужбовий період продовження спогади великого свята після дня самого свята. Церква прославляє протягом цих днів сама подія і його учасників. Найчастіше віддання свята триває тиждень. Залежить воно від наближення одного свята до іншого або до дням поста. Післясвято Пасхи продовжується 40 днів.
• Віддання свята – це останній день післясвята. Він характеризується більшою урочистістю богослужіння, ніж в усі інші дні, але меншою, ніж у сам день свята. Молитвослів'я на богослужінні в чому повторюють перший день свята.

У великих не двунадесятих свят передсвята, післясвята і віддання немає.

 

 

Релігія в історії суспільства

Релігія (від лат. religio — зв'язок) — віра, особлива система світогляду та світосприйняття, набір культурних, духовних та моральних цінностей, що обумовлюють поведінку людини.

У широкому сенсі, як суспільний інститут, релігія — це сукупність вірувань і віровчень, наявних у суспільстві. Вона включає до свого складу сукупність звичаїв, обрядів, правил життя, поведінки людей і т. д. Вивченням релігії займається наука релігієзнавство.

У вузькому розумінні релігія — віра в існування надприродних — персоніфікованих чи ні — сил, що супроводжується переконанням у здатності цих сил або сили (Бога, богів, Абсолюту, Космосу тощо) впливати на Всесвіт та на долю людей. Ця віра відбивається в думках, відчуттях і волі людини, включає в себе певний етичний кодекс, виражається в певному способі поведінки та/або ритуалах, за допомогою яких людина шукає схвалення та прихильності Бога або богів. За визначенням теолога Ганса Кюнґа, релігія є соціально-індивідуально реалізованим, втіленим в традиції та спільноту відношенням до чогось, що перевищує або охоплює людину та її світ, — до якоїсь, як би її не розуміли, найвищої правдивої дійсності (Абсолютне, Бог, Нірвана); на відміну від філософії, в релігії йдеться про слово та шлях спасіння.

Найдавніші віровчення сягають  часів родоплемінного ладу, коли людство  для відображення і опису сущого застосовувало лише усне слово. Такі віровчення прийнято поділяти на тотемізм, фетишизм, анімізм, аніматизм, магія, міфологія.

Основні теорії походження релігії:

• Теологічні теорії — ґрунтуються на твердженнях про надприродні причини та обставини походження релігії.
• Традиціоналістська теорія — Згідно з нею релігію відкрив людям безпосередньо Бог. Традиціоналістська теорія не потребує доведення, позаяк ґрунтується на вірі. Стосується вона передусім християнства, тому набула значного поширення у християнському богослов'ї. Щодо походження інших релігій християнство допускає будь-які пояснення.
• Теїстична теорія — Згідно з цією теорією релігія — це результат розумового розвитку людства. Ця теорія теж виходить із беззастережного визнання існування Бога, вона була широко популярна у Новому часі.
• Концепція вроджених ідей — стверджує, що ідея Бога притаманна людині від її народження. Уявлення про Бога як найдосконалішу істоту передбачає визнання його існування: людина мислить про Бога, отже, він існує. А мислить вона про Бога тому, що ідея Божества є провідною вродженою ідеєю, вона існує у свідомості людини від народження і виявляється як пізнання Бога.
• Богословський раціоналізм — згідно з цією теорією, розгортання вроджених ідей відбувається під впливом досвіду, емпіричних знань.
• Споглядальний теїзм — основним положенням цієї теорії є те, що релігія як ставлення людини до Бога є комплексом певних почуттів, породжених усвідомленням людиною скінченності свого буття.
• Містичні теорії — визнають надприродне походження релігії, яка є наслідком Одкровення, але не назавжди даного людям Богом, а результатом постійного впливу Божества на дух людини, що діє вічно.
• Православно-академічна теорія — прихильники цієї теорії сформулювали два джерела виникнення релігії: об'єктивне, що існує поза людиною і виявляється у впливі Бога на дух людини, та суб'єктивне, яке залежить від людини, від засвоєння нею цього впливу.
• Академічний теїзм — визнаючи абсолютний пріоритет віри, використовує наукові аргументи і тому до певної міри удосконалює попередні богословські теорії походження релігії.
• Наукові теорії намагаються пояснити релігію як результат реалізації певних потреб, інтересів чи неспроможності людини подолати свою залежність від зовнішніх сил. До цих теорій належать:
• Політико-державна теорія — згідно з нею, релігія є вигадкою законодавців. Цю теорію поділяв Лактацій, який вважав засновником релігії римського царя Помпілія.
• Євгемеризм — релігія бере початок із вшанування й обожнювання найдавніших царів.
• Натуралістична (матеріалістична) концепція — ґрунтується на твердженнях, що сфера духовного, зокрема релігія, є похідною від матеріального світу. її прихильники вважали релігію фантастичним відображенням світу в свідомості людей.
• Міфологічна теорія — релігія бере початок з прадавніх міфів, зокрема міфу про Сонце, з обожнювання Сонця.
• Анімістична теорія — релігія сформувалася від віри в духів і в душу.
• Теорія аніматизму — висунули критики анімізму, які стверджували, що анімізму передувало одухотворення речей, всієї природи, згідно з яким кожна річ, кожне явище має «свого господаря», «свій голос». Це був примітивний пантеїзм — обожнювання природи.
• Теорія прамонотеїзму — люди споконвіку визнавали існування єдиного Бога. Ця віра виникла з розмірковувань первісної людини щодо своєї творчої діяльності та з традиції батьківської влади в родині.
• Магічна теорія — пояснює духовний розвиток людства як процес, що проходить три стадії: магії, релігії, науки. Згідно з теорією, основу первісної релігії становить магія, що впливає на волю надприродних сил.
• Психологічна теорія — в її основі лежить теза про те, що релігія зародилася внаслідок особливостей природи людини і є наслідком її психічних переживань в стресовій ситуації.

У людському суспільстві існування віри у вигляді різних віровчень можна прослідкувати з найдавніших часів. Одні віровчення (релігії, світогляди, ідеології) змінюють інші, кожне покоління описує суще за допомогою понять свого часу і таким чином віра продовжує жити у суспільстві.

Релігія — це складне соціальне і духовне явище, корені якого виходять з глибинних теренів суспільної історії. Соціальна природа та риси релігії вказують на її зв'язок з розвитком суспільства — певної самовідтворюючої системи, де один елемент пов'язаний з іншим. Процеси прогресивних змін або занепаду духовних цінностей в цілому всього суспільства неодмінно позначаються і на історичній еволюції релігійних вчень, зміст яких становить основу релігійних вірувань. Звідси виникає необхідність комплексного вивчення релігієзнавством релігійних вчень з урахуванням їх догматичного змісту й тих суспільних факторів, що обумовлюють історичні особливості виникнення і функціонування тих чи інших релігійних ідей.

Релігія — явище дуже складне і має соціальний характер, тобто воно виникло в суспільстві цілком закономірно й існує разом з ним. Релігія є однією з найдревніших форм суспільної свідомості — однією з форм відображення світу, але відображення своєрідного.

 

Список використаних джерел:

1. Білецький В. В. Релігієзнавство : [навчально-методичний посібник] — Донецьк : Східний видавничий дім, Донецьке відділення НТШ, 2012. — 220 с.
2. Калліст (Уер), митрополит. Православна церква. К.: Дух і Літера, 2009. 384 с.
3. Кислюк К. В. Релігієзнавство : [підручник для студентів вузів] / К. В. Кислюк, О. М. Кучер. — [5-е вид., виправ. і доп.]. — К. : На-род. укр. академія, 2007. — С. 425–464.
4. Лубський В. І. Релігієзнавство : [підручник] / В. І. Лубський, В. І. Теремко, М. В. Лубська. — К. : Академвидав, 2002. — С. 367–381.
5. Мозговий Л.І., Бучма О.В. Релігієзнавство :Навчальний посібник. 2-ге видання – К.: Центр учбової літератури, 2008. – 264 с.
6. Черній А. М. Релігієзнавство : [посібник] / А. М. Черній. — К. : Академвидав, 2003. — С. 212–235.
7. http://orthodox.org.ua/index.php – Українська Православна Церква (Московський Патріархат)
8. http://www.cerkva.info – Українська Православна Церква Київського Патріархату