Запобігання та розв'язання сімейних конфліктів

Сімейний кодекс України (2002 р.) вперше законодавчо врегулював статус та процедуру  заручин (ст. 31). Зарученими вважаються особи, які подали заяву про реєстрацію шлюбу. Кодекс визначає обов'язок особи, яка відмовилась від шлюбу, відшкодувати другій стороні затрати, що їх вона зазнала у зв'язку з приготуванням до шлюбу та весілля.[2]

Важливе значення для профілактики та мирного вирішення сімейних суперечок і конфліктів є дотримання у сімейних стосунках передбачених чинним законодавством прав та обов 'язків подружжя, матері, батька, дитини, інших членів сім ї та родичів. Серед основних гарантованих законодавством особистих немайнових прав подружжя — право на материнство, на батьківство, на повагу до своєї індивідуальності, на фізичний та духовний розвиток, на особисту свободу. Невиконання цих положень може стати підставою для серйозних конфліктів у сім'ї. Дружина, чоловік мають право розподілити між собою обов'язки в сім'ї. Проте усі найважливіші питання життя сім'ї мають вирішуватися подружжям спільно, на засадах рівності. Основним інтегруючим фактором у шлюбі є сумісна діяльність подружжя: ведення спільного господарства, народження та виховання дітей, відпочинок тощо. Дружина й чоловік зобов'язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім'ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги.

Запобіганню майновим спорам між подружжям  має слугувати врегулювання у Сімейному кодексі права особистої приватної власності дружини та чоловіка, права спільної сумісної власності подружжя. Дружина і чоловік мають право на укладення між собою усіх договорів, не заборонених законом, як щодо майна, яке є їхньою особистою власністю, так і щодо майна, яке є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження майном, яке нажите ними під час шлюбу. При розпорядженні майном одним із подружжя не вимагається (за винятком випадків відчуження будинку, квартири, автомашини та ін.) згода іншого.

Проте коли руйнується сім'я і неможливо  уникнути конфлікту, розподіл майна часто-густо відбувається болісно, через те, що кожен намагається доводити своє переважне право на володіння тим чи іншим майном. Цивілізованому вирішенню таких спорів має слугувати інститут шлюбного договору, який передбачений Сімейним кодексом України. Він закріплює право подружжя укласти такий договір як до реєстрації шлюбу, так і під час перебування в шлюбі з правом внесення до нього змін за взаємною згодою. Змістом шлюбного договору є регулювання майнових відносин між подружжям, визначення їхніх майнових прав та обов'язків. Такий договір не може регулювати особисті відносини подружжя, а також особисті відносини між ними та дітьми.

Важливою умовою запобігання конфліктам у родині є дотримання визначених чинним законодавством порядку й  обов'язку утримання батьками дитини (повнолітніх непрацездатних дочки, сина, які потребують матеріальної допомоги), а також повнолітніх дочки, сина утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.

Серед засобів врегулювання сімейного  конфлікту — передбачена Сімейним кодексом України (ст. 119, 120) можливість встановлення режиму окремого проживання подружжя. Такий режим за заявою подружжя або за позовом одного з подружжя може бути встановлений рішенням суду у разі неможливості чи небажання дружини й/або чоловіка проживати спільно. Встановлення режиму окремого проживання не припиняє прав і обов'язків подружжя, які встановлені чинним законодавством і які дружина та чоловік мали до встановлення цього режиму, а також прав та обов'язків, які встановлені шлюбним договором.[2]

Радикальним способом розв'язання сімейних конфліктів є розірвання шлюбу. На думку психологів, юридичному розлученню, як правило, передують емоційне розлучення, що полягає у втраті любові й довіри між подружжям, та фізичне розлучення, яке призводить до роздільного побуту й проживання подружжя. Численні сімейні конфлікти створюють умови, неможливі для сімейного життя та спільного проживання. В такій ситуації право на розлучення надає можливість членам подружжя позбавитися постійної соціальної та міжособистісної напруги, в якій вони перебувають.

Сімейним кодексом передбачено  спрощений порядок розірвання шлюбу  державними органами реєстрації актів  громадянського стану на підставі спільної заяви подружжя, яке не має дітей. Проте у разі розірвання шлюбу  в судовому порядку на суд покладається зобов'язання вжити заходів щодо примирення подружжя. Суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Рішення про розірвання шлюбу суд постановляє, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя й збереження шлюбу суперечить інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей.

Проте розлучення як спосіб розв'язання сімейного конфлікту вирішує далеко не всі проблеми. Конфліктні стосунки між колишнім подружжям можуть продовжуватися у площині вирішення майнових, житлових проблем, питань сплати аліментів тощо. Але найтяжчими є негативні наслідки розлучення батьків для дітей.

Отже, правові засоби можуть сприяти  лише частковому розв'язанню сімейних конфліктів. Основні можливості щодо попередження та оптимального вирішення сімейних конфліктів — у сфері соціальної психології, зокрема, психології сім'ї та психології міжособистісних відносин. Крім того, слід зауважити, що не всі сімейні конфлікти мають негативне значення. Конфлікти можуть допомагати подружжю краще розуміти та враховувати інтереси один одного, дійти справжнього порозуміння зі спірних питань.

Подружній конфлікт, як правило, має  емоційне забарвлення і тому важливо  розрізняти емоційні та конструктивні  причини його виникнення. Однією з  найскладніших проблем у конфліктології є розв'язання емоційних конфліктів. Саме подружжя зазвичай не в змозі вирішити їх самостійно. У таких випадках стане в нагоді допомога професійних психологів, а також посередників, у ролі яких можуть виступати родичі, друзі, знайомі, а інколи й незнайомі люди.

Для вирішення неемоційних конфліктів існує багато способів. Наведемо деякі з них [5, с. 48-49].

1.  Кожен з подружжя одночасно виконує кілька ролей. Наприклад, роль дружини, матері, домогосподарки, юрисконсульта тощо. Те ж саме можна сказати й про чоловіка. Якщо виникають конфлікти з причини несумісності цих ролей, то саме подружжя має визначитися: робота чи дитина, кар'єра чи сім'я.

2.  У разі конфлікту з приводу того, хто є главою сім'ї, в нагоді стануть такі варіанти вирішення цієї проблеми: а) домовитися щодо спільного прийняття рішень з важливих питань сімейного життя; б) не акцентувати увагу на цій проблемі — лідер має визначитися сам; в) розподілити сфери домінування.

3.  Не переносити власні внутрішні конфлікти у сім'ю, але намагатися вислухати один одного, заспокоїти, щось порадити і тим самим розрядити внутрішню наругу у партнера по шлюбу.

4.  Не переносити службові стосунки на подружні.

5.   Не акцентувати увагу на недоліках, прорахунках та помилках партнера по шлюбу, намагатися пам'ятати про переваги.

6. Завжди пам'ятати, що ніжність, ласка, поважне ставлення, добре  слово тощо можуть улагодити  чимало конфліктних ситуацій.

Взаємна повага та доброзичливість, взаємодопомога та співчуття, спільні цілі та спільна  діяльність сприяють досягненню справжньої сімейної єдності, коли окремі "Я" інтегруються у спільне "Ми".

 

 

Висновки

Родина - найважливіший соціальний інститут протягом усього періоду існування  людського суспільства. Уже тільки тому вчинкам, що приводять до конфліктів у сімейних відносинах, варто приділяти  підвищену увагу. Причини сімейних конфліктів завжди багатогранні, надзвичайно  заплутані, можуть мати складну і  тривалу причину і тому вимагають  індивідуального підходу.

Родина постійно знаходиться в  процесі розвитку, що породжує нові непередбачені ситуації, і членам родини доводиться реагувати на всі  ці зміни. Серйозний вплив на поведінку  в різних ситуаціях справляє темперамент, характер і сама особистість, що цілком закономірно породжує різного роду зіткнення. У сімейному житті  існують чимало періодів, коли виникають  серйозні зміни, здатні викликати конфліктні ситуації. Назвемо основні з них.

Перший період можна назвати  адаптаційним, труднощі звикання один до одного породжують величезне коло проблем, саме тому близько третини  родин розпадаються в цей період.

Другий період пов'язаний з появою дітей, періодом особистісних і професійних  становлень членів родини. Цей період супроводжується величезною кількістю  міжособистих конфліктів.

Третій період пов'язаний з віковими трансформаціями в сімейних відносинах, можливими переоцінками своїх минулих  дій.

Серед важливих причин конфліктів у  родині можна виділити кілька груп найбільш характерних: міжособистісна несумісність; претензії на лідерство; претензії на перевагу; розподілення домашніх справ; претензії на управління бюджетом; вплив родичів і друзів; інтимно-особистісна адаптація.

Складна причинно-наслідкова характеристика сімейних конфліктів вносить у причини  велику кількість різних факторів, кожний з яких може породити конфліктну ситуацію. Назвемо деякі з них:

♦ коли партнер (партнерка) занадто  багато чогось очікує від партнера, робить тільки його (її) відповідальним за своє особисте щастя;

♦ помилковість сексуальних вимог  у сімейному житті;

♦ заздрість успіхам партнера в  житті;

♦ несерйозність відносин до проблем  партнера;

♦ непривабливість партнера;

♦ знецінювання взаємин.

У родині повинна бути особистісна  воля, що повинна поширюватися на всіх членів родини. Подальші міркування з  даної проблеми можуть містити в  собі такі фактори:

♦ кожен член родини повинен мати свій життєвий простір;

♦ кожен член родини повинен пам'ятати  про необхідність поважати інтереси іншого;

♦ кожен член родини впливає на навколишнє середовище і сам знаходиться  під впливом інших;

♦ кожен член родини повинен мати свої обов'язки і не ухилятися від  їх виконання.

Народні традиції несуть у собі вікову мудрість сімейного життя, що відкидати, посилаючись на його несучасність, просто нерозумно. Так, вони вчать, що зміцнює  родину, сприяє її благополуччю вірність один одному, уміння почути один одного, спілкування, гнучкість у взаєминах. Важливим моментом є культивування  в родині самостійності і відповідальності, щоб кожен член родини зміг зберегти свою індивідуальність.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаних джерел

1. Конституція України.  Прийнята Верховна Радою України  28 червня 1996 року.

2. Сімейний кодекс України  від 10.01.2002 р. №2947-III. Зі зм. від 10.04.2008 р.

3. Абельцев С. Семейные конфликты и преступления // Российская юстиция. - 2004. - № 5. - С. 31.

4. Бойков О. В., Варламова Н. Н., Дмитриев А. В., Казимирчук В. П., Котелевская И. В. Юридическая конфликтология / РАН; Центр конфликтологических исследований / В.Н. Кудрявцев (отв.ред.). — М., 1995. — 317с.

5. Будіянський М.Ф., Дмитрієва С.І., Дмитрієв А.О. Правова конфліктологія: Навч. посібник для студ. вищ. навч. закл. / Одеський національний ун-т ім. І.І.Мечникова. Інститут інноваційної та післядипломної освіти. Навчально-науковий комплекс "Школа-Коледж-Університет". — О. : Астропринт, 2005. — 120с.

6. Гребенников И. В. Основы семейной жизни. – М.: Просвещение, 1991. – 132 с.

7. Ершов А.А. Личность и коллектив [Межличностные конфликты в коллективе, их разрешение]. – С-Пб.: Питер, 1996. – 128 с.

8. Іванов В.М., Іванова  О.В. Юридична конфліктологія: Навч. посібник для студ. вищих навч. закл. / Міжрегіональна академія управління персоналом. — К. : МАУП, 2004. — 224с.

9. Кадочников С.М. Конфликты в правовой сфере. – Екатеринбург, 2008. – 160 с.