Вербальні комунікації: поняття, основні характеристики та типологізація

Вербальні комунікації: поняття, основні характеристики та типологізація

 
Як зазначалося раніше, крім вивчення середовища, у якому існує і  діє організація, служби зв’язків з  громадськістю діють і в іншому напрямі – напрямі впливу на найважливішу складову середовища – громадськість. Діяльність цього плану власне і є різноманітними комунікаціями з громадськістю. 
 
Хоча безпосереднім комунікаціям організації з громадські-стю передує великий обсяг ПР-роботи з вивчення мікросередовища, партнерів, громадськості, специфіки конкретної ситуації, на думку спеціалістів, найвідповідальнішим є етап актуалізації мети та замислів комунікації, коли служба паблік рилейшнз залишається один на один з громадськістю. Успіх цього етапу залежить від багатьох факторів і зокрема від того, які методи впливу на громадськість комунікації будуть використовувати PR-мени. 
 
^ Методи впливу на громадськість – це засоби та прийоми актуалізації комунікацій з громадськістю, завдяки яким організації вдається досягти гармонійних відносин з громадськістю. Вибір тих чи інших методів впливу залежить від 

•  
  специфіки діяльності організації, її структури та місця в економіко-географічному середовищі,
•  
  характеру відносин з різними колами громадськості,
•  
  завдань, що поставлені перед службою паблік рилейшнз,
•  
  матеріальних та фінансових можливостей,
•  
  досвіду працівників служби ПР та особливостей її діяльності,
•  
  національних та історичних традицій,
•  
  особливостей застосування та результативності окремих методів впливу:
•  
  скільки людей отримують інформацію за допомогою цього методу;
•  
  частоти та періодичності передачі інформації про організацію та її діяльність.,

 

 

• орієнтації на аудиторію (специфіка аудиторії, що використовує канал, який лежить в основі цього методу).

 

 

 

 

Сутність методів впливу на громадськість зумовлена різними засобами та каналами передачі й отримання інформації. Служби ПР використовують як методи одного типу, так і їх сполучення. Типологізація методів впливу може здійснюватися за різними критеріями. Головний з них – форма комунікації. Докладніше питання про форми комунікації розглядалося в першому розділі посібника. 
 
Особливо важливе значення для спеціаліста з паблік рилейшнз має знайомство з методами вербальної та невербальної комунікації. 
 
 
Спеціалісти зазначають, що відносини між мовою та комунікацією складаються по-різному. Вони називають декілька варіантів взаємодії мови та комунікації, які мали місце в різні історичні періоди існування людства і були зумовлені як особливостями розвитку суспільства, так і мови. 
 
 
Перше ми можемо спостерігати в сьогоднішньому суспільстві. Друге – в умовах, коли суспільство розпадається або по-насильницькому знищується, тоді передовсім припиняється процес комунікації певною мовою, яка потім зникає разом з останніми представниками цього суспільства. Так зникли мови багатьох індійських племен, мови деяких могутніх держав. Найрозвиненіші з них, які мали розвинену писемність, зупинилися у своєму розвитку і перейшли в категорію “мертвих мов”, і це, фактично, – третій варіант взаємодії. Це й латинь, яка до ХVІІІ століття використовувалася як засіб наукового спілкування, а зараз зберігається в католицькій церкві (культова функція), і старослов’янська мова, яка вживається в деяких православних церквах, і санскрит, що виконує головним чином культур- 
ну функцію. 
 
Чому таке важливе значення має метод вербальних комунікацій при здійсненні зв’язків з громадськістю? На думку фахівців, вербальні комунікації відіграють значну роль у здійсненні паблік рилейшнз тому, що при їх використанні найменше втрачається смисл повідомлення. Саме тому головним умінням у сфері зв’язків з громадськістю є вміння будувати вербальні, або мовні, комунікації. У практичному аспекті це означає вміння говорити та писати: 

•  
  те, що потрібно
•  
  так, як потрібно
•  
  там, де потрібно
•  
  тоді, коли потрібно
•  
  тому, кому потрібно[2, 27].

 
Основними завданнями різних видів мовної вербальної діяльності є: 

•  
  говоріння – відправлення мовних акустичних сигналів, що несуть інформацію;
•  
  слухання – сприйняття мовних акустичних сигналів та їх розуміння;
•  
  письмо – зашифровування мовних сигналів за допомогою графічних символів;
•  
  читання – розшифровування графічних знаків і розуміння їх значення [19, 75].

 
У процесі спеціальних досліджень встановлено, що в се-редньому людина витрачає на слухання – 29,5%, розмови  – 21,5%, письмо – 10% свого часу. У ситуаціях ділового спілкування адміністратор витрачає свій робочий час таким чином: 16% – читання, 9% – письмо, 45% – слухання, 30% – розмови. Думається, що для значної частини PR-менів буде властивий саме такий розподіл часу. 
 
Кожен з названих видів вербальної комунікації має своє призначення в комунікаційному процесі: механізм кодування інформації супроводжує розмови та письмо; механізми декодування пов’язані зі слуханням та читанням; при розмовах і слуханні вимагається вміння оперувати акустичними сигналами та розуміти їх; 
 
при письмі та читанні потрібні знання та розуміння графічних знаків; аудитивно-візуальну вербальну комунікацію супроводжує невербальна комунікація, і без неї вона фактично неможлива. 
 
Вважають, що ефективність вербальної комунікації залежить від того, наскільки в людини сформовані навички всіх чотирьох видів мовної діяльності. Такі навички професійно необхідні працівникові служби зв’язків з громадськістю. 
 
^

Функції вербальних комунікацій

Базові функції	Специфічні функції
Інформаційна	Емоційна
Прагматична	Описова
Експресивна	Контактна
	Функція вираження думки

 
 
^

Базові функції вербальних комунікацій

 
Інформаційна – передача інформації, повідомлення про думки і наміри людей (завтра о 17.00 відбудуться збори; я думаю, що в банкрутстві винен директор підприємства; я купив би газету, якби в ній була програма телебачення). 
 
Прагматична – спонукання до певних дій (читайте газету “Факти”, і ви завжди будете мати повну інформацію про події в країні та за її межами). 
 
Експресивна – вербальні комунікації передають не тільки смисл інформації, але й оцінки. У вербальних комунікаціях одні й ті ж слова можуть виконувати різні функції: 

•  
  інформаційна – чорна хмара, ясний день;
•  
  експресивна – чорний день, ясний розум;
•  
  прагматична – кажіть ясніше.

^

Специфічні функції вербальної комунікації

 
Емоційна – вираження емоцій та почуттів (чудовий засіб для прання, як легко та якісно він діє, він мені дуже подобається). 
 
Описова – опис предметів, процесів або явищ (ця машина має оригінальну форму, потужний двигун, може легко рухатися навіть на наших дорогах). 
 
Контактна – встановлення контакту з людьми (у такому випадку реальний смисл слів часто не має суттєвого значення: Як справи? Що нового? Ти чудово виглядаєш!). 
 
^ Функція вираження думки (мова – це процес матеріалізації думки). 
 
Мова, як і комунікація, соціально обумовлена. Використовуючи вербальні комунікації, слід урахувати соціальний характер мови. Як відомо, між мовою і суспільством існує тісний зв’язок: поза мовою немає суспільства, поза суспільством немає мови. Саме тому мова відчуває на собі вплив різних соціальних факторів. Усі зміни, що мають місце в суспільстві, відображаються на мові, на вербальних комунікаціях. 
 
Учені зазначають, що всяке суспільство неоднорідне за своїм складом: люди розрізняються за своїм соціальним положенням, за рівнем освіти, за місцем проживання, за віком, статтю тощо. Усі, зрозуміло, помічають розбіжності, що існують у мові міських і сільських мешканців, людей з вищою освітою і малограмотних людей і т.д. Проте цим соціальна диференціація мови не обмежується. Усі знають, що в мові людей, об’єднаних однією професією, зустрічаються слова, не зрозумілі для “непосвячених” – це професійний жаргон. А в деяких випадках розбіжності мови залежать ще й від статі. Наприклад, у мові індійців яна (Північна Каліфорнія) чоловіки називають певний предмет одним словом, жінки – іншим. У Японії мова дівчат значно багатша й різноманітніша, ніж мова юнаків, оскільки це необхідна вимога до освіти дівчат при підготовці їх до сімейного життя. 
 
Зараз навіть виникла спеціальна наука, яка вивчає соціальне розшарування мови. Це – соціолінгвістика. У межах цієї науки досліджується мовна варіативність, її причини й роль у процесі розвитку мови. Саме соціолінгвісти довели, що соціальний статус людини значною мірою залежить від того, наскільки її мова відповідає нормам, властивим людям певного кола. Вони встановили, наприклад, що в Англії жінки більше, ніж чоловіки, звертають увагу на соціальну значущість мовних характеристик. Вони пояснюють це тим, що соціальна позиція жінок у суспільстві менш стабільна, вони повинні турбуватися про підтримку свого статусу. Статус чоловіка визначається переважно тим, що він робить, а статус жінки – тим, яке враження вона справляє. Враховуючи все це, учені роблять такий висновок: щоб справляти хороше враження, мати успіх у справах, необхідно знати особливості функціонування мови в суспільстві, а також норми, властиві кожному різновиду мови [19, 17-18]. 
 
Цей висновок повною мірою стосується й PR-мена, успіх діяльності якого безпосередньо пов’язаний з умінням говорити зі своєю громадськістю її мовою. Докладніше питання, пов’язані з різновидами мови, її стилями, розглядаються в інших навчальних курсах, але зараз ми повинні враховувати: 

•  
  кожна мова неоднорідна за своїм складом;
•  
  у ній існують помітні розбіжності, характерні для різних соціальних груп суспільства (професійні, поселенські, територіальні, освітні та інші особливості);
•  
  у різних ситуаціях у комунікаціях використовуються різні мовні засоби;
•  
  для того, щоб успішно працювати в системі зв’язків з громадськістю, треба володіти нормами літературної мови, використовувати мовні засоби з урахуванням ситуації та мети спілкування, володіти різними видами мовної діяльності, уміти кваліфіковано вести бесіду, володіти основами культури мови, уміти не тільки говорити, але й слухати.

 
Однією з важливих проблем вербальної комунікації є культура мови. Вона включає в себе вміння правильно говорити та писати, вживати слова та вирази відповідно до ситуації та мети спілкування. Спеціалісти називають такі основні компоненти культури мови: 

1.  
   Правильність дотримання мовних норм, які стосуються промови, граматики, стилістики.
2.  
   Комунікативна доцільність – відповідність мовних норм умовам та меті спілкування.
3.  
   Точність висловлювань включає два аспекти: точність відображення дійсності та точність вираження думки словами.
4.  
   Логічність викладу (зміст висловлювання), пов’язана з правильним відображенням фактів, їхніх зв’язків (прикладом порушення логіки висловлювання є відомі фрази: “На городі бузина, а в Києві – дядько”).
5.  
   Ясність та доступність викладу – перше передбачає зрозумілість мови для слухача, розуміння того, про що йдеться (прочитана лекція з ядерної фізики може бути зрозумілою, але не доступною для розуміння неспеціалістів).
6.  
   Виразність мови – використання таких мовних форм, які підтримують інтерес та увагу слухачів. Вона буває інформаційною – нова інформація, і емоційною (слухачів зацікавлює спосіб викладу, манера виконання тощо).
7.  
   Розмаїття засобів виразу – використання великого лексичного запасу, синонімів тощо.
8.  
   Естетичність – вживання емоційно нейтральних слів замість грубих, непристойних (“дитина забруднила пелюшки”, “у нього розлад шлунка”).
9.  
   Доречність – вибір засобів мови залежно від контексту, ситуації, психологічних характеристик співрозмовника (сутність цього принципу може бути висловлена прислів’ям: “У бу- 
   динку повішеного не говорять про мотузку”).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 26.Невербальні комунікації в системі зв’язків з громадськістю

 

Поряд із вербальними  комунікаціями в системі зв’язків з громадськістю використовуються і невербальні комунікації (НВК), які ґрунтуються на інших знакових системах. Учені вказують на значну роль НВК у процесі взаємодії людей. Вважається, що від 60 до 80 відсотків інформації під час спілкування людей передається за рахунок невербальних засобів і лише 20-40 відсотків – вербальними засобами. Експерименти підтвердили: рухи тіла передають 55 відсотків інформації, голос – 38 відсотків, слова – усього 7 відсотків. 
 
 
Усе це свідчить про необхідність професійного володіння НВК тими, хто постійно контактує з людьми. Для PR-мена такі професійні якості вкрай необхідні практично на всіх ділянках роботи. 
 
У чому сутність невербальних комунікацій? Які причини виникнення їх? Що лежить в основі НВК? 
 
^ Невербальні засоби комунікації – це позамовні комунікації, що ґрунтуються на різноманітних знакових системах. Згідно з особливостями цих систем розрізняють такі різновиди невербальних комунікацій: 

1.  
   ^ Оптико-кінетичні НВК – це сукупність таких засобів комунікації, як жести, пози, рухи тіла, моторика обличчя (“кінез” від грецького – “рух”).
2.  
   Фонаційні НВК – тон мови, голосність, темп, паузи, заповнювачі пауз (“е-е,” “м-м”), якісні ознаки голосу (тембр, висота, діапазон), особливості вимови (діалект, хриплість голосу, присмоктування тощо); спеціалісти вважають, що ці НВК не варто змішувати з інтонацією, наголосом та іншими лінгвістичними категоріями.
3.  
   Графічні засоби письмової невербальної комунікації (схеми, види шрифтів, графіки тощо).
4.  
   Ситуативні зміни невербальної комунікації

•  
  організація простору й часу

•  
  зовнішній вигляд (зокрема одяг)”кольорові”
•  
  наочні засоби комунікації.

 
Деякі вчені пропонують робити типологізацію  НВК на основі комплексу критеріїв. Одна з таких типологізацій містить  такі типи знаків, на основі яких виникають невербальні комунікації: ілюстратори (іконічні знаки): 

•  
  Емблеми – стандартизовані, прийняті умовно в даному су-спільстві знаки для виразу згоди – незгоди, позначення якісних властивостей (піднесений догори великий палець);
•  
  Регулятори – жести, що регулюють тривалість, ритм дій і т.п.;
•  
  Адаптери [54, 140].