Умовы формування особистості. Вплив оточуючого середовища на формування особистості

1. Умови формування особистості.

Особистість — це поняття, вироблене для відображення біо-соціальної природи людини, розгляду її як індивіда, як суб'єкта соціокультурного життя, що розкривається в контекстах соціальних відносин, спілкування і предметної діяльності^[1], соціально зумовлена система психічних якостей індивіда, що визначається залученістю людини до конкретних суспільних, культурних, історичних відносин^[2]. 
Під «особистістю» розуміють стійку систему соціально значущих рис, що характеризують особу як члена того чи іншого суспільства або спільноти. Поняття “особистість” характеризує суспільну сутність людини, пов’язану з засвоєнням різноманітного виробничого і духовного досвіду суспільства.

Теоретично існують  три умови формування особистості  підростаючої людини: біогенетика вивчає її спадковість, соціогенетика і соціальна психологія — мікросередовище, соціальний стан і соціальну спадковість, педагогіка — процес навчання і виховання у шкільних і домашніх умовах. Тобто існує комплекс умов формування особистості.

Спадковість — це відновлення в нащадків біологічної подібності. У спадковість передаються: тип нервової системи, деякі безумовні рефлекси (оборонний, орієнтовний), конституція тіла, зовнішні ознаки та власне людські задатки (висо-коорганізований мозок, задатки до мови, до окремих видів діяльності, ходіння у вертикальному положенні).

На  формування особистості діє середовище. Середовище — це все те, що оточує дитину від народження до кінця жита, починаючи з сім'ї і закінчуючи соціальним середовищем. Середовище — це навколишні суспільні, матеріальні й духовні умови існування людини. Теоретично середовище поділяється на макро-, мезо- і мікросередовище. Макросередовище — це "країна", "держава", "увесь світ", "космос". Мезосередовище — місто, село, навколишня місцевість, рідний край. Мікросередовище — сім'я, клас чи школа, дружна компанія.

Отже, особистістю  можна назвати людину, яка досягла  такого рівня соціального розвитку і самосвідомості, який дозволяє їй знаходити і обирати серед цінностей культури особистісні смисли, самостійно виконувати відповідну перетворювальну діяльність, свідомо і відповідально здійснювати саморегуляцію діяльності й поведінки.

Особистість є категорією і предметом вивчення психології особистості. Особистість з точки зору психології — це сукупність вироблених звичок і уподобань, психічний настрій і тонус, соціокультурний досвід та набуті знання, набір психофізичних рис та особливостей людини, її архетип, що визначають повсякденну поведінку і зв'язок з суспільством і природою. Також особистість спостерігається як прояв «поведінкових масок», вироблених для різних ситуацій та соціальних груп взаємодії.

Формування  особистості — процес соціального  розвитку людини, становлення її як суб’єкта діяльності, члена суспільства, громадянина. Виявляється і формується вона в процесі свідомої діяльності й спілкування. Поєднує в собі риси загальнолюдського, суспільно значущого та індивідуального, неповторного.

Відбувається  цей процес завдяки засвоєнню  гуманітарних дисциплін, виховному  впливу сім’ї, школи, суспільства, взаємодії з мистецькими явищами, здатності людини пристосовуватися до зовнішнього оточення, участі у громадському житті, свідомій її підготовці до самостійного дорослого життя.

Цілеспрямоване  формування особистості здійснюється в соціальній системі шляхом виховання.

Особистість характеризують такі ознаки:

• розумність (визначає рівень інтелектуального розвитку);
• відповідальність (рівень розвитку почуття відповідальності, уміння керувати своєю поведінкою, аналізувати свої вчинки і відповідати за них);
• свобода (здатність до автономної діяльності, прийняття самостійних рішень);
• особиста гідність (визначається рівнем вихованості, самооцінки);
• індивідуальність (несхожість на інших).

Особистість визначають:

• неповторні фізичні якості,
• психічні процеси,
• темперамент,
• характер,
• здібності,
• мотивація
• потреби,
• інтереси.

2. Вплив оточуючого середовища на формування особистості.

Розвиток  людини від індивідуального до суспільного  відбувається у певному середовищі і під його впливом.Середовище - комплекс зовнішніх явищ, які стихійно діють на людину і значною мірою впливають на її розвиток.

Взаємодія людини з суспільством має назву "соціалізація". Поняття про соціалізацію як процес повної інтеграції особистості в соціальну систему, в ході якого здійснюється її пристосування, сформувалося в американській соціології (Т. Парсонс, Р. Мертон). В традиціях цієї школи соціалізація розкривається за допомогою поняття "адаптація". Поняття адаптація, будучи провідним поняттям біології, означає пристосування живого організму до умов середовища. Воно було екстрапольовано в суспільствознавство і стало означати процес пристосування людини до умов соціального середовища. Так виникли поняття соціальної і психічної адаптації, результатом якої є адаптованість особистості до різноманітних соціальних ситуацій, мікро- і макрогруп.

За допомогою  поняття адаптація, соціалізація трактується як процес входження людини в соціальне середовище і її пристосування до культурних, психічних і соціальних факторів. Дещо інакше осмислюється сутність соціалізації в гуманістичній психології, представниками якої є Г. Олпорт, А Маслоу, К. Роджерс та ін. В ній соціалізація - це процес самоактуалізації "Я-концепції", само реалізації особистістю своїх потенційних творчих здібностей, переборювання негативних впливів середовища, що заважають її саморозвитку й самоутвердженню. Тут суб'єкт розглядається як саморозвиваюча система, як продукт самовиховання. Ці два підходи не суперечать один одному, а визначають двобічний процес соціалізації.

Соціалізація –  це неперервний процес, що триває протягом усього життя. Він складається з  етапів, кожен з яких "спеціалізується" на вирішенні певних завдань, без  розв'язання яких наступний етап може не наступити, бути спотвореним або  загальмованим. У вітчизняній науці  при визначенні стадій (етапів) соціалізації вважають, що вона здійснюється більш  плідно в трудовій діяльності. В  залежності від відношення до трудової діяльності виділяють наступні її стадії:

— дотрудова, що містить увесь період життя людини до початку трудової діяльності. Ця стадія розділяється на два більш-менш самостійні періоди: рання соціалізація, що охоплює час від народження дитини до вступу її в школу; юнацька соціалізація — навчання в школі, технікумі, вузі;

— трудова стадія охоплює період зрілості людини;

— післятрудова стадія, що наступає в літньому віці у зв'язку з припиненням активної трудової діяльності.

Факторами соціалізації називають такі обставини, при яких створюються умови для здійснення процесу соціалізації. А.В.Мудрик виділив основні фактори спеціалізації, об'єднавши їх у чотири групи:

— мегафактори (мега - дуже великий, загальний) - космос, планета, світ, які тією чи іншою мірою через інші групи факторів впливають на соціалізацію всіх жителів планети або дуже великих труп людей, що проживають в окремих країнах;

— макрофактори (макро - великий) - країна, етнос суспільство, держава, які впливають на соціалізацію всіх жителів, які проживають в певних країнах (цей вплив опосередкований іншими групами факторів)

— мезофактори (мезо - "середній, проміжний") — умови соціалізації великих груп людей, що виділяються: за місцем і типом поселення, в якому вони живуть (регіон, село, селище, місто); за належністю до аудиторії тих чи інших мереж масової комунікації (радіо, телебачення, кіно та ін.); за належністю до тих чи інших субкультур.

— мікрофактори - це ті, які безпосередньо впливають на конкретну людину — сім'я і домашній осередок, група ровесників, мікросоціум, організації, в яких здійснюється соціальне виховання - навчальні, професійні, громадські та ін.