Тренінг контролю агресивності

Реферат на тему:

Тренінг контролю агресивності

Вирази емоцій в нашому суспільстві  не схвалюється. Це починається з  дитинства, коли батьки не дозволяють дітям голосно говорити, не сперечатись, не кричати. Коли ж агресивні комунікації  постійно пригнічуються і блокуються людина з часом набирає тенденцій до входження до стану зміненої реальності. Люди в такому стані стають не чесними по відношенню один до одного, вони приховують агресивні почуття, для свідомого виразу яких встановлюється заборона. Коли ж акумульовані почуття агресивності заборонені і заховані і прояви ворожості вириваються на зовні уявна гармонія стосунків руйнується (Bach & Goldberg, 1974) Що ж відбувається з людиною, коли вона збирається виразити чи зняти напругу своїх почуттів.

Агресивність в середовищі дітей є ознакою дезадаптованості, що може бути характеристикою високої тривоги, гіперкінетичного розладу і саме опортуністичної поведінки, органічного ураження мозку.

Вираз емоцій і саме агресії в таких  дітей є неконтрольований і тренінг контролю агресивності є необхідним. Спираючись на роботу відомих психотерапевтів ми можемо переконатись в тому, що контроль виразу емоцій і агресивності зокрема не може полягати в стримуванні, а лиш в можливості виразу в безпечних умовах. “Коли людина стримує агресію, казав Фріц Перлз, коли вона заганяє в пляшку свою злість, ми можемо знайти вихідний отвір. Ми повинні дати можливість цій людині випустити пару, коли вона б`є по м`ячу, рубає дрова, або виконує якусь агресивну дію, наприклад грає у футбол. Саме тоді відбувається чудо”.

В цих  словах виражається не тільки ставлення  до агресії - “хороша” вона чи “погана”, а скоріше як спосіб взяти її під  контроль і зробити прояви її контрольованими, а не потерпати від влади агресії  над дитиною.

Карл  Менінгера засновник відомої у всьому світі Клініки Карла Менінгера, заперечував прийнятність традиційних способів боротьби із дітьми/підлітками-злочинцями, що він одну із своїх книг назвав “Кримінальне покарання”. Він писав: “Допоки дух помсти носить певний відбиток респектабельності він проникає в суспільні наміри, насичуючи цим дияволом букву закону, ми не просунулись, а ні йому вперед в напрямку до підкорення злочинності”. (Meninger 1968)

На  протязі року було проведено тренінгові заняття з 10 дітьми 7-10 років на базі дитячої психіатричної лікарні де привалюючим діагнозом був гіперкінетичний розлад. Батьки дітей звертались амбулаторно. Заняття проводились 2-а рази в тиждень 1-ну годину. Метою тренінгу було навчання дітей вмінню знімати напругу через вираз агресії. Були застосовані способи зняти внутрішню напругу. Результати тренінгу були успішними оскільки всі діти з тренігової групи навчились контролювати прояв агресії.

На  основі проведеної роботи хочемо поділитись порадами, які можуть сприяти в  роботі з дітьми з гіперкінетичними розладами:

Описати свої почуття іншій людині: товаришу в групі, батькам вдома, однокласнику. Можна сказати про те, що відчуває дитина образу, приниження, гнів. Бажання  дій (описати те, що збирається зробити) емоцій, які виникають при переживанні бажання діяти – завдати шкоду, мають бути проговорені дитиною. Важливо щоб розмова була заповнена емоціями, а не констатована, як сухий факт.

Можна задіяти м`язи для виразу емоцій, які як правило асоціюються з  виразами крайнього роздратування: насупити брови, напружити м`язи  рук, спини, стиснути зуби. Можна помітити, спостерігаючи за дітьми, ті зміни, які відбуваються у них, які переживають  спогади, які пов`язані з пережитими сцен роздратування. Це може викликати прискорене серцебиття, підвищення артеріального тиску, почервоніння на лиці.

Можна дати дітям можливість виразити свої почуття в вербальній формі не стараючись себе стримувати і без  страху викликати образу у слухача за почуте. Проговорюючи образливі слова, можна собі уявити ту людину, якій адресовані образи, вона (дитина, або та людина яка її образила) може сидіти на пустому стільці, або її може замінити слухач. Коли слухач (дитина учасник групи) виконує роль дублера необхідно обов`язково провести дералізацію з роллю, тобто вихід з ролі щоб образа не була перенесена на слухача (що у дітей відбувається практично завжди) і через втрату контакту з реальністю, через занурення в емоції особливо у дітей з гіперкінетичним опортуністичним типом поведінки. У дітей, які злились з образом того, хто їх образив в дії психодрами можливі прояви фізичної агресії до слухача: ведучого групи або учасника групи, тому необхідним є те, щоб ведучий був знайомий з методами роботи психодрами і міг в любий момент зупинити дію і зосередитись на усвідомленні – роз`ясненні, а не на катарсисі.

Можна дозволити наносити удари рукою  чи певними предметами скажімо по подушці чи манекені, включаючи в  вирази емоцій і фізичні зусилля. Бути обережним, бо дозвіл на прояв агресії, навіть в ігровій формі, може стимулювати дитину до безконтрольного прояву агресії. Як правило прояв агресії можна дозволити на дублююче Я : “Ти можеш бити тенісною ракеткою страх, який живе в тобі...Ти можеш показати – стукнути рукою стілець на якому сидить той хто тебе образив.”

Можна застосовувати всі засоби зняття напруги одночасно по мірі їх виникнення і бажання виразити.

І на завершення: можемо звернутись до поради висунутої  відомим психоаналітиком Отто Фенхелем, який був переконаний, що діти можуть бути задоволені (читай проліковані, протерапевтовані) методами ігрової терапії, які засновані на катарсисі. Діти можуть вивільнити свої приховані бажання насилля за рахунок покарання ляльок під час гри, створюючи ситуацію уявного покарання батьків чи братів-сестер.

В ході тренінгової роботи, ми дійшли до висновку,( спираючись на сучасних дослідників) що вирази, засоби і способи виразу мають бути інтуїтивними з боку дитини, а не підказані психотерапевтом  як їх виражати терапевтом, особливо важливим є утримуватись від подальших інтерпретацій, що дистанціює в даному випадку від почуттів. Важливим після катарсису дітям дати можливість пережити інші почуття - скажімо важливо є пропрацювання почуття самотності, пустоти, страх непотрібності, покинутості – це дозволить усвідомити не тільки потребу і задоволення від катарсису, але й інтегрує дитину з і зробить її з часом менше агресивною і менш вразливою, що знову ж знижує потребу в агресивних захистах.