Істеричні розлади особистості

Міністерство освіти і  науки

Національний педагогічний університет ім. М.П.Драгоманова

Інститут соціології, психології та соціальних комунікацій

 

 

 

 

 

 

Реферат

на тему:

«Істеричні розлади особистості»

 

 

 

 

Виконала: студентка V курсу

групи 51-змгпс

Сараєва Анастасія

 

 

 

 

 

 

Київ 2013

Зміст

 

Вступ

1. Психопатії істеричного  типу та їх симптоматика

2. Діагностика істеричного  розладу особистості

3. Причини та ускладнення  психопатії істеричного типу

4. Лікування та терапія  істеричного розладу особистості

Висновок

Список використаної літератури

 

Вступ

Розлади особистості (психопатії) по МКБ-10 - це важке порушення характерологічної конституції й поведінкових тенденцій індивіда, що завжди супроводжується особистісною і соціальною дезадаптацією. Особистісні розлади звичайно виникають у дитячому або підлітковому віці й продовжують проявлятися протягом всього життя. П.Б. Ганнушкін особливе значення в діагностиці психопатій відводив клінічним критеріям, які ввійшли в психіатрію як тріада Ганнушкина - тотальність, стійкість характерологічних порушень, зміна соціальної адаптації. У судово-психіатричній практиці принципи діагностики психопатій, визначення їхньої глибини й динаміки мають велике значення, тому що в ряді випадків визначають експертне рішення.

Істеричний розлад особистості – це психічний розлад, при якому хворий занадто емоційний, вимагає постійної уваги до своєї персони і не може правильно реагувати на навколишній світ. Така людина оцінює себе занадто високо. Це розлад особистості, що характеризується невичерпною потребою в отриманні уваги, нестійкою самооцінкою, переоцінкою значущості статі, награною поведінкою та ін. Включено в МКБ-10 і DSM-IV.

1. Психопатії істеричного  типу та їх симптоматика

З безлічі ознак, властивих істеричнії психопатії, основним є егоцентризм, прагнення здаватися у власних очах і очах навколишнього значною особистістю, що об'єктивно не відповідає реальним даним. Бажання залучити до себе увагу проявляється в театральності, демонстративності, позерстві. Вони постійно прагнуть бути в центрі уваги, тому емоційно оживлені, здатні до наслідування, фантазування, псевдології. У відповідь на несприятливі ситуації вони дають бурхливі афективні реакції з риданнями, виразною жестикуляцією, «розігруванням» певних сцен, які закінчуються нерідко істеричними припадками, биттям посуду, погрозами самогубства. Однак щирі суїцидальні спроби в них рідкі і мають місце лише в тих випадках, коли не повністю оцінюється реальна ситуація. Прояву істеричних психопатій в одних випадках більше складні й характеризуються яскравими поліморфними фантазіями, зміненим поданням про реальну обстановку й своє місце в ній, появою яскраво пофарбованих бачень, у яких відбита психогенна ситуація. В інших випадках істеричні розлади більш елементарні й виражаються істеричними паралічами, парезами, де зненацька з'являється почуття ядухи («грудка в горлі»), сліпоти, глухоти, розлади ходи (астазія-абазія), істеричні припадки. Всі ці порушення минущі, виникають у психотравмуючих ситуаціях і зникають по її завершенню. Однак істеричні форми реагування на ситуацію згодом закріплюються й надалі виступають у вигляді кліше, що визначає особливості поводження.[3]

Істеричні психопатії звичайно проявляються досить рано (у 4- 6 років) і на ранніх етапах виступають у формі аномального поводження, що визначається в значній мірі умовами виховання й оточення. Остаточне формування психостеній даного типу наступає до 20 років. На цьому етапі відбувається стабілізація істеричних розладів, основні її особливості проявляються комплексом характерологічних особливостей у вигляді незрілості психіки, емоційної лабільності, підвищеної сугестивності й емотивності, схильності до істеричних форм реагування. Більш чітко істеричні розлади проявляються в період пубертата (статеве дозрівання) та інволюціонному віці (статеве зів'янення). В останніх випадках виразність істеричних форм реагування може досягати рівня «інволюціонної істерії». Прийнято вважати істеричну психопатію жіночою патологією особистості. Однак дослідження показали, що в чоловіків дані розлади особистості зустрічаються не рідше.

Людині з ІРО властиво наступне:

• Відчуття дискомфорту, незручності в ситуаціях, коли людина не знаходиться в центрі уваги;
• Постійний пошук підтримки і схвалення;
• Надмірна чутливість до критики або несхвалення;
• Провокаційна або спокушальна поведінка, як стиль взаємодії з оточуючими;
• Швидко мінлива, інтенсивна за виразом і поверхнева по суті емоційність;
• Використання зовнішнього вигляду (одяг, аксесуари, косметика), що залучає увагу, спокушає . Заклопотаність власним зовнішнім виглядом;
• Стиль мови, який можна описати словами «безпосередня, наївна, інфантильна, нетактовна», з недостатньою увагою до деталей;
• Зайва драматизація, химерність, перебільшеність при вираженні емоцій, що нерідко сприймається іншими, як нещирість;
• Підвищена сугестивність, схильність впливу інших людей або обставин;
• Схильність сприймати відносини більш близькими і інтимними, ніж вони є насправді;
• Низька толерантність до фрустрації. Нудьга повсякденності. Схильність реалізовувати проекти без їх детального опрацювання. «Ковзання» від однієї справи до іншої;
• Схильність до прийняття поспішних рішень, дій без роздумів, імпульсивність;
• Егоїстичність, слабка здатність проявляти турботу про інших;
• Труднощі в підтримці відносин, переживання тривалих відносин, як підроблених, неглибоких, штучних;
• Загрози або спроби суїциду, що носять демонстративний характер.

2. Діагностика  істеричного розладу особистості

Згідно МКБ-10 даний психічний розлад (Р60.4) діагностується за наявності загальних діагностичних критеріїв розладів особистості плюс до них 3 і більше з нижченаведених ознак:

А ) самодраматизація, театральність, перебільшене вираження емоцій;

Б) сугестивність, легка схильність впливу оточуючих або обставин;

В) поверховість і лабільність емоційності;

Г) постійне прагнення до збудженості, визнання з боку оточуючих і діяльності, що дозволяє перебувати в центрі уваги;

Д) неадекватна звабливість  в зовнішньому вигляді і поведінці;

Е) надмірна заклопотаність фізичною привабливістю. [4]

Додатковими рисами можуть бути егоцентричність, потурання по відношенню до себе, постійне бажання бути визнаним, легкість образи і постійна маніпулятивна поведінка для задоволення своїх потреб.

До патопсихологічних діагностичних критеріїв належать:

• Порушення цільової і мотиваційної структури діяльності: 
  - підвищена ригідність або підвищена тендітність рівня домагань, різкі розходження рівня домагань у значущих і у незначущих видах діяльності; 
  - підвищена потреба в досягненні при зниженій або перекрученій мотивації досягнення .
• Переваження в предметно-образному коді мислення індивідуально-суб’єктивної або індивідуально-емоційної складової.

3. Причини та  ускладнення психопатії істеричного  типу

 Точна причина виникнення  істеричного розладу невідома. Вважається, що і життєвий досвід, і спадковість відіграють певну роль в його розвитку. Помічено, що у батьків з вираженими демонстраційними рисами виростають діти, схильні до розвитку ІРО. Але кожен раз дискутується питання про те, результатом чого є такий ефект: чи то це передача спадкових рис на генетичному рівні, чи то це результат навчання в сім'ї. Такі труднощі змушують звернутися до так званої біопсихосоціальної моделі причинності, в якій жоден з факторів не визнається провідним.

Нейрохімічні/фізіологічні причини. Дослідження показують, що у пацієнтів з ІРО є деякі особливості в роботі нейромедіаторів - спеціальних речовин у мозку, що відповідають за передачу імпульсів в ланцюгах нервових клітин. Наприклад, тенденція до надмірно емоційної реакції на відмову, властива пацієнтам з ІРО, може бути пов'язана з несправністю в роботі групи нейромедіаторів , званих катехоламінами.

Фактори виховання і розвитку. Велика кількість дослідників вважає, що травматичне дитинство вносить свій внесок у розвиток ІРО. Деякі теоретики вважають, що найважчі форми істеричного розладу обумовлені неприйняттям дитини матір'ю в його самому ранньому віці. Є також думка, що особливості поведінки людей з ІРО є ні чим іншим, як проявом механізмів психологічного захисту від тривоги. Людина може навчитися на досвіді отримувати те, що вона хоче, привертаючи до себе увагу. Батьки так само можуть сприяти розвитку демонстраційних рис в дитині, коли звертають увагу лише на його « погану» поведінку.

Соціокультурні причини. Є деякі дослідження, які підтверджують, що в культурах, де емоційна експресія  вважається нормою, статистично частіше  виникають істеричні розлади . І  навпаки.

Ускладнення. Істеричний розлад особистості можна назвати «умовно адаптивним». Багато людей з цим розладом непогано функціонують в суспільстві, тим більше, що в самому суспільстві є багато сфер, де демонстративні риси є затребуваними. Мова йде про ті види професійної діяльності, де є «сцена», в широкому розумінні цього слова. Викладання, театр і кіно, естрада і телебачення, управління і політика, громадська діяльність, мода - все це є тими місцями, де істерики цілком можуть і знаходять собі місце. Але у істеричного розладу завжди є специфічні ускладнення та ризики , такі як

• Серйозні труднощі в особистих відносинах;
• Підвищений ризик депресії, яка виникає, коли людина не може реалізувати своє бажання бути в центрі уваги;
• Підвищені ризики зараження інфекціями, що передаються статевим шляхом;
• Підвищені ризики стати жертвою сексуального чи фізичного насильства;
• Ризик само ушкодження , суїциду.

4. Лікування та  терапія істеричного розладу  особистості

Фрейд підкреслював важливість генітальной стадії розвитку та едіпового комплексу при істерії. Віттельс , Райх і Феніхель також зробили внесок у розуміння відносин між несвідомими внутрішньопсихічними конфліктами і феноменологічними характеристиками істеричної особистості. Усі вони відзначали едипів комплекс, кастраціонную тривогу як основу динаміки цієї особистості.

Іссер і Лессер, Зетцель зосереджували увагу до зв'язку між ступенем тяжкості порушень у межах істеричного спектра і лобіювання відповідних їм розбіжностей найпоширеніших несвідомих конфліктів, захисних операцій, структур Его. [5]

Захворювання зустрічається в середньому у 2-5% дорослого населення землі, в рівній мірі і у чоловіків, і у жінок. Такі розлади часто зустрічаються серед родичів. Психотерапія, як і у випадку з іншими особистісними розладами, є методом вибору при ІРО. Ліки використовуються з обережністю, як симптоматична підтримка.

Загалом, люди з ІРО не вважають, що вони потребують будь-якої допомоги. Вони також схильні перебільшувати свої почуття і не люблять рутину, під якою мається на увазі систематична психотерапія ( з разу в раз в певний час бути на зустрічі з консультантом, дотримуватися правил та ін.). Тим не менш, вони можуть звертатися за допомогою в депресивному стані, пов'язаному з проблемами у відносинах, з втратою відносин.

Метою психотерапії є допомога людині в розкритті, усвідомленні її мотивів і страхів, що допомагає їй навчитися більш позитивному відношенню до інших. Якщо у людини з обговорюваним особистісним розладом виходить закріпитися в психотерапії, то вона нерідко стає дуже вдячним пацієнтом. Груповий підхід рекомендується рідше, ніж індивідуальний.

Для особистісних змін в  психотерапії потрібен тривалий час (роки). Це ніяк не применшує цінності короткострокових психотерапевтичних курсів, орієнтованих на вирішення конкретних ситуаційних завдань.

Істеричний особистісний розлад є тим рідкісним випадком коли психоаналітичний і когнітивно-поведінковий підхід є значною мірою неефективним. Представники екзистенційно-гуманістичної психотерапевтичної традиції краще справляються з наданням допомоги в цьому випадку.

Медикаментозна терапія менш ефективна, і використовується при наявності серйозних депресивних симптомів у пацієнта. Використовуються інгібітори МАО і тетрациклічні антидепресанти. Лікарські препарати при ІРО призначаються з крайньою обережністю для впливу на симптоми тривоги і депресії. Обережність призначення ліків обумовлена ​​ризиком використання пацієнтами препаратів у своїй саморуйнівній поведінці.

Висновок

Істеричний розлад особистості – це психічний розлад, при якому хворий занадто емоційний, вимагає постійної уваги до своєї персони і не може правильно реагувати на навколишній світ. Основна мета таких людей - привернути до себе загальну увагу, для досягнення цього вони постійно змінюються, намагаючись справити враження. Насправді, вони можуть просто не розуміти, що вони собою являють, у них немає власних поглядів на життя, не вистачає зрілості і серйозності. Основне їхнє завдання – це отримати схвалення і похвалу оточуючих, «спрага уваги». Вони егоїстичні, пихаті й дуже настирливі, адже не можуть відкладати на тривалий час одержання задоволення. Деякі навіть намагаються вчинити суїцид, але лише для того, щоб маніпулювати оточуючими. Ці люди малозмістовні, порожні, для них найважливіше – це зовнішні враження, вони драматизують самі звичайні ситуації. Якщо люди, які страждають цим захворюванням не знаходяться в центрі загальної уваги, то відчувають себе некомфортно.

Підводячи підсумок, можна виділити декілька ознак, що свідчать про захворювання. При наявності цих 4-х ознак можна говорити про істеричний розладі особистості:

• якщо людина не в центрі уваги, то відчувається дискомфорт;
• підвищена емоційність, емоції не глибокі і мінливі;
• театральність, занадто сильна вираженість емоцій, драматизація подій;
• схильність чужому впливу;
• поведінка провокаційна, сексуально-зухвала;
• дуже емоційна мова, неуважність до деталей;
• підвищена увага до власної зовнішності задля привернення уваги.