Сором’язливість та шляхи її подолання

 

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І  НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ЧЕРКАСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

 

                                                                                         кафедра практичної психології

 

 

 

 

 

 

СОРОМ’ЯЗЛИВІСТЬ ТА ШЛЯХИ ЇЇ ПОДОЛАННЯ

 

 

 

 

студентки 3-А курсу психологічного факультету Совенко Діани Володимирівни   науковий керівник Сергієнко Ірина Маратівна

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Черкаси 2012

ПЛАН

Вступ

1. Поняття сором’язливості
2. Практичні поради щодо подолання сором’язливості

Висновок

Список використаних джерел

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Американська психіатрична асоціація (APA) може включити сором'язливість  в розряд психічних розладів. Вище згадану рису характеру запропоновано включити в п'ятий перегляд "Діагностичного і статистичного посібника з психічних розладів" (DSM-V) - основного документа, що визначає тактику діагностики, лікування, дослідження, обліку та страхування психіатричних пацієнтів.

Це свідчить про те, що дана проблема є досить актуальною і поширеною в наш час. Можливо, такий стан речей продиктований  тими вимогами, які суспільство ставить  перед людиною. Тому що зараз пропагується модель впевненої в собі, цілеспрямованої, активної, енергійної особистості, яка з легкістю вступає в соціальні контакти, швидко налагоджує стосунки з людьми. Проте не кожен може відповідати таким критеріям, оскільки такі риси властиві екстравертам, а для інтровертів вони є неприродними. Вони не можуть вільно вступати в комунікативну взаємодію, замикаються в собі, не проявляють ініціативи. А оскільки всі навколо твердять, що така поведінка не прийнятна, треба змінюватися і т. д., то дійсно у інтроверта може сформуватися думка про те, що він хворий, а його природні властивості характеру – не що інше, як симптоми цієї хвороби.

Інакше кажучи, якщо з  якихось причин особа не проявляє себе таким чином, який схвалений  суспільством є хворою і потребує лікування. Це сприятливий грунт для того, щоб підірвати психічне здоров’я значної частини населення і принести надлишковий дохід фармацевтичним компаніям, які швидко почнуть випускати «пігулки від сором’язливості», щоб вилікувати людину від самої себе.

Незважаючи на це більшість  сором’язливих певні, що ця риса дійсно заважає їм повноцінно жити (чи то пак, функціонувати у рамках визначеної соціумом ролі, яка не передбачає права  людини бути самою собою). Саме тому розробка ефективних методів подолання сором’язливості є актуальним завданням на сьогодні.

1. Поняття сором’язливості

Сором’язливість  – властивість характеру, позначається в тому, що сором’язливий всіляко намагається втекти, сховатися від людей, оскільки його легко образити, поранити душевно, і він дуже цього боїться. Ховатися від інших в собі самому – це означає мовчати, відвертатися від людей, не дивитися їм в очі, не знати, куди подіти руки, і т. п.  Сором’язливість часто пов’язана з такими властивостями характеру, як боязкість, сумлінність, нерішучість, незручність, повільність, невпевненість у своїх силах, тривожність, схильність до сумнівів, страхів, сумно, помисливості, сором’язливість, переживання своєї неприродності.  

Дуже часто вони до нестями  бояться думки оточуючих їх людей: їм здається, що найстрашніше в житті  – не сподобатися іншим людям, викликати їх несхвалення, глузування або невдоволення. Саме тому сором’язлива людина ніколи не дозволяє собі бути в  центрі уваги, пригнічує виникають  спонтанно бажання, не хоче відкрито висловлювати свою думку і відстоювати  свої права.

Такі люди уникають ситуацій, в яких потрібно діяти і приймати рішення, спілкуватися і відкрито говорити іншим про свої цінності. Саме через  це більшість соромливих людей не домагаються в житті успіху: вони просто не можуть змусити себе познайомитися  з новими людьми, спробувати спілкуватися, скористатися пропонованою можливістю і почати робити щось нове – вони дуже бояться невдач.

Сором’язливі люди відчувають більше труднощів при встановленні міжособистісних контактів (звідси замкненість, самотність); пасивні в  діяльності та життєдіяльності в  цілому; надмірно стурбовані оцінкою  себе іншими людьми; більш залежні  від оточуючих, піддаються тиску  зі сторони оточення. Ці особливості, властиві сором’язливим людям, роблять  їх дуже уразливими в умовах ринкової економіки. Звідси одна із задач психокорекції  особистості, вирішення якої сприяє підвищенню її конкурентної спроможності – мінімізація такої риси особистості  як сором’язливість.

Не дивлячись на свою поширеність (за даними Ф. Зімбардо, більше 40% американських студентів вважають себе сором’язливими, за даними              В.Н. Куніциної сором’язливими є 25% школярів та студентів), проблема сором’язливості мало досліджена. До 70-х років ХХ ст. феномен сором’язливості систематично не вивчався. Спершу зацікавленість до сором’язливості була обмежена визначенням її структурних особливостей, а також впливом сором’язливості на розвиток різноманітних психічних процесів в дитинстві. У 70-х роках минулого століття американський психолог               Ф. Зімбардо (1975) та група його послідовників – Л. Бласком,   С. Бродт, Д. Стодольскі – розпочали комплексне дослідження з використанням «Стенфордського опитувальника сором’язливості», в якому приймали участь близько 10 тисяч людей різного віку та різного соціального походження і статусу в США та восьми інших країнах. Тільки 17% респондентів, котрі брали участь, відповіли, що ніколи не були сором’язливими, але відчували боязкість і занепокоєння в специфічних для них соціальних умовах. Усі когнітивні, афективні, поведінкові та фізичні реакції виникають через побоювання бути негативно сприйнятим іншими, як неадекватний  і не здатний до спілкування. А крайня сором’язливість стає соціальною фобією.

Сором’язливість – багатогранне поняття. Чим пильніше ми придивляємося, тим більше бачимо її різновидів. Оксфордський словник з англійської мови повідомляє, що вперше в письмовому вигляді слово  «сором’язливий» було використано  в англосаксонському вірші, який датується 1000 р. н.е. і тлумачилось  як «легкий переляк». Словник Уебстера визначає сором’язливість  як стан «сорому в присутності інших людей» . В російській мові слово «застенчивый» утворилося від дієслова «застыть» і трактується словником В. І. Даля як «охочий соромитися, не показуватися: несміливий; боязкий та надмірно совісний або соромливий; не звиклий до людей та мовчазний». У психологічному плані сором’язливість – складний, комплексний стан, котрий проявляється в різноманітних формах. Це дуже розповсюджена та різностороння якість особистості людини, яка може вважатися або лише ускладненням, або великою проблемою і нести в собі легкий дискомфорт, незрозумілу боязнь і навіть невроз.

Більш всього сором’язливість поширена серед школярів. Але це не означає, що до неї схильні тільки діти. Значна частина дорослого населення також страждає сором’язливістю і не може позбавитись від неї протягом всього свого життя. У підлітковому віці сором’язливість частіше зустрічається у дівчат, ніж у хлопців через те, що бажання бути помітною і привабливою закладено з більшою силою в жіночої статі , аніж в чоловічої. Правда це не говорить, що жінки частіше бувають сором’язливими, ніж чоловіки. Це співвідношення може змінюватись в залежності від країни та культурних характеристик суспільства.

Розрізняють внутрішню та зовнішню сором’язливість людини. Зовнішньо сором’язливі люди –  не комунікативні, їм не вистачає соціальних навичок. Це впливає на їх взаємовідношення з іншими людьми, що в свою чергу  посилює хворобливу самооцінку і  приводить до того, що людина замикається  в собі. Ці люди часто займають низьке положення в суспільстві та дуже рідко становляться лідерами. У порівнянні з зовнішньо сором’язливими інтровертами сором’язливі екстраверти опиняються в більш виграшному положенні. У  них краще розвинуті соціальні  та комунікативні навики. Вони знають, що треба робити для того, щоб  догодити іншим, бути визнаним, підвищити  свій статус. Якщо внутрішньо сором’язливі люди талановиті, то вони часто роблять  блискучу кар’єру, але це коштує їм чималих емоціональних зусиль.

Індивідууми, страх яких перед іншими не має меж, вважаються хронічно сором’язливими. У найгіршому випадку сором’язливість приймає  форму неврозу, котрий виражається  в депресії та може призвести до самогубства.

На причини сором’язливості  по-різному дивилися представники різних психологічних напрямків.

Теорія вродженої сором’язливості, представником якої є Р. Кеттел . У своєму 16-факторному опитувальнику він виділив шкалу Н з двома протилежними якостями особистості: сміливість – самовпевненість і несміливість – чуттєвість до погрози. Низькі оцінки по цьому фактору свідчать про надчутливість нервової системи, гострому реагуванні на будь-яку погрозу, невпевненість у своїй поведінці, силі, стриманості у виражені почуттів. Люди з такими показниками страждають від почуття особистої неповноцінності, тобто є сором’язливими. Прихильники цієї теорії вважають, що оскільки сором’язливість є вродженою якістю, ніщо не в змозі змінити положення справ.

Теорія біхевіоризму. На противагу від вищезазначеної теорії вона доволі оптимістична. Біхевіоризм – напрямок в американський психології ХХ ст. Біхевіористи виходять з того, що психіка людини впливає на поведінку, а остання – це реакція на стимули навколишнього середовища. Вони вважають, що сором’язливість виникає тоді, коли люди не спромоглися оволодіти соціальними навичками – в даному випадку навичками спілкування. Але створивши належне виховне середовище, цю проблему можна змінити. На думку біхевіористів, сором’язливість – це реакція страху на соціальні стимули. Варто тільки змінити форми спілкування, зробити їх «правильними» і зникне будь-яка скованість.

Психоаналітична теорія. Сором’язливість розцінюється як реакція на незадоволення первинними потребами інстинкту. Вона пов’язується з відхиленнями в розвитку особистості внаслідок порушення гармонії між інстинктом, пристосуванням до реальності і розумом, котрий охороняє моральні норми. Крім того, сором’язливість – це зовнішній прояв несвідомого конфлікту. Психоаналітичні міркування базуються на прикладах патологічної сором’язливості, котру дійсно необхідно лікувати.

Концепція А. Адлера. Альфред Адлер – представник індивідуальної психології. Саме він ввів термін «комплекс неповноцінності». Психолог вважав, що всі діти відчувають «комплекс неповноцінності» через фізичну недосконалість, нестачу можливостей та сил. Це може ускладнити їх розвиток. Адлер стверджував, що людина ніколи не стане невротиком, якщо вона співпрацює з людьми. А ті, хто не здатен  до цього, виявляються одинокими невдахами. Психолог ввів поняття «невпевнена поведінка», що зумовлена страхом критики, страхом сказати «ні», боязкістю контакту, наполягти на своєму, обережністю. Люди з «невпевненою поведінкою» залежні, несамостійні, пасивні, тобто сором’язливі. Їх антиподи – незалежні, самостійні й активні особистості.

Соціологи та деякі дитячі психологи вважають, що сором’язливість  треба розуміти в аспекті соціальних установок. Соціопсихологи стверджують, що сором’язливість дає про себе знати, коли людина говорить про себе, що вона сором’язлива чи вважає, що так про неї думають інші.

Таким чином, можна сказати, що сором’язливість – дуже розповсюджена  та різностороння якість особистості  людини. Вона може вважатися або  невеликим ускладненням, або великою  проблемою, а може бути чарівністю юнацтва  чи досконалістю характеру. Сором’язливість  – це частина особистого досвіду, але її вплив на себе відчуває все  суспільство.

2. Практичні поради щодо подолання сором’язливості

Усвідом свої права . Чому ми боїмося виглядати не розумними, не красивими, не талановитими і т.д.? Тому що не знаємо своїх прав або боїмося їх. Я говорю не про юридичні права, а про права людських, житейських. Між людьми давно встановилися якісь негласні правила, виходячи з яких до людини клеїться ярлик його особистісних якостей. Бажання відповідати загальноприйнятим стереотипам породжує комплекси, неминуче ведуть до проблем, у тому числі і особистісним. Таким чином, коло замикається: надмірно бажаючи бути хорошим, ви наживає собі проблеми і стаєте людиною важким у спілкуванні. Тому розглянемо свої людські права, про які, можливо, багато хто навіть не підозрюють.                               
           Право відмовляти і не відчувати себе при цьому егоїстом. Не бійтеся здатися черствим - через те, що ви відмовляєтеся виконати чиєсь прохання, ви не стаєте поганим. До того ж усім догодити неможливо.                                  
           Право не виправдовуватися перед іншими за свою поведінку. Боязку людину завжди можна обчислити саме по тому, що він виправдовується і вибачається направо і наліво - навіть тоді, коли від нього цього не вимагають.  
           Право на те, щоб не подобатися комусь. Для всіх все одно не догодиш - будьте самі собою, і тоді самим природним чином з'ясується, хто є хто в твоєму оточенні: хто друг, хто ворог, а хто "так".                             
           Право на власну оцінку своїх вчинків, думок і почуттів. Будьте незалежні від думки оточуючих, не орієнтуйтеся виключно на те, що думають про вас інші. Якщо вам дорікають за щось, а ви вважаєте себе невинним, не бійтеся сказати: "Це моя позиція, і вам доведеться з нею рахуватися".             
          Право на зміну своєї думки. Звичайно, потрібно мати деякі життєві принципи, а й треба мати на увазі, що кожна людина з часом змінюється. Це цілком природно, тому якщо вам дорікають за непослідовність, ви завжди маєте право сказати: "Так, вчора я думав так, але сьогодні я думаю по-іншому, тому що я жива людина, а не машина".                                
           Право на помилки і відповідальність за них. Не бійтеся помилятися. Це необхідно для вашого нормального розвитку. Не дарма ж кажуть, що на помилках вчаться.                         
           Право на нелогічне рішення. Хтось може пальцем біля скроні крутити, оцінюючи ваш нелогічний вчинок, але ви не зобов'язані звітувати перед ним. Будьте нелогічні і парадоксальні, якщо в цьому виявляються ваша індивідуальність і ваш стиль поведінки. Тільки не забувайте: ваша нелогічність не повинна завдавати шкоди іншим людям.              
           Право на незнання. Іноді сором'язлива людина боїться зізнатися співрозмовнику, що він чогось не знає, - доводиться відводити очі і згідно кивати головою.                        .       
            Не соромтеся в таких ситуаціях чесно зізнатися: "Я цього не знаю". Або: "На жаль, це ім'я мені незнайоме".                            
            Право на нерозуміння. Нав'язливі співрозмовники часто використовують натяки. Вони кажуть: "Ну, ви розумієте, що я маю на увазі ..." Сміливо відповідайте таким "хитрим боцманом": "Ні, не розумію. Поясніться".