Психопатії. Реактивні стани. Симуляція психічних розладів

Тема 15. Психопатії. Реактивні стани.  Симуляція психічних розладів.

Вступ.

1. Форми психопатії.
2. Судово-психіатрична експертиза психопатій.

        3.  Реактивні  стани, їх судово-психіатрична  оцінка.

        4.  Симуляція  психічних  розладів та методи  їх виявлення.

      Висновок.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.Форми психопатії.

     Психопатії – це група стійких уроджених або придбаних характерологічних розладів при загальній схоронності інтелекту, що приводять до порушень міжособистісних відносин і адаптації до навколишнього. Психічна дисгармонічність при психопатії залежить від надмірної виразності одних психічних властивостей і недорозвинення інших. Так, наприклад, підвищена емоційна збудливість при відсутності контролю за поводженням і реакціями, викликуваними афективними стимулами; тривожність, непевність і підозрілість при недостатності адекватної оцінки навколишнього й почуття реальності; егоцентризм, надмірні домагання на свою значимість при відсутності здібностей, можливостей і г. буд.

     Зазначені психічні властивості властиві деякою мірою нормальної в психічному відношенні особистості, але вони в ній представлені в збалансованому виді. Збалансованість психічних властивостей особистості створює стійку, гармонійну структуру особистості. Гармонійність і дисгармонічність особистості – поняття більше широкі, чим ті, які застосовуються для кваліфікації психічних станів. Гармонійність особистості як оптимальне сполучення її фізичних або психічних властивостей може більшою мірою відповідати одним вимогам і в меншої – іншим. Однак у психопатичних особистостей ці властивості представлені в сполученнях, що утрудняють соціальну адаптацію.

При визначенні психопатичних станів з безлічі  психічних властивостей і їхніх  сукупностей виділяються переважно  ті, які приводять до порушення  міжособистісних відносин і соціальної дезадаптації особистості.

     Клінічні прояви психопатій характеризуються наступними особливостями. Особи, що страждають цими захворюваннями, відрізняються дисгармонійним складом особистості, виразність якої приводить до порушень соціальної адаптації. Психопатичні прояви тотальні, тобто проявляються у всіх сферах діяльності, і стабільні. Можливість адаптації в житті при психопатіях залежить від двох передумов: виразності дисгармонійності особистості й зовнішніх факторів. Психопатична особистість може бути задовільно адаптована в сприятливі для неї умовах (стан компенсації) і дезадаптована з яскравою виразністю властивих їй психопатичних проявів, у тому числі й невротичних, при несприятливих умовах (декомпенсація) .

     Психопатії відрізняються від інших захворювань, у тому числі й від психічних. Психопатії тісно інтегровані з особливостями особистості, її установками, у той час як хвороби, включаючи й психічні, є чимсь далеким для особистості хворого. Динаміка психопатії має інші особливості в порівнянні з динамікою хвороб. При психопатії відсутні ремісії. У лікуванні психопатії провідне значення належить корекції особистості й перебудові відносини особистості до себе й навколишній. Оцінка поширеності психопатій представляє труднощі. Хворі психопатією попадають під спостереження лікарів при декомпенсації їхніх станів або у випадках порушення суспільних законів.

     Збудлива психопатія. Ця форма психопатії відрізняється бурхливими афективними проявами подразнення, невдоволення й гніву в ситуаціях, які не відповідають інтересам хворого, або у випадках, коли йому може здаватися, що ущемляють його права й т.п. Поза обставинами, емоційно значимих для хворого, його афективні реакції можуть бути цілком адекватні. Поводження й дії протікають у вищезгаданих умовах без достатньої логічної оцінки, без обліку можливих їхніх наслідків. Часом вони можуть бути майже імпульсивними. Особи з такою формою психопатії легко вступають у конфлікти з навколишніми й нерідко роблять агресивні вчинки. У зв’язку із цим у них часто виникають напружені відносини в колективі. Все це часто буває причиною стресу, що викликає декомпенсацію станів у психопатичних особистостей. Адекватного усвідомлення неправильності своїх реакцій і поводження в них, як правило, не буває. Постійно є тенденція знаходити причини й обставини, що виправдують таке поводження.

     Шизоїдна психопатія. Особи із шизоїдною психопатією відрізняються нетовариськістю, замкнутістю, украй важко вступають у контакт із навколишніми. У дитинстві вони люблять грати на самоті в тихі й спокійні ігри, найчастіше будинку, ніколи не діляться своїми переживаннями з батьками, з однолітками не можуть знайти загальної мови. Надалі в силу обставин заводять із навколишні дружні відносини, але контакт завжди формальний. Залежно від переваги рис надмірної чутливості або емоційної холодності виділяються експансивні й сенситивні шизоїди. Сенситивні шизоїди відрізняються підвищеною ранимістю, надмірно хворобливою уразливістю, разом з тим вони досить злопам’ятні, подовгу переживають виявлену у свою адресу брутальність або незначну образу. Експансивні шизоїди, навпроти, відрізняються елементами емоційної “анестезії” стосовно навколишнім. Вони анітрошки не зважають на чужу думку, у всім покладаються на свої погляди, у відношенні з іншими людьми зарозумілі, холодні. У професійних взаєминах завжди відрізняються сухістю й офіційністю. І, звичайно, основною рисою є байдужність до навколишньої, що особливо яскраво може проявлятися відносно окремих осіб і близьких (батьки, родичі й т. п.) .

     Психастенічна психопатія. Ядром психастенічної особистості є тривожність і непевність у собі. З дитинства в таких осіб відзначається сором’язливість, підвищена вразливість, постійний острах зробити що-небудь не так. У школі, виходячи до дошки відповідати, вони бояться, що не згадають виучений матеріал, у гостях не вирішуються зайвий раз що-небудь зробити, сказати слово з побоювання, що обов’язково зроблять це не так, як треба. Будучи дорослими, вони постійно у всім сумніваються, не впевнені в собі, у своїх справах, у правильності свого поводження, нерішучі в спілкуванні з навколишніми. Взаємини з іншими людьми для них представляють часом більшу складність. Їм невластиві пориви, спонтанні спонукання. Перш ніж зробити який-небудь крок, вони болісно довго оцінюють його, сумніваються в його доцільності.

     Афективні типи психопатії. Залежно від переваги в особистості того або іншого афекту виділяються два варіанти афективних психопатій: дистимічний і гіпертимічний. Дистимічні особистості відрізняються трохи песимістичним поглядом на життя, завжди скептично ставляться до проявів веселощів і радості навколишніми й самі радуються або веселяться винятково рідко. У той же час будь-яка невдача або нещастя діє на них значно сильніше, ніж на навколишніх. Такі особи схильні до деякого самобичування й скептицизму, як у відношенні себе, так і навколишніх. Гіпертимічні особистості завжди діяльні, активні, перебувають у гарному настрої, балакучі, на життя дивляться оптимістично. Вони завжди ініціатори в різних справах, активно займаються суспільною роботою, керують кружками, секціями. На роботі вони – “душа колективу” .

     Психопатії нестійкі. Хворі з нестійкою психопатією відрізняються недорозвиненням вольових якостей, підвищеною сугестивністю, відсутністю серйозних життєвих установок. Вони живуть одним днем, ніколи не доводять почату справу до кінця. При постійній стимуляції й контролі за їхнім поводженням з боку їм вдається частково компенсуватися, якось пристосовуватися в житті. Будучи надані самим собі, вони ведуть дозвільний спосіб життя, легко утягуються в антисоціальні групи, зловживають спиртними напоями й т. п.

     Представлені вище опису форми психопатії дані трохи схематично. У чистому виді окремі форми психопатії зустрічаються нечасто. Часто спостерігаються змішані, де на ряді із провідними ознаками, властивими певного виду психопатії, є й інші, типові для нього.

    Акцентовані особистості стану, названі німецьким психіатром К. Леонгардом акцентованими, також підрозділяються на окремі варіанти. Деякі з них нагадують відомі форми психопатій. Їхні провідні ознаки можуть нагадувати скорочені прояви відповідних психопатій. Інші стани по своїх проявах відрізняються від відомих форм психопатії. Так, акцентовані особистості мають подібність зі страждаючою істеричною психопатією. Вони схильні до театральності, до самоствердження в очах навколишніх і т. п. Однак ці прояви в них не настільки яскраві й загальна дисгармонійність особистості виражена значно менше. Інші варіанти акцентованих станів менше відповідають формам відомих психопатій, хоча серед них і виявляються ознаки дисгармонійних властивостей особистості: ригідність, некерованість та ін. У рамках акцентованих станів часто зустрічаються змішані варіанти, що включають ознаки різних типів акцентування.

     Акцентовані особистості не є патологічними, більш легко адаптуються в житті, чим психопатичні, і їхня адаптація більше стійка, однак і в них у несприятливих умовах можуть виникати стану декомпенсації, а також патологічний розвиток. При патологічному розвитку є кореляція між окремими типами акцентуації й самим характером розвитку.

    

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.Судово-психіатрична  експертиза психопатій.

     Психопатичні особи в основній своїй масі осудні, тому що у більшості випадків вони розуміють значення своїх дій і керують ними. При судово-психіатричній експертизі, як правило, основним є питання про глибину психопатичних змін особистості і ступінь їх виявлення. При цьому мають значення такі ознаки, як дисгармонійність психіки, наявність психічного інфантилізму, здатність до адаптації, можливість коригувати свою поведінку, частота і глибина динамічних зрушень на протязі життя, а також вікова динаміка (тенденція до наростання тяжкості чи компенсації).

     При наявності глибокої патології особистості психопатичні особи визнаються неосудними, і до них застосовують заходи медичного характеру, тобто психопатія прирвнюється до хвороби.

     По-іншому оцінюють тимчасові динамічні зрушення при психопатіях. Якщо правопорушення скоєне в період тяжкої декомпенсації або гострої патологічної психопатичної реакції, стан хворого у момент правопорушення може бути розцінений як тимчасовий розлад психічної діяльності, що зробив піддослідного неосудним.

     Якщо стан декомпенсації або психопатичної реакції розвився після скоєння правопорушення, то судовий розгляд припиняється і підсудного направляють на примусове лікування до зникнення хворобливих розладів. Після цього він може постати перед судом і нести відповідальність за правопорушення, яке було скоєне в осудному стані. Особи, що страждають на психопатію з психотичними проявами (патологічні надцінні або маячні ідеї) як психічно хворі, неосудні.

     Всі неосудні психопатичні особи потребують допомоги медичного характеру і направляются на примусове або загальне лікування до психіатричних лікарень чи під нагляд районного психіатра. Терміни лікування визначаються не "кримінальністю" хворого, а особливостями його психічного стану.

 

 

 

 

 

 

 

 

\

Висновки

Психопатія  — це стан стійкої дисгармонії  особистості при достатній схоронності  інтелекту. Дисгармонія при психопатії виражена настільки, що перешкоджає  безболісної соціальної і професійної  адаптації хворого. Психопатичний  склад особистості являє собою  постійне вроджена властивість даної  людини. Серед дорослого населення  психопатії зустрічаються у 5-15% людей.

     Причини психопатій — конституціональна схильність (особливості будови і функціонування центральної нервової системи) і генетичні чинники, що передаються у спадок. Іноді стійкі каліцтва характеру розвиваються на тлі незначних родових травм і захворювань головного мозку, а також при несприятливому впливі зовнішнього середовища або при неправильному вихованні.

Основним  методом терапії психопатій є  психотерапевтичне лікування. Лікарська  терапія проводяться тільки при  підвищеній збудливості, агресії або  при різко пригніченому настрої.

     Профілактика психопатій — це попередження родових травм і нормальна внутрісімейна обстановка. При появі перших ознак порушень характеру у дитини потрібно звернутися до психіатра — це може попередити можливу соціальну дезадаптацію в майбутньому.

Судово-психіатрична оцінка психопатій будується по загальних принципах, однак має й свої особливості. Переважна більшість осіб з таким діагнозом зізнаються осудними (92-93%), тому що в них рівень особистісних розладів не виключає можливості усвідомлювати фактичний характер і суспільну небезпеку своїх дій і керувати ними. Складності виникають в експертній оцінці при констатації глибоких психопатій з несприятливими формами динаміки. У цих випадках експертне рішення може бути неоднозначним. З урахуванням переважного порушення вольових функцій в осіб з аномаліями особистості, можливою блокадою інтелектуальних функцій в екстремальних ситуаціях (відносне слабоумство психопатів), частих і тривалих станів декомпенсацій і соціальної дезаптации вони можуть бути визнані несамовитими. Глибина й клінічна виразність зазначених розладів свідчать про неможливість таких осіб усвідомлювати фактичний характер і суспільну небезпеку своїх дій і керувати ними. У таких випадках стан психопатів підпадає під ознаку «іншого хворобливого стану» медичного критерію неосудності. Правопорушення, зроблені в станах декомпенсацій або психопатичних реакцій, можуть бути розцінені як діяння особи, що виявляє ознаки «тимчасового розладу психічної діяльності».