Психологія ранньої наркоманії

Підліткова і юнацька  наркоманія в даний момент переростає в проблему національного масштабу. Наркотики в молодіжних кругах розповсюджуються подібно до ланцюжкової реакції, тоді як освіченість вчителів і батьків по даному питанню залишає бажати кращого.

Без глибокого розуміння даної проблеми дорослі є повністю безсилими по відношенню до наркоманії.

На нашу думку, найбільш цікавими і  перспективними є результати вивчення психологічних якостей і особливостей підлітків, які проживають в соціальному оточенні максимально «концентрованої» факторами наркоризику, та при цьому зберігають стійке негативне ставлення до наркоманії і алкоголізму.

Такій підхід «від противного» дозволив отримати суттєво нову інформацію про  форми і методи індивідуальної профілактики підліткової наркоманії і алкоголізму.

Наркомани, які знаходяться на різних стадіях психофізіологічної залежності умовно поділяються на «любителів» і «професіоналів». «Любителі» не вважають себе наркоманами, однак припинити прийом наркотиків багато з них вже не можуть. «Професіонали», як правило теж не вважають себе наркоманами, але більш відкрито мріють звільнитися від своєї тяжкої звички і вже знають, як це невимовно важко зробити.

Нажаль медична статистика красномовно  говорить про мінімальну виліковність наркоманії і не залишає хворим майже ніяких шансів на спасіння. Однак, зустрічаються спеціалісти, які досягають значних результатів в роботі з наркоманами, але при умові, що на рівні з медициною ставиться психологія. Виявляється, що психологічна залежність від наркотиків значно сильніша фізичної, до того ж вона має мітку індивідуальних особливостей хворого. Всі знають, що фізичну «ломку» можна перенести значно легше, чим психологічну «тягу», «яка застряла в голові».

Досвід показує, що звільнення від психологічної залежності пов’язане з дуже великими труднощами. В кращому випадку психологічна залежність може втихнути на деякий час, як правило до наступної  стресової ситуації, після чого вона заганяє людину і її близьких в стан відчаю і безнадійності.

Психологічна залежність побудована по принципу петлі-удавки. Смертоносний натяг замасковано в переконання типу «Я в будь який момент кину…», «нічого не варто це припинити…» і тому подібне.

Суспільне ставлення до наркоманії сьогодні в більшості випадків характеризується як однозначно негативне і відштовхуюче. Подібне ставлення пов’язане з незнанням і не розумінням наркоманії як явища. По відношенню до наркоманії проявляється спільно соціальна незадоволеність, страх перед невідомим, а тому – лякаючим, боязнь наркомафії, тривога за своїх рідних, емоційне враження від кримінальної статистики, культурно-історичні стереотипи.

Все це приводить до різкої соціальної реакції відторгнення і  вигнання наркомана зі сторони суспільства. Емоційне відкинення в сім’ї приводить до того, що наркоман виявляється на краю суспільства, загнаний туди своїми ж друзями, батьками, міліцією, соціальними службами, роботодавцями. Єдине оточення, де наркомана приймають без докорів, агресії та відторгнення і де він може хоч якось «функціонувати», – це оточення, де панує культура вживання наркотиків і інших психоактивних речовин.

«Витіснення»  наркомана із нормального суспільства  приговорює його до життя в сфері, яка в психологічному змісті розрушає його сильніше чим наркотик, але  за межами якої наркоман уже не здатен існувати.

Таким чином, формується особлива наркоманська субкультура зі своїм специфічним образом життя, системою цінностей, мовою, атрибутами, стереотипами, міфами. В той самий час наркоманська субкультура, затягуючи в свою орбіту молодь, виступає як сильний фактор приєднання до наркотиків. Справа в тому, що субкультура «пом’якшує» сприйняття явищ, на які люди, за межами субкультури, дивляться як на психічне відхилення чи на кримінальну поведінку. Таким чином, наркоманська субкультура являється специфічною реакцією на поведінку суспільства по відношенню до наркоманії, і її виникнення і розвиток – неминучий процес. Аналіз  вмісту і напрямку наркоманської субкультури дозволяє говорити про неї як про «антисистему» і явище вкрай негативне, оскільки вона сприяє приєднанню до наркотиків і закріпленню їх вживання.

Сама складна проблема, пов’язана з підлітковою наркоманією – це проблема соціально-психологічної і психологічної прихильності підлітка до вживання наркотичних речовин, соціально-психологічних причин, які лежать в структурі так званої переднаркотичної особистості і її безпосереднього оточення. Попередити хворобу набагато легше чим її вилікувати. Ґрунтовного і конструктивного опису такої особистості в вітчизняній і зарубіжній літературі поки що нема.

Наркоманія  сьогодні – це обряд субкультурного хрещення, проблема особистісної свободи і забороненого плоду, проблема більшого страху життя, чим страху смерті.

Практично важливим на наш  погляд, є питання класифікації першопричин донаркотичної особистості і визначення стадій її ранньої наркотизації.

Це дозволяє вести  діагностичну, профілактичну і реабілітаційну роботу з підлітками більш ціленаправлено і ефективно.

Ціль нашої  роботи – сформувати у дорослих правильне уявлення про підліткову наркоманію, деякі доступні методи її профілактики і реабілітації.

Наркопсихофізіологія  чи подорож в мозок людини.

Секрет влади наркотиків міститься в тому, що наркотик не тільки «диявольська штучка» але  і «ангельське блаженство», так  як спочатку всі вони викликають приємні відчуття.

Від всіх речовин, наркотики відрізняються саме тим, діють безпосередньо на мозок – складний дивний орган, який складається із мільярда нервових клітин. Всі ці клітинки пов’язані між собою і безперервно переговорюються одна з одною. Сигнали у вигляді електричного імпульсу поступають в синапси – місця зіткнення клітин. Як тільки електричний імпульс досягає синапса, виробляється спеціальна хімічна речовина – так званий медіатор, за допомогою якого передається сигнал на наступну клітинку. Після передачі сигналу медіатор не зникає, спеціальні клітинні «насоси» відсмоктують їх знову в синапси. Там він зберігається поки знову не знадобиться для передачі наступного сигналу.

В мозку міститься декілька трильйонів синапсів. Всі вони безперервно і узгоджено видають сигнали, і в цей час викидають медіатори.

Вченими виявлено понад п’ятдесят різних медіаторів. Для розуміння наркотичного ефекту ключове значення має дофамін, який стимулює в головному мозку так звані центри радості. Всі наркотики збільшують викид дофаміну, хоч вона мають різну хімічну структуру і викликають зовсім різні «побічні ефекти».

Особливо хитро веде себе кокаїн, який виводить з ладу насоси, що відкачують дофамін.