Психологія малих а великих політичних груп

Міністерство освіти і науки України

Кіровоградський інститут регіонального управління та економіки

ВНЗ «Університет сучасних знань»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Реферат

з дисципліни «Політична психологія»

на тему:

«Психологія малих а великих політичних груп»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Підготувала:

студентка групи ПС-41з

Козленко Людмила 

 

 

 

 

2014 рік 

План:

1. Типи і типології  малих груп в політиці.  
2. Етапи формування малих груп в політиці.  
3. Внутрішні механізми становлення політичної групи.  
4. Лідер і група.

5. Соціально-групова психологія, свідомість та ідеологія. Діалектика розвитку групової свідомості.  
6. Рівні розвитку спільності великих груп.  
7. Основні види національно-етнічних груп.  
8. Національний характер та національна свідомість.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

      При всьому беззаперечному  значенні особистості політичного  лідера і його психології, сучасна  політика, особливо в стабільних  суспільствах здійснюється групами  людей. В рамках ПП групу можна  визначити як сукупність людей, які взаємодіють заради досягнення  усвідомлюваних цілей та інтересів. Об`єктивно ця сукупність виступає як суб`єкт політичної дії, а суб`єктивно існує як деяка окрема, відмінна від інших цілісність.  
      В рамках ПП більшість класифікацій і типологій зводяться до 11 основних параметрів, за якими відрізняються і відповідно типологізують малі групи.  
      Типи і типології малих груп в залежності від 1) спрямованості основних дій групи; 2) міри групової згуртованості; 3) міри проникливості групи; 4) своїх власних цілей; 5) особливостей групової свідомості; 6) структури; 7) форми зв`язку між членами групи; 8) важливості членства в групі для її учасників; 9) тривалості існування групи; 10) виробленого (чи усталеного) в групі способу прийняття рішень; 11) загальної ефективності групової діяльності.  
      Зрозуміло, що малі групи в політиці відрізняються рівнем свого розвитку. Однак, ще практика радянських часів показала, що з психологічної точки зору засідання комсомольського бюро (умовно якогось факультету) мало чим відрізнялись від засідання бюро міськкому, чи обкому партії. Сучасний вітчизняний досвід досить однозначно показує, що навіть багатопартійне, плюралістичне і навіть нейтральне в партійному плані оточення мало що змінює. Як тільки виникає якась група як суб`єкт полдітичної дії, починають діяти всі ті ж аналогічні психологічні механізми політичної поведінки людей. Багаточисленні дослідження процесів формування політичних груп дозволяють виділити п`ять основних етапів: 1) “номінальна група”, 2) “асоціативна група”, 3) “кооперативна група”, 4) “корпоративна група”, 5) колектив.  
      Цікаво, що описані етапи зовсім не обов`язково виступають як послідовні, причому обов`язково змінюючі один одного. Група може зупинитися у своєму розвитку на будь-якому із описаних етапів, починаючи з першого і навіть перестати існувати як група. Хоч обминути той чи інший етап у своєму розвитку, перейти через нього практично неможливо. Терміни проходження кожного із етапів, зрозуміло, сильно мінливі в залежності від зрілості і досвіду членів групи, активності лідера та інших факторів.  
      Поряд із описаними етапами становлення групи як суб`єкта політичної дії, велике значення мають внутрішні, власне психологічні процеси взаємодії людей, які і ведуть до розвитку групи чи заважають йому. Особливо вони проявляються на початкових стадіях розвитку партійної групи.  
      За даними спеціальних досліджень, на першій стадії – знайомство – члени групи придивляються один до одного і до лідера, адаптуються до умов майбутньої діяльності, знайомляться із близькими та віддаленими перспективами, розподіляють між собою функціональні обов`язки і налагоджують систему взаємодій. Стосунки будуються перш за все на основі формальних зв`язків. Поведінка членів групи в основному визначається їх минулим досвідом, діяльністю в інших групах.  
      На другій стадії – поява первинних мікрогруп – в основному завершується процес взаємного вивчення членами групи один одного і відбувається їх зближення на основі симпатій, складу характеру, часткових інтересів і т.д. В результаті виникають первинні мікрогрупи. Як правило, виділяється активне ядро політичної групи, націлене на ефективну політичну діяльність. Поряд з ним, утворюється група “добросовісних виконавців”, усвідомлюючих і виконуючих свої обов`язки, але як правило таких, що не виявляють власної ініціативи у вирішенні групових питань. Іноді тут же виникає і “мікрогрупа пасивна” яка складається із людей, що намагаються бути в стороні від основної діяльності групи і знайти собі лекшу роботу. Не виключені і випадки проникнення у політичну групу свідомих дезорганізаторів, які намагаються розрушити структуру, яка складається або ж створити альтернативне керівництво – наприклад, з метою психологічного розколу групи.

З появою первинних мікрогруп починає діяти механізм психологічної саморегуляції групи. Як правило, “активне ядро” надає підтримку лідеру, активізує “добросовісних виконавців”, здійснює тиск на “пасивну групу” і протидіє дезорганізаторам. Так, починає функціонувати групова думка, яка сприяє подоланню конфліктів, які часом виникають між мікрогрупами.  
      На третій стадії – консолідація групи – іде процес консолідації групи. У міру розвитку спільної діяльності, наростають позитивні процеси. Укріплюються зв`язки між членами групи, посилюється позитивний психологічний клімат, виникає ефект “групового полекшення” діяльності окремих членів групи від того, що вони здійснюють її саме в групі. Посилюється авторитет лідера, розширюється “активне ядро” до якого приєднуються колишні “добросовісні виконавці”. “Група пасиву” і “дезорганізатори” або перевиховуються під впливом групової думки, або виходять за межі групи.

Так, виглядають основні власне психологічні механізми на основі яких “спрацьовуються” люди, утворюючи групу як суб`єкт політичної діяльності. Вони піддаються достатньо об`єктивному вивченню за допомогою методу соціометрії і регулюються методом соціодрами. Процеси функціонування групи як правило контролюються лідером.  
      Взаємостосунки лідера з групою як правило носять складний, багатоаспектний характер. Лідер немислимий без групи, група неефективна без лідера.

Психологія великий політичних груп      

 Як відомо основну  роль в політиці відіграють  великі соціальні групи людей. Об`єктивним фактом є те, що соціальне положення людини впливає на її психіку. Приналежність до однієї чи іншої великої соціальної групи формує певні психологічні типи. Великі соціальні групи виділяються, з психологічної точки зору, в першу чергу на основі провідної діяльності, якою займаються люди, які в неї входять – за її характером, особливостями, різновидностями і т.д.

Соціально-групова психологія – це ті особливості свідомості і поведінки, які являють собою відображення умов життя, провідної діяльності і особливостей спілкування великої групи людей. Основу соціально-групової психології, яка так чи інакше впливає на всі інші її сторони і прояви, складають основні загальні потреби людей, які утворюють дану велику соціальну групу.  
      Соціально-групова психологія, відображаючи реальне життя, першочергово входить в елементарно інстинктивну політичну психологію великих соціальних груп. Однак усвідомлюючись, кристалізуючись і оформляючись в слова, вона розвивається в соціально-групову свідомість.  
      Соціально-групова свідомість – в системному розумінні, це історично обумовлений рівень усвідомлення членами великої соціальної групи свого положення в системі існуючих соціально-політичних стосунків, а також своїх специфічних соціально-групових потреб та інтересів. Феномен соціально-групової свідомості характеризується тісним переплетінням політико-психологічних та ідеологічних елементів.  
      Соціально-групова свідомість – продукт довготривалого соціально-історичного розвитку, в основі якого лежить все та ж динаміка потреб людей, які належать до однієї великої соціальної групи, і можливостей їх здійснення, а також пов`язаних з цим уявлень і соціальних дій людей.  
      Основними відмінними особливостями соціально-групової свідомості, які відрізняють її від масової свідомості та інших видів політичної свідомості, є цілісність, чіткість, визначеність ціннісних орієнтацій і уявлень про цілі суспільно-політичних дій.  
      Становлення соціально-групової ідеології являє собою, згідно ідеальної схеми, мимовільний, хоч і цілком об`єктивно-історично детермінований процес. По суті, це процес відбору найбільш характерних для буття даної групи психологічних елементів і тенденцій, із всієї сукупності випадкових і суперечливих компонентів психіки, які носять індивідуальний характер. Він також містить їх переробку і самоорганізацію в систему соціально-типових уявлень і цінностей, які керуються свідомою цілеспрямованою політичною поведінкою найбільш “продвинутих” представників даної великої соціальної групи. Це і є основні параметри змісту групової ідеології.  
      У груповій ідеології виділяють три основні компоненти. По-перше, це цінності даної великої групи. По-друге, це основні норми свідомості, життя і поведінки групи. Накінець, по-третє, це конкретні зразки поведінки для представників даної групи.

Соціально-групова ідеологія існує в формі політичних програм, маніфестів. Носії та пропагандисти групової ідеології перетворюються у професійних політичних працівників, які займаються політикою від імені і в інтересах даної великої соціальної групи. Як правило, для розповсюдження групової ідеології створюються відповідні політичні інструменти: партії, рухи, депутатські групи і т.д. Особливу роль у розповсюдженні групової ідеології відіграють засоби масової інформації – перш за все, які спеціально створюються даною групою і її елітою.

Розвиток соціально-групової свідомості в найбільш конкретному вираженні, під яким розуміється безпосереднє усвідомлення індивідами – представниками даної групи свого до неї безпосереднього відношення, своєї приналежності до неї, і повсякденної включеності в неї, включає три рівні, які виділяються умовно, але досить чітко спостерігаються в реальному житті.  
      Перший рівень – “зовнішньо-типологічний”. Його назва пов`язана із можливістю чисто зовнішньої фіксації того чи іншого типу ознак, спільних для представників даної великої соціальної групи. Другий рівень – “внутрішньо-ідентифікаційний”. На цьому рівні виникає первинний психологічний зв`язок людини із своєю великою соціальною групою через віднесення себе до неї. З`являється певна спільність у поведінці, усвідомлюється деяка єдність інтересів, з`являються спільні погляди, думки, оцінки. Третій рівень – “солідарно-дієвий”. Він вже передбачає політико-психологічну готовність членів групи до спільних дій у великих розмірах заради досягнення чи збереження цілей та інтересів своїх великих соціальних груп.  
      Слід також враховувати, що політико-психологічний розвиток людей як членів великих соціальних груп пов`язаний із дією багатьох об`єктивних і суб`єктивних факторів. До перших як правило відносяться стосунки між собою, в рамках спільної соціальної структури суспільства, різних великих і малих груп, членом яких одночасно є людина, інтенсивність внутрішньогрупових, особливо міжособистісних комунікацій та ін. До других перш за все відносяться розвинутість групової політичної організації (наявність політичних партій чи рухів, профсоюзів і т.д.), наявність і степінь розвитку групової ідеології та ін.

Національно-етнічні групи – це великі групи, які включають тисячі і мільйони людей, пов`язаних спільними зовнішніми і внутрішніми психологічними рисами. Це рід і племя, народ і нація, раса і етнос.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Використана література:

1. Ольшанский Д. В. Основыполитическойпсихологии. – Екатеринбург: Деловая книга, 2001. – 496 с.
2. Пірен М. І. Основи політичної психології: Навчальний посібник. – К.: Міленіум, 2003. – 418 с.
3. Політична психологія: Підруч. для студ. вищ. навч. закл. / М.Ф. Головатий; Міжрегіон. акад. упр. персоналом. - К., 2006. - 400 с.