Психологія адвокатської діяльності

Міністерство освіти і  науки, молоді та спорту України

Харківський національний університет імені В. Н.Каразіна

 

Кафедра державно-правових дисциплін

 

 

 

 

 

 

Психологія  адвокатської діяльності

 

 

 

 

 

 

                                                                            Контрольна робота

                                      з предмету  «Юридична психологія»

    виконала студентка 

                                                                   6 курсу, ЗЮП - 63 групи 

            юридичного факультету

             Мазалова Юлія Сергіївна

 

                                                      Викладач:

                                           (доцент кафедри, кандидат психологічних наук,

Кім Катерина Володимирівна)

 

 

 

 

 

 

Харків – 20_

 

 

 

ЗМІСТ

Вступ

1. Психологічна структура адвокатської діяльності

2. Психологічна підготовленість адвоката

3. Психологічні аспекти захисної промови адвоката

Висновок

Використана література

 

 

ВСТУП

Основною дійовою особою суспільства  є конкретна людина. Громадянське суспільство визначають як "сукупність людських відносин і відповідних  їм формальних та неформальних соціальних інститутів. Останні опосередковують приватне життя людини, допомагають їй задовольняти свої потреби та інтереси" (Л. Мацюк). Оскільки існує необхідність створення умов для нормальної життєдіяльності людини, захисту ЇЇ прав і свобод, то й відповідні інститути громадянського суспільства повинні виконувати свої функції на високому професійному рівні.

Виходячи з цього, можна говорити про виключне положення адвокатури у кримінальному процесі. Захисник-самостійна і незалежна процесуальна фігура. Законодавець визначає обов'язки захисника (використовувати всі зазначені у законі методи і засоби для з'ясування обставин, що виправдовують звинуваченого чи пом'якшують його відповідальність; надавати звинувачуваному необхідну юридичну допомогу) і визнає певну однобічність діяльності адвоката, звільняючи його від пошуку небажаних для підзахисного обставин. Разом із тим, значна кількість питань адвокатської діяльності і відносини, що при цьому виникають, не врегульовані нормами права. Це потребує цілеспрямованого і систематизованого підходу до формування психологічної культури захисника.

Формування професійної майстерності адвоката відбувається під впливом  багатьох чинників (соціально-економічних, організаційних, соціально-психологічних  та ін.), серед яких провідне місце  належить професійному навчанню та психологічній  підготовці. Результатом психологічної  підготовки є психологічна підготовленість, що складається з: 1) загальної психологічної  культури (знання психологічних законів  і закономірностей); 2) спеціальної  психологічної підготовленості (комунікативна  майстерність, вміння та навички пошуку і цільового використання психологічної  інформації в цілях захисту).

1. Психологічна структура адвокатської  діяльності

Адвокат —  це юрист, що надає професійну правову допомогу громадянам та юридичним особам шляхом реалізації права в їх інтересах [1].

Як раніше вже зазначалось, юридична діяльність має такі різновиди (структурні компоненти): 1) пізнавальна, 2) комунікативна, 3) організаційна, 4) конструктивна, 5) профілактична (виховна), 6) засвідчувальна.

У адвокатській діяльності кожен із зазначених різновидів (компонентів загальної структури) може виступати як самостійний елемент, в тісному взаємозв'язку з Іншими видами або як допоміжний, забезпечуючий. Кожен із них може бути складовою  частиною психологічної структури  будь-яких видів діяльності людини, специфіка ж адвокатської діяльності визначається саме змістовними її характеристиками.

Пізнавальна діяльність. У процесі  здійснення захисту адвокату передусім  необхідно пізнати значну кількість  фактів і обставин, що стосуються минулого і теперішнього. Він повинен осмислити  їх із позицій захисту, тобто проаналізувати зміст, можливість використання для  виправдання підзахисного чи пом'якшення  його вини. Особливості захисту, своєрідність його завдань надають пізнанню захисника  специфічності, що, насамперед, полягає  у певній його однобічності; відборі  фактів, що виправдовують чи пом'якшують  вину, при необхідності тримати у  пам'яті всі інші обставини.

Беручи участь у процесі доказування, адвокат опирається на дані психології, що значно полегшує оцінку доказів, встановлення їх вірогідності. Правильно відібрати факти з великої кількості первісного матеріалу та оцінити їх - складне мистецтво, особливо у залі суду, де учасниками є живі люди з притаманними кожному індивідуально-психологічними особливостями. Разом Із тим, відсутність доказів ніякими психологічними знаннями замінити не можна. Цінність психологічного аналізу доказів, психіки звинувачуваного полягає не в абстрактному застосуванні психології, а в оцінці мотивів, емоцій і пристрастей, намірів і дій на основі матеріалів справи. "Закон вимагає, - зазначав А.Ф. Коні, - щоб поблажливість була заснована на обставинах справи... Але з усіх обставин справи найголовніша - сам підсудний. Тому, якщо в його житті, в його особистості, навіть у слаб-костях його характеру, що зумовлюються темпераментом і фізичною природою, ви знайдете матеріал для поблажливості, можете до суворого голосу засудження приєднати голос милосердя".

Важливим завданням адвоката є  встановлення правильного співвідношення між доказовим і психологічним матеріалом, аналіз тих індивідуально-психологічних особливостей звинувачуваного, що визначають його позицію у справі (мотиви поведінки, визнання чи невизнання вини, ставлення до звинувачення тощо). При цьому слід обов'язково враховувати, що не властивості і якості людей (у тому числі психологічні), а об'єктивовані прояви особистості, зафіксовані у встановленій законом формі, можуть бути включені в сферу кримінального права і процесу, тобто впливати на рішення у справі. Саме тут проходить межа, що відділяє психологію від права.

Адвокат здійснює специфічну діяльність у суспільстві,  що пов’язана із захистом, представництвом та наданням іншої правової допомоги клієнтам [2]

Успіх роботи захисника багато в  чому визначається ефективністю комунікації: формування правильних стосунків із підзахисним, слідчим та іншими учасниками кримінального процесу, вміння встановлювати  психологічний контакт, знаходити  законні і реальні можливості для здійснення на підзахисного певного  психологічного впливу. Все зазначене складає зміст комунікативного компоненту захисної діяльності. Комунікативність дозволяє більш глибоко аналізувати психологічні причини вчинення злочину, охарактеризувати особистість звинувачуваного, правильно побудувати відносини у кримінальному процесі, дослідити характер позитивних І негативних обставин і причин конфліктних ситуацій, що виникають у ході досудового слідства та судового розгляду кримінальної справи.

Комунікативність у адвокатській діяльності передбачає наявність різних видів спілкування між процесуальними особами, формування у них єдиного погляду на оцінювані явища та факти. Це не означає повної гармонії інтересів учасників кримінального процесу. У конфліктних ситуаціях, а вони складають зміст більшості кримінальних справ, часто лише основна мета єдина - встановлення об'єктивної істини, а методи її досягнення у суб'єктів кримінального процесу різні.

Можна визначити ряд чинників, що сприяють ефективності комунікації  в діяльності адвоката. Це, передусім, комплекс характерологічних, психодинамічних  та Інших індивідуально-психологічних якостей; далі - професійні уміння захисника, що визначаються його знаннями та досвідом. Слід також назвати загальну та професійну культуру адвоката і правильне розуміння ним свого процесуального положення. Останнє має важливе значення тому, що при наявності односторонньої ролі захисника в кримінальному процесі необхідне вміння поєднувати захист законних прав звинувачуваного з інтересами правосуддя. Важливо знайти ту межу, що дозволяє встановити нормальні відносини у суді, уникнути чи мінімізувати протиріччя, що виникають при встановленні істини, І, в той же час, підтримувати психологічний контакт із підзахисним.

У захисній діяльності важливу роль відіграє організаційний компонент. Слідство та судовий розгляд як складові частини  кримінально-процесуальної діяльності чітко регламентовані законом. Стосовно захисту такої регламентації  немає: здійснення підготовки до процесу, складання плану захисту, послідовність реалізації його методів і прийомів залежать від професійного досвіду адвоката.

Конструктивний компонент наявний  на всіх стадіях процесу, але найбільше - на стадії судового розгляду, де можливості захисту найбільш значні.

Так, сама послідовність судового процесу визначає і конструкцію захисту. Звичайно, не виключена поява нових обставин, про які захисник не знав і не міг знати. Але і в цих випадках він повинен добре орієнтуватись у справі, вносити зміни у плани і нотатки, складені раніш, визначитися, кого з викликаних осіб потрібно обов'язково допитати, чия неявка є підставою для відкладання розгляду справи. Своєчасна підготовка до захисту, продумана лінія її здійснення дають адвокату можливість швидко і чітко формулювати свою думку з питань, що виникають, вимагати їх вирішення у потрібному для себе напрямі.

Нарешті, конструктивний компонент  адвокатської діяльності передбачає певну  структуру промови захисника. Правильне  побудування промови потребує вичерпного знання справи і глибокої переконаності  у аргументованості висновків. Значне місце у ній належить психології поведінки підзахисного, відносин між ним і потерпілим, психологічним аспектам вчиненого злочину, психологічній характеристиці звинувачуваного, причому щодо останнього - у обсягах, ширших за вчинений злочин. Це дозволяє якнайвагоміше впливати на учасників судового розгляду та рішення суду.

Найбільш відповідальним, вирішальним  розділом захисної промови є розгляд  доказів. Саме тут реалізується логічність мислення 1 створюється ґрунт для  переконливих психологічних висновків, для встановлення інколи майже невловимих зв'язків між поведінкою звинувачуваного та її злочинним результатом.

Захисна діяльність має також велике виховне (профілактичне) значення. Виховний компонент проявляється, передусім, у розумінні й здійсненні адвокатом своїх процесуальних обов'язків: вибираючи засоби для захисту, він не має права звинувачувати когось. Усі матеріали справи, зібрані докази повинні бути проаналізовані повно, об'єктивно і різносторонньо, подані суду спокійно й аргументовано.

Психологія виховно-попереджувальної діяльності засновується на тому, що судовий процес виховує всю аудиторію шляхом створення певної морально-психологічної атмосфери. Адвокат законною і тактично продуманою лінією захисту сприяє укріпленню такої атмосфери. Виховний ефект захисту залежить також від переконливості аргументації, від правильності обраної лінії поведінки, від Індивідуалізованого підходу до особистості.

 

 

2. Психологічна підготовленість  адвоката

Психологічні особливості організаторської діяльності і організаторських здібностей розглядалися також  А.Г. Ковальовим і В.Н. Мясищевим, які вважають, що складна організаторська діяльність вимагає від адвоката знання тієї справи, на яке воно направлене, високого рівня інтелекту, зокрема: спостережливості, гнучкості розуму, творчої ініціативи, певних характерологічних якостей особистості (захопленості справою, відповідального до неї відношення, знання людей та вмілого підходу до них, рішучості і твердості волі) [3].

Як вже зазначалося, психологічна підготовленість адвоката має дві  складові: 1) загальна психологічна культура, 2) спеціальна психологічна підготовленість.

Важливою складовою загальної  психологічної культури адвоката-захисника  є визначена особистісна позиція  щодо основних соціально-психологічних проблем, що виникають при реалізації професійних завдань. Серед них слід особливо наголосити на:

1) відповідності особистості адвоката  високим морально-психологічним вимогам;

2) умінні самостійно й бездоганно  з позицій права та моралі  вирішувати колізійні ситуації  адвокатської практики.

Розглянемо ці позиції докладніше.

Специфічність функцій захисника  у кримінальному процесі визначає його процесуальну самостійність при  виборі методів та засобів збору  значущої для захисту інформації, здійсненні психологічного впливу на учасників процесу та інших зацікавлених осіб, побудуванні стратегії і  тактики захисту та ін. Він є  виконавцем І контролюючою Інстанцією у одній особі. Тому морально-психологічні вимоги адвоката до себе та своїх вчинків повинні бути вищі, аніж у інших учасників кримінально-процесуальної діяльності. Як відзначав А.Ф. Коні, "кримінальний захист надає більше приводів для дотримання вимог із області моралі, ніж діяльність звинувачувальна, через складні і багатоманітні стосунки захисника з клієнтом - підсудним та з суспільством". Більш того, здійсненню обов'язків професійного захисту супутня значна кількість конфліктних ситуацій (внутрішньоособистісних конфліктів), не притаманних іншим процесуальним суб'єктам.

Самостійність адвоката у виборі методів  і засобів захисту з позицій  їх моральної бездоганності, неможливість всебічного нормативного врегулювання адвокатської діяльності і тим паче, відносин, що при цьому виникають, зокрема, стосунків адвоката з підзахисним, його родичами, свідками тощо, потребує також наявності морально-психологічних противаг і висуває до особистості підвищені психологічні вимоги.