Профілактика девіантної поведінки серед молоді

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

Профілактика девіантної поведінки  серед молоді

ЗМІСТ

Вступ

1. Поняття та  сутність девіантної поведінки

2. Психологічні  та соціальні фактори формування  девіантної поведінки

3. Методика профілактики  девіантної поведінки серед молоді

Висновок

Використана література

Вступ

Питання девіантної поведінки є досить актуальним і  цікавим. Саме через неї проходять  негативні витоки соціуму. Внаслідок  відхилень від нормальної поведінки  відбувається руйнація спокійного укладу життєдіяльності. Молодь є найактивнішим психологічним суб'єктом і тому прояви соціальне неприйнятної поведінки найвиразніше проявляється саме у них. В цьому віці, коли не сформований стійкий світогляд, особи найбільше піддаються зовнішньому впливу. Сприймаючи інтереси, погляди оточуючих, вони обирають, всотують їх у себе і в подальшому керуються ними. З розвитком девіантної поведінки у молоді все більше затуплюються позитивні відчуття і вона може стати резервом для майбутньої злочинності.Вивчення проблеми схильності до девіантної поведінки молоді, актуальність якої безсумнівна, потребує, насамперед, визначення її місця у системі координат більш широкого соціального змісту. Такими, на нашу думку, є проблема нормативної поведінки соціалізованого індивіда, особистості в суспільстві. Поняття норми імпліцитно містить у собі можливість відхилень від неї. Власне кажучи, говорити про нормативну поведінку можливо лише на тлі якоїсь іншої, ненормативної, такої, що відхиляється від норми, отже, є соціальне небажаною і, відповідно, соціальне не схвалюваною.Ступінь соціальної "незручності" різних видів ненормативної поведінки різниться - від таких, що викликають осуд найближчого соціального оточення, до вчинення тяжких злочинів, покарання за які передбачає повну ізоляцію особи від суспільства.Тому своєчасна, якомога більш рання психологічна діагностика схильності молоді до ненормативної поведінки, розробка комплексу заходів психологічної допомоги особистості у зазначених випадках потребує сукупних зусиль теорії і практики.Людина як особистість формується під впливом системи соціальних відносин, у яку вона включена; цей процес детермінується сукупністю соціальних норм, чинних на даний момент у суспільстві. Таким чином, соціальні норми є вимогами (правилами) суспільства щодо поведінки особистості, визначаючи характер, а також межі можливих і припустимих її проявів. Ці вимоги можуть бути закріплені в письмових джерелах (законах, статутах і т. ін.), хоча здебільшого це необов'язково. Більшість соціальних норм об'єктивуються, виражаються зовні через уявлення і зразки поведінки спільноти, що відтворюються з покоління в покоління досить регулярно й у масовому масштабі.Нормативна регуляція характеризується, перш за все, специфікою об'єкта регулювання: їй підлягають лише ті види індивідуальної поведінки, які мають масовий характер. До таких видів поведінки пред'являються певні вимоги, що виражають відповідну суспільну потребу, причому виконання цих вимог не може бути забезпечено іншими формами соціальної, економічної, психологічної детермінації. Нормативна регуляція характеризується також наявністю методів і засобів, якими особи стимулюються до виконання відповідних вимог. Такими, зокрема, є різні форми соціального контролю за індивідуальною поведінкою. Нарешті, нормативна регуляція передбачає наявність ціннісно-нормативної свідомості.Для людського суспільства характерна більш-менш стійка впорядкованість суспільних відносин, відповідна потребам суспільства у цілому чи домінуючих груп. Така впорядкованість досягається у результаті встановлення і дії соціальних норм, у яких закладено відповідний вид поведінки, її форму і характер взаємовідношень.Суспільні вимоги до особи, виражені у нормі, регламентують соціальну поведінку з різним ступенем деталізації:а)    жорстко визначається модель поведінки, конкретний варіант діянь;б)    визначається лише принципи, яким належить керуватися при виборі конкретного варіанту діянь;в) визначається лише загальна мета, для досягнення якої особа сама обирає засоби її здійснення.Ці вихідні положення слугують орієнтиром на нормативну поведінку у конкретній ситуації.Тому важливо розглянути основні поняття і теорії щодо девіантної поведінки, основні підходи до розуміння, зрозуміти її сутність та фактори, які, як каталізатори, впливають на динаміку даної поведінки. На цій базі виявити найефективніші шляхи до розв'язання проблеми, недопущення виникнення основ „поведінки відхилення" з метою стабілізації соціального середовища в моральному та правовому плані.

1. Поняття та  сутність девіантної поведінки

Поведінка, що відповідає вимогам норми і нею врегульована, називається нормативною. Основне значення нормативної поведінки полягає в упорядкуванні й організації людської активності, у використанні в суспільних взаємовідносинах людей найбільш раціональних методів і засобів. Виступаючи як механізми соціальної регуляції поведінки, соціальні норми пов'язують усі прояви особистості, її поведінку з важливими інститутами сучасного суспільства, його структурою і вимогами.Зважаючи на складну соціальну структуру сучасного суспільства, у ньому одночасно існує ряд нормативних систем і підсистем. Оцінку нормативній поведінці дають соціальні спільноти (держава, суспільство, соціальні групи, громадські об'єднання, окремі індивіди) залежно від збігу поведінки з тією нормативною системою (підсистемою), якої дотримується певна спільнота. Зазвичай норма розрахована на багаторазове застосування відносно невизначеного кола об'єктів. Будь-яка норма поведінки особи серед інших не є індивідуальною, оскільки прямо чи опосередковано відображає суспільні цінності та інтереси.У суспільстві, зазвичай, є чинними багато нормативних систем (право, мораль, політичні, естетичні й організаційні норми, звичаї і традиції тощо), які взаємодоповнюють одна одну, утворюючи надзвичайно ефективний регулятор людських вчинків. Взаємодіють також санкції норм різних видів, або норма одного виду може підкріплюватися санкцією норми іншого виду (наприклад, злочин може спричинити не лише до кримінального покарання, але й до морального осуду).Бажаність чи обов'язковість дотримання норми сприймається особою поряд з іншими чинниками, які впливають на прийняття рішення. Свідомість такої бажаності чи обов'язковості впливає на формування потреб, інтересів, на прийняття рішень, поєднуючи різні елементи поведінки. Наявність позитивної чи негативної санкції вказує, що норма не може ігноруватися суб'єктом і має обов'язково братися до уваги при визначенні лінії поведінки. Цим забезпечується загально превентивна дія норми.Уява про небажані наслідки поведінки включає інші елементи:1) знання про те, що за даний вчинок встановлено відповідальність;2) знання про ступінь суворості цієї відповідальності;3) передбачення невідворотності такої відповідальності.Усе це формує нормативну поведінку особи, спрямовує її відповідно до суспільне корисних вимог.Але нормативна поведінка не є єдиним різновидом людської поведінки. У всякому разі, навряд чи можна говорити, що "усвідомлюємо ми це чи ні, але ми завжди діємо у відповідності з тією чи іншою нормою" і що "людина завжди здійснює нормативну поведінку"1. У дійсності багато людських діянь не є нормативними не лише тому, що вони здійснюються всупереч нормам, але здебільшого через те, що норми поведінки існують не з кожного конкретного питання людських взаємовідносин. Отже, поняття ненормативної поведінки включає два різновиди: а) поведінка, не врегульована нормою, і б) поведінка, що суперечить нормі2, їх поєднує та обставина, що в обох випадках особа керується не існуючою нормою поведінки, а діє згідно самостійно прийнятому рішенню.Можливість ненормативної поведінки обумовлена тим, що людська свідомість здатна виходити за межі будь-яких стереотипів і випрацьовувати нові, раніше не існуючі варіанти поведінки. Корисна ненормативна поведінка відрізняється творчим початком; розпочинаючи з індивідуальних діянь невеликих масштабів, воно здатна набути розповсюдження і стати, у свою чергу, соціальною нормою. Така поведінка сприяє руху вперед, вирішенню актуальних задач. Але існує й інша ненормативна поведінка, що є шкідливою для суспільства, перешкоджає його розвитку. У даному разі маємо соціальну1    Кудрявцев В.Н. Социальные отклонения и их предупреждение. Механизмы социальной деформации // Вопросы философии. — 1989. — № 3. - С. 15-21.2    Кудрявцев В.Н. Правовое поведение: норма и патология. - М.: Наука, 1982. - 287 с.

патологію, що викликає негативну соціальну реакцію і вимагає використання різних засобів соціального контролю1.Як вже зазначалося, похідним від "соціальної норми" є поняття "соціальні відхилення", це два умовних полюси осі - "соціальне значима поведінка". Соціальні відхилення різноманітні, як і соціальні норми, але їх розмаїтість вища: норма типова, а відхилення завжди індивідуалізоване. Так само, як соціальні норми, вони характеризуються певними спільними властивостями, а саме:1)    наявність невідповідності між вимогами єдиної нормативної системи і потребами особистості;2)    однакова спрямованість відхилень, що зустрічаються в подібних групах (прошарках) населення;3)    масовість, поширеність і усталеність у часовому і територіальному розрізах за певних соціальних умов2.Відхилення від соціальної норми - поняття більш складне і багатопланове, чим, наприклад, поняття правопорушення, що обмежено відомими ознаками об'єкту, суб'єкту, об'єктивної і суб'єктивної сторін і, як правило, відноситься до одиничного конкретного вчинку (до серії точно визначених дій). При відхиленні ж від соціальної норми йдеться про найрізноманітніші форми поведінки (діяльності), що за різними параметрами не укладаються в діючі стандарти.Соціальні відхилення в історичному аспекті виступають як явища мінливі і відносні, тому й їхня соціальна оцінка повинна бути суто конкретною: те, що раніш розцінювалася як норма, у силу зміни способу життя може набути характеру відхилення і, навпаки, відхилення може стати нормою (наприклад, зміни в сімейно-шлюбних відносинах від патріархальної сім'ї до повної сексуальної свободи партнерів).Бандурка A.M., Бочарова С.П., Землянская Е.В. Психология управления. - Харьков: Фортуна-Прес, 1998. - 256 с.2 Кудрявцев В.Н., Нерсесянц B.C., Кудрявцев Ю.В. Социальные отклонения. Введение в общую теорию. М.: Юридическая литература, 1984. - 320 с.За аналогією з кримінологічними приписами, показниками соціальних відхилень можуть бути:1) стан - абсолютне число одиниці поведінки, що відхиляється від норми, на певній території за визначений період часу;2) динаміка - сукупний якісний показник, що характеризує зміну стану;3)    рівень - число одиниць поведінки, що відхиляється від норми, у розрахунку на одиницю населення;4)    структура - співвідношення відхилень різних видів у соціумі. Сукупність перерахованих ознак свідчить про те, що девіантні відхилення- це явища, що мають тенденції поширення в суспільстві. Цим вони відрізняються від ексцесів — випадкових чи екстраординарних дій.Множинність соціальних відхилень потребує певної їх класифікації, яких у науковій літературі можна знайти декілька. Найбільш поширеним є розподіл відхилень на різні види в залежності від типу норми1, що порушується (право, мораль, правила організації та ін.). При цьому негативні відхилення поділяються на злочини, інші правопорушення (адміністративні, цивільні, трудові, земельні й ін.), аморальні вчинки тощо. Практичне значення даної класифікації пов'язане з тим, що від неї залежить розходження застосовуваних санкцій, а також процедур виявлення і покарання винних. За характером норм, що порушуються, можна виділити соціальні відхилення у місцевому, регіональному, національному і міжнародному масштабах, причому тут йдеться не про територіальну, а про нормативну підставу розподілу: деякі різновиди поведінки являють собою порушення норм права, моралі, звичаїв, що існують у даному регіоні, інші ж - є порушенням загальновизнаних норм і принципів міжнародного права і моралі.1 Медведев B.C. Професійна деформація співробітників пенітенціарних установ. — Київ: Київський інститут внутрішніх справ, 1996. - 185 с.

Існує класифікація девіацій в залежності від елементів їхньої внутрішньої структури1. Якщо дотримуватися  властивої юриспруденції характеристики поведінки за допомогою чотирьох основних елементів (суб'єкт, об'єкт, об'єктивна і суб'єктивна сторони), одержуємо наступне:- за суб'єктом поведінки можна виділити поведінку окремих громадян, посадових осіб; діяльність трудових колективів і їхніх органів, а також неформальних соціальних груп;- за об'єктом поведінки, що відхиляється, її можна, по-перше, віднести до різних сфер суспільного життя (економіка, суспільно-політична діяльність, культура, побут і т.п.); по-друге, розглядати під кутом зору різної соціальної спрямованості (проти інтересів особистості, соціальної чи групи суспільства в цілому); по-третє, можуть бути виявлені конкретні цінності й інтереси, що виступають як безпосередні об'єкти правопорушень чи аморальних вчинків (життя, здоров'я, честь і гідність особи, майно, суспільний порядок);- за об'єктивною стороною можна виділити соціальні відхилення, вчинені шляхом дії або бездіяльності; вчинені одноразово або тривалі в часі; вчинені в тих чи інших умовах місця і часу;- за суб'єктивною стороною девіантна поведінка характеризується різною мотивацією, цілями, різним ступенем передбачення і бажання можливих наслідків. Переважна частка соціально-негативних дій вчиняється навмисне, хоча їхні результати суб'єкти передбачають далеко не повною мірою.Згідно ще одній класифікації, що визначається суб'єктивною стороною девіацій, вони поділяються на дві групи:а) девіантна поведінка, орієнтована на зовнішнє середовище (екстравертивна) - вона може бути цільовою, заздалегідь запланованою (корисливі та інші цілеспрямовані протиправні діяння й аморальні вчинки) або афективною (насильницькі злочини, сварки в родині);1 Куличенко В.В., Столбовой В.П. Профессиональная деформация сотрудников уголовного розыска: сущность и пути профилактики. - Киев: КВШ МВД СССР, 1990. - 196 с.

б) девіантна поведінка, орієнтована  суб'єктом на самого себе (інтровертивна) - пияцтво й алкоголізм, наркоманія, самогубство та ін.

2. Психологічні  та соціальні фактори формування  девіантної поведінки

Слід зазначити, що психологічні традиції вивчення такого складного  явища, як девіантна поведінка, складалися в основному в соціологічних школах. Дослідження соціологів кінця XIX - початку XX ст. Ж. Кетле, Е. Дюркгейма, Д. Дьюі, М. Вебера, Л. Леві-Брюля та ін. встановили зв'язок між девіантної поведінкою і соціальними умовами існування людей. Статистичний аналіз різних аномальних проявів (злочинності, самогубств, проституції), проведений Ж. Кетле та Е. Дюркгеймом, показав, що число аномалій кожен раз неминуче зростало в періоди воєн, економічних криз, соціальних потрясінь, що спростовувало теорію "вродженого" злочинця і свідчило про соціальні корені цього явища.Для його означення Е. Дюркгейм ввів поняття аномії як стану послаблення нормативної системи суспільства, що викликається різкими змінами. Цей термін істотно модифікував Р. Мертон: на його думку, аномія є результатом конфлікту чи неузгодженості між "культурою" і "соціальною структурою", нормальними, законними засобами і спонуканнями до пошуку нових (незаконних) засобів задоволення потреб. Р. Мертон виділяє п'ять шляхів "анемічного пристосування" як реакції на анемічну напругу за різних форм адаптації: конформність, інновація, ритуалізм, ретритизм і бунт.Конформізм (відповідність) є єдиним типом недевіантної поведінки. Інновація припускає згоду зі схвалюваними даною культурою цілями при використанні соціальне не схвалюваних засобів їхнього досягнення (наприклад, шантаж, рекет); ритуалізм заперечує цілі даної культури, але згоден використовувати соціальне схвалювані засоби; ретритизм (відступ) спостерігається у випадку, коли людина одночасно відкидає і цілі, і соціальне схвалювані засоби їхнього досягнення (наприклад, бродяги, наркомани). І, нарешті, бунт - прагнення замінити старі цілі і засоби новими.Типи девіацій, за Р. Мертоном, виникають із комбінації двох перемінних (мета і засоби її досягнення), при цьому рольова поведінка може варіюватися. Анемічна теорія не пояснює, якими повинні бути умови, щоб з'явилася та чи інша форма адаптації; її основна заслуга полягає в обґрунтуванні положення, що емпірично встановлені норми девіантної поведінки тісно пов'язані з положенням девіантної особистості в рамках соціальної структури суспільства. Т. Парсонс розширив типологію анемічних пристосувань Р. Мертона і сформулював вісім типів девіантної поведінки. Він пояснює виникнення девіантних мотивацій недосягненням очікувань. Аномія - це стан, у якому цінності і норми не є більше вказівкою, як правильно поводитися, і тому втрачають свою значимість. Основною причиною аномії є парадоксальність системи цінностей, центральне місце в якій займають цінності особистого успіху і його досягнення.У рамках соціологічного підходу можна виділити інтеракціоністський напрям (Ф. Танненбаум, І. Гоффман, Е. Лемерт, Г. Беккер) і структурний аналіз. Основним положенням першого є теза, що девіантність - не іманентна властивість соціальної поведінки, а лише наслідок оцінки (стигмації, "таврування") її як девіантної. Отже девіація обумовлена здатністю впливових груп суспільства нав'язувати певні стандарти. Аналіз причин девіантної поведінки спрямований у даному випадку на вивчення явищ і чинників, що визначають чи впливають на приписування статусу девіанта окремим особам1.Структурний аналіз пропонує два пояснення причин девіації:- культурологічне, коли причиною девіації є конфлікти між нормами субкультури (етнічними, релігійними, політичними тощо) і пануючої культури (С. Селін, О. Турк та ін.);- конфліктологічне (К. Маркс, Р. Квінін, І. Тейлор та ін.), де девіація є наслідком соціально-економічною протиріч.Російська соціологічна школа пояснює девіантну поведінку двома причинами: а) розбіжністю вимог норми з вимогами життя, з одного боку, і б) невідповідністю вимог життя інтересам даної особистості - з іншого. У більш1 Кондратьев Я.Ю. Загальна характеристика психологічного забезпечення оперативно-службової діяльності органів внутрішніх справ: Лекція / К.: МВС України. НАВСУ, 2002. -39с.

широкому смислі тут можна  говорити про протиріччя між стабільністю і мобільністю суспільства як системи. Суспільство, з одного боку, орієнтує індивіда на конформну поведінку, що є умовою соціальної стабільності, а з іншого боку - об'єктивно вимагає від нього ініціативності, тобто виходу за рамки загальноприйнятих стандартів. Тому соціалізація особистості завжди містить у собі елементи як конформізму, так і нонконформізму1.Щоб знайти адекватні підходи до сучасної постановки проблеми девіантності в контексті психологічної науки, корисно проаналізувати також досвід західних традицій, орієнтованих на теорії соціокультурної динаміки і соціальної стратифікації (П. Сорокін); теорію соціальних детермінант колективної поведінки (Дж. Смелзер); концепцію необхідності девіантів для суспільства (Е. Еріксон); теорію деструктивності соціального конфлікту як однієї з форм девіантної поведінки (Д. Кретч, Р. Кратчфілд); теорію фрустрації (Дж. Долард, Л. Беркович); теорію диференційованого зв'язку (Е. Сазерленд), центральною тезою якої є те, що особистість засуджується тільки тоді, коли установка, що сприяє порушенню закону, переважає над установкою негативної оцінки подібних дій2.Дещо інший напрям - пояснення джерел і причин девіантної поведінки. Таких теорій також достатньо багато: одні вважають, що люди схильні до певних типів поведінки за своїм біологічним складом, і що "кримінальний тип", зокрема, є результатом деградації на більш ранні стадії еволюції (Ч. Ломброзо); інші пов'язують девіантну поведінку з особливостями будови тіла (Е. Кречмер, X. Шелдон), аномаліями статевих хромосом (П. Джекобе, Й. Ланге, У. Прайс); треті обґрунтовують психологічне пояснення девіації "розумовими дефектами", "дегенеративністю", "слабоумством", запрограмованістю відхилень (Т. Херші, М. Вольфганг). Культурологічне пояснення девіацій базується на визнанні "конфлікту між нормами культури" (Селлін, Міллер); етогенетичне -1    Кондратьев Я.Ю. Роль керівника ОВС в удосконаленні правоохоронної діяльності/МВС України, НАВСУ. - К. - с.15 .2 Бобнева М.И. Психологические проблемы социального развития личности // Социальная психология личности. — М.: Наука, 1979, с.48

детермінованістю функціонуючих  у даній культурі (окремих субкультурах) правил, аналогічних граматичним ("соціальна  граматика" Р. Харре)1.Якщо соціологічні теорії пояснюють девіантну поведінку впливом зовнішніх (об'єктивних) чинників, то психологічні підходи до розуміння механізмів девіантної поведінки, базуючись на соціологічних, спрямовують зусилля на визначення чинників суб'єктивних. Як і в першому випадку, єдності тут немає, що цілком зрозуміло з огляду на надзвичайну складність самого феномену "особистість". Але узагальнення накопиченого у цьому напрямі досвіду, на нашу думку, є необхідним для розуміння витоків девіантної поведінки молоді2.Найбільш загальним критерієм у межах будь-якого психологічного підходу є здатність суб'єкта до адаптації. У західній психології і психотерапії критерій адаптивності вважається найбільш універсальним і в той же час найбільш комплексним. Вітчизняна психологія розглядає адаптацію лише як один із аспектів психічного розвитку, що часом утрачає своє провідне значення, зокрема, коли йдеться про прогресивний, хоча і нерівномірний розвиток творчих здібностей, пов'язаних із процесом формування особистості та виникненням якісних новоутворень (Л.С. Виготський, П.П. Блонський, Б.Г. Ананьев, В.М. Мясищев та ін.).До цього висновку приходять і деякі зарубіжні психологи, наприклад, М. Герберт. Він вважає організуючим "ядром" особистості "Я-концепцію", що характеризується як її інтеграцією (відсутність внутрішніх протиріч і гармонійні погляди на життя), так і відносною автономією (здатність до незалежної, самостійної поведінки). Автономія, у свою чергу, передбачає наявність впевненості в собі та високу позитивну самооцінку; невпевненість і низька самооцінка стають джерелом порушень адаптації та аномалій розвитку3.1    Медведев B.C. Професійна деформація співробітників пенітенціарних установ. — Київ: Київський інститут внутрішніх справ, 1996, С.79.2    Куличенко В.В., Столбовой В.П. Профессиональная деформация сотрудников уголовного розыска: сущность и пути профилактики. - Киев: КВШ МВД СССР, 1990, С.15.3 Бондаренко А.Ф. Психологическая помощь: теория и практика. - Изд. 3-е, испр. и доп. - М.: Независимая фирма "Класс", 2001, С. 68.