Професійна ідентичність майбутнього психолога

    Професійна ідентичність майбутнього психолога

Проблема ідентичності у  сьогоднішніх соціально-психологічних  реаліях набуває все більшої  актуальності. Розвиток суспільства, що характеризується інтенсивними змінами  в соціально-політичній, економіко-правовій та інших сферах потребує задіяності висококваліфікованих фахівців, особистостей з високим рівнем професіоналізму.

Процес забезпечення розвитку особистості професіонала містить  не лише конструювання способів засвоєння  операційною стороною діяльності, але  й внутрішні фактори у вигляді  поєднання змістовних (інтерес до професії, потреба в самореалізації тощо) і адаптивних (престиж професії, заробітна плата тощо) мотивів  діяльності, спрямованих на усвідомлення суб’єктом соціальної значущості своєї  професії. Інтеграція цих мотивів  на основі певного рівня розвитку психічних (особистісні риси, здібності  тощо) і предметних (знання, вміння і  навички) компонентів структури  особистості дозволяє сформувати суб’єктивні  уявлення (образи) обличчя професіонала, які виступають регуляторами розвитку особистості [1]. Професійне становлення  особистості – це процес поетапного вирішення низки протиріч між  соціально-професійними вимогами, що ставляться до особистості, та бажанням і можливостями їх реалізації, процес формування професійної ідентичності.

Інтерес до проблеми ідентичності виник ще в кінці ХІХ століття. Зокрема, В.Джемс у праці «Принципи психології» розробив концепцію осмислення людиною своєї самототожності, своїх меж і свого місця у світі. Науковець зазначив, що ідентичність є тією особистісною основою, завдяки якій людина зберігає самоповагу й цілісність свого «Я». Е.Фромм у праці «Втеча від свободи» описав мотиви виникнення певних ідентичностей, підкреслив, що ідентичність з’являється у процесі розвитку й означає почуття належності до цілісної структури, усвідомлення людиною того, що вона є частиною цієї структури і посідає в ній своє, лише їй відведене місце. Ідентичність допомагає людині реалізувати основну потребу – знайти свою соціальну нішу й уникнути найбільшого страждання – самотності та сумнівів [3].

Предметом широкого обговорення  в психологічній науці поняття  ідентичності стало завдяки працям Е.Еріксона. Науковець визначив ідентичність як внутрішню неперервність самопереживання індивіда, внутрішню рівність із собою, тотожність особистості, важливу характеристику її цілісності і зрілості, інтеграцію переживань людиною своєї тотожності з визначеними соціальними групами. 

Сьогодні зростає інтерес  як зарубіжних, так і вітчизняних  науковців до проблеми професійної  ідентичності, оскільки остання  є  однією з важливих умов професійного розвитку особистості, її самопізнання і самовдосконалення у професійній  діяльності, професійної реалізації, творчої спрямованості й продуктивності.

Ю.П.Поваренков в межах концепції професійного розвитку виділяє три основні аспекти розгляду професійної ідентичності: 1) професійна ідентичність – це провідна тенденція становлення суб’єкта професійного шляху; 2) професійна ідентичність – це емоційний стан, в якому перебуває особистість на різних етапах професійного шляху; він виникає на основі ставлення до професійної діяльності і професіоналізації в цілому як засобу соціалізації, самореалізації і задоволення рівня домагань особистості, а також на основі ставлення особистості до себе як суб’єкта професійного шляху, як професіонала; 3) професійна ідентичність – це підструктура суб’єкта професійного шляху, що реалізується у формі функціональної системи, спрямованого на досягнення певного рівня професійної ідентичності [4].

На думку О.П.Єрмолаєвої професійна ідентичність виступає регулятором, що виконує стабілізуючу і перетворюючу функції. Основна стабілізуюча функція  професійної ідентичності – забезпечення необхідного ступеню професійного центризму і стійкої професійно-ментальної позиції, параметрами якої є: константність (здатність до супротиву змінам), адаптивність (здатність до руйнування неадекватних професійних стереотипів), дистантність (уявлення про місце  професії в семантичному, інформаційному і міжкультурному професійному просторі). Перетворююча функція професійної  ідентичності залежить від: 1) діапазону зміни професійно важливих якостей і ступеня ідентифікації себе із професією; 2) дистанціювання образу своєї професії від інших – професійна самоізоляція затрудняє   адаптацію у змінених умовах і встановлення контактів при переході в інший професійний простір; 3) системності і дифузності структури ідентичності. Успішність і форма реалізації перетворюючого потенціалу на практиці залежить від стимульно-діяльнісної активності конкретної особистості [2].

М.Шульга зауважує, що ідентичність особистості ґрунтується на її самосвідомості. Оскільки людина являється особливим  об'єктом, в якому зливаються воєдино  матеріальне і духовне, фізичне  і психічне, то розрізняють психофізіологічну, особистісну і соціальну ідентичність. Психофізіологічна ідентичність означає  усвідомлення людиною єдності свого  організму, фізіологічних і психічних  процесів, що в ньому відбуваються. Особистісна ідентичність — це єдність  і спадковість життєдіяльності, цілей, мотивів, установок, ціннісних  орієнтацій і самосвідомості особистості. Особистісна ідентичність містить  ставлення до свого минулого, теперішнього і майбутнього. Соціальна ідентичність означає єдність і спадковість  певної системи соціальних характеристик (норм, ролей, статусів), що дозволяють диференціювати індивідів за їх суспільним станом і груповою належністю. Вона містить уявлення людини про своє особисте місце у світі, усвідомлення нею приналежності до певної соціальної групи, категорії. Одним із видів  соціальної ідентичності є етнічна  ідентичність. Таким чином, ідентичність — це зв'язок особистості із спільністю, ототожнення людиною себе з певною суспільною групою, укорінена в духовному  світі особистості система цінностей, ідеалів, норм, вимог відповідної  спільності. Ця система духовних якостей  проявляється як її усталене ядро. Завдяки  цій системі соціальних регулятивів формується внутрішня система ставлення особистості до світу і до самої себе, система самоконтролю і самоорієнтації.

Я вважаю, що розвиток особистості загалом та формування професійної ідентичності зокрема є складовою частиною психічного розвитку людини, процесом, що характеризується багатомірністю, динамічністю, тривалістю. Професійна ідентичність відображає характеристику особистості як такої, що обирає і реалізує спосіб професійної взаємодії з навколишніми і набуває самоповаги через виконання цієї діяльності.

За критерієм творчості  стилю життя майбутній психолог – це людина індивідуально-творчого стилю життя, який властивий особистостям з виразними особистісними характеристиками, адекватною, іноді навіть високою  самооцінкою, людям цілеспрямованим, з розвинутими і різноманітними потребами й інтересами, що здатні приймати нетривіальні рішення, добре  адаптуються в новому середовищі, не втрачаючи своєї самобутності.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури

1.     Вірна Ж.П.  Мотиваційно-смислова регуляція  у професіоналізації психолога:  Автореф. дис… док. психол. наук. – К., 2004.

2.     Ермолаева Е.П. Преобразующие и идентификационные аспекты профессиогенеза // Психологический журнал. – 1998. – Т. 19. – №4. – С.80-87.

3.     Коропецька О.М. Проблема професійної ідентичності в контексті реформи освіти в Україні // Проблеми загальної та педагогічної психології. Збірник наукових праць Інституту психології ім. Г.С.Костюка АПН України / За ред. С.Д.Максименка. Т. IX, част. 3. – К., 2007. – С. 152-158.

4.     Поваренков Ю.П. Психологическое содержание профессионального становления человека. – М.: Изд-во УРАО, 2002. – 160 с.