Принципи оранізації та функціонування влади

Співвідношення легальності і легітимності. Розглянемо співвідношення легальності і легітимності. Легальність і легітимність влади - однопорядкові, але не тотожні поняття. Влада, що має законні підстави на панування в суспільстві, в результаті своєї неефективної політики може втратити довіру громадян і стати нелегітимною. Так, законно обраний в 1996р. Президент Росії Б.єльцин наприкінці 1999р. користувався довірою не більше 10% російських громадян, тобто повністю втратив свою легітимність. І навпаки, влада, яка не має законних підстав, в результаті ефективної політики може завоювати довіру народу і стати легітимною. Наприклад, прийшов до влади в Чилі в результаті військового перевороту в 1973 р. генерал А.Пиночет в результаті ефективної економічної політики згодом став цілком легітимним і законним президентом країни.

Легітимна, але не легальна влада як би отримує карт-бланш (повноваження) від народу на те, щоб зробити життя людей краще, а вже потім встановити законні підстави влади. Законна, але не легітимна влада позбавляється підтримки свого народу і в подальшому може вдатися до незаконних засобів у політиці.

Будь-яка політична влада (навіть сама реакційна) прагне виглядати в очах свого народу і світової спільноти як ефективний і легітимний. Тому процес легітимізації влади є предметом особливої турботи правлячої еліти. Одним з найпоширеніших прийомів у цьому процесі є замовчування негативних результатів своєї політики і всіляке «випинання» реальних і уявних успіхів. Нерідко перешкодою у такій підміні негативних факторів на позитивні стають незалежні засоби масової інформації. Тому неефективна і нелегітимна влада всіма способами прагне обмежити їх діяльність та/або поставити під свій контроль.

Інший прийом полягає в тому, що влада на словах визнає цінності, бажання і сподівання своїх громадян, декларує свої наміри боротися з корупцією, наркоманією, злочинністю і д.р., а на ділі переслідують свої корпоративні цілі, нерідко «покриваючи» злочинність у власних рядах.

Іноді люди, наділені владою або прагнуть до влади, щиро вірять у те, що вони є основними виразниками суспільних інтересів і що громадяни схвалюють і підтримують їх політичну діяльність, хоча це не відповідає дійсності. Таке зарозумілість політиків називається легітимним самозванством.

2. М.ВЕБЕР ПРО ЛЕГІТИМНІСТЬ ПОЛІТИЧНОЇ ВЛАДИ

В суспільстві відносини влади багатоманітні, мінливі і відносні. Щоб відносини влади упорядкувати, стабілізувати в суспільстві саму владу, зробити її здатною до виконання покладених на неї функцій, необхідно владу інститулізувати, закріпити у формі політичного панування. Політичне панування - поняття в соціології і теорії політики, що характеризує здійснення влади, яка набирає інституціональні форми і передбачає розчленування суспільства на панівні і покірні спільності, соціальні групи, а також виділення і уособлення, відокремлення особливого управлінського апарату. Панування відрізняється від поняття влади, хоча влада може досягати становища панування. Політичне панування означає структурування в суспільстві відносин влади і підкорення, організаційне оформлення і закріплення розподілу управлінської праці і звичайно поєднаних з ним соціальних привілеїв, - з одного боку, і виконавчої діяльності, - з другого.

Політичне панування виникає тоді, коли влада інституалізується, стає стійкими відносинами, коли в соціальній організації встановлюються позиції, зайняття яких дозволяє приймати рішення, наказувати, дозволяти або ж забороняти. Соціолог Макс Вебер відмічає, що панування означає шанс зустріти покору певному наказу. Формою суспільної організації влади є нерозривно зв' язане з нею політичне панування. Ще до утвердження політичного панування виникає політична влада, якщо вона спирається на силу. Так, в Україні відразу після лютневої демократичної революції, коли українські соціалісти та інші представники політичних партій, спираючись на збройну підтримку демократичних сил, встановили владу Центральної Ради, ще не створивши розгалужений апарат державної влади, вони не добились визнання її більшістю населення. Та тривалий період влада не може утриматися без встановлення політичного панування. Природно, політичне панування - це політичний порядок, в умовах якого одні командують, а інші підкоряються, слухняні, хоча ті, хто командує, можуть бути і підконтрольні демократично настроєним підлеглим, слухняним. Такий порядок може відповідати інтересам не тільки керівної, управляючої меншості, але й всього суспільства або його більшості.

Легітимність - визнання правомірності офіційної влади суспільством і міжнародною співдружністю.Легітимність в перекладі з французької означає законність, узаконеність. Законність розуміється як дія через закон і, відповідно з ним, відображається поняттям легальність. Та легітимність і легальність - близькі, але не тотожні поняття. Якщо легальність має оціночний, етичний, політичний характер, то легітимність - юридичний, правовий. Легітимна влада - та влада, що видає закони, які виконуються громадянами - населенням держави, суспільства. Легальною владою може бути будь-яка влада, що видає закони, навіть непопулярні, і яка забезпечує їх здійснення. Вимоги легітимності влади виникли як реакція проти насильної зміни влади і насильної перебудови державних устоїв і традицій. Легі-тимність влади виражає усвідомлення переваг загальновизнаного порядку над захопленням влади силою, завоюванням, свавіллям, порушенням загальновизнаних норм. Легітимна влада основана на визнанні права носіїв влади рекомендувати, диктувати норми поведінки іншим індивідам. Але легітимна влада зовсім не означає, що абсолютно всі громадяни сприймають владу. В суспільстві завжди є критики правлячої групи, незгодна меншість. Легітимна влада означає, що закони, акти, укази, які приймаються, виконуються основною частиною суспільства. Таке можливо за згодою з владою і за умови розвинутої культури законослухняності.

В суспільстві, що переживає модернізацію, виміри і оцінка легітимності влади можуть бути результатом досить складних способів і методів досліджень, спостережень. І тільки в суспільстві з стійкими нормами поведінки можна однозначно оцінювати легітимність влади. Адже громадою по-різному оцінюється політичне панування як інституалізована влада. Лояльне ставлення, сприйняття населенням влади, визнання ним же права влади управляти і згоди підкорятися їй означає легітимність влади. Саме правомірною і справедливою виступає влада легітимна. Легітимність зв'язана з наявністю у влади авторитету, вірою більшості населення в те, що існуючий порядок є найкращий для країни, з консенсусом в сфері політичних цінностей. З ліберально-демократичних позицій легітимною владою визнається тільки та влада, яка сформована на демократичних принципах і в результаті демократичних процедур. Влада ж, встановлена силою, за допомогою насилля, не визнається легітимною, законною. З прагматичних позицій легітимною вважається влада, яка встановлена в процесі виборів і здатна оволодіти складною ситуацією в суспільстві, підтримувати в суспільстві стабільність.

Формулюючи теорію легітимації панування (влади), соціолог Макс Вебер виділяє три типи легітимності влади, що відображають особливості мотивів покори: традиційна, харизматична і легальна раціонально-правова.

Традиційна легітимність влади. Історично першим типом ле-гітимності влади є влада, що заснована на праві спадкування престолу. Така легітимність влади відповідала нормам традиційного суспільства: опора в основному на традицію визначала обмеженість влади царя, монарха, короля та ін. Традиційна законність влади мала своєю базою звичаї, звички підкорятися, слухатись, коритись владі; віра в непохитність і священість устоїв і порядків в державі, суспільстві. Традиційна легітимність відрізняється міцністю устоїв, стабільністю. Для стабільності демократії корисно збереження спадкування влади, підкріплене авторитетом держави, багатовіковими традиціями поваги до влади.

Харизматична легітимність влади. В суспільстві, де відбуваються бурхливі стадії модернізації, але які не освоїли демократичні форми управління, може поширюватись харизматичний тип управління, харизматичний тип легітимності влади. Харизматич-на легітимність влади базується на вірі в винятковість, чудовий божественний дар, умінні володаря, правителя, вождя управляти людьми, керувати їх діями, створювати умови для благодатного життя. Такий правитель обожнюється, створюється культ його особи. Різновидністю харизматичного типу легітимності влади є вождістсько-плебісцитарна легітимність, що характерна для авторитарних і тоталітарних режимів. На практиці розвитку державності України проявилась етнічна легітимність, тобто формування владних структур політичної і бюрократичної еліти на основі відданості національній ідеї. В періоди революційних та еволюційних змін, коли заново сформована влада для визнання не може опертися, покластись на авторитет, традиції або ж демократично виражену волю більшості, використовується харизма-тичний спосіб легітимації влади. Свідомо культивується велич самої особи вождя, авторитет якого висвітлює владні структури, сприяє визнанню влади населенням.

Легальна або раціонально-правова легітимність влади. Легальність (латинське legalis - правовий, юридичний) - термін, запозичений Максом Вебером з правознавства і соціологічно переосмислений для визначення однієї з форм узаконення соціального порядку. Легальність - характеристика раціонального типу панування, спосіб узаконення соціального порядку, що тримається на вірі в юридично констатовану правильність його підстав, що гарантують їх відповідність вимогам розуму, звідси і його раціональність. Джерелом раціонально-правової легітимності є раціонально-зрозумілий інтерес, що побуджує людей підкорятися рішенням уряду, сформованого за загальновизнаними правилами, тобто на основі демократичних процедур. В раціонально-правовій державі верховодить видатна особа та закони, в межах яких обираються і діють представники влади, - видатні політики, особи. Саме для демократичних держав властива раціонально-правова легітимність. Це інституційна легітимність, заснована на довір'ї громадян до устрою держави, а не окремим особам (персональна легітимність).

Три класичні типи легітимності влади не вичерпують її різноманітність. Існують і інші способи легітимації і, відповідно, типи легітимності. Один з них - ідеологічна легітимність влади. Її суть у виправданні і утвердженні влади за допомогою ідеології, що вноситься в свідомість людей, мас. Політична ідеологія - сукупність переважно систематизованих уявлень тієї або іншої соціальної спільності, групи громадян, що відображає і покликана захищати їх інтереси і мету за допомогою політичної влади або впливу на неї. Відповідність політичної влади інтересам народу, нації, класу і забезпечує політична ідеологія. Ідеологічна легіти-мність влади може бути або класовою, демократичною, або націоналістичною в залежності від того, до кого апелює ідеологія і які ідеї вона використовує, яку мету реалізує.

Тривалий період в Україні та інших країнах, де існувала командно-адміністративна система влади управління державою, широко використовувалась класова легітимність. У другій половині ХХ ст. в Україні, та й в багатьох молодих країнах Співдружності незалежних держав, в спробах добитися визнання і підтримки населенням формування заново створюваних форм політичної влади вдавались до посилення націоналістичної легітимності влади. В сучасних умовах націоналістична діяльність, легітимність влади більш-менш властива всім державам Заходу і Сходу. Спеціально створеною системою ідеологічної індокрима-ції, тобто насильного нав'язування, насадження особі (верствам, народу) цінностей, мети, ідеології тими або іншими суб'єктами або владними структурами в тоталітарних державах здійснюється націоналістична легітимність влади. В демократичних державах механізм соціалізації діє стихійно, у вигляді повсякденного засвоєння людиною панівних в суспільстві політичних норм і цінностей, і цілеспрямовано, за допомогою системи загальної політичної освіти, а також через засоби масової інформації. В основі політичної ідеології лежать інтереси певної соціальної спільності людей (класу, нації, соціальної верстви), а також політична мета, що не зводиться до інтересів соціально або етнічно сформованих спільностей населення. Саме на впливі за допомогою переконання, усвідомлення, на свідомість і підсвідомість людей базується ідеологічна легітимність влади. Проте на відміну від раціонально-правової легітимності, розрахованої на свідомість, розум людей, ідеологічна легітимність влади - односпрямований процес, що не передбачає зворотних зв' язків, активної участі громадян у формуванні ідеології.

В суспільно-політичному житті постійним супутником мас, невід' ємним структурним елементом всієї державної політичної системи виступає бюрократія як сфера управління суспільними справами, що опирається на розгалужену ієрархічну структуру чиновницького апарату. В різних конкретно-історичних умовах бюрократія, виконуючи свої функціональні обов' язки, відіграє далеко не однозначну роль: коли сприяє розвитку суспільного прогресу, діяльність бюрократів, як і всієї системи бюрократизму, сприймається з інтересом, але коли бюрократія перетворюється в замкнену касту управлінців, недоступну для мас соціальну структуру, що породжує негативний процес, який називається бюрократизмом, викликає почуття недовір' я і осуду.

3. СПІВВІДНОШЕННЯ ЛЕГІТИМНОСТІ ТА ЕФЕКТИВНОСТІ ВЛАДИ

Легітимність влади має корені в політичній культурі населення і означає відповідність її пристрою ціннісним уявленням громадян. Однак їхнє ставлення до влади може бути не тільки ціннісним - з позицій норм моральності, а й інструментальним - оцінюватимуть її з точки зору того, що вона дає або може дати людям. Таке, інструментальне відношення між громадянами і владою характеризується поняттям ефективності.

Ефективність влади - це її результативність, що характеризує ступінь виконання нею своїх функцій у політичній системі та суспільстві, реалізації очікувань і вимог громадян і перш за все найбільш впливових верств - еліт. У сучасних умовах легітимність та ефективність влади - два найважливіших фактори її стабільності, довіри до неї і підтримки її громадянамиНезважаючи на мотиваційні відмінності, легітимність та ефективність влади взаємопов'язані. У кінцевому рахунку, будь-які типи легітимності влади дуже багато в чому визначаються надіями населення на її ефективність, тобто задоволення його вимог. Багато авторитарні режими, спочатку страждали дефіцитом легітимності, наприклад, у Південній Кореї, Чилі, Бразилії, згодом в значній мірі придбали її завдяки успішній економічній політиці, зміцненню громадського порядку і підвищенню добробуту населення.

Проте досягти ефективності, не володіючи легітимністю, тобто визнанням і підтримкою громадян, досить складно. У наші дні велика кількість країн переживає кризу легітимності. Протягом багатьох десятиліть особливо гостро він проявлявся в формі політичної нестабільності, частих державних переворотів в «третьому світі». В останні роки проблема легітимності стала вкрай актуальною для більшості посткомуністичних країн. Це пов'язано з руйнуванням традиційних, ідеологічних і харизматичних механізмів легітимації, з відсутністю багатьох передумов, необхідних для демократії, з масовими порушеннями демократичних процедур на виборах органів влади і з низькою ефективністю їх діяльності.

Різного роду махінації правлячих еліт у боротьбі за владу, численні зловживання владою, масова корумпованість політиків і чиновників, нездатність правлячих режимів таких держав вивести свої країни з кризи підривають довіру населення до раціонально-правовим способам легітимації. Для більшості постсоціалістичних держав, що відрізняються відносно слабкою укоріненістю демократичних цінностей у політичній культурі суспільства, підвищення легітимності влади, можливо, перш за все, на шляху зміцнення моральних засад політики, практичної демонстрації здатності влади вирішувати гострі економічні і соціальні проблеми на користь громадян.