Поняття про особистість

Зміст:

Вступ. 3

Поняття про особистість. 4

Висновок. 16

Список використаної літератури. 17

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Поняття особистості почало складатися ще в давнину. Спочатку термін «особистість» позначав маску, яку надівав актор древнього театру, потім – самого актора і його роль у виставі. Термін «особистість» згодом став позначати реальну роль людини в суспільному житті.

Спрямованість на цілісний підхід до психологічного вивчення особистості людини відвіку цікавила філософів. Його теоретична розробка характерна для ряду вітчизняних психологів: Б.Г.Ананьева; Б.Ф.Ломова; А.В.Петровського; А.Г.Ковальова; С.Л.Рубінштейна; Е.В.Шорохова; К.Л.Абульханова; В.Н.Мясищева; Д.Н.Узнадзе; Б.В.Зейгарник; І.М.Палей; Б.С.Братусь.

Також проблемою особи займалися такі психологи як: Брушлінський А.В.; Давидов В.В.; Зінченко В.П.; Кон І.С.; Лазурський А.Ф.; Мерлін В.С.; Платонов К.К.; Рейнвальд Н.І.; Рубців В.В.; Фельдштейн Д.І.; Шкуратова І.П.; Ядов В.А.

Проблема особистості, як одна з центральних в теоретичній і прикладній психології, виступає, як дослідження характеристики психічних властивостей і стосунків особи, індивідуальних особливостей і відмінностей між людьми, міжособистісних зв’язків, статусу і ролей особи в різних суспільствах, суб’єкта суспільної поведінки і конкретних видів діяльності.

У загальній психології, окрім характеристик стосунків особистості, ієрархії її тенденцій і мотивів, спеціальне значення має вивчення психічних властивостей як вищій інтеграції всіх феноменів психічного розвитку людини (психічних станів і процесів, потреб, психофізіологічних функцій).

Поняття «особистості» є одним з основоположних для всіх концепцій.

Знання про особистість – це частина психологічного знання, яка більш всього відображає інтерес до людини у всій її складній людській істоті і індивідуальності.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Поняття про особистість

У психологічній науці категорія «особистість» належить до базових понять. Але поняття «особистість» не є суто психологічним і вивчається всіма суспільними науками, у тому числі філософією, соціологією, педагогікою та ін.

Кожне з визначень особистості, наявних в науковій літературі, підкріплене експериментальними дослідженнями і теоретичними обґрунтуваннями, і тому заслуговує на те, щоб його врахувати при розгляді поняття «особистість».

Найчастіше під особистістю розуміють людину в сукупності її соціальних і життєво важливих якостей, придбаних нею в процесі соціального розвитку. Отже, до особистісних характеристик не прийнято відносити особливості людини, які пов’язані з генотипічною або фізіологічною організацією людини. До особистісних якостей також не прийнято відносити якості людини, що характеризують особливості розвитку її пізнавальних психічних процесів або індивідуальний стиль діяльності, за виключенням тих, які виявляються в стосунках до людей і суспільства в цілому. Найчастіше у зміст поняття «особистість» включають стійкі властивості людини, які визначають значимі відносно інших людей вчинки. [2; c.490]

Таким чином, особистість – це конкретна людина, узята в системі її стійких соціально обумовлених психологічних характеристик, які виявляються в суспільних зв’язках і стосунках, визначають її етичні вчинки і мають істотне значення для неї самої і для оточуючих.

У сучасній психології виділяють сім основних підходів до вивчення особистості. Кожен підхід має свою теорію, свої уявлення про властивості і структуру особистості, свої методи їх виміру. Ось чому можна запропонувати лише наступне схематичне визначення: особистість – це багатовимірна і багаторівнева система психологічних характеристик, які забезпечують індивідуальну своєрідність, тимчасову і ситуативну стійкість поведінки людини. [4; c. 204]

Теорія особистості – це сукупність гіпотез, або припущень про природу і механізми розвитку особи. Теорія особистості намагається не лише пояснити, але і передбачити поведінку людини.

Виділяють психодинамічну, аналітичну, гуманістичну, когнітивну, поведінкову, дійову і діспозіційну теорії особистості.

а) Психодинамічна теорія особистості -

Основоположником психодинамічної теорії особистості, також відомої під назвою «класичний психоаналіз», є австрійський учений З. Фрейд.

На думку Фрейда, головним джерелом розвитку особистості є природжені біологічні чинники (інстинкти), а точніше, загальна біологічна енергія – лібідо (від латів. libido – потяг, бажання). Ця енергія направлена, по-перше, на продовження роду (сексуальний потяг) і, по-друге, на руйнування (агресивний потяг). Особистість формується протягом перших шести років життя. Домінує в структурі особистості несвідоме. Сексуальні і агресивні потяги, складові основної частини лібідо, людиною не усвідомлюються. [7; c.125]

Фрейд стверджував, що особистість не володіє жодною свободою волі. Поведінка людини повністю детермінована його сексуальними і агресивними мотивами, які він називав ід (воно). Що стосується внутрішнього світу особистості, то в рамках даного підходу він повністю суб’єктивний. Людина знаходиться в полоні власного внутрішнього світу, дійсний вміст мотиву прихований за «фасадом» поведінки. І лише описки, обмовки, сновидіння, а також спеціальні методи можуть дати більш менш точну інформацію про особистість людини. [7; c.125]

Фрейд виділяє три основні концептуальні блоки особистості:

1) ід («воно») – головна структура  особистості, що складається з  сукупності несвідомих (сексуальних і агресивних) потреб; ід функціонує

відповідно до принципу задоволення;

2) его («я») – сукупність переважно  усвідомлюваних людиною пізнавальних  і старанних функцій психіки, що представляють, в широкому  сенсі, всі наші знання про  реальний світ; его – це структура, яка покликана обслуговувати ід, функціонує відповідно до принципу реальності і регулює процес взаємодії між ід і суперего і виступає ареною безперервної боротьби між ними;

3) суперего («зверх-я») – структура, що  містить соціальні норми, установки, моральні цінності того суспільства, в якому живе людина. [7; c.127]

Ід, его і суперего знаходяться в постійній боротьбі за психічну енергію із-за обмеженого об’єму лібідо. Сильні конфлікти можуть привести людину до психологічних проблем, захворювань. Для зняття напруженості цих конфліктів особа виробляє спеціальні «захисні механізми», які функціонують несвідомо і приховують дійсний вміст мотивів поведінки. Захисні механізми є цілісними властивостями особи. Ось деякі з них: витіснення (переведення в підсвідомість думок і відчуттів, що заподіюють страждання); проекція (процес, за допомогою якого особа приписує власні неприйнятні думки і відчуття іншим людям, покладаючи таким чином на них провину за свої недоліки або промахи); заміщення (переадресація агресії від загрозливішого об'єкту до менш загрозливого); реактивна освіта (придушення неприйнятних спонук і заміна їх в поведінці на протилежні спонуки); сублімація (заміна неприйнятних сексуальних або агресивних спонук на соціально прийнятні форми поведінки в цілях адаптації). У кожної людини є свій набір захисних механізмів, сформованих в дитинстві. [7; c.128]

Таким чином, в рамках психодинамічної теорії особистість є система сексуальних і агресивних мотивів, з одного боку, і захисних механізмів – з іншою, а структура особистості є індивідуально різним співвідношенням окремих властивостей, окремих блоків (інстанцій) і захисних механізмів.

б) Аналітична теорія особистості -

Аналітична теорія особистості близька до теорії класичного психоаналізу, оскільки має з нею багато загального коріння. Багато представників цього напряму були учнями З. Фрейда. Проте було б невірним вважати, що аналітична теорія є якоюсь новою, досконалішим етапом в розвитку класичного психоаналізу. Це – якісно інший підхід, заснований на ряду нових теоретичних положень. Найбільш яскравим представником цього підходу є швейцарський дослідник K. Юнг.

Головним джерелом розвитку особистості Юнг вважав природжені психологічні чинники. Людина отримує по спадку від батьків готові первинні ідеї – «архетипи». Деякі архетипи універсальні, наприклад ідеї Бога, добра і зла, і властиві всім народам. Але є архетипи культурно- і індивідуально-специфічні. Юнг передбачав, що архетипи відбиваються в сновидіннях, фантазіях і нерідко зустрічаються у вигляді символів, використовуваних в мистецтві, літературі, архітектурі і релігії. Сенс життя кожної людини – наповнити природжені архетипи конкретним вмістом. [8; c.25]

На думку Юнга, особистість формується протягом всього життя. У структурі особистості домінує несвідоме, основна частина якого складає «колективне несвідоме» – сукупність всіх природжених архетипів. Свобода волі особистості обмежена. Поведінка людини фактично підпорядкована його природженим архетипам, або колективному несвідомому. Внутрішній світ людини, в рамках даної теорії, повністю суб’єктивний. Розкрити свій світ особистість здатна лише через свої сновидіння і відношення до символів культури і мистецтва. Дійсний вміст особи прихований від стороннього спостерігача. [8; c.25]

У аналітичній моделі виділяють три основні концептуальні блоки, або сфери, особистості:

1. Колективне несвідоме – основна  структура особистості, в якій  зосереджений весь культурно-історичний  досвід людства, представлений в  психіці людини у вигляді успадкованих  архетипів.

2. Індивідуальне несвідоме – сукупність  «комплексів», або емоційно заряджених  думок і відчуттів, витиснених  зі свідомості. Прикладом комплексу  може служити «комплекс влади», коли людина всю свою психічну  енергію витрачає на діяльність, прямо або побічно пов’язану з прагненням до влади, не усвідомлюючи цього.

3. Індивідуальне свідоме – структура, що служить основою самосвідомості  і що включає ті думки, відчуття, спогади і відчуття, завдяки яким  ми усвідомлюємо себе, регулюємо  свою свідому діяльність. [8; c.29]

Згідно аналітичної теорії, особистість – це сукупність природжених і реалізованих архетипів, а структура особи визначається як індивідуальна своєрідність співвідношення окремих властивостей архетипів, окремих блоків несвідомого і свідомого, а також екстравертної або інтровертної установок особистості.

в) Гуманістична теорія -

У гуманістичній теорії особистості виділяється два основні напрями. Перший, «клінічний» (орієнтовано переважно на клініку), представлено в поглядах американського психолога Д. Роджерса. Основоположником другого, «мотиваційного», напряму є американський дослідник А. Маслоу. Не дивлячись на деякі відмінності між цими двома напрямами, їх об’єднує багато загального.

Головним джерелом розвитку особистості представники гуманістичної психології вважають природжені тенденції до самоактуалізації. Розвитком особистості є розгортання цих природжених тенденцій. Згідно Д. Роджерсу, в психіці людини існують дві природжені тенденції. Перша, названа ним, тенденцією, що «самоактуалізується», містить спочатку в згорнутому вигляді майбутні властивості особи людини. Друга – є механізмом контролю за розвитком особи. На основі цих тенденцій у людини в процесі розвитку виникає особлива особова структура «Я», яка включає «ідеальне Я» і «реальне Я». Ці підструктури структури «Я» знаходяться в складних стосунках-від повної гармонії (конгруентності) до повної дисгармонії.[3;c.95]

У гуманістичній моделі особистості основними концептуальними «одиницями» виступають:

1) «Я реальне» – сукупність думок, відчуттів і переживань «тут і зараз» (Роджерс Д.);

2) «Я ідеальне» – сукупність  думок, відчуттів і переживань, які  людина хотіла б мати для  реалізації свого особового потенціалу.

3) потреби в самоактуалізації –  природжені потреби, визначальне  зростання і розвиток особистості. [3; c.97]

Як блоки особи в цій теорії виступають п’ять рівнів потреб людини за А. Маслоу.

Цілісна особистість: по-перше, прагне до встановлення хорошого психологічного контакту зі своїми друзями і близькими, до розкриття ним своїх прихованих емоцій і таємниць; по-друге, чітко знає, хто вона є насправді («Я реальне») і ким би вона хотіла бути («Я ідеальне»); по-третє, максимально відкрита до нового досвіду і приймає життя таким, яким воно є «тут і зараз»; по-четверте, практикує безумовне позитивне відношення до всіх людей; по-п’яте, тренує в собі емпатію до інших людей, тобто намагається зрозуміти внутрішній світ іншої людини і дивитися на іншу людину його очима. [3; c.98]

Цілісну особистість характеризують:

1) ефективне сприйняття реальності;

2) спонтанність, простота і природність  поведінки;

3) орієнтація на рішення проблеми, на справу;

4) постійна «дитячість» сприйняття;

5) часті переживання «пікових»  відчуттів, екстазу;

6) щире бажання допомогти всьому  людству;

7) глибокі міжособистісні стосунки;

8) високі моральні стандарти. [3; c.98]

Таким чином, в рамках гуманістичного підходу, особистість – це внутрішній світ людського «Я» як результат самоактуалізації, а структура особистості – це індивідуальне співвідношення «реального Я» і «ідеального Я», а також індивідуальний рівень розвитку потреб в самоактуалізації. [3; c.99]

г) Когнітивна теорія особистості -

Когнітивна теорія особистості близька до гуманістичної, проте в ній є ряд істотних відмінностей. Основоположником цього підходу є американський психолог Дж. Келлі (1905-1967). На його думку, єдине, що людина хоче знати в житті, – це те, що з ним сталося і що з ним станеться в майбутньому. [4; c.209]

Головним джерелом розвитку особистості, згідно Келлі, є середовище, соціальне оточення. Когнітивна теорія особистості підкреслює вплив інтелектуальних процесів на поведінку людини. У цій теорії будь-яка людина порівнюється з ученим, що перевіряє гіпотези про природу речей і робить прогноз майбутніх подій. Будь-яка подія відкрита для багатократної інтерпретації. Головним поняттям в цьому напрямі є «конструкт» (від англ. construct – будувати). Це поняття включає особливості всіх відомих пізнавальних процесів (сприйняття, пам’яті, мислення і мови). Завдяки конструктам людина не лише пізнає світ, але і встановлює міжособистісні стосунки. Конструкти, які лежать в основі цих стосунків, називаються особовими конструктами (Франселла Ф., Банністер Д., 1987). Конструкт – це своєрідний класифікатор-шаблон нашого сприйняття інших людей і себе. [4; c.209]

Основним концептуальним елементом є особовий «конструкт». У кожної людини є своя власна система особових конструктів, яка ділиться на два рівні блоки: