Основні напрямки сучасної медичної психології

Міністерство охорони  здоров”я України

Вищий державний навчальний заклад України

«Українська медична стоматологічна академія»

Кафедра психіатрії,наркології та медичної психології

 

Зав. кафедри :А.М.Скрипніков

 

 

Реферат

на тему : «Основні напрямки сучасної медичної психології»

 

Підготувала:

 

                              Полтава 2013

Психоло́гія (від грецького ψυχή (psyché) — душа, дух; λόγος (logos) — вчення, наука) — наука, що вивчає психічні явища (мислення, почуття,волю) та поведінку людини, пояснення яких знаходимо в цих явищах.

Психічне — філософська  категорія, що відображає явища як людського, так і тваринного, навіть, рослинного світу. Зоопсихологію, яка досліджує  явища елементарної психіки, поведінки, пізнавальних процесів у тварин, відносять як до психологічних, так і до біологічних наук. Коли йде мова пропсихіку людини, притаманні їй явища, слід пам'ятати, що вона структурно та якісно відмінна від своїх еволюційних попередниць.

Психологічне знання розвивалося  з доісторичних часів в магічній та міфологічній традиціях. Вперше як галузь наукового знання психологія постає в філософських вченнях античних мислителів. В працях европейських, арабських філософів та медиків розроблялись такі питання: природасприйняття, структура психіки, природа афектів, психосоматика, процеси мислення, природа снів та марень, природа взаємин (любов, дружба,рідство) тощо. Досьогодні значний вплив на наукові уявлення про душу, психічний світ справляє розвиток суміжних наук (медицина, педагогіка) та людських практик (мистецтво, релігія, управління), які, в свою чергу, користуються з досягнень психології.

Психічне (його природа, межі, принципи існування) все ще є terra incognita для наукового знання та постійно стає простором спекуляцій і містифікацій з боку шарлатанів.Психічне залишається також у фокусі уваги релігій, які стверджують його універсальність та примат відносно фізичного світу. Психічне є унікальною цариною, в якій живемо всі ми; незалежно від віку, статі, професії, освіти — кожен з нас є «психологом» на побутовому рівні.

Психологічне знання є  основою специфічних практик. Традиційно прикладною психологією називають  галузі науки орієнтовані на застосування психологічних знань у конкретних сферах діяльності (музична, політична  психологія, психологія освіти або праці); практична психологія — це галузь знань та досліджень щодо форм та методів використання психологічних знань фахівцями-психологами (консультантами, тренерами). Практична психологія включає в себе психодіагностику, консультування, корекцію.

 

Слово психологія з'являється  в XVI столітті[1]. Вперше вжите в назві  книги, що не збереглась, але згадана  в списку праць хорватського гуманіста Марка Маруліча (1450–1524). Визнання термін зажив завдяки працям Кристіана Вольфа (1679–1754) Psychologia empirica та Psychologia rationalis, згаданих у французькій Енциклопедії.

Сьогодні, крім назви системи  наукових знань, слово психологія та його похідні вживаються щодо широкого спектру побутових, професійних, соціальних явищ:

в побуті психологією називають  світ переживань, мотивів, взаємин, тобто  те, що є предметом психологічної  науки і описується категорією психічне;

навчальна дисципліна психологія викладається у всьому світі як майбутнім  психологам, так і студентам суміжних дисциплін. В Україні з 1998 року психологія входить у навчальну програму середньої школи;

про психологізм, говорять у  випадках, коли психологією пояснюють  явища та факти (термін поширений  у мистецтво- та правознавстві);

на ринку послуг присутні пропозиції психологічних тренінгів, тестів, консультацій — практик, що часто не мають наукового підґрунтя, але «використовують бренд».

 

Напрями досліджень

 

Напрями досліджень:

методологія медичної психології; деонтологічні, етичні й організаційні  проблеми надання медичної допомоги;

патопсихологія: вивчення ролі психологічних чинників в етіології  та патогенезі різних психічних розладів, застосування даних патопсихологічних  досліджень у диференційній діагностиці  різних захворювань, порушеннях психічних  процесів і особистості при різних психічних розладах;

нейропсихологія: вивчення принципів і методів нейропсихологічної діагностики та відновлювального навчання, структури та динаміки порушень психічних  функцій і особистості при  локальних і дифузних ураженнях  мозку різної етіології:

психосоматика: вивчення впливу психічних чинників на психічну діяльність, психосоматичні розлади в структурі  різних захворювань, психологічних  чинників і механізмів розвитку різних видів адиктивної поведінки;

психологія аномального  онтогенезу та інволюції: вивчення закономірностей  порушень психічної діяльності в  дитячому віці, методів психодіагностики аномалій психічного розвитку, психологічних  аспектів корекційно-педагогічної та психотерапевтичної роботи з аномальними дітьми, порушень психічних функцій, особистості та поведінки при різних варіантах патологічного старіння;

психологічне консультування, психотерапія, психокорекція, психопрофілактика, психогігієна та судово-психологічна експертиза — система, принципи, методи.

 

Деонтоло́гія (від грец. δέον — належне) — вчення про проблеми моралі і моральності, розділ етики. Термін введений Бентамом для позначення теорії моральності як науки про мораль.[1]

Згодом наука звузилася  до характеристики проблем людського  обов'язку, розглядаючи обов'язок як внутрішнє переживання примусу (моральна вимога), задається етичними цінностями. У ще більш вузькому сенсі деонтологія  була позначена, як наука, що вивчає конкретно  медичну етику, правила і норми  взаємодії лікаря з колегами і  пацієнтом.[2]

Головні питання медичної деонтології — це евтаназія, а також неминуча смерть пацієнта. Мета деонтології — збереження моральності й боротьба зі стресовими чинниками в медицині в цілому.

Медична деонтологія включає  в себе:

Питання дотримання лікарської таємниці

Заходи відповідальності за життя і здоров'я хворих

Проблеми взаємин у  медичному співтоваристві

Проблеми взаємин з  хворими та їхніми родичами

Правила щодо інтимних зв'язків  між лікарем і пацієнтом, розроблені Комітетом з етичних і правових питань при Американської медичної асоціації:

Інтимні контакти між лікарем  і пацієнтом, що виникають під  час лікування, аморальні;

Інтимний зв'язок з колишнім пацієнтом може у визначених ситуаціях  визнаватися неетичною;

Питання про інтимні стосунки між лікарем і пацієнтом слід включити в програму навчання всіх медичних працівників;

Лікарі повинні неодмінно  доповідати про порушення лікарської етики своїми колегами.

Патопсихологія — галузь психології, яка займається вивченням змін психічної діяльності при патологічних станах головного мозку, які пов’язані з психічними або соматичними захворюваннями.

Патопсихологія дуже тісно  пов'язана зі спеціальною психологією (зокрема, з олігофренопсихологією та дефектологією.

Нейропсихологія — галузь психологічної науки на межі психології, медицини (нейрохірургії та неврології) і фізіології, що вивчає мозкові механізми вищих психічних функцій на матеріалі локальних уражень головного мозку. Предметом нейропсихології є зв'язок вищих психічних функцій та поведінки зі структурами мозку. Термін «нейропсихологія» застосовується як щодо досліджень з ушкодженнями у тварин, так і щодо праць, які базуються на вивченні електричної активності окремих клітин (або груп клітин) у вищих приматів (в тому числі й дослідження людини в цьому контексті)[1].

Нейропсихологія застосовує науковий метод та розглядає окремі психічні процеси, як процеси обробки  інформації. Ця концепція прийшла  з когнітивної психології та когнітивної  науки. Нейропсихологія — одна з  найеклектичніших дисциплін психології, яка перетинається з дослідженнями в галузі філософії (особливо філософії розуму), нейробіології, психіатрії та інформатики (особливо, у створенні та вивченні штучних нейронних мереж).

На практиці нейропсихологи переважно працюють в наукових-дослідних організаціях і в організаціях, зайнятих клінічними дослідженнями, спеціалізованих клініках (напрямок — клінічна нейропсихологія), судових та слідчих установах (часто займаються судовою експертизою в судових процесах) або індустрії (часто як консультанти в організаціях, де нейропсихологічні знання мають особливе занчення та застосовуються при розробці продукції). Актуальним стає питання про законодавче забезпечення захисту та збереження нейропсихологічної інформації, яка фіксується нервовою системою людини на всіх рівнях її організації і є основою людської пам'яті.

Психосома́тика (грец. Ψυχή— душа і грец. σῶμα — тіло) — напрям у медицині (психосоматична медицина) і психології, що вивчає вплив психологічних чинників на виникнення і перебіг соматичних (тілесних) захворювань.

У рамках психосоматики досліджувалися і досліджуються зв'язки між характеристиками особистості (конституціональні особливості, риси характеру і особистості, стилі  поведінки, типи емоційних конфліктів) і тим чи іншим соматичним захворюванням. Популярна думка (у тому числі  в альтернативній медицині), що всі  хвороби людини виникають унаслідок  психологічних невідповідностей і  розладів, які виникають в душі, в підсвідомості, в думках людини.

Психогігіє́на — це система наукових знань і практичних заходів, спрямованих на збереження і зміцнення психічного здоров'я населення.

Виникла в кінці XIX ст. разом  з психопрофілактикою, коли виникла  психіатрія як галузь наукового знання і нам виникла необхідність не тільки лікування. Але і попередження, запобігання психічних порушень, психічних розладів. Основне завдання психогігієни — формування і підтримка  психічного здоров'я.

Судово-психологічна експертиза — один з видів судової експертизи, встановлює ті особливості психічної діяльності та такі їх прояви в поведінці особи, які мають юридичне значення та викликають певні правові наслідки.

Психологічна експертиза — це одна з форм застосування спеціальних  психологічних знань у цивільному судочинстві що надає допомогу суду у вирішенні питань психологічного змісту. Маючи на меті не просто констатацію  фактів, які були виявлені в ході проведеного дослідження, а проводячи  їх аналіз та даючи власну оцінку виявленим  обставинам, експерт виконує функцію  джерела наукової інформації фактів, що необхідні суду при оцінці багатогранних  індивідуальних особливостей психічної  діяльності сторін, свідків.

Психологічна експертиза призначається на стадії попереднього та судового слідства у карних та цивільних  справах. Судово-психологічну експертизу здійснюють державні спеціалізовані установи. Оскільки судово-психологічна експертиза не входить до переліку еекспертиз, які здійснюються виключно державними спеціалізованими установами, то до її проведення можуть залучатися психологи, які не працівниками спеціалізованих установ[1] Об'єктом експертизи є психічно здорові особи (підозрювані, обвинувачені, свідки, потерпілі, позивачі, відповідачі: малолітні; неповнолітні; дорослого та похилого віку).

Психологічна експертиза також може бути часткою комплексного експертного дослідження, якщо в  слідства чи суду виниикають питання, ввирішення яких потребує синтезування спеціальних знань з різних галузей науки (психолого-психіатрична експертиза, психолого-медико-ппсихіатрична, медико-психологічна та психолого-автотехнічна експертиза).[2]

Головним завданням психологічної  експертизи є визначення у підекспертної особи:

індивідуально-психологічних  особливостей, рис характеру, провідних  якостей особистості; мотивотвірних чинників психічного життя і поведінки;

емоційних реакцій та станів;

закономірностей перебігу психічних  процесів, рівня їхнього розвитку та індивідуальних її властивостей.

При проведені судових  психологічних експертиз використовуються загальновідомі в науковій практиці психологічні методики та їх авторські  модифікації, що пройшли апробацію  та відбираються з урахуванням специфіки  судових експертних досліджень і  конкретних питань, поставлених перед  психологічною експертизою.