Основи психогігієни. Міжнародний рух “Спорт для всіх”

“Основи психогігієни. Міжнародний рух “Спорт для всіх”.”

 

 

План

 

Поняття психогігієни в спорті.

 

Регуляція психічних станів.

 

Психофармакологічні засоби в психогігієні.

 

Міжнародний рух “Спорт для всіх”.

 

Список використаної літератури.

 

1. Поняття про психогігієну  в спорті

 

Психогігієна спорту –– одна з гілок медичної психології, яка вивчає умови та передумови забезпечення психічного здоров'я спортсменів. Чітко вираженими є зв'язки психогігієни спорту з соціальною психологією спорту, психологією особистості, психотерапією, психофармакологією, психопрофілактикою. Психогігієна спорту розглядає вікові передумови, вплив специфічних умов спортивної діяльності, а також комплекс заходів, які спрямовано на зміцнення та збереження психічного здоров'я спортсменів.

 

У сучасному спорті навантаження на психічну сферу спортсменів є дуже великим. Змагаючись у багатьох випадках на межі людських можливостей, у спорті рівних перемагають ті, у кого міцніші нерви, краща емоційно-вольова підготовка, хто здатний більш якісно відновлювати свою психічну працездатність, усувати надмірну нервову напругу. У міру підвищення результатів змагальної діяльності зростають і вимоги до психічної сфери, заставляючи людину діяти іноді на межі можливостей. Перемогу одержують ті, хто зможе проявити потрібну швидкість реакції, витримку, волю, хто навчиться долати стресові стани, контролювати та використовувати свої емоції, ті чи інші психічні процеси, хто вміє швидко відновлювати духовні та фізичні сили.

 

Стрес –– це широке коло станів людини, які виникають у відповідь на екстремальні впливи (інформаційне перевантаження, дефіцит часу, небезпеку, загрозу, несправедливість, високий темп роботи, велику відповідальність тощо).

 

До цього слід додати, що спортсмени, побоюючись можливості не потрапити до складу команди, пропустити змагання, виявити свою непідготовленість, часто приховують від тренера свої переживання та несприятливі для спорту стани і тим самим утруднюють перебудову психіки, її адаптацію до тренувального процесу та участі в змаганнях.

 

У зв'язку з цим основними завданнями психогігієни спорту є: відновлення психічної працездатності, формування сприятливого психологічного клімату, управління психічними станами, психічна десенсибілізація та активізація, використання психофармакологічних засобів. Кожне з цих завдань вирішується специфічним комплексом засобів та методів за умови забезпечення відповідної психодіагностики.

 

Відновлення психічної працездатності побудовано на використанні можливостей відновлювальної функціональної системи організму, яка одержала назву трофотропної. Дія цієї системи залежить від рівня бадьорості. Розрізняють такі рівні бадьорості:

 

Активний стан, коли людина зайнята якоюсь справою;

 

Пасивний, коли розслаблені м'язи, заплющені очі і людина ні про що не думає, з'являється сонливість;

 

Дрімотливий, коли сонливість є чітко вираженою, у будь-який момент людина може заснути, але ще не спить;

 

Сон середньої глибини, коли людина спить, але спить досить чутливо, здатна реагувати на середні за інтенсивністю подразники (так званий "черговий сон");

 

Глибокий сон, коли настає повне відключення від денних турбот, людина здатна реагувати лише на досить інтенсивні подразники.

 

Розвиток процесу гальмування у відповідності з названими рівнями (від активного стану до глибокого сну) призводить до поступового наростання ефективності відновлювальних процесів у нервовій системі. На перший погляд простота відновлення психічної працездатності розбивається, як хвиля о скелю, у неможливість просунутись хоча б на сходинку вище в розвитку гальмування, не кажучи вже про здатність заснути. Це явище добре знайоме спортсменам.

 

Шахісти високого рівня рідко обходяться без психолога, основним завданням якого є "забезпечення" сну. Спортігровикам, спортсменам "спробових" видів добре відомі явища невикористаних можливостей для відпочинку у період між спробами або виходами на майданчик, коли спортсмен "залишається в грі" або слідкує за спробами суперників. Водночас у досвідчених спортсменів частими є випадки використання сну навіть у проміжках між спробами.

 

Для забезпечення відновлення психічної працездатності спортсменів використовуються три групи методів: навіювання в стані бадьорості, гіпносугестія, апаратурні методи.

 

Навіювання у стані бадьорості передбачає формування усвідомленого ставлення до арсеналу використовуваних прийомів змагальних дій з позицій оцінки їх ефективності та раціонального використання енергії, вияв специфічних можливостей конкретного виду спорту для відновлення працездатності та "заощадливих технологій" ведення змагальної боротьби. Як правило, у формі довірливої бесіди спортсмен та тренер обмінюються думками про причини невдач під час змагань та аналізують умови подолання недоліків. Найчастіше такими умовами можуть бути: забезпечення емоційної розрядки (дренаж емоцій), відволікання або свідоме переключення уваги на інший об'єкт, а також формування спеціального стилю поведінки, який дозволяє демонструвати суперникам наявність запасу сил та психічної активності. Однією з важливих умов навіювання в стані бадьорості є намагання спортсмена до подолання недоліків та набуття необхідних навичок психічної реабілітації. У командних видах спорту такі бесіди можуть закінчуватись розробкою спеціальних словесних формул, які приймаються усіма гравцями і стають своєрідними законами їх поведінки на полі, майданчику, корті.

 

Гіпносугестія розуміє здатність спортсмена переходити до особливого сноподібного стану, який характеризується довірою до особи, яка проводить сеанс. У гіпносугестії одночасно використовуються як властивості трофотропної функціональної системи, так можливості другосигнальної (за допомогою мови) регуляції психіки. Завдяки цьому ефект відновлення може бути вищим, ніж під час сну або при навіюванні в період бадьорості. Проте вираження здібності до гіпносугестивних впливів у людей є досить індивідуальним, тому і застосування даної групи методів не завжди є виправданим.

 

Апаратурні методи застосовуються в тих випадках, коли ефективність словесних та гіпносугестивних методик виявилась недостатньою або ступінь психічної напруги не дозволяє надіятись на успіх відновлення психічної працездатності. До числа цих методів відносять: електроанальгезію, електромасаж, електропунктуру.

 

Електроанальгезія базується на впливі імпульсних струмів певної форми та частоти ( від 500 до 2000 герц) на центральну нервову систему, що здатне формувати ділянки депресії, яка розповсюджується. Завдяки застосуванню апаратурних методів послаблюються наслідки стресових станів та створюються передумови для більш успішного використання вербальних методів. Депресія- це афективний стан, який характеризується негативними емоціями, зниженням рівня мотивації, самооцінки, вольових та пізнавальних процесів, загальною пасивністю поведінки.

 

 

Вербальний - зв'язаний з мовною діяльністю.

 

Тривалість апаратурного впливу, як правило, не перевищує 30 хвилин. Більшість спортсменів при проведенні сеансів електроанальгезії відчувають спокій, тепло в кінцівках, полегшення, зникнення переживань та нав'язливих думок. Лише деякі скаржаться на неприємні відчуття; якщо скарги повторюються, процедуру краще не проводити.

 

Слід зазначити, що сумісне використання апаратурних та вербальних засобів відновлення не тільки більш ефективне, але і здатне поколихати і навіть розрушити невіру в силу словесних методів.

 

Електромасаж передбачає використання міостимуляції слабким струмом (до 650 мікроампер) різних м'язових груп. Міостимуляції підлягають найбільш обширі та великі групи м'язів: живота, спини, стегон. Як правило, конструкцією приладу забезпечується почергове (за колом) підключення м'язових груп. Послідовність подачі сигналів сприяє тому, що спортсмен відчуває ніби колові рухи імпульсів по тілу у вигляді легкого подиху теплого вітру.

 

Електропунктура поєднана з виявом та наступною стимуляцією слабким постійним струмом електрично активних ділянок шкірного покриття. Виявлення місць полегшується особливими атласами та приладами, які вимірюють опір шкіри на цих ділянках. Вплив на електрично активні ділянки шкіри сприяє ліквідації дисбалансу збудження та гальмування в центральній та вегетативній нервовій системі.

 

2. Регуляція психічних  станів

 

При всій багатогранності динаміки психічних станів у спортивній діяльності специфіка предмета психогігієни спорту дозволяє визначити три основних типи ситуацій, в яких використовується психорегуляція: корекція динаміки втоми, зняття надмірної психічної напруги, подолання стану фрустрації.

 

Психологи спорту розробили широкий спектр методик та засобів успішного вирішення питань психогігієни в названих вище типових ситуаціях, які включають як втручання ззовні (гетерорегуляцію), так і саморегуляцію. Вирішення завдань психорегуляції ускладнюється, як правило, наявністю особливих фаз у динаміці цих станів. Наприклад, наростання втоми проходить фази апатії, підвищеної збудливості та функціональних розладів (аж до захворювань).

 

Апатія - це психічний стан, який характеризується емоційною пасивністю, байдужістю, поверховістю почуттів, послабленням мотивів.

 

Корекція динаміки втоми в найзагальнішому вигляді зводиться до призначення щадячого режиму навантажень, оскільки наростання втоми супроводжується підвищеною чутливістю, хворобливим сприйманням впливів, які раніше сприймались як нормальні або мало значимі. В якості додаткових заходів психогігієни втоми можуть бути використані: зміна діяльності, суворе дотримання режиму навантажень та відпочинку, навіювання та самонавіювання сну та сноподібних станів, навчання спортсменів раціональних прийомів відпочинку при короткотривалих паузах, які передбачені реґламентом змагань, а також електроанальгезія, електро-наркоз, спеціальні аудіо- та відеозаписи картин природи.

 

Зняття надмірної психічної напруги поєднується із стратегією десенсибілізації, тобто пониження чутливості до факторів, які викликали неадекватну психічну напругу, а також з усуненням об'єктивних причин стресового стану. До числа явних проявів надмірної психічної напруги відноситься "передстартова лихоманка". Вона може бути викликана непосильністю завдання, яке поставлене перед спортсменом або командою, переоцінкою власних сил та можливостей, своєрідним "зараженням" нервовістю іншого спортсмена або команди тощо.

 

Існує дві принципово різні ситуації, в яких потрібно зняття надмірної психічної напруги: ситуація перед стартом та ситуація виникнення надмірного хвилювання під час змагання. У першому випадку спортсмен може розраховувати на допомогу ззовні, а у другому частіше за все він повинен покладатись на власні можливості.

 

Засоби, які використовуються для зняття передстартової надмірної психічної напруги, носять передусім заспокійливий характер. Найбільшу ефективність має поєднання гіпносугестивних впливів та електроанальгезії, яка найчастіше відіграє роль відволікаючого фактору. Крайня байдужість, "передстартова апатія" після надмірного збудження бувають рідко, хоча і не виключені повністю.

 

При виникненні надмірної психічної напруги в процесі змагання основне місце відводиться засобам саморегуляції; ефект саморегуляції залежить від володіння арсеналом її прийомів, які адаптовані до умов змагань у конкретному виді спорту.

 

Подолання стану фрустрації - психічного стану, який викликаний раптовим виникненням перешкод на шляху до наміченої цілі, переживанням невдачі. Нездоланна відмінність між бажаним та реально досягнутим є передумовою для виникнення стійких негативних емоцій, а в поєднанні зі втомою та стресом стає значною небезпекою для психічного здоров'я спортсмена (не кажучи вже про результат змагання).

 

Стратегія подолання фрустрації характеризується швидким переходом від стану спокійного раціонального аналізу до енергійних дій для досягнення цілі. Успішному вирішенню ситуації сприяє усунення надмірної реакції на невдачі та навіювання впевненості у своїх силах. Для цих цілей використовуються самонавіювання та самопереконання.

 

Особливе місце в саморегуляції психічних станів спортсмена займають засоби саморегуляції. Саморегуляція передбачає вплив людини на самого себе за допомогою слів, уявлень подумки та їх поєднання. Розрізняють самопереконання та самонавіювання. Самопереконання - це вплив на самого себе за допомогою логічно обгрунтованих доведень, на основі пізнання законів природи та суспільства. Самонавіювання - це спосіб впливу, який засновано на вірі, на довірі до джерела, коли істина приймається у готовому вигляді, без доказів, проте від цього вона не стає менш значною, ніж істина, яка пізнана.

 

За допомогою засобів саморегуляції можна управляти процесами, які у звичайних умовах регуляції не піддаються. Як приклад наведемо загальновідомі досягнення йогів з регуляції обміну речовин, роботи серця, температури тіла. В культурі та науці народів світу накопичено багато відомостей про саморегуляцію.

 

У спорті досить часто використовуються чотири різновиди психічної саморегуляції: аутогенне тренування, психорегулююче тренування, психом'язове тренування та ідеомоторне тренування.

 

Аутогенне тренування (АТ) складається з двох ступенів: нижчої та вищої. Перша орієнтована на зняття психічної напруги, заспокоєння, друга передбачає перехід людини в особливий стан - надії, довіри, віри в безмежні можливості організму з подолання захворювань та різних недоліків характеру, з формування бажаних психічних якостей. При цьому людина не уявляє, яким шляхом може бути досягнуто бажане, повністю покладаючись на можливості свого організму. Ступінь оволодіння даним методом психорегуляції залежить від розробки своєрідної драбини словесних формул, крокуючи східцями якої, людина переходить від початкового психічного стану до необхідного для здоров'я, вищих спортивних досягнень, розвитку психіки.