Контрольна робота з дисципліни « Психологія»

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ

ВИЩИЙ ДЕРЖАВНИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КРАСНОАРМІЙСЬКИЙ ІНДУСТРІАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ

 

 

Кафедра СГП

 

 

 

 

 

 

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

 

 

з дисципліни

 

« Психологія»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Перевірив ______________________   _________________ Н.С. Немцева                             (підпис)   (дата)

 

 

 

 

Виконав

студент гр. ЕПРпр-12з______________ __________________ В.А. Сошка

№ з.кн. 613051               (підпис)     (дата)

 

 

 

 

Красноармійськ 2013

 

 

 

 

 

ЗМІСТ

 

Вступ.................................................................................................................. 3

1. Провідні види діяльності , характерні для кожного віку................... 3 - 6
2. Кризові періоди та рушійні сили психічного розвитку людини....... 6 - 11

Висновки........................................................................................................... 11 - 13

Використана література................................................................................... 14

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

     Психологія-наука, що  вивчає психічні явища (мислення, почуття, волю) та поведінку людини, пояснення яких знаходимо в цих явищах.

     Психологічне знання  розвивалося з доісторичних часів  в магічній та міфологічній  традиціях. Вперше як галузь наукового знання психологія постає в філософських вченнях античних мислителів. В працях європейских, арабських філософів та медиків розроблялися такі питання: природа сприйняття, структура психіки, природа афектів, психосоматика, процеси мислення, природа снів та марень, природа взаємин (любов, дружба, рідство) тощо. Досьогодні значний вплив на наукові уявлення про душу, психічний світ справляє розвиток суміжних наук (медицини, педагогика) та людських практик (мистецтво, релігія, управління), які, в свою чергу, користуються з досягнень психології.

     Психічне (його природа, межі, принципи існування) все ще  є terra incognita для наукового знання  та постійно стає простором  спекуляцій і містіфікацій з  боку шарлатанів. Психічне залишається  також у фокусі уваги релігій, які стверджують його універсальність та примат відносно фізичного світу. Психічне є уникальною цариною, в якій живемо всі ми; незалежно від віку, статі, професії, освіти – кожен з нас є «психологом» на побутовому рівні.

     Психологічне знання є основою специфічних практик. Традиційно прикладною психологією називають галузі науки орієнтовані на застосування психологічних знань у конкретних сферах діяльності (музична, політична психологія, психологія освіти або праці); практична психологія – це галузь знань та досліджень щодо форм та методів використання психологічних знань фахівцями-психологами (консультантами, тренерами). Практична психологія включає в себе психодіагностику, консультування, корекцію.

 

1.ПРОВІДНІ ВИДИ ДІЯЛЬНОСТІ, ХАРАКТЕРНІ ДЛЯ КОЖНОГО ВІКУ

     Людська діяльність  різноманітна і багатогранна. Залежно від мети, змісту та форм розрізняють такі основні види діяльності: ігрова, навчальна, трудова.

 

 

     Залежно від віку  людині властиві три різновиди  діяльності, проте в різні періоди життя вони виявляються по-різному за метою, змістом, формою, значенням. У дошкільному віці провідним видом діяльності є гра, у шкільному – навчання, а в зрілому – праця.

     Гра та навчання  властиві і людям, і тваринам. Проте у тварин підгрунтям цих різновидів діяльності є інстинкти, а в людини вони зумовлені соціальними умовами життя, різняться якісно, значно складніші та багатші за змістом.

     Праця за природою  та змістом – суспільно-історичне  явище. У процесі праці виникла  і розвинулася людина як свідома соціальна істота. Характерна особливість усіх різновидів людської діяльності в тому, що найчастіше вони пов'язані з мовною діяльністю. Останнє сприяє розвитку змісту та формусіх різновидів діяльності, їхньої цілеспрямованості та мотивації.

     Основною формою вияву  активності дитини дошкільного  віку є ігрова діяльність, яка  водночас є і основним засобом  пізнання  нею навколишнього світу.

     Ігрова діяльність  спрямована на сам процес гри  і в доступній формі відтворює  навчання і працю. На відміну від навчання і праці, дитина захоплюється здебільшого процесом, який викликає в неї звдоволення. Тільки – но інтерес до гри зникає, дитина припиняє її. Гра – це школа думки, почуттів, і волі. В іграх не лише виявляються, а й формуються всі психічні процеси та властивості  дітей, спостережливість, уважність, вдумливість, наполеглевість, сміливість, рішучість, уміння, здібності тощо, а також такі моральні риси, як колективізм, дружба, товариськість, чесність. В ігровій діяльності відбувається також і фізичний розвиток дітей, розвиваються фізична сила, сприткість, швидкість і точність рухів.

     У шкільному віці  гра має складніший і цілеспрямований  характер. У школярів переважають  дидактичні ігри, однак провідним  видом діяльності стає навчальна.

    Навчальна діяльність – активна, свідома діяльність, спрямована на засвоєння знань, вироблення умінь та навичок. Навчання не обмежується шкільним віком. Людина навчається все життя . До цього її спонукають розвиток науки, техніки, суспільного життя.

     Зміст навчальної діяльності визначається навчальними програмами, розробленими для кожного року навчання з урахуванням вікових особливостей психіки дитини та її фізичних можливостей. В ході навчання школяр не лише здобуває знання і вміння, в нього розвивається активне, самостійне, творче мислення, розширюється світогляд, удосконалюється пам'ять і увага. Виховний характер навчання проявляється в тому, що в процесі навчання формується особистість, закладаються такі цінні риси, як цілеспрямованість, наполегливість, почуття колективізму, взаємодопомоги.

     Особливе місце в  системі людської діяльності  належить праці, яка є провідним  видом діяльності дорослих людей.

     Праця – це свідома  діяльність людини, спрямована на  створення матеріальних та духовних благ. Праця є необхідною умовою існування і розвитку людини. Необхідною передумовою будь-якої праці є наявність мети: створення певного продукту.

     Характерною особливістю  праці є те, що людина передбачає  її результати, уявляє собі матеріал, який буде при цьому використовувати, окреслює способи та послідовність своїх дій. Праця потребує відповідної підготовки з боку її виконавця, причому знання, навички та вміння її здійснення набуваються впродовж навчання людини. Праця потребує напруження фізичних і розумових сил, подолання труднощів, самовладання та інших вольових якостей особистості.

     У процесі суспільно-історичного  розвитку людського життя виникла  величезна кількість видів праці.

     Людську працю поділяють  на фізичну та розумову. До  фізичної належать різні види виробничої та технічної діяльності. Результатом такої праці є матеріальні продукти, необхідні для задоволення потреб людини. Результат розумової праці – це образи, думки, ідеї, проекти, знання, втілені в матеріальні форми існування (літературні та музичні твори, малюнки тощо).

     Фізична та розумова  праця охоплює величезну кількість різних професій та спеціальностей. У різних видах праці людина здатна проявляти творчість, умовами успіху якої є:

• виникнення певного задуму;
• підготовча робота – обміркування змісту творчого задуму, з'ясування шляхів його реалізації тощо;
• реалізація творчого задуму.

     Будь-яка діяльність  зумовлена потребами суспільства. Людська психіка, її свідомий  рівень розвивається й виявляється  в діяльності. Через діяльність  людина є частиною історично сформованої культури, цивілізаційного процесу. Соціальне середовище, його потреби, інтереси в ньому обумовлюють соціальну спрямованність діяльності.

     Важливе місце серед  різних видів розумової діяльності посідає праця вчителя. Вчителеві потрібно передусім самому грунтовно оволодіти знаннями та вміннями, постійно їх збагачувати та розширювати. Важливою умовою успіху творчості є систематична, наполеглива і напружена праця.

 

2. КРИЗОВІ ПЕРІОДИ ТА РУШІЙНІ  СИЛИ ПСИХІЧНОГО РОЗВИТКУ ЛЮДИНИ

     Саме поняття «криза»-характеризує, що подовжується проблемою, яка  постала перед індивідом і  якої він не може уникнути  та не може розв'язати за короткий час і звичним способом.

     «Життєва криза» - феномен  внутрішнього світу людини, котрий  виявляється в різних формах переживання непродуктивності свого життєвого шляху. Життєва криза є поворотним пунктом життєвого шляху, який виникає в ситуаціі неможливості реалізації життєвого замислу, що склався.

     Вікові (нормативні кризи) – криза одного, трьох років, підліткова криза, криза тридцяти років, криза «середини» життя тощо:

     За крітерієм тривалості: мікрокризи – кілька хвилин; короткочасні  – близько чотирьох – шести  тижнів; довготривалі – до одного  року;

     За крітерієм результативності: конструктивні, деструктивні;

     Діяльнісним критерієм: криза операційного аспекту життєдіяльності: «не знаю, як жити далі»; криза  мотиваційно-цільового аспекту: «не  знаю, для чого жити далі»; криза  смислового аспекту: «не знаю, навіщо  взагалі жити далі»;

     Критерієм детермінованості: кризи, викликані інтрапсихічними чинниками; кризи, викликані ситуаційними чинниками;

     За крітерієм складності: прості кризи, викликані однією  подією; багатовимірні кризи, що  торкаються майже всіх аспектів  індивідуального життя людини.

     Існують різні погляди  щодо самої природи виникнення  і перебігу життєвої кризи . Одні  вчені вважають, що життєва криза  виникає як емоційна реакція  людини на загрозливу ситуацію, коли виникають суттєві перешкоди  у процесі досягнення життєво важливих цілей, котрі неможливо подолати звичним способом. Криза може виникнути і в умовах, котрі зовні виглядають ніби цілком мирно. Проте, існують ситуації, які є кризовими для всіх або більшості людей. До таких науковці відносять: вступ дитини до дитячого садка, до школи, підлітковий  вік, закінчення школи, початок трудової діяльності, народження дитини в сім'ї, вихід на пенсію тощо. Такі ситуації, закономірно змінюючи одна одну протягом життя кожної людини, визначається як кризи розвитку, на відміну від так званих випадкових криз: безробіття, стихійного лиха, інвалідності, еміграції тощо. Саме в такі періоди життя висуває до людини найбільші вимоги.

     На думку психологів  наслідки криз можуть бути  різними, як негативні, так і позитивні. Зрештою криза постає водночас і як загроза для особистості, і як можливість для росту.

     Загалом життєва криза  – складний феномен індивідуального  життя людини, який має ряд  особливостей, серед яких найважливішими, на наш погляд, є наступні:

• у кризовій ситуації порушується вся система самоорганізації (індивід потрапляє ситуацію, де панують емоції);
• влада негативних емоцій гальмує і створює труднощі для пошуку основної суперечності життя в період кризи та інші особливості.

      У процесі проходження  свіх критичних життєвих ситуацій  можна виділити: рівень захисту, рівень адаптації до ситуації, рівень оволодіння ситуацією.

     Найбільший внесок  у дослідженні критичних періодів у дитячому віці зробив відомий вітчизняний психолог Л.С. Виготський.

     Л.С. Виготський вводить поняття про два типи вікових періодів (віку) – критичний стабільний. У відносно стабільному періоді дитина розвивається в основному в результаті мікроскопічних змін її особистості, які нагромаджуються до певного рівня, а потім в результаті стрибка з'являється певне вікове новоутворення.

     Стабільні періоди  вивчені значно повніше, ніж критичні. У період кризи розвиток набирає  стрімкого, іноді катастрофічного  характеру, який Виготський порівнює  з революційними змінами.

     Стабільний період  характеризується гармонією між  середовищем і ставленням дитини  до нього, критичний – дисгармонією, суперечністю. Розвиток у стабільний  період сприяє розвитку нової  структури особистості – новоутворення. Це порушує гармонію між дитиною і оточуючим середовищем. Виникає суперечність, яка свідчить, що підростаюча особистість переростає спосіб свого існування. Вона прагне перейти на наступну вікову сходинку, а соціальні умови утримують її на попередній стадії. Виникає криза.

     Він вважав, що переломні, критичні періоди в житті дитини (він їх також називав кризами) обумовлені внутрішньою логікою самого процесу розвитку. Вчений виділив п'ять таких періодів:

• криза новонародженності відокремлює ембріональний період розвитку дитини від періоду немовляти;
• криза одного року відокремлює період немовляти від раннього віку;
• криза трьох років є перехідним періодом від раннього до дошкільного віку;
• криза семи років є з'єднуючою ланкою між дошкільним і шкільним віком;
• криза тридцяти років співпадає з переломом розвитку при переході від шкільного до пубертатного віку.