Колектив як вища ступень розвитку

ВСТУП

  Вихідним є поняття колективу є  «мала група». Як у повсякденній мові, так і в літературі, ми часто стикаємося з хибним ототожненням понять «мала група» і «колектив». Отже, є потреба в чіткому розмежуванні цих понять і наповненні їх конкретним соціально-психологічним змістом. Про складність такої простої, здавалося б, проблеми свідчить як достатньо повне визначення цього поняття у західній соціальній психології, так і його відсутність у вітчизняній військовій психології. 
 Розгорнута викладка цих напрямів є у працях О.І. Донцова, К.М. Дубовської, Р.Л. Кричевського, Я. Шматки. 
 Проте аналіз властивостей цих напрямів свідчить, що основний їх зміст  емоційно-почуттєвий компонент. Тут увага акцентується на сприйнятті однією людиною іншої. Відповідно, під групою мається на увазі сукупність вільно об'єднаних, корисних одне одному індивідів, які в процесі кооперативної взаємодії задовольняють власні потреби та бажання. Однак такий підхід до вивчення малих груп, незважаючи на його позитивні риси — неповний.Якщо ми звернемося до радянських підручників з військової психології та педагогіки, то на поняття «мала група» не натрапимо взагалі. Ця мета характеризується в тих підручниках як основна ознака колективу. До його психологічних характеристик відносять громадську думку, груповий настрій, колективні традиції і міжособистісні взаємини. У зв'язку з цим робота офіцера щодо формування військового колективу уявлялася досить простою і не потребувала будь-якої соціально-психологічної технології. Проблема групової динаміки, соціально-психологічні механізми утворення колективу не розглядалися взагалі. А такі важливі соціально-психологічні проблеми, як лідерство. 

  Слід зауважити, що як у першому варіанті, так і в другому не чітко визначено й не обґрунтовано об'єктивних умов виникнення малих соціальних груп. Перший підхід найбільш відповідає динаміці функціонування неофіційних груп з офіційної малої соціальної групи. У зв'язку з цим ми не можемо обмежуватися тільки вивченням міжособистісних взаємин, оскільки, як зазначають багато дослідників, є суттєва різниця між високими показниками міжособистісних взаємин і спілкуванням у групі, з одного боку, і низькими показниками її діяльності — з іншого. В такому разі, у груповій свідомості відбувається зміщення мети функціонування групи з предмета сумісної діяльності на спілкування, від якого члени цієї групи отримують велике задоволення. Цей феномен стає самоціллю групи. 
 Тут доцільне використання поняття неправдивий колектив, що характеризується круговою порукою, яка, створюючи незадовільну морально-психологічну атмосферу. У ряді досліджень було зафіксовано такий факт, коли високоефективна робота спостерігалася і в таких групах, де люди недостатньо знали одне одного або були взагалі незнайомі. Такі результати отримано в групах, де працювали працівники високої кваліфікації та які були тимчасово створені для розв'язання певного завдання. 
 Таким чином, обидва описані підходи до вивчення соціально-психологічних явищ таких груп потерпають від однобокості, хоча можуть розглядатись як взаємодоповнювальні. Групу слід вивчати з двох позицій: по-перше, з погляду емоційно-почуттєвої сумісності, тобто як особистість відчуває себе в ній: комфортно чи ні, та, по-друге, з погляду результатів спільної діяльності. 
У радянській соціальній психології цю проблему починають швидко розробляти у 70-ті pp. XX ст. У це десятиріччя сформувалися дві найвідоміші й докладно описані в літературі концепції колективу: страто метрична та параметрична. Згодом сформувалися ще дві концепції групової психології: соціометрична та організаційно-управлінська. 
 Стратометрична концепція групової активності Артура Петровського, яка за критерії побудови типології груп бере ступінь опосередкування міжособистісних стосунків у групі, зміст спільної діяльності та суспільну значущість останньої, передбачає у своїй основі діяльний підхід. 
У радянській соціальній психології цю проблему починають швидко розробляти у 70-ті pp. XX ст. У це десятиріччя сформувалися дві найвідоміші й докладно описані в літературі концепції колективу: стратометрична та параметрична. Згодом сформувалися ще дві концепції групової психології: соціометрична та організаційно-управлінська.

  Артур Петровський є визначною фігурою у радянській психології. Народився в Севастополі. У 1947 році закінчив філологічний факультет Московського міського педагогічного інституту ім. В. П. Потьомкіна, в 1950 році там же захистив кандидатську дисертацію, присвячену психологічним поглядам А. Н. Радищева, після цього два роки викладав в Вологодському педінституті. Повернувшись на роботу в МГПИ, продовжив дослідження в області історії психології і в 1965 році захистив докторську дисертацію з історії радянської психології. З 1965 по 1971 рік завідував кафедрою психології МГПИ. З 1972 по 1991 рік був завідувачем лабораторії психології особистості Психологічного інституту РАО.

У 1968 році обраний членом-кореспондентом АПН СРСР, з 1971 року - дійсний член АПН СРСР. З 1968 по 1976 рік - академік-секретар Відділення психології та вікової психології, в 1976-1979 роках - віце-президент АПН  СРСР. У 1991 році був призначений президентом-організатором  Російської академії освіти, з 1992 по 1997 рік був її президентом. 
  

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ПИТАННЯ 1 ПОНЯТТЯ ГРУПИ  ТА КОЛЕКТИВУ.

     У радянській соціальній психології А.В. Петровський дає дефініцію колективу як групи, де групові процеси опосередковані змістом спільної суспільно цінної та особистісно значущої діяльності. Інші автори під колективом розуміють особливий якісний стан малої групи, що досягла високого (а на думку деяких авторів — найвищого) рівня соціально-психологічної зрілості. Таке розуміння колективу веде до формування положення (яке стало майже трюїзмом), що будь-який колектив являє собою малу групу, але не будь-яка група може бути визнана колективом. 
 У зв'язку з цим постає нова проблема — розроблення проблематики групового розвитку, тобто операціоналізація ознак колективу. Ця проблема ускладнюється ще й тією обставиною, що ще й досі мають місце істотні розбіжності в розумінні групового процесу, визначенні тих чи інших групових характеристик. Тому не дивно, що рівні розвитку малої групи визначаються такими розпливчастимипоняттями, як «високий рівень розвитку колективу», «низький рівень розвитку колективу» та ін. Як наслідок, деякі теоретично обгрунтовані ознаки колективу не мають практичного підтвердження, оскільки вони мають спрощений ідеалістичний характер. 
 Виділяють лабораторні та звичайні природні групи. До перших належать групи, спеціально створені для виконання експериментальних завдань у лабораторних умовах; до других — ті, що функціонують у реальних життєвих ситуаціях. 
 За суспільним статусом групи поділяють на формальні (офіційні, організовані) та неформальні (спонтанні, неофіційні). Ті й інші належать до категорії звичайних (природних) груп. Формальні групи становлять собою елементарні осередки соціальної організації, виникнення яких зумовлене необхідністю реалізації відповідних організаційних функцій. Неформальні зароджуються стихійно, мимовільно, як у середині організованих груп, так і поза ними, у процесі спілкування людей, що є результатом взаємних емоційних переваг останніх. 
 За значущістю групи можуть бути референтними та групами членства. Основа такої класифікації — ступінь значущості групи для індивіда з погляду його орієнтування на групові норми і цінності, впливу групи на систему його настанов. Так, в одному випадку група може розглядатись як місце перебування індивіда в соціумі, віддалене від його життєвих настанов та ціннісних орієнтацій. У такому разі йдеться лише про групу членства. Можливе, однак, існування групи іншого типу, норми та цінності якої індивід поділяє, співвідносячи з нею свої настанови. Причому робить це незалежно від членства в певній конкретній групі. У такому разі йдеться про референтну групу. Інакше вона визначається як група, в якій людина прагне бути або зберегти членство. 
 До основних характеристик малої соціальної групи (іноді їх називають параметрами соціально-психологічного аналізу групи) відносять: її кількісний склад (від 2-3 до 30-40 осіб); структуру стосунків між її членами (структура офіційних взаємин, яку називають каналами комунікації, та структура неофіційних стосунків — психологічний клімат); групові норми — загальні правила поведінки, яких додержуються члени групи (групові думки, традиції та правила поведінки); групові процеси (етапи виникнення, розвитку й розпаду малої групи, рівні її розвитку, керівництво та лідерство); систему санкцій (заохочувальні й заборонні, позитивні та негативні). 

  Розвиток малої соціальної групи починається з низьких рівнів і завершується на вищих. У радянській психології найвищим рівнем розвитку групивважався колектив. У західній психологічній науці поняття «колектив» відсутнє. Безумовно, колектив виростає з групи. 

 

 

 

ПИТАННЯ 2 СТРАТОМЕТРИЧНА КОНЦЕПЦІЯ А.В.ПЕТРОВСЬКОГО

   Модель, яка має назву стратометричної концепції, належить до діяльного підходу й розроблена академіком А.В. Петровським та його співробітниками. Слушною в цій моделі групового розвитку є чітка реалізація в ній принципу діяльності, що дає можливість вивести аналіз проблеми за межі окремо взятої малої групи і розглянути її в системі широких соціальних стосунків. Ця модель включає кілька прошарків, де кожен характеризується певним принципом побудови міжособистісних стосунків і, відповідно, своєрідністю вияву тих чи інших групових феноменів і процесів. Центральною ланкою вважається сама конкретна діяльність групи, її змістовні (суспільно-економічні та соціально-політичні) характеристики. 
 По суті, цей прошарок визначає своєрідність офіційних стосунків у групі. Три наступні прошарки за своїм змістом — психологічні. Перший визначає позитивне ставлення кожного члена групи до групової діяльності, її мети, завдань, принципів, на яких вона грунтується, мотивацію діяльності, її соціальне значення для кожного учасника. Другий прошарок визначає міжособистісні стосунки, опосередковані змістом групової спільної діяльності, її метою та завданнями, визнаними в групі принципами і ціннісними орієнтаціями тощо. Третій прошарок характеризується поверховими міжособистісними стосунками, коли спільна діяльність та загальнозначущі для малої групи ціннісні орієнтації не виступають як провідний фактор, що опосередковує особистісні контакти членівгрупи. Проте в цій моделі існують труднощі, пов'язані з конкретними ознаками колективу. Тому спеціалісти, які працюють у межах стратометричної концепції, диференціюючи групи за рівнем розвитку, звертаються до традиційного життєвого критерію: низький — середній — високий рівень. 
 Колектив — це найвищий рівень розвитку групи. Під терміном колектив (від лат. collektivus збірний) розуміють групу людей, що досягла в процесі соціально бажаної спільної діяльності високого рівня розвитку. Саме спільна діяльність, яка має суспільнокорисний характер, стає сенсом її існування. У повсякденній практиці під колективом часто розуміють групу осіб, об'єднаних спільною працею та інтересами. Таке розуміння колективу хибне. Бо тоді й бандитське угруповання слід вважати колективом.

  Неприпустиме сплутування справжнього колективу, що визначається характером його суспільно корисної діяльності та впливом на суспільство, із псевдоколективами з їхньою корпоративною метою, а в ряді випадків і шкідливих для суспільства. Отже, міжособистісні стосунки набувають ділового чи особистісного характеру. На основі цього їх поділяють на типи: знайомство, приятелювання, товаришування, дружба, любов, подружжя, родина, деструктивні стосунки.

Важливу роль для розрізнення  міжособистісних стосунків відіграє вибірковість щодо партнерів, яка визначається за кількістю ознак, що мають значення для встановлення стосунків. Найменшу вибірковість мають знайомства, найбільшу -- дружба і кохання. Як зазначають українські психологи, у середньому індивід  знайомий зі 150--500, приятелює із 70--150, дружить із 2 - 3 особами. 
 Характерною рисою колективу виступає згуртованість, яка виявляється в тому, що всі зусилля його членів поєднані прагненням досягти соціально важливих цілей. Вона сприяє виконанню суспільно корисної діяльності, але без такого спрямування може спостерігатися й в інших типах груп. Оскільки офіцерові доведеться конкретно працювати над згуртуванням військового підрозділу, детальніше зупинимося на цій проблемі. Слід зазначити, що за 40-річну історію його дослідження ще й досі немає однозначної дефініції згуртованості. 
 Артур Петровський визначає згуртованість як «ціннісноорієнта-ційну єдність», яка має вигляд характеристики системи внутрішньогрупових стосунків, що виявляє ступінь збігу оцінок, настанов і позицій групи щодо об'єктів (осіб, завдань, ідей, подій), найбільш важливих для групи в цілому. Така згуртованість визначається перш за все близькістю оцінок в моральній і діловій сферах, у підході до мети і завдань спільної діяльності. 
 
Табл. 2.1.Рівні розвитку контактних груп

 

 

  Практика свідчить, що необхідно виділити кілька форм ціннісноорієн-тсщійної єдності в колективі, оскільки виділення лише предметно-ціннісного компонента (збіг поглядів, що стосується предмета спільної групової діяльності) недостатнє, наприклад, для колективів, які реалізують кілька видів діяльності. Для них дуже важливий емоційний компонент згуртованості, який слід обов'язково виділити в усіх колективах, особливо військових. 
 Одним із показників наявності такої єдності є неформальні мікрогрупи, котрі виникають. Якщо емоційно-ціннісні орієнтації таких неформальних мікрогруп збігаються з метою спільної діяльності, ми говоримо про мікрогрупи позитивного спрямування, а в протилежному

разі — негативного  спрямування. За несвоєчасного їх виявлення  такі мікрогрупи вносять розлад у життєдіяльність колективу.   
 Завершальним компонентом групової згуртованості вважається стійкість колективу до деструктивних (руйнівних) впливів.

У такому випадку вимальовується цілісна картина згуртованості колективу, що має три рівні: 
— емоційно-ціннісна єдність (перший поверховий рівень); 
— предметно-ціннісна єдність (другий рівень, пов'язаний зі ставленням членів колективу до мети і завдань його діяльності); 
— стійкість колективу до деструктивних впливів (третій рівень згуртованості колективу).

  Таким чином, показниками згуртованості групи є: стиль 
лідерства; процес прийняття групових рішень; характер взаємин між членами групи; ступінь подібності в настановах і поглядах щодо спільної діяльності та емоційних переживань; особистісні особливості членів групи та їх психофізіологічна сумісність; результати спільної діяльності тощо.

 

 
   

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВОК

  А. Петровський розробив стратометричну концепцію колективу, згідно з якою міжособистісні стосунки в колективі утворюють багаторівневу структуру, в основі якої -- спільна діяльність, а компонентами є різні страти (шари). Центральною ланкою групової структури є зміст самої групової діяльності. Першу страту утворює ставлення кожного члена групи до цілей, завдань і принципів групової діяльності. Друга страта містить характеристики міжособистісних стосунків, опосередковані змістом спільної діяльності та прийнятими в групі принципами і ціннісними орієнтаціями. До неї відноситься колективістичне самовизначення та інші феномени міжособистісних стосунків. Третя, поверхова, страта охоплює соціально-психологічні явища, властиві психології групи: конформність, згуртованість, сумісність тощо. У колективі вони відступають на задній план, стають компонентом загальної структури міжособистісних стосунків, створеної сукупністю всіх страт.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Петровский А.В. Вопросы истории и теории психологии. — М., 1984.
2. Петровский А.В. История советской психологии. — М., 1967.
3. Петровский А.В. Коллектив // Общая психология. — М., 1986.
4. Петровский А.В. Личность. Деятельность. Коллектив. — М., 1982. 
    
   

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ПЛАН

ВСТУП

ПИТАННЯ 1 ПОНЯТТЯ ГРУПИ  ТА КОЛЕКТИВУ

ПИТАННЯ 2 СТРАТОМЕТРИЧНА КОНЦЕПЦІЯ А.В.ПЕТРОВСЬКОГО

ВИСНОВОК

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ