Класичний психоаналіз З. Фрейда

Відкидаючи біологізм  Фрейда в трактуванні несвідомого, зміщуючи акцент із сексуальності на конфліктні ситуації, зумовлені соціокультурними причинами, Е.Фромм вводить поняття "соціальний характер" як взаємозв'язок індивідуальної психічної сфери і соціоекономічної структури . З його точки зору, соціальний характер слід розглядати як активний психологічний фактор соціального процесу, що зміцнює функціо¬нуюче суспільство.

Таким чином, згідно з концепцією Фромма, не соціальна структура суспільства формує потреби людини, а антропологічна природа потреб визначає способи існування людини. Соціальний характер є результатом динамічної адаптації людської природи до структури суспільства. Фромм виділив такі типи соціальних характерів: рецептивний, експлуататорський, нагромаджувальний, ринковий.

В основі кожного соціального  характеру лежить особливий психологічний  механізм, через який індивіди вирішують  проблеми людського існування: мазохістський, садистський, деструктивістський та конформістський. За умови дії мазохістського та садистського механізмів, вважає Е.Фромм. людина добровільно підкоряючись кому-небудь або па¬нуючи над ким-небудь набуває ілюзії власної ідентичності . Людина змушена шукати шляхи вирішення проблем свого існування. Здебільшого ними стають:

1) деструктивізм як прагнення індивіда знищувати , руйнувати все те, що поза ним , як зовнішню причину свого тривожного внутрішнього стану;

2) конформізм як вимова  людини від свого власного "Я"  через розчинення себе в масі, в натовпі.

Фромм вважав їх універсальними, тому що соціальні умови, па його думку, завжди викликають панування того чи іншого типу соціальних характерів, властивих більшості членів даного суспільства. Але єдино правильним способом вирішення цих проблем, на думку Фромма є любов. Саме вона служить критерієм буття як способу життєдіяльності. В процесі оволодіння мистецтвом любові відбувається зміна структури характеру людини, в результаті чого повага до життя, почуття ідентичності, зацікавленість у єднанні зі світом стають пріоритетними , сприяючи переходу до гуманістичного духу.

Теоретичні розробки інших  представників неофрейдизму мали здебільшого суто психологічний та психотерапевтичний характер. Але, все ж таки, слід згадати ті теорії, що привнесли певний вклад в розвиток філософії ХХ століття.

По-перше, це індивідуальна психологія А. Адлера (1870—1937). За цією концепцією, психічна хвороба є результатом неусвідомленого потягу до переваги, розпалюваного почуттям неповноцінності, що пов'язано з яким-небудь тілесним недоліком.

Не погоджуючись із Фрейдом  щодо перебільшення ролі сексуальності  і несвідомого у поведінці  людей, Адлер акцентував увагу на ролі соціальних чинників. З його точки зору, характер людини виростає з її "життєвого стилю", який є системою цілеспрямованих прагнень, що формується в дитинстві і реалізує потребу в перевазі, самоствердженні та компенсує почуття неповновартості.

По-друге, це сексуально-економічна теорія В.Райха (1897—1957). Вважаючи фрейдизм і марксизм взаємодоповнюючими, Райх намагався на основі психоаналізу інтерпретувати взаємовідносини між економіч¬ним базисом та ідеологією.

По-третє, теорія соціалізації і людської взаємодії Г. Саллівана. Згідно з концепцією міжособистісних відносин, яку розвивав Салліван, у психіці людини нема нічого, крім відносин до інших осіб і об'єктів або зміни міжособистісних ситуацій. Без залишку розчиняючи індивіда в міжособистісному середовищі, Салліван взагалі проголошував існування особистості чимось міфічним або ілюзорним, бо особистість постає у нього як сукупність певного ряду персоніфікацій, котрі сприймаються як викривлені образи, що виникають у процесі міжособистісного спілкування. Ці течії, а також вчення К.Хорні, Р.Мея поєднує прагнення вийти за рамки біологічних характеристик людини і знайти відповіді на питання про природу особистості у сфері соціальних явищ.

Висновок

Тенденції розвитку психоаналізу в сучасному світі суперечливі. Проте можна виділити деякі особливості  сучасної психоаналітичної філософії. Це, по-перше, орієнтація на виявлення  основ людського буття, структурних  елементів психіки, мотивів поведінки  особистості; по-друге, основним об'єктом  дослідження є специфічна форма  реальності — психічне, яке має  свою власну природу і підкоряється особливим закономірностям розвитку.

З якої б точки зору не піддавали критиці вчення З.Фрейда та його послідовників, воно знову й  знову ставало предметом наукових дискусій, породжувало нові напрямки, тому що в ньому знайшли відображення реальності психічного життя людини.

Психоаналіз, в усіх його проявах та відгалуженнях, здійснив надзвичайно важливі відкриття  та розробив теорії, які мають важливе  значення не лише для психології та психіатрії, а і для філософії, політології, соціології та інших наук. Іншими словами, теоретичні та практичні  доробки представників психоаналізу мають загальнонаукове значення.

Список використаної літератури