Характеристика основних напрямiв психотерапii

Раціонально-емотивна терапія (PET) передбачає, що джерело психологічних порушень при всій їх різноманітності - система ірраціональних уявлень про світ, що засвоюється звичайно у дитинстві від значущих дорослих. Серцевиною емоційних порушень є, як правило, самозвинувачення.

Центральним поняттям у PET є поняття "пастка", тобто всі ті когнітивні утворення, які викликають необгрунтовану (невротичну) тривогу, роздратування тощо.

Головною метою психотерапевта є допомога у перегляді системи  переконань, норм і уявлень. Окрема мета - звільнитися від ідеї самозвинувачення, формування соціального інтересу, інтересу до себе, саморегулювання, терпимості, гнучкості, самоприйняття, здатності до ризику, реалізму тощо [2].

Позиція психотерапевта - директивна. Він роз'яснює, переконує. Він - авторитет, який спростовує помилкові судження, вказуючи на їх неточність, довільність  тощо.

Цей психотерапевтичний напрям знаходить широке застосування серед  соціальних працівників, у сімейному  консультуванні та на промислових підприємствах.

Когнітивна психотерапія Л.Бека головну увагу приділяє емоційним розладам, зокрема депресіям. Мета, прийоми роботи та вихідні передумови, на думку О. Ф. Бондаренка, в цілому збігаються з РЕТ. Процедура психотерапії полягає у спеціальній організації спілкування з психологом, коли ставляться питання: "Що ти втрачаєш, якщо?..." або "Звідки ти знаєш, що безглуздо спробувати ?.." тощо. Потім визначається більш складна програма дій, на основі якої встановлюється співробітництво з психологом. Вживаються заходи для зниження рівня самокритики й самозвинувачення, вироблення альтернативних рішень і способів дій. Велике значення має гумор, іронія, за допомогою яких досягається когнітивне зрушення у сприйнятті ситуації [2].

Реалістична терапія призначалася для психокорекційної роботи з молодими правопорушницями з метою навчання відповідальної і реалістичної поведінки у конкретних ситуаціях. Може використовуватися у випадках, коли потрібне нетривале психологічне втручання: у суїцидологічних центрах, у сімейному консультуванні, при підготовці менеджерів і в різних центрах психологічної допомоги.

Головною метою психотерапії, як зазначає О. Ф. Бондаренко, є допомога клієнтові стати розважливим  та емоційно витривалим, досягнути  особистісної незалежності, піднесення рівня самосвідомості й розробити  план особистісного вдосконалення.

Позиція психотерапевта близька  до позиції вчителя. Потрібні такі цілком певні професійні якості: сенситивність, емпатичність, здатність бути вимогливим і виступати моделлю поведінки [2].

Головний інструмент практичної роботи полягає у послідовній  реалізації семи кроків спільної з  клієнтом роботи, які в сукупності забезпечують досягнення психопедагогічних  цілей:

1) встановлення стосунків  з клієнтом (заприязнитися, прийняти, вміти вислухати й виявити  щире піклування);

2) забути про минуле  й головну увагу приділяти  теперішній поведінці;

3) заохочувати клієнта  до оцінювання своєї поведінки;

4) допомогти клієнтові  у пошукові альтернативних способів  дії та виробленні плану, який  повинен бути простим, ясним,  конкретним;

5) зобов'язати виконати  план;

6) відмовитися прийняти  пробачення;

7) бути жорстким, але не застосовувати покарання [2].

Вибір однієї з психотерапевтичних моделей визначається не лише характером психологічної проблеми, специфікою замовлень клієнта, але й можливостями психотерапевта, часом та місцем проведення психотерапії.

Список використаної літератури:

1. Біла О. Г. Соціально-психологічні детермінанти особистішого становлення психолога-практика // Проблеми загальної та педагогічної психології: Збірник наук. пр. Інституту психології ім. Г.С.Костюка АПН України / За ред. С. Д. Максименка.- К.: ГНОЗІС, 2003. - T.V. - Ч.6. - С. 18-22.

2. Бондаренко О. Ф. Психологическая помощь: теория и практика: Учеб. пособие. - К.: Укртехпрес, 1997.- 216 с.

3. Верко С. С. Психолог в організації: "за" і "проти" // Актуальні проблеми психології: Соціальна психологія. Психологія управління. Організаційна психологія. - Т. Ч. - К.: Інститут психології ім. Г.С.Костюка, 2002. - С. 207-211.

4. Конвенція про захист прав та гідностей людини у зв'язку з використанням досягнень медицини та біології: Конвенція про права людини та біомедицину.

5. Максименко С. Д., Ільїна Т. Б . До проблеми розробки освітньо-кваліфікаційної характеристики сучасного психолога // Практична психологія та соціальна робота. - 1999. - № 1. - С. 2-6.

6. Немов Р. С. Основы психологического консультирования. - М.: Владос, 1999. - 528 с.

7. Общая психология / Под ред. А. В. Петровского. - 3-е изд., пе-рераб. и доп. - М.: Просвещение, 1986. - 464 с.

8. Освітньо-професійна програма вищої освіти за професійним спрямуванням: 6.0401 Психологія (сукупність норм обов'язкового мінімуму змісту і рівня підготовки бакалавра і магістра психології). - Запоріжжя, 1997.

9. Основи консультативної психології: Аналіз сучасних концепцій: Методичні рекомендації для студентів педінститутів спеціальності "Практичний психолог в закладах народної освіти" / Укладач О.Ф.Бондаренко. - К.: РНМК Міносвіти України, 1992. - 116 с.

10. Основи практичної психології / В. Панок, Н. Чепелева, Т. Тита-ренко. - К .: Либідь, 2001.-534 с