Форми колективного обговорення ділових проблем

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ АВІАЦІЙНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Контрольна робота

з тематики

«Форми колективного обговорення ділових проблем»

 

 

 

 

 

Варіант № 19

Виконав ст. Гр. КС-302

Одинець Є.А.

 

 

Київ - 2014

ПЛАН

Вступ  

Форми колективного обговорення проблем

1. Переговори
2. Нарада
3. Дискусія
4. Збори
5. “Мозковий штурм”

Висновки

Література

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Колектив (лат. collectivus — збірний) — вищий рівень розвитку спільності, стосунки в якій опосередковуються особисто значущим і суспільне цінним змістом спільної діяльності. Психологія колективу стала предметом теорії діяльнісного опосередковування міжособистісних стосунків.

Колективістське самовизначення — вибіркове ставлення індивіда до впливів з боку групи залежно від цілей, цінностей і норм спільної діяльності, учасником якої він є. В зв'язку з цим він приймає або ж відкидає ті чи інші ідеї, що виникають у групі. Це особлива форма самореалізації індивіда, спосіб, в якій він, незважаючи на перешкоди, відстоює цінності групи, до якої належить. Здійснюючи акти самовизначення, він реалізує своє право жити в спільності відповідно до власних оцінок і переконань Це явище відсутнє в дифузних групах і асоціаціях, і за своїм змістом протилежне як конформності, так і нонконформності. Член групи високого рівня розвитку не відмовляється від цілей спільної діяльності не лише в умовах тиску експериментатора, а й тоді, коли група протягом тривалого часу зазнає поразки.

Колективістська ідентифікація (від лат. identificare — ототожнювати) — ставлення члена групи високого рівня розвитку до інших учасників спільної діяльності, яке загалом збігається з його ставленням до самого себе. Це явище досліджувалося під час експерименту, в якому за допомогою спеціального приладу порівнювалась ефективність спільної діяльності груп високого і низького рівнів розвитку. Члени кожної групи, узгоджуючи за допомогою ручок свої рухи, мали якомога швидше провести штифт фігурним прорізом, розташованим на панелі приладу. Помилка — торкання штифта до стінки прорізу — каралася відчутним ударом електричного струму, який призначався члену групи, вибраному у випадковому порядку. За таких умов ефективність роботи групи низького рівня розвитку була значно вищою, ніж групи високого рівня. Члени останньої начебто ставили себе на місце того, кого карали за помилки інших, і вповільнювали рухи, щоб зменшити таку ймовірність. Йдеться про співучасть — гуманне ставлення до іншого члена групи, ототожнення себе з ним, прагнення допомогти йому. Було встановлено, що акти колективістської ідентифікації позитивно впливають не лише на міжособистісні стосунки, а й на індивідуально-психологічні особливості членів колективу.

Мотивація міжособистісних виборів — сукупність мотивів, що спонукають індивіда вибирати собі партнерів для спілкування і спільної діяльності. У дифузній групі один вибирає іншого під впливом психологічних ефектів спілкування. У колективі вибори зумовлюються переважно моральними і діловими якостями його членів, їх світоглядом, ставленням до того, що забезпечує ефективність виконуваної разом діяльності. Якщо член асоціації перебуває у полоні статусно-рольової структури групи і узгоджує з нею свої вибори, то член колективу вибирає, орієнтуючись на спільні цінності. Тобто його мотивація має соціальне цінний характер. При цьому він надає перевагу референтним особам, чиї оцінки і позиції є для нього значущими.

Колективу властива також об'єктивність у покладанні і прийнятті відповідальності за результати спільної діяльності. Члени груп низького рівня розвитку загалом неадекватно оцінюють внески кожного в спільний результат. Принаймні, відповідальність за успішні справи вони частіше приписують собі або особам з високим статусом, тоді як за неуспішні — особам з низьким статусом. Група ж високого рівня розвитку оцінює свого члена, виходячи з його реального внеску в спільний результат, і не дає йому змоги ухилятися від відповідальності чи приписувати собі чужі успіхи.

Соціально-психологічні явища, притаманні психології колективу, по-різному впливають на міжособистісні стосунки. Так, колективістська ідентифікація, згуртованість як ціннісно-орієнтаційна єдність, об'єктивність у покладанні І прийнятті відповідальності забезпечують сумісність членів колективу. Колективістське самовизначення, мотивація вибору зумовлюють статус члена колективу, його референтність для інших, сприяють його самореалізації.

У колективі, члени якого приймають цілі спільної діяльності є самі міжособистісні стосунки: вони сприяють обміну досвідом, взаємодопомозі, об'єднанню спільних зусиль. Неабияка роль при цьому належить лідерові. Та оскільки в групі невисокого рівня розвитку лідерами нерідко стають носії наявних властивостей характеру і темпераменту, які потрібні групі у певний час, то ним може бути індивід, що поєднує в собі різні властивості. Однак він мусить бути компетентним у змісті й особливостях спільної діяльності, нести відповідальність за її організацію та очікувані результати.

Отже, колектив — складно організована система міжособистісних стосунків, яка впливає на ефективність спільної діяльності Це група високого рівня розвитку, що відкриває можливості для узгодження спільної й індивідуальної діяльності, дає змогу своїм членам діяти відповідно до власних цілей і мотивів, у тому числі й за межами спільності.

Формування колективу — тривалий процес колективоутворення — переходу до міжособистісних стосунків, опосередкованих суспільне схвалюваними цінностями. Він супроводжується підвищенням згуртованості групи, появою колективістських групових норм, таких явищ, як колективістська Ідентифікація та колективістське самовизначення.

Колектив швидше уявна, ніж реальна спільність, він дає змогу моделювати міжособистісні стосунки, варті того, щоб бути ідеалом міжлюдських взаємин.

 

 

 

 

 

 

1. Форми колективного обговорення проблем

 

Важливу роль у діловому житті людей відіграють різні форми спільного обговорення проблем. Завдяки ним людина проявляє активність у їх розв’язанні, впливає на прийняття та реалізацію рішень. Висока культура колективного обговорення безпосередньо сприяє духовному збагаченню членів суспільства, а отже, і прискоренню демократичних процесів у країні, підвищенню матеріального добробуту людей.

До форм колективного обговорення належать наради, збори, переговори, дискусії, різні форми активного навчання (зокрема, “мозковий штурм”, ділові та рольові ігри).

1. Переговори

 Переговори представляють собою обмін думками для досягнення будь-якої мети. У діловому житті ми часто вступаємо в переговори: під час вступу на роботу, обговоренні з діловими партнерами умов господарського договору, купівлі-продажу товару, при укладанні договору оренди приміщень і т. п. Переговори ділових партнерів відбуваються в рівних умовах, переговори ж підлеглого з керівництвом або директора організації з представниками податкової інспекції - в нерівних. 

Переговори складаються з трьох основних стадій: підготовка переговорів,процес переговорів і досягнення згоди, які в свою чергу складаються з декількох етапів. 

Іноді переговори ведуться нечесно. Для цього використовуються обман і тактика позиційного натиску. 

Обман - найбільш поширений трюк - свідомо помилкові твердження щодо достоїнств предмета договору. Якщо у вас з'явилися сумніви, перевіряйте факти, але подбайте, щоб це не сприймалося як випад проти особистості партнера. У цьому полягає важливий принцип переговорів по суті справи - ведення переговорів за рамками довіри-недовіри. Дійсно, адже тільки в обмін на заяву, що хтось має гроші, товар ніхто не віддає, не надає жодних послуг. 

Доцільно обговорити випадки можливого невиконання договору і передбачити їх наслідки. Наприклад, у вас немає впевненості, що друга сторона виконає свої обіцянки в намічений термін, тоді ви можете обговорити можливість 50%-го скорочення вартості замовленого товару або послуги. 

Тактика позиційного натиску найчастіше виражається у відмові від переговорів або загрозу їх припинити. Виходом із ситуації може з'явитисяпропозиція обговорити причини такої поведінки партнера. Якщо це прийом, метою якої є спонукання вас до серйозних поступок, а не дійсне розбіжність інтересів, то конструктивним виходом може стати вашапринципова позиція, що демонструє незгоду вести переговори на будь-яких попередніх умов. Тим більше, що як правило переговори на таких умовах ставлять вас в явно невигідне становище. 

Застосовувана іноді досвідченими парламентерами тактика посилення вимог полягає в тому, що, коли обговорення закінчено і всі питання вирішені, партнер знову до них повертається, збільшуючи вимоги. Якщо це відбувається неодноразово, і ви відчуваєте завуальовані тактичні прийоми, має сенс вказати партнеру, що ви розумієте ситуацію і можете перервати переговори. 

2. Нарада

Наради — один з найефективніших способів обговорення важливих питань і прийняття рішень в усіх сферах виробничого, громадського й політичного життя. Вони дають змогу спільно аналізувати важливі питання й висловлювати свої думки та пропозиції, приймати найоптимальніші рішення. Крім того, на нараді керівництво може поінформувати працівників про свої плани. Проблема, яка виноситься для обговорення на нараду, може мати будь-який характер: виробничий, дисциплінарний, організаційний тощо. На нараді виявляються погляди зацікавлених сторін на проблему.

Якщо учасники обмінюються думками, обговорюють проблеми і спільними зусиллями доходять певних висновків, ефект від такої наради буде великим. Натомість якщо нарада не дає очікуваних наслідків, вона перетворюється на колективне марнування часу, що нерідко й трапляється.

Оптимальна кількість учасників наради як однієї з колективних форм обговорення — 10-12 осіб. Якщо людей менше, а отже, менше різних поглядів на проблему, то й користі від такої наради буде мало. Якщо кількість учасників перевищує 16-18, то, як правило, не всі зможуть взяти участь в обговоренні. Якщо учасників понад 20, то доцільніше поділити їх на дві групи, вислухати думки всіх, а потім порівняти висновки обох груп [10]. Нарада навряд чи пройде успішно, якщо її не буде заздалегідь підготовлено. Причому, чим краще це буде зроблено, тим менше помітною для учасників наради буде попередня робота.

Нараду в будь-якій організації, як правило, проводить її керівник. Тому її результати залежать передусім від нього, від того, як він уміє працювати з людьми. Неабияке значення для присутніх на нараді людей та їхньої участі в обговоренні мають психологічні якості керівника, дотримання ним етичних норм. Через невміле їх використання нарада, навіть якщо в ній беруть участь досвідчені фахівці, може зайти у безвихідь. І, навпаки, якщо керівник дотримується етичних норм, на нараді можна досягти вагомих результатів навіть тоді, коли рівень знань її учасників посередній.

Позитивний ефект від наради буде досягнутий лише тоді, коли її учасники за рівнем професійних знань і практичного досвіду відповідатимуть рівню винесеної на обговорення проблеми. Крім того, сама проблема має бути важливою для всіх присутніх.

Щоб бути вправним головуючим на нараді, керівникові треба мати не лише організаторський хист, а й уміти зосереджувати увагу й зусилля на тому, щоб постійно стежити за ходом дискусії, обмірковувати й добирати слушні запитання, систематизувати різні погляди, вчасно робити висновки, уважно прислухатися до висловлювань кожного. Ефективність нарад полягає саме в тому, щоб виробити спільну думку, яка нерідко важить набагато більше, ніж сума окремих думок членів даної групи.

Навряд чи зможе успішно провести нараду людина, яка порушує етичні норми, зверхньо ставиться до її учасників, недооцінює їх. Важливим також є однакове ставлення до всіх учасників наради. Тільки-но присутні за ледь помітними ознаками відчують, що головуючий комусь віддає перевагу, навряд чи їм захочеться розповідати про те, що вони думають.

Завдання головуючого полягає не у виголошенні на нараді промови чи доповіді. Він має відкрити нараду й у короткому вступному слові охарактеризувати проблему, яку треба обговорити. Під час наради керівник за допомогою певних запитань має заохочувати людей до висловлювання думок, постійно систематизувати їх і періодично підсумовувати висловлені думки, ставити на обговорення нові питання. Наприкінці наради головуючий має підбити підсумки, акцентувавши увагу на раціональних пропозиціях, що прозвучали під час обговорення проблеми. Однак з повагою треба поставитися й до інших поглядів, які були висловлені. Якщо їх просто розкритикувати, то наступного разу підлеглі приховуватимуть свої справжні думки.

Варто зазначити, що наради, на яких не підбиваються підсумки, — це марно витрачений час. Нічого не дають також наради, на яких завдання хоч і ставляться, але не визначаються умови їх виконання (хто, що, коли), а наслідки не перевіряються.

На практиці склалися певні етичні підходи до забезпечення ефективності наради як форми колективного обговорення проблем:

• результат обговорення на нараді залежить від моральної та психологічної атмосфери, яку на ній створено;

• моральні та психологічні якості керівника як головуючого на нараді безпосередньо впливають на поведінку присутніх і їхню участь в обговоренні;

• учасники наради за професійними якостями та досвідом роботи мають бути спроможні розв’язати проблему, а поставлена проблема має відповідати інтелектуальному та професійному рівню її учасників;