Етапи психологічного консультування

Етапи психологічного консультування

Зміст: 
 
Вступ    3 
 
Розділ І. Перший та другий етапи психологічного консультування    7 
1.1. Етап перший. Підготовчий    7 
1.1.1. Збирання відомостей і встановлення контакту    7 
1.1.2. Виявлення очікувань    8 
1.1.3. Укладання контракту    9 
1.2. Етап другий. Діагностичний    11 
1.2.1. Перша фаза: клієнт говорить, консультант слухає    12 
1.2.2. Друга фаза: консультант і клієнт формулюють запит    18 
 
Розділ ІІ. Третій та четвертий етапи психологічного консультування    26 
2.1. Етап третій. Корекційний    26 
2.1.1. Завдання корекційного етапу    26 
2.1.2. Можливості і технічні прийоми психокорекційного впливу    27 
2.1.3. Визначення реєстру рішень і вибір серед альтернатив    32 
2.2. Етап четвертий. Заключний    33 
2.2.1. Узагальнення висновків щодо зміни поведінки клієнта    33 
2.2.2. Закріплення мотивації клієнта щодо змін    34 
2.2.3. Обговорення питань, що стосуються подальших відносин клієнта з консультантом    34 
 
Висновки    36 
 
Список використаної літератури:    37 
 
 
 
 
Вступ 
 
Термін "консультування" у практиці надання психологічної допомоги професіоналами також застосовується в декількох випадках. Наприклад, консультування можна розглядати як особливий вид допомоги, як деякий репертуар можливих дій і як психологічний процес [6]: 
    якv особливий вид допомоги. Роджерс і прихильники теорії і практики особистісно-центрованого консультування вважають, що надання допомоги психологом не тільки необхідна, а й достатня умова того, щоб із клієнтами відбулися конструктивні зміни (Rogers, 1957). Надати допомогу можна шляхом емпатійного розуміння, уважного ставлення до потенційної можливості клієнта самому будувати своє життя, конгруентності, чи дійсності (щирості), а також "активного слухання" чи "слухання в поєднанні з винагородою"; 
     як деякий репертуар можливих дій.v Фактично всі консультанти погоджуються з тим, що гарні відносини допомоги необхідні для ефективної роботи з клієнтами, але більшість консультантів не вважають використання відносин допомоги досить ефективним для того, щоб у клієнта відбулися конструктивні зміни. Тому багато фахівців змушені використовувати, як правило, визначений репертуар специфічних впливів, що відбивають їхню теоретичну орієнтацію (психоаналітичні впливи, раціонально-емотивні поведінкові впливи, гештальтвпливи). Консультанти, що мають репертуари впливів, повинні визначити, які впливи варто застосовувати стосовно різних клієнтів і яка ймовірність успіху. На думку Корсіні, "у психотерапії має значення, хто робить, як і кому, — кому — як — кому фактор" (Corsini, 1989, p. 10); 
    як психологічний процес. Р. Нельсон-Джоунс вказує наv основні причини фундаментального зв'язку між психологією і консультуванням [6]. По-перше, цілі консультування мають позв'язаний зі свідомістю аспект. Різною мірою всі консультаційні підходи фокусуються на зміні почуттів, думок і дій людей таким чином, щоб люди могли жити більш ефективно. По-друге, процес консультування є психологічним. Консультування не є чимось статичним, воно має на увазі обмін думками між консультантами і клієнтами, а також проходження розумових процесів окремо в консультантів і клієнтів. Крім того, значна частина інформації, отриманої при консультуванні, виявляється у свідомості клієнтів в інтервалах між заняттями, а також у періоди, коли клієнти намагаються допомогти собі самі після закінчення консультування. По-третє, основні теорії, з яких "виростають" цілі консультування і впливи, що використовуються в ньому, є психологічними. Багато головних теоретиків консультування, наприклад Роджерс і Елліс, — психологи. Деякі провідні теоретики, як Бек і Берн, — психіатри. По-четверте, великий внесок у створення теорій консультування зробили фахівці, що проводять психологічні дослідження; крім того, результати психологічних досліджень використовуються при оцінці процесів консультування і його результатів. 
Традиційно психологічне консультування розглядається як процес, спрямований на допомогу людині у вирішенні (в пошуку шляхів вирішення) проблем і труднощів психологічного характеру, що виникають у неї. 
Не поспішаючи давати власне визначення консультуванню, ми припускаємо, що воно має більш точно відбивати те, що консультанти роблять, навіщо вони це роблять і як усе це працює. 
Існують три основних підходи до психологічного консультування: а) проблемно-орієнтоване консультування, яке фокусується на аналізі сутності внутрішніх і зовнішніх причин проблеми, пошуку шляхів її вирішення. Біхевіоризм і сімейне консультування (наприклад, К. Вітакер) віддають перевагу саме цьому підходу; б) особистісно-орієнтоване консультування спрямоване на аналіз індивідуальних, особистісних причин виникнення проблемних і конфліктних ситуацій і шляхів запобігання їх у майбутньому. Фундатором напряму традиційно вважається Карл Роджерс. У цьому випадку консультант не займається психотерапією, а лише сприяє особистісному дозріванню клієнта, фасилітує його; в) консультування орієнтоване на рішення, спрямоване на виявлення ресурсів для розв'язання проблеми. Сюди відносять Короткострокову позитивну терапію Пезешкіана, Нейро-лінгвістичне програмування Бендлера і Гріндера, Zen, Психотерапію нового рішення Гулдінгів тощо [4; 9]. 
Очевидно, що особистісно-орієнтоване консультування за своєю спрямованістю близьке до психотерапії. 
Передбачається, що протягом консультативної зустрічі (однієї чи декількох) клієнту необхідно прийняти певне рішення. Передбачається також, що консультант допомагає клієнту в прийнятті саме того рішення. З цією метою психолог використовує не тільки спеціальні знання, техніки і методи роботи, але і певним чином структурує час роботи з клієнтом. 
У літературі можна зустріти значну кількість моделей структури консультативного процесу. 
Найбільш відома процедура консультування "п'ять кроків" (Айви А., Айви М., Меновщиков В.), якої тією чи іншою мірою дотримуються усі психотерапевти і консультанти [1; 6]: 
1) встановлення контакту й орієнтування клієнта на роботу; 
2) збирання інформації про клієнта, вирішення питання: "У чому суть проблеми?"; 
3) усвідомлення бажаного результату, відповідь на запитання: "Чого Ви хочете домогтися?"; 
4) вироблення альтернативних рішень, які можна окреслити як: "Що ще ми можемо зробити з цього приводу?"; 
5) узагальнення психологом у формі резюме результатів взаємодії з клієнтом. 
На думку Р. Мея, Ю. Альошиної і О. Бондаренка [2; 3; 5] консультація складається із чотирьох послідовних етапів (табл. 3). 
Є й інші думки, але, як бачимо, різні автори пропонують не такі вже й різні моделі поетапної процедури консультативного процесу. Послідовність кроків чітко простежується: знайомство і встановлення відносин довіри; розпитування, дослідження проблеми, формулювання і перевірка гіпотез; усвідомлення проблеми і розгляд альтернативних способів її розв'язання; оцінка й узагальнення досягнутих результатів і завершення контакту. 
Спробуємо розібратися в усьому докладно.  
Завдання: опрацювання наукової літератури з проблематики методів психологічного консультування; здійснити детальний аналіз опрацьованої літератури. 
Актуальність: проблематика етапів психологічного консультування зумовила розробку даної роботи. 
Мета: визначити етапи психологічного консультування 
Предмет дослідження: етапи психологічного консультування 
 
 
 
 
Розділ І. Перший та другий етапи психологічного консультування 
1.1. Етап перший. Підготовчий 
 
Кожна людина розуміє, що у неї існує певна проблема, і вона бажає її розв’язати. Що робить така людина? Варіантів може існувати безліч. “Наша”, назвемо її клієнтом, хоче потрапити на прийом до психолога-консультанта. Можливо, він зателефонує і запишеться на прийом, якщо психолог працює в якомусь консультаційному центрі, чи зупинить психолога, зустрівши його в коридорі, і попросить приділити йому кілька хвилин, якщо, наприклад, вони обоє співробітники однієї організації. А можливо, вмовить своїх знайомих “закинути за нього слівце” саме тому психологу, у чиїй допомозі він впевнений. Цю складову консультації ми і називаємо попереднім знайомством. 
 
 
1.1.1. Збирання відомостей і встановлення контакту 
 
Зрозуміло, будь-який психолог, до якого звернуться з подібним проханням, зацікавлений в одержанні деяких відомостей про клієнта: ім’я і прізвище, вік, професія й освіта, сімейний статус, ким направлений на консультацію, чи має досвід спілкування з психіатром чи психологом. Наявність подібної формальної інформації до першої зустрічі звільнить робочий час психолога і клієнта для змістовної роботи [3]. Збирання відомостей (інформації) про клієнта — наступна складова консультації. 
Людина, що приходить на консультацію, як правило, нервується й зовсім не знає, як поводитися і про що говорити. Час, який психолог витратить на те, щоб заспокоїти клієнта, допомогти йому зосередитися на причині свого приходу, ми будемо називати встановленням контакту. 
Попереднє знайомство, збирання інформації, встановлення контакту — усе це відбувається на першому, підготовчому етапі, що містить у собі ще, щонайменше, дві складові: виявлення очікувань клієнта та укладання контракту. 
1.1.2. Виявлення очікувань 
 
Уявіть собі, що клієнт заявляє: "Зробіть так, щоб мої сусіди виїхали", чи "щоб мій чоловік повернувся", чи "нехай усі, хто мене образив, попросять вибачення". Подібні заяви звучать тоді, коли людина не зовсім розуміє сутності психологічної допомоги й очікує, що психолог буде виконувати ту чи іншу роль [6]: 
- вирішить проблему за нього ("Рятівник"); 
- дасть розумну пораду ("Авторитет"); 
- пошкодує і поспівчуває ("Гарна людина"); 
- бачить клієнта наскрізь і сам знає, що тому треба для щастя ("Чарівник"); 
- поставить діагноз і випише ліки ("Доктор"); 
- засудить і винесе суворий вирок тим, хто його кривдить ("Суддя"). Щоб уникнути подібних непорозумінь, краще відразу пояснити клієнту, що таке "психологічне консультування" і хто такі "консультанти", що основним методом роботи психолога-консультанта є вербальний контакт, точніше — консультативна бесіда. От дещо змінений варіант, формулювання, що придумали Ю. Альошина і Л. Гозман: "Ми, психологи, не надаємо готових рецептів, не приписуємо ніяких ліків. Наша допомога людям полягає в тому, що ми розмовляємо з ними і намагаємося допомогти їм побачити їхню власну ситуацію збоку, з іншого погляду, інакше поставитися до неї і, якщо потрібно, на підставі цього прийняти рішення чи змінити свою поведінку" [2]. 
Не кожна людина виявляється готовою прийняти саме таку допомогу. Психологам досить часто доводиться стикатися із сумнівами, ваганнями з боку клієнтів, навіть відкритим опором, що може виявитися або в агресивному, ворожому ставленні, або у виникненні почуття залежності і прихильності до консультанта. 
Думка фахівця Опір консультуванню — поширене явище на початку бесіди, коли клієнт, уже перебуваючи в кабінеті психолога, усе ще ставить собі запитання: варто йому сюди приходити чи ні. Так, наприклад, опинившись віч-на-віч з консультантом, він може почати виражати сумніви з приводу того, підходить йому консультант чи ні за віком, статтю, професійним досвідом тощо. Що можна зробити в такій ситуації? Насамперед, не варто занадто сильно наполягати на тому, що коли клієнт потрапив саме до вас, то і працювати він повинен саме з вами як консультантом. Найкраще запропонувати продовжувати бесіду, пообіцявши, якщо в людини дійсно виникне в цьому необхідність, вона зможе звернутися до іншого фахівця. Обговорюючи це з клієнтом, можна навести і деякі аргументи: "Практична психологія — це наука, тому мої особисті якості не відіграють такої вже великої ролі, набагато важливішою є професійна кваліфікація, яку ви зможете оцінити, лише попрацювавши зі мною " [2]. 
У тому разі, коли клієнт приймає ситуацію психологічної допомоги, з ним укладається контракт. 
 
 
1.1.3. Укладання контракту 
 
Е. Ейдеміллер і В. Юстискіс вважають, що обговорення психотерапевтичного контракту — це одна з найважливіших частин проведення консультування. У першу чергу, вони пропонують обговорити розподіл відповідальності: "Консультант звичайно відповідає за умови безпеки консультації, за технологію доступу до вирішення проблем клієнта, а клієнт відповідає за власну активність, щирість, бажання здійснити зміну своєї рольової поведінки і т. д." [9]. Під час обговорення першого пункту контракту доречно звернути увагу клієнта на конфіденційність розмови, оскільки тільки гарантуючи збереження в таємниці отриманої інформації й особистих секретів клієнта, консультант може розраховувати на його відкритість і щирість у процесі консультування. 
Думка фахівця Конфіденційність — це контракт на словах між: двома людьми, в якому консультант обіцяє зберігати в таємниці все відомості, отримані в процесі консультування, а клієнт погоджується вірити цій обіцянці. Відносини не можуть розвиватися далі, якщо у вирішенні цього питання не досягнуті розуміння і довіра. 
З цієї самої причини питання конфіденційності завжди обговорюється вже на першій сесії як для того, щоб розвіяти деякі страхи клієнта з приводу збереження наданих під час роботи відомостей, так і для того, щоб переконати клієнта, що все, що відбувається під час роботи, залишиться в таємниці: ні зацікавленому батькові, ні чоловікові, ні роботодавцю чи судді не нададуть ніякої інформації. Таким чином, психотерапевтичні відносини починаються із взаємної угоди — консультант обіцяє дотримуватись в роботі етичних норм, бути компетентним, робити все можливе в інтересах клієнта, зберігаючи при цьому конфіденційність, тоді як клієнт, зі свого боку, обіцяє, що він, наскільки це можливо, буде відкритим і буде ставитися до консультанта з довірою. Подібні угоди формують тимчасові рамки відносин доти, доки не з 'являться близькість і повага, що виникають у процесі спільної роботи [4]. 
Наступний пункт контракту — це угода щодо тривалості роботи (у середньому загальний час консультування — 3-6 год), тривалості одного сеансу (50-60 хв), а також періодичності зустрічей (звичайно спочатку — 1 сесія на тиждень, а потім — один раз на 2-3 тижні). 
Третій пункт контракту містить у собі обговорення умов оплати або надання клієнту інформації про те, скільки це може коштувати, якщо консультування здійснюється в державній бюджетній установі. Таке обговорення, по-перше, дозволяє знайти компроміс між вартістю послуг консультанта і можливостями клієнта, по-друге, сприяє посиленню мотивації клієнтів до терапевтичних змін. Разом з тим, у разі, коли клієнт не зможе оплатити надані послуги, необхідно прийняти рішення, яке б не принизило гідності людини і не позбавило останньої необхідної психологічної допомоги [2; 8]. 
Нарешті, важливо обговорити можливі санкції за порушення сторонами умов контракту. 
Контракти мають свої обмеження. Існують фактори, за яких укладання угоди неможливе [7]: 
1) коли клієнт внутрішньо не готовий до майбутніх змін, наприклад, клієнт хоче притлумити заздрість до успішного колеги; 
2) коли контракт полягає у зміні інших людей; 
3) коли досягнення результату призводить до деструктивних наслідків (невротичні клієнти просять терапевтів схвалювати їх самозневажливу поведінку); 
4) коли відсутній критерій досягнення результату. За таких умов контракт має бути укладений довічно, що саме по собі є антитера-певтичним; 
5) коли консультант не може гарантувати конфіденційність. Консультант не має права гарантувати клієнту конфіденційність, якщо відомості, висловлені клієнтом, можуть нести загрозу життю інших людей. Це дуже делікатне етичне питання, що найчастіше залишається на совісті клієнта.  
 
1.2. Етап другий. Діагностичний 
 
Отже, перший крок зроблений: є контакт, є контракт, визначені реальні можливості консультації. Клієнт разом з консультантом роблять наступний крок для прояснення проблеми — починають її (проблему) вивчати. Цей етап умовно можна назвати діагностичним, бо основні завдання, що стоять перед психологом, мають діагностичний характер. З одного боку, це вивчення скарги, з якою звернувся клієнт, кінцева мета — сформулювати запит чи інакше — визначити бажані результати. А з другого боку, вивчення особистості самого клієнта, щоб при розробці способів розв'язання проблеми максимально врахувати його індивідуальні особливості. Умовно цей етап можна розділити на дві фази. Перша фаза характеризується тим, що консультанту надто мало відомо про клієнта і йому необхідно "задовольнити інформаційний голод", тобто завдання психолога — зібрати максимально повну інформацію про клієнта і його скаргу. Головне завдання другої фази - - на підставі робочих гіпотез, що виникають у консультанта, виявити реальну проблему клієнта і сформулювати запит. 
 
 
1.2.1. Перша фаза: клієнт говорить, консультант слухає 
 
Основна характеристика першої фази — клієнт говорить, консультант слухає. На думку Дж. Б'юдженталя, "слухання — це такий спосіб ведення бесіди, при якому основне навантаження в розмові припадає на пацієнта, тоді як психотерапевт обмежується підбадьоренням, прийняттям і спостереженням (для себе). Перевага слухання полягає в тому, що воно дає найменш викривлений втручанням ззовні погляд на те, як пацієнт уявляє себе і бачить свій світ" [4]. Разом з тим, необхідно відзначити, що процес слухання — один із найбільш складних у консультації. Психолог повинен не просто слухати, він повинен ще й чути клієнта, осмислювати те, що клієнт говорить; розуміти і приймати його думки і переживання; підтримувати і заохочувати відвертість і відкритість, стимулювати його подальшу розповідь; сприяти цілеспрямованому розвитку бесіди. 
Деякі клієнти без особливих зусиль і спеціальної допомоги з боку консультанта включаються в процес бесіди й охоче починають розповідати про себе і свою ситуацію. Практика показує, що більшість з них розпочинають із загальної розповіді про своє життя, не надаючи значення якимось деталям, говорять про все і ні про що, перескакуючи від теми до теми. Інші, навпаки, не знають, як і з чого розпочати, їм необхідна допомога психолога, їх потрібно "розговорити". Підтримка, що надається клієнту, орієнтована на те, щоб він повідомив консультанту деякі особисті відомості про себе, що допоможуть прояснити справжню мету (реальну проблему, запит на консультацію) звернення до психолога. Як правило, для цього використовуються відкриті запитання і репліки типу: "Розкажіть про себе детальніше...", "Про що б ви хотіли поговорити?", "Що, як ви вважаєте, мені важливо зрозуміти про вас?" 
У традиційному розумінні процес оцінки проблеми в консультуванні полягає в тому, щоб об'єктивно дослідити проблему клієнта, ідентифікувати й описати можливі шляхи її вирішення. 
Тестування 
Нагадаємо, що одне із завдань, яке стоїть перед психологом, — це вивчення особистості клієнта. Можливості консультування значно збагачуються за допомогою психологічних тестів. 
Пройшовши тест чи серію тестів, клієнти отримають нову інформацію про себе, можуть порівняти свої результати з результатами інших людей. Ця інформація дає клієнтам можливість краще зрозуміти себе, допомагає віднайти невідомі клієнту резерви його особистості, сфокусувати увагу на тих можливостях, про які він і не задумувався. Також при вивченні можливих альтернатив під час процесу прийняття рішень результати тестування можуть виявитися дуже значущими. 
Останнім часом захоплення тестами "загрозливо зростає, оскільки комп'ютерні системи обробки даних, що з'явилися останнім часом, роблять працю консультанта спокусливо легкою" [9]. Ми погоджуємося з думкою тих психологів, які вважають, що консультанту не слід "зловживати" тестами і надмірно покладатися на їх результати [1; 7; 9]. 
Дж. Коттлер і Р. Браун, наприклад, роблять декілька зауважень щодо використання тестових процедур [7]: 
1. Тести відносять клієнта до тієї чи іншої категорії людей. Це може потенційно нанести йому шкоду. Часто інтерпретації, що пропонуються тестами, призводять до наклеювання на клієнтів таких ярликів, як "розумово відсталий", "психічно хворий", "не відповідає нормі" чи "пасивно-залежний". 
2. Побудова тестів — це недосконала наука, що не обов'язково приводить до точних чи корисних результатів. Статистика щодо тестової валідності також не вражає своєю надійністю. 
3. Проти використання ряду стандартизованих процедур говорять багато перекручувань, що зумовлені расовими і статевими факторами, оскільки питання і процедури нормування відображають мову і звичаї білих людей, які належать до середнього класу. 
4. Часто тестування використовується як свого роду привід для того, щоб вести клієнта в певному напрямку, що може обмежувати його майбутні уявлення і потенціал. 
5. Однією з функцій тестів є виявлення інформації, яку клієнт, можливо, хотів би приховати від інших людей. Тести розкривають те, що може розцінюватись як порушення особистісних прав. Розгляд питання про використання тестів хотілося б закінчити застереженням Л. Тобіаса: "Тестування, безумовно, дає корисні результати в окремих випадках, але приховує в собі небезпеку скотитися до механічного погляду на особистість, перестати бачити за деревами ліс. Тобто, навчившись визначати конкретні риси характеру, ми можемо розучитись сприймати особистість в її унікальній і складній цінності" [9]. 
Робота зі скаргою 
Здавалося б досить запитати у клієнта: "Що вас до мене привело? Що вас тривожить?", і ось він — запит на консультацію. У практиці таке буває рідко. Частіше люди не знають про те, що їх тривожить, доти, поки вони не починають говорити, а іноді виявляється, що первинно визначена проблема — усього лише підтекст, "фасадна " скарга, а клієнт насправді стурбований іншою проблемою, але без допомоги консультанта нездатний її визначити. 
Нарешті, бувають ситуації, коли запит на консультативну допомогу просто відсутній. 
У літературі можна зустріти різні варіанти класифікацій скарг клієнтів. На наш погляд, найбільш повно характер спонтанно висловлених скарг клієнта відображає структура В. В. Століна [8]. Відповідно до цієї класифікації скарги можна поділити на чотири групи наступним чином: 
1. Скарги, що мають визначену спрямованість (локус). 
Локус скарги, що поділяється на суб'єктний (на кого скаржиться) і об'єктний (на що скаржиться). 
За суб'єктним локусом зустрічаються п'ять основних видів скарг (чи їх комбінацій): 
- на дитину (його (її) поведінку, розвиток, здоров'я); 
- на сімейну ситуацію в цілому (в сім'ї "все погано", "все не так"); 
- на чоловіка (дружину) (його (її) поведінку, особливості) і подружні відносини ("немає взаєморозуміння, любові" тощо); 
- на самого себе (свій характер, здібності, особливості і т.д.); 
- на третю особу, у тому числі на домочадців чи бабусь і дідусів, які мешкають поза сім'єю. 
За об'єктним локусом можна виділити наступні типи скарг: 
- на порушення психосоматичного здоров'я чи поведінки (енурез, страхи, нав'язливі думки); 
- на свою чи інших людей рольову поведінку, що не відповідає статі, віку, статусу чоловіка, дружини, дітей, тещі, свекрухи тощо; 
- на поведінку з погляду відповідності психічним нормам (наприклад, нормам розумового розвитку дитини); 
- на індивідуальні психічні особливості (гіперактивність, повільність, "безвільність" і ін.) дитини; відсутність емоційності, рішучості та ін. чоловіка (дружини)); 
- на психологічну ситуацію (втрата контакту, близькості, розуміння); 
- на об'єктивні обставини (проблеми з житлом, роботою, часом, розлука і т.д.). 
2. Самодіагноз — це власне пояснення клієнтом природи того чи іншого порушення в житті, що базується на його уявленні про самого себе, про сім'ю і людські взаємини. Часто самодіагноз відображає ставлення клієнта до розладу чи його можливого носія. Найпоширеніші самодіагнози: 
- "зла воля" — негативні наміри людей, що виступають причиною порушень, чи (як варіант) нерозуміння цією людиною певних істин, правил і небажання зрозуміти їх; 
- "психічна аномалія" — віднесення людини, про яку йдеться, до психічно хворих; 
- "органічний дефект" — оцінка людини, про яку йдеться, як вроджено неповноцінну; 
- "генетична запрограмованість" — пояснення тих чи інших пове-дінкових проявів впливом негативної спадковості (стосовно дитини, як правило, спадковості з боку розлученого чоловіка чи дружини, з яким клієнт перебуває в конфліктних відносинах; стосовно подружжя — з боку рідних, з якими існують конфліктні взаємини); 
- "індивідуальна своєрідність" — розуміння тих чи інших поведінкових особливостей як прояв стійких, сформованих особистісних рис, а не конкретних мотивів у ситуації; 
- "власні неправильні дії" — оцінка власної теперішньої поведінки чи в минулому, у тому числі як вихователя, подружжя; 
- "власна особистісна недостатність" — тривожність, невпевненість, пасивність і т. ін., і як наслідок — неправильна поведінка; 
- "вплив третьої особи" — батьків, бабусь, дідусів, учителів, як актуальний, так і що мав місце у минулому; 
- "несприятлива ситуація" — розлучення, шкільний конфлікт, переляк для дитини; перевантаження, хвороба й ін. — для себе чи подружжя; 
"направлення" ("Мене до вас направили...", і далі називається офіційний орган, директор школи чи інший керівник). 
3. Проблема — це вказівка на те, що клієнт хотів би, але не може змінити: 
- не впевнений, хочу бути впевненим (у рішенні, оцінці і т.д.); 
- не вмію, хочу навчитися (впливати, навіювати, усувати конфлікти, змушувати, терпіти і т.п.); 
- не розумію, хочу зрозуміти (дитину, її поведінку; подружжя, його батьків тощо); 
- не знаю, що робити, хочу знати (прощати, карати, піти і под.); 
- не маю, хочу мати (волю, мужність, терпіння, здібності тощо); 
- знаю, як треба, але не можу зробити, потрібні додаткові стимули; 
- не справляюся сам, хочу змінити ситуацію; 
- крім того, можливі і глобальні формулювання: "Все погано, що робити, як жити далі?" 
4. Запит — конкретизація форми допомоги, очікуваної клієнтом від консультації. Можна виділити наступні види запитів: 
- прохання про емоційну і моральну підтримку ("Я маю рацію чи не маю?", "Я — хороша людина, чи не правда?", "Моє рішення правильне чи неправильне?"); 
- прохання про сприяння в аналізі ("Я не впевнений, що правильно розумію цю ситуацію, чи не допоможете мені розібратися?"); 
- прохання про інформацію ("Що відомо про це?"); 
- прохання про навчання навичкам ("У мене це не виходить, навчіть"); 
- прохання про допомогу у виробленні позиції ("Що робити, якщо він мене зраджує?", "Чи можна карати за це мою дитину?"); 
- прохання у здійсненні впливу на члена сім'ї чи на зміну його поведінки в його особистих інтересах ("Допоможіть йому позбутися цих страхів", "Допоможіть йому навчитися спілкуватися з дітьми"); 
- прохання про здійснення впливу на члена сім'ї в інтересах клієнта ("Зробіть його більш слухняним", "Допоможіть мені зламати його злу волю", "Змусьте його більше любити і поважати мене"). Зрозуміло, знання усіх варіантів скарг, що надходять, не робить роботу консультанта легшою. Нагадаємо, що скарга досить часто має прихований зміст. Не виявивши цього змісту, не можна допомогти клієнту. Завдання консультанта — визначити явний характер скарги, почути і зрозуміти недоговорене. Розглянемо декілька прикладів. 
Розпитування клієнта 
Ми вже говорили про те, що консультування орієнтоване на сьогодення і майбутнє, і завдання консультанта — зрозуміти, що клієнт не приймає в сьогоденні, і що він хотів би змінити в майбутньому. Це складна задача з двома невідомими. Перше невідоме — прихований зміст скарги, другий — запит на консультацію. Розв'язання задачі можливе при дотриманні визначеної послідовності і відповідному формулюванні запитань. При створенні опису проблеми психологу необхідно концентруватися більше навколо сьогодення чи на близькому майбутньому, розшукуючи внутрішні індивідуальні схеми, що асоціюються з проблемою, а також досконально зрозуміти, що описує клієнт, щоб не довелося ворожити, ризикуючи бути неточним. 
Ми пропонуємо вам модель розпитування, запропоновану короткостроковими терапевтами [6], яку, безперечно, можна використовувати в консультації: 
Коли з'явилася проблема? 
Де виникає проблема? 
Як зовні виглядає ця проблема? 
У чиїй присутності з'являється проблема? 
Які бувають винятки з проблеми? 
Що клієнту доводиться робити інакше через проблему? 
Як клієнт пояснює проблему і в яких категоріях? 
Завдання психолога і приблизні варіанти запитань відповідно до моделі короткострокових терапевтів зведені нами в таблицю 4. 
Почувши недоговорене, прояснивши прихований зміст скарги, психолог і клієнт формулюють запит на консультацію. 
 
1.2.2. Друга фаза: консультант і клієнт формулюють запит 
 
У ході розповіді клієнта, із приводу тих чи інших його висловлювань, у психолога з'являються робочі гіпотези. Ю. Альошина вказує, "що одне з найважливіших завдань психологічного консультування полягає в тому, щоб, показавши клієнту, що його позиція неконструктивна й у чому саме вона неконструктивна, допомогти йому продумати більш конструктивну позицію у своїй життєвій ситуації, а потім реалізувати її в житті" [2]. Таким чином, завдання консультанта полягає в тому, щоб сформулювати своє бачення, запропонувати власну інтерпретацію ситуації й обговорити це з клієнтом. 
Клієнт говорить, консультант перевіряє гіпотези, що у нього виникли, — це початок другої фази діагностичного етапу. 
Уявіть собі, що в консультацію звернулася жінка: "Допоможіть, у мене проблема: моя донька пізно повертається додому. Що я тільки не робила! Лаяла її, умовляла, просила, обіцяла подарунки, навіть карала, а вона все одно повертається пізно. Як мені бути? Допоможіть". 
Уже цю фразу клієнтки психолог може проінтерпретувати наступним чином: "Ви звернулися до мене, тому що хочете знайти ще якісь способи впливу на дочку?" 
А ще консультант може припустити: 
- жінка боїться, що з донькою стануться якісь неприємності під час цих пізніх прогулянок; 
- мабуть, донька перестала виконувати свої домашні обов'язки; 
- напевно, вона довідалася, що сусіди брешуть про її доньку; 
- жінка старіє і заздрить безтурботній молодості доньки тощо. Можливо, одне з припущень і виявиться запитом на консультацію, але все-таки "гадання" не найефективніший спосіб виявлення проблеми клієнта; крім того, перевірка кожної гіпотези вимагає часу. Консультанту необхідно виявити терпіння і не забігати вперед, намагаючись визначити "реальну" проблему свого клієнта, і пам'ятати — "те, що є "реальними проблемами" для клієнта, може не бути "реальними проблемами" для консультанта, і навпаки. (Речі, що турбують мене, тебе можуть не турбувати) [3]. 
 
Тому, не інтерпретуючи кожне припущення окремо, є сенс уточнити: "Вас турбує саме те, що донька пізно повертається додому?" 
Розглянемо один із варіантів того, як у ході бесіди може виявитися прихований зміст скарги, сформульований реальний запит на консультацію і визначені бажані результати. 
Клієнтка: Допоможіть, у мене проблема, моя донька пізно повертається додому. Що я тільки не робила! Лаяла її, умовляла, просила, обіцяла подарунки, навіть карала, а вона все одно повертається пізно. Як мені бути? Допоможіть. Консультант: Вас турбує саме те, що донька пізно повертається додому? Клієнтка: Звичайно, мені зовсім не залишається її уваги, вона всю себе присвячує своєму кавалеру. Вона зовсім забула про свою маму. 
У цьому випадку можна припустити, що реальна проблема — це страждання матері від виниклого почуття непотрібності. А може —ревнощів? 
Консультант: Розкажіть про це докладніше. 
Клієнтка ... 
Консультант: Що ви відчули в зв'язку з цим? 
Клієнтка: Самотність. Мені страшно: коли вона вийде заміж, я залишуся одна. 
Консультант: Ви прийшли тому, що боїтеся самотності? 
Клієнтка: Так, саме тому. 
Консультант: Я правильно вас зрозуміла: як тільки ваша дочка вийде заміж — вона вас залишить — ви станете самотні — вас це турбує? 
Клієнтка: Так. 
Консультант: У чому ви бачите мою допомогу? 
Клієнтка: Я хочу щастя доньці і не хочу їй заважати. Тільки мені страшно. Що я буду робити одна? Допоможіть мені це змінити. 
Консультант: Що саме ви хочете змінити? 
Клієнтка: Своє ставлення до самотності. 
Запит (бажаний результат) зрозумілий, і психолог буде працювати з почуттям самотності. Як бачимо, на цій фазі консультації позиція психолога стає більш активною, він уже не тільки заохочує і стимулює клієнта до розповіді, але і пропонує йому свою інтерпретацію, спонукуючи до обговорення конкретної ситуації. 
М. Тутушкіна виділяє чотири групи запитів, що характеризують 
ставлення клієнтів до ситуації [10]: 
1) змінити ситуацію; 
2) змінити себе так, щоб адаптуватися до ситуації; 
3) вийти із ситуації; 
4) знайти нові способи життя в цій ситуації. 
 
 
Робота з почуттями 
У процесі консультування, як тільки клієнт починає усвідомлювати свої реальні проблеми, він найчастіше відчуває потребу в емоційній розрядці, у прийнятті його почуттів консультантом і визнанні їх важливими [3]. 
Психологи різних терапевтичних напрямів відрізняються один від одного своїми поглядами на те, яку роль відіграє вираження емоцій консультантом у процесі консультування і як потрібно демонструвати емоції, а також способами, за допомогою яких вони працюють з почуттями клієнта. 
Вираження почуттів — природна людська реакція, а люди, як відомо, індивідуальні у своїх реакціях і залежать ці реакції від багатьох факторів. Наприклад, одні люди виховані в традиції, де заохочується уміння "контролювати" свої почуття, в інших, навпаки, вітається відкрите вираження своїх емоцій, а третім просто не дуже подобається чи не хочеться виражати сильні емоції. 
Очевидно одне, що вивчення емоцій і почуттів клієнта і відображення цих почуттів консультантом можуть бути корисними і сприяти певною мірою розв'язанню проблеми. 
Розглянемо приклад, описаний Б. Кейдом і В. X. О'Хенлоном у роботі "Короткострокова психотерапія". 
Працівниця місцевого оздоровчого центру (консультант) попросила супервізії терапевта. Сесію можна було спостерігати через дзеркальне скло, а консультант з певним занепокоєнням очікувала цього нового досліду. 
"Мене завжди лякала ця пацієнтка. Я не уявляю, куди ми йдемо". 
Вона описала її як жінку, схильну до різких емоційних вибухів, змучену проблемами з двома дітлахами-підлітками і чоловіком, який багато працює, тому недостатньо її підтримує. Проблема полягала в тому, що консультант не могла зупинити те, що сама називала "хвилею гірких жалів", що обрушувала на неї пацієнтка: 
"Вона ніколи не слухає, що я говорю, не приймає жодної поради. Багато центрів від неї вже відмовились. Тепер лише я займаюся нею. Однак мені ще нічого не вдалося домогтись. Я знаю, що їй необхідна допомога, але почуваюся неспроможною і відчуваю почуття провини, оскільки вона починає мені подобатися". 
Незважаючи на те, що клієнтка вважала, що розуміє заявлену проблему, виявилося, що вона, спираючись на попередній досвід, через відсутність ясної зворотної інформації, вирішила, що ніхто її по-справжньому не слухає і не розуміє. Тому вона відчувала необхідність постійно повторювати свою історію, без усілякої надії на розуміння. Працівниці центру порадили протягом наступної сесії відкласти блокнот, сидіти, трохи нахилившись вперед до клієнтки (на думку колег, під час сесії з цією жінкою вона відхилялася назад), і нічого не говорити, нічого не радити, лише повторювати що-небудь на зразок: 
"Це жахливо!" 
"Як Ви можете це терпіти?" 
"У Вас, напевно, таке відчуття, що вас ніхто не розуміє". 
"Ви, імовірно, почуваєте себе дуже самотньо". 
"Як Ви з усім цим справляєтеся?" 
"Багато хто на Вашому місці давно б уже опустив руки". 
Жінка поступово почала говорити повільніше, виглядати спокійнішою, слухати те, що їй говорили. І, нарешті, коли її вчергове запитали, як вона все це зносить протягом стількох років, вона посміхнулася і сказала: "Не знаю. Можливо, я сильніша, ніж думала". 
Під кінець сесії вона була явно спокійнішою і більш оптимістично налаштованою. Після цього соціальна робітниця сказала, що відчуває симпатію і повагу до цієї жінки [6]. 
Як правило, допомогти людям можна в тому разі, якщо їхні емоції будуть прийняті консультантом. У розглянутому прикладі відображення почуттів консультантом дало клієнтці змогу відчути, що її почули, що її досвід і емоції визнали важливими, і вона змогла продовжити конструктивний діалог. 
Робота з почуттями припускає різні форми емоційного поводження консультанта: 
- від активного реагування до нейтрального спокою. Наприклад, якщо людина починає плакати, то, як правило, краще дати їй можливість виплакатися, не намагаючись зупинити її завчасно. Не треба боятися сліз, практика не знає випадку, щоб клієнт не перестав плакати; 
- від заохочення і підтримки до обмеження і заборони. Наприклад, якщо люди, приходячи до консультанта, відтворюють колишні моделі поведінки, вони кривдять себе й інших, перевіряють межі того, як далеко вони можуть зайти, намагаються маніпулювати іншими, варто обмежити їхні емоції. 
У таблиці 5 відбиті деякі стани клієнтів, пов'язані з почуттями, і позначені способи, що дозволяють консультанту надати допомогу клієнту [3]. 
 
Завдання психолога на діагностичному етапі 
Підсумовуючи все наведене вище, можна виділити такі завдання психолога на діагностичному етапі: 
- дати клієнту можливість виговоритися, вислухати його; 
- осмислити, зрозуміти і прийняти думки і переживання клієнта; 
- заохотити і підтримати щирість і відкритість клієнта; 
- стимулювати розповідь клієнта і сприяти цілеспрямованому роз-витку бесіди; 
- визначити (у разі необхідності) прихований зміст скарги; 
- сформулювати робочі гіпотези і запропонувати клієнту власні ін-терпретації; 
- допомогти клієнту в усвідомленні неконструктивних позицій у його життєвій ситуації й здобутті “нового погляду на знайомі проблеми”; 
- сформулювати запит (бажаний результат). 
 
 
 
Розділ ІІ. Третій та четвертий етапи психологічного консультування 
2.1. Етап третій. Корекційний 
 
2.1.1. Завдання корекційного етапу 
Відтоді, коли психолог і клієнт визначили бажаний результат, починається якісно новий етап консультації, орієнтований на вирішення проблеми. Цей етап найбільш важливий для подальшого зростання і розвитку клієнта. Умовно його можна назвати корекційним чи реорієнтаційним, бо завдання психолога — змінити, розширити уявлення клієнта про себе і про інших, допомогти йому подивитися на свою проблему, нібито відсторонившись, "очима іншої людини" і знайти альтернативні варіанти її вирішення. На цьому етапі, з одного боку, аналізуються неконструктивні патерни поведінки, що призвели до життєвих труднощів; з другого — розглядаються можливі варіанти вирішення цих труднощів. За образним висловлюванням О. Бондаренка, "це етап прощання з собою колишнім і повернення до "себе справжнього" [2]. 
Нагадаємо, що психологічне консультування тісно переплітається з психологічною корекцією (позамедичною психотерапією), але корекційний етап у консультуванні не те ж саме, що психологічна корекція. Задача психологічної корекції — змінити і закріпити визначені форми поведінки чи розвинути будь-які риси особистості. Спільна робота консультанта і клієнта на корекційному етапі в консультуванні спрямована на те, щоб клієнт зміг подивитися на свої життєві складності "з боку" і усвідомив, що саме йому необхідно змінити у своїй поведінці чи які особистісні риси необхідно розвинути для вирішення проблеми, що його хвилює. Інакше кажучи, психотерапевтичний вплив орієнтований на зміну чи розвиток, а консультування — на усвідомлення того, що потрібно змінювати чи розвивати і як це можна зробити. 
Залежно від теоретичного підходу, психолог може запропонувати (порекомендувати, вказати) клієнту варіанти рішень, може разом із клієнтом виробити нові ідеї і, нарешті, може допомогти клієнту прийняти самостійне рішення. У будь-якому разі, завдання психолога — чітко сформулювати ситуацію й основні розбіжності між реальною і бажаною ситуацією. На думку Ю. Альошиної, "найпростіший спосіб здійснення впливу, що ефективний тоді, коли бесіда добре організована і логічно вибудувана консультантом і в ній цілком використані можливості аналізу конкретних ситуацій, — це акцентування протиріч у розповіді клієнта, переформулювання і переструктуру-вання реальності, що його оточує" [1]. 
Зрозуміло, що саме усвідомлення клієнтом визначених протиріч вже багато в чому визначає перший крок до початку пошуку способів досягнення бажаних результатів. Психолог на цьому етапі підкріплює прагнення клієнта до особистісних переорієнтацій і допомагає справитись з особистою і ситуативною тривогою, що викликана змінами життєвого середовища [2]. 
 
2.1.2. Можливості і технічні прийоми психокорекційного впливу 
Які все-таки можливості здійснення психокорекційного впливу, чи існують якісь технічні прийоми, використання яких у консультації може сприяти вирішенню цього завдання? 
Одним із способів вирішення такого завдання є здатність клієнта ширше подивитися на ситуацію та інакше оцінити свою роль в ній. 
Розглянемо наступний приклад. Клієнт: Моя дружина ревнує мене без жодного приводу. Консультант: Ревнощі без приводу — це, напевно, не дуже приємно. Клієнт: Неприємно? Та я просто розлютований! Вона постійно щось "придумує", накручує себе. 
Консультант: А що вона придумує? Що для неї є приводом до ревнощів? 
Клієнт: Так чи мало що! Наприклад, якщо я пізно повертаюся з роботи, якщо я довго розмовляю по телефону, якщо я вітаю колег-жінок зі святами чи з днем народження... 
Консультант: Ви хочете сказати, що завжди повертаєтеся додому вчасно? 
Клієнт: Не завжди. 
Консультант: І ніколи довго не розмовляєте по телефону? 
Клієнт: Іноді розмовляю. 
Консультант: А жінок-колег ви точно не вітаєте зі святами і з днем народження? 
Клієнт: Звичайно, вітаю. 
Консультант: Ви робите саме те, що викликає ревнощі у вашої дружини, ви про це знаєте, але вважаєте, що вона ревнує вас без жодного приводу. Я правильно зрозуміла? 
Клієнт: Виходить, що я сам створюю ці приводи. Але я не можу працювати менше і перестати спілкуватися з жінками тільки тому, що це не подобається моїй дружині. 
Консультант: А що ви можете зробити для вирішення цього питання? 
Клієнт: Я міг би поговорити, пояснити, сказати, що я люблю тільки її... 
Іншим способом вирішення протиріччя між реальною і бажаною ситуацією є здатність клієнта змінити своє ставлення до того, що відбувається. власну поведінку. Згадаймо відому приказку: "Якщо ти не можеш змінити ситуацію, зміни ставлення до неї". У процесі консультації можна використовувати різні прийоми і техніки, що дозволяють клієнту змінити ставлення до ситуації. Наведемо кілька прикладів. 
Консультант: Отже, ви говорите, що чоловік не хоче брати вас із собою на презентацію, тому що його "рильце в пушку". Я пропоную вам скласти список інших можливих варіантів його відмови. 
Клієнтка: (пише і проговорює вголос) Можливо, це пов'язано з тим, що він припускає провести декілька ділових зустрічей на цій вечірці, і тоді мені доведеться залишитися самій — швидше за все йому не хотілося б цього. Ще, можливо, він... Складений на початку варіант списку: 
1) "рильце в пушку", 
2) призначено ділові зустрічі, 
3) оберігає мене від ситуацій самітності на вечірці, 
4) оберігає мене від дискомфорту серед незнайомих людей, 
5) оберігає себе від моїх підозр, якщо хтось виявить до нього активний інтерес, 
6) "корпоративна вечірка", 
7) немає зайвих запрошень, 
8) не поцікавився в організаторів, чи можна запросити дружину. 
Консультант: Ви добре знаєте свого чоловіка. Прочитайте цей список ще раз і постарайтеся розподілити причини відмови взяти вас із собою на презентацію в порядку їх реалістичності. 
Клієнтка: Думаю, що на першому місці мали б стояти ділові зустрічі, потім... Змінений варіант списку: 
1) призначено ділові зустрічі, 
2) оберігає мене від дискомфорту серед незнайомих людей, 
3) оберігає мене від ситуацій самітності на вечірці, 
4) оберігає себе від моїх підозр, якщо хтось виявить до нього активний інтерес, 
5) "рильце в пушку", 
6) немає зайвих запрошень, 
7) "корпоративна вечірка", 
8) не поцікавився в організаторів, чи можна запросити дружину. 
Консультант: Ваш список помітно змінився. Що ви думаєте з цього приводу? Клієнтка: Напевно, я піддалася емоціям у той момент. Зараз я розумію, що, можливо, існують й інші причини. Так, звичайно, ця відмова, найімовірніше, не пов'язана з моїми підозрами. У цьому прикладі психолог використав техніку складання списків. Ця техніка може бути застосована як під час аналізу можливих причин, так і під час вироблення альтернативних рішень. Вона дає змогу не тільки перерахувати можливі варіанти, а й систематизувати їх у порядку пріоритетності, реалістичності, конструктивності. 
Наступний приклад ілюструє, як у процесі консультації, використовуючи роботу з притчею, психолог допомагає клієнту змінити ставлення до проблеми: від безвиході до пошуку рішення. Клієнт: Мене все життя супроводжують невдачі. Я абсолютний невдаха. Консультант: Розкажіть про себе і своє життя докладніше. 
Консультант: Я хочу вам розповісти притчу. Притча називається "Твій хрест". Послухайте її: "Жив один чоловік, і ніс він на своїх плечах дуже важкий хрест. Такий важкий і незручний, сумний і нещасливий був його хрест, що він постійно піднімав очі до неба і просив: "Господи! Зміни мій хрест ". І одного разу небеса відкрилися, спустилися сходи, і чоловік почув голос: "Піднімайся, поговоримо ". Чоловік підхопив свій хрест і почав підніматися по сходах. Коли він, нарешті, досяг небес, то звернувся до Господа з проханням: -Дозволь мені поміняти мій хрест. 
-Добре, — відповів Господь, — підійди до хрестів, що лежать збоку, і вибери собі будь-який. 
Довго чоловік шукав хрест, який міг би йому підійти: він вибирав за зовнішньою красою, він прикладав на плече, щоб було зручно нести, і нарешті вибрав. Чоловік звернувся до Господа і подякував йому за новий хрест, а Господь посміхнувся і сказав: "Подивися уважно, ти вибрав хрест, з яким до мене прийшов". 
Що ви відчуваєте зараз? Клієнт: Мені стало ще гірше. Я відчуваю безвихідь, я нібито в замкненому колі. Консультант: Ви хотіли б вирватися з цього кола? 
Клієнт: Так, я хочу вирватися, я не хочу там перебувати. Консультант: Заради якої мети ви хочете вирватися? Що ви хочете змінити? Клієнт: Я хочу бути щасливим! Консультант: Ви втомилися бути невдахою і хочете бути щасливим, я правильно вас зрозуміла? Клієнт: Так, це так. 
Консультант: Що ви робитимете в зв'язку з цим? Клієнт: Насамперед, я можу ... 
Притчі, казки, метафори допомагають консультантові в завуальованому вигляді висловити своє бачення проблеми і можливості її вирішення, що дає змогу "підвести" клієнта до усвідомлення і самостійного пошуку виходу з проблемної ситуації. Існують кілька умов використання притч у роботі консультанта-психолога: 
1. Притча має відповідати рівню культури, світогляду клієнта. 
2. Роботі з притчею має передувати "розігрів". 
3. Притчу необхідно розповідати, а не читати. Це сприяє встановленню емоційного контакту з клієнтом. 
4. Притчу необхідно розповідати трансовим голосом. 
5. Необхідно виділити час на осмислювання притчі, народження значущих образів і на її обговорення. 
Притча завжди припускає діалог, бесіду. її основне дійство розгортається тоді, коли історія розказана і людина починає її осмислювати. Оскільки процес осмислення нескінченний, притча ніколи не вичерпує своєї суттєвої глибини і проектується в безмежність. Виводячи свідомість за звичні рамки, притча робить її більш гнучкою і рухливою, сприяє її розширенню, поліпшуючи тим самим здатність людини адаптуватися до нестандартних життєвих ситуацій [6]. 
Використовуючи порівняння чи, правильніше сказати, уявляючи себе персонажем притчі, клієнти мають можливість не тільки простежити за своїми вчинками, поведінкою, а й побачити перспективу. Переписуючи притчу чи ставши її персонажем, кожний знаходить той варіант вирішення питання, що допомагає звільнитися йому від внутрішнього напруження. 
Клієнта запитують про зв'язок притчі чи метафори, що відображає зміст притчі, з його конкретною ситуацією (як можливість оцінити й осмислити по-новому його проблему). 
 
 
2.1.3. Визначення реєстру рішень і вибір серед альтернатив 
 
Нагадаємо, що саме усвідомлення клієнтом протиріччя в останньому прикладі між реальною й ідеальною ситуацією уже багато в чому визначає перший крок до початку пошуку способів досягнення бажаних результатів. Визначення реєстру рішень — це найскладніший для клієнта етап консультації. Краще, якщо клієнт знайде рішення самостійно. Водночас психолог може допомогти клієнтові визначити деякі варіанти рішень. І тільки після спільно знайдених варіантів психолог може запропонувати клієнтові власне бачення вирішення проблеми. Важливо, щоб кількість варіантів консультанта не перевершувала кількості варіантів клієнта. 
Стимулювати клієнта до пошуку альтернативних рішень і вибору серед альтернатив можна таким чином [7]: 
• Як, по-вашому, ще можна вчинити? 
• Як би поводилися в цій ситуації ваші знайомі? 
• Що можна зробити зараз-таки? 
• Що буде, якщо ви так зробите? 
• Що буде, якщо ви цього не зробите? 
• Як ви почуватиметеся, якщо це збудеться? 
• Як ви будете поводитися тоді? 
• Що ви придбаєте? 
• Що, по-вашому, можна ще отримати з цієї ситуації? 
• Який час вам може знадобитися для зміни ситуації? Завершуючи, підкреслимо ще раз, що психокорекційний вплив — це, насамперед, спроба змінити ставлення клієнта до себе, до власної поведінки, до навколишньої дійсності, і тільки як наслідок цієї зміни відбувається полегшення життєвої ситуації і розв'язання проблем, що виникли. 
 
2.2. Етап четвертий. Заключний 
 
У практиці консультування відомий феномен, характерний не лише для нашої країни, але й поширений практично скрізь: більшість клієнтів, які вперше звертаються по психологічну допомогу, орієнтовані на разовий прийом (Gaunt S.T., 1985) [2]. Багато хто з них розраховує отримати допомогу і змінити ситуацію за відведені на зустріч 1-2 години. У попередніх темах ми обговорили послідовність спеціальних кроків, що дозволяють клієнтові усвідомити проблему, побачити розбіжності між реальною й ідеальною ситуацією, прийняти конкретні рішення. Здавалося б, що після того, як психологом і клієнтом пророблена величезна робота зі збирання фактів, визначення цілей, вироблення і сортування альтернатив, консультація може завершитися. Насправді практика показує необхідність ще одного, заключного етапу консультації, на якому відбудеться: 1) узагальнення висновків щодо зміни поведінки клієнта, 2) закріплення мотивації клієнта до змін і 3) обговорення питань, що стосуються подальших відносин клієнта з консультантом. 
Зупинимося докладніше на кожному з цих пунктів. 
 
2.2.1. Узагальнення висновків щодо зміни поведінки клієнта 
 
Факти показують, що клієнт нерідко втрачає з часом те, що він придбав на консультації. Для того, щоб уникнути такого явища, психологу і клієнту необхідно прийти до спільного висновку чи прийняти рішення на основі аналізу конкретних фактів з життя клієнта [1; 2]. 
• наприкінці бесіди консультант має підвести підсумок, узагальнити отриману інформацію, вибудувати основну логічну послідовність цієї зустрічі; узагальнення передбачає план зміни подальшої поведінки клієнта; 
• надати клієнту можливість відреагувати на закінчення бесіди, витримавши хоча б деяку паузу після того, як підсумок підведений. 
 
2.2.2. Закріплення мотивації клієнта щодо змін 
 
Найбільш вагомою умовою закріплення мотивації клієнта до змін є: 
• нагадування клієнту про почуття персональної відповідальності за зміни; 
• гарантування успішності процесу змін без допомоги психолога; 
• підтримка цієї мотивації після завершення консультації. 
Для вирішення цієї задачі може бути застосована популярна техніка, що використовується в сімейній психотерапії, — "екологічна перевірка" (Бендлер P., Гріндер Д., 1995), [5]: консультант пропонує клієнтові уявити себе в подібній ситуації через 5-10 років і досліджувати свій стан чи поведінку. 
Клієнт зобов'язаний пам'ятати, що консультант відповідає тільки за свої дії стосовно клієнта, але не за дії самого клієнта. Усі зміни, що відбуваються з клієнтом, — продукт його власних зусиль, і тільки він здатний впливати на своє життя [3]. 
 
2.2.3. Обговорення питань, що стосуються подальших відносин клієнта з консультантом 
 
Наближаючись до завершення консультування, психолог спрямовує зусилля на "страхування результату". Це пов'язано з тим, що іноді клієнти потребують деяких дій, що сприяють формуванню впевненості під час засвоєння нових шаблонів поведінки. Вони можуть отримати від консультанта будь-яке домашнє завдання, запрошення на повторну консультацію через певний час для обговорення отриманих результатів [5]. 
У більшості випадків, коли отримані результати задовольняють визначену мету, на заключному етапі автоматично відбувається процес "відокремлення" чи "психотерапевтичного розриву". Інколи консультант змушений стимулювати таке відмежування. Разом з тим, після процедури прощання у клієнта "не повинно виникнути відчуття, що як тільки він вийде за двері, його образ цілком зникне зі свідомості консультанта" [2]. Клієнту необхідно знати про те, що психолог і надалі буде підтримувати позитивні зрушення і стежити за його розвитком, що можливість звертання по допомогу існує як шляхом майбутнього очного контакту, так і через обмін листами та телефонними дзвінками. 
 
 
Висновки 
 
Базова структура консультації містить підготовчий, діагностичний, корекційний і заключний технічні етапи. 
На підготовчому етапі відбувається попереднє знайомство і встановлення контакту психолога і клієнта, збирання формальних відомостей, виявлення очікувань клієнта та роз'яснення реальних можливостей психологічної допомоги, а також укладання контракту. 
Діагностичний етап умовно складається з двох фаз. Під час першої фази консультант збирає необхідну інформацію про проблему клієнта і про нього самого, надаючи йому можливість "виговоритися", одночасно тестуючи його; працює зі скаргою клієнта і пропонує йому власні інтерпретації. Під час другої фази психолог і клієнт визначають бажаний результат і разом формулюють його у формі запиту. 
На корекційному етапі психологом і клієнтом проробляються різні варіанти розв'язання проблеми і здійснюється вибір серед альтернатив. Цей етап може бути тривалішим. 
Заключний етап — це етап узагальнення, перехід від навчання до дії. На цьому етапі психолог має приділити особливу увагу висновкам і сприяти закріпленню мотивації клієнта до зміни думок, дій і почуттів у його повсякденному житті. На заключному етапі необхідно провести процедуру "відокремлення" консультанта і клієнта. 
 
 
Список використаної літератури: 
 
1.    Абрамова Г. С. Психологическое консультирование: Теория и опыт: Учеб. пособие для студ. высш. пед. учеб. заведений. — М.: Academia, 2000. 
2.    Алешина Ю. Е. Индивидуальное и семейное психологическое консультирование. — М.: Класс, 2000. 
3.    Бондаренко А. Ф. Психологическая помощь: Теория и практика: Учеб. пособие для студ. ст. курсов психол. фак. и отд-ний унтов. — М.: Класс, 2001. 
4.    Бурменская Г. В. Возрастно-психологический подход в консуль-тировании детей и подростков: Учеб. пособие для студ. вузов / Г. В. Бурменская, Е. И. Захарова, О. А. Карабанова и др. - М.: Academia, 2002. 
5.    Васьковская С. В. Психологическое консультирование: Ситуац. задачи. -К.: Вища шк., 1996. 
6.    Ветер А. Л. Психологическое консультирование и диагностика: Практ. руководство. - М.: Генезис, 2001. 
7.    Горностай П. П. Теория и практика психологического консультирования: Пробл. подход. - К.: Наук. думка, 1995. 
8.    Гулина М. А. Терапевтическая и консультативная психология. -СПб.: Речь, 2001. 
9.    Джордж Р., Кристианы Т. Консультирование: Теория и практи-ка / Пер. с англ. А. Шадура. - М.: Изд-во “Эксмо”, 2002. 
10.    Коломінський Н. Л. Психологія педагогічного менеджменту. -К.: МАУП, 1996. 
11.    КоттлерД. Психотерапевтическое консультирование / Дж. Кот-тлер, Р. Браун; Пер. с англ. М. Потаповой, А. Ракитиной. -СПб.: Питер, 2001. 
12.    Мак-Вильяме Н. Психоаналитическая диагностика: Понимание структуры личности в клин. процессе: Учеб. пособие / Пер. с англ. под ред. М. В. Глушенко, М. В. Ромашкевича. - М.: Класс, 1998. 
13.    Мак М. Р. Практикум по когнитивной терапии / Пер. с англ. Т. Саушкиной. - СПб.: Речь, 2001. 
14.    Меновщиков В. Ю. Психологическое консультирование: работа с кризисными и проблемными ситуациями. - М.: Смысл, 2002. 
15.    Моргун В. Ф. Делинквентный подросток. - Полтава, 1995. 
16.    Мэй Р. Искусство психологического консультирования: Как да-вать и обретать душевное здоровье / Пер. с англ. М. Будыниной, Г. Пимочкиной. - М.: Апрель Пресс: ЭКСМО-Пресс, 2002. 
17.    Нельсон-Джоунс Р. Теория и практика консультирования / Пер. с англ. Е. Волков и др. - СПб.: Питер, 2000. 
18.    Немов Р. С. Основы психологического консультирования; Учеб. для студ. вузов. — М.; Владос, 1999. 
19.    Роджерс К. О групповой психотерапии. — М., 1993. 
20.    Роджерс К. Р. Клиент-центрированная психотерапия; Теория, соврем, практика и применение / Пер. с англ. Т. Рожковой и др. — М: Апрель Пресс; ЭКСМО-Пресс, 2002. 
21.    Техники консультирования и психотерапии; Тексты / Под ред. У. С. Сахакиан; Пер. с англ. М. Будыниной и др. — М.; Апрель Пресс; ЭКСМО-Пресс, 2000. 
22.    Фанч Ф. Преобразующие диалоги; Учеб. по практ. техникам содействия личност. изм. / Пер. с англ. Д. Ивахненко. — К.; Ника-Центр; Вист-С, 1997. 
23.    Флоренская Т. А. Диалог в практической психологии / Акад. наук СССР; Ин-т психологии. — М., 1991. 
24.    Фрейд 3. Я и Оно / Пер. с нем. — Тбилиси; Мерани, 1991. 
25.    Холл К., Линдсей Г. Теории личности. — М., Апрель Пресс, ЭКСМО-Пресс, 2000. 
26.    ХьеллЛ., Зиглер Д. Теории личности. — СПб.; Питер. Ком., 1998. 
27.    Юнг К. Г. Психологические типы. — М.; Алфавит, 1992.