Дослідження управлінських моделей

 

Дослідження управлінських  моделей.

 

ЗМІСТ

     1.Особливості американської системи управління. 1

     2.Особливості японської системи управління. 3

     3.Особливості європейської системи управління. 4

1.Особливості американської  системи управління.

Вивчення американської моделі менеджменту давно вже вивчається науковцями, адже саме в США вперше сформувалася наука і практика менеджменту.

Американський менеджмент увібрав в собі основи класичної школи, засновником якої є Анрі Файоль. Американці Лютер Гьюлік і Ліндал Урвік зробили багато для популяризації основних положень класичної школи. Класична школа вплинула на формування всіх інших напрямків в американській теорії управління.

Перехід від екстенсивних до інтенсивних методів господарювання в 20-30-ті роки ХХ ст. зажадав пошуку нових форм управління. Поступово склалося розуміння того, що для виживання виробництва необхідно змінити відношення до положення робітника на підприємстві, виробити нові методи мотивації і співробітництва між робітниками і підприємцями.

Сучасний американський менеджмент у такому виді, який склався в даний час, базується на трьох історичних передумовах:

1 наявність ринку;

2 індустріальний спосіб організації виробництва;

3 корпорація як основна форма підприємництва.

Американський економіст Роберт Хейлбронер указав на три основних історично сформованих підходи до розподілу ресурсів суспільства. Це - традиції, накази і ринок. Традиційний підхід має на увазі розподіл економічних ресурсів суспільства за допомогою сформованих традицій, від одного покоління до іншого. Командний підхід має на увазі розподіл ресурсів через накази. Ринковий підхід передбачає розподіл ресурсів за допомогою ринку, без якого будь-якого втручання суспільства. Цей підхід є найбільш ефективним.

Сучасна американська модель менеджменту орієнтована на таку організаційно-правову форму приватного підприємництва, як корпорація (акціонерне товариство), що виникла ще на початку XІX ст.

Американські корпорації широко використовують у своїй діяльності стратегічне управління. Це поняття було введено в побут на стику 60-70-х років ХХст., а у 80-ті роки. охопило практично всі американські корпорації.

Основою стратегічного управління є системний і ситуаційний аналізу зовнішнього (макрооточення і конкуренти) і внутрішнього (наукові дослідження і розробки, кадри та їхній потенціал, фінанси, організаційна культура й ін.) середовища.

Найважливішою складовою частиною планової роботи корпорації є стратегічне планування, що виникло в умовах насичення ринку й уповільнення росту ряду корпорацій. Стратегічне планування створює базу для прийняття ефективних управлінських рішень.

Для зниження опору робітників організаційним змінам, що відбуваються в корпораціях, розробляються програми підвищення "якості трудового життя", за допомогою яких працівники корпорації залучаються до розробки стратегії її розвитку, обговорення питань раціоналізації виробництва, вирішення різноманітних зовнішніх і внутрішніх проблем.

Американські вчені продовжують працювати над ефективним розв’язанням реальних проблеми менеджменту. Американська практика підбора керівників робить головний акцент на гарні організаторські здібності, а не на знання фахівця.

2.Особливості японської  системи управління.

За останній час Японія зайняла лідируюче положення  на світовому ринку. На її частку припадає більше половини загальної вартості акцій усіх країн світу. І це при  тім, що населення Японії складає  всього 2% від населення земної кулі.

Однієї з головних причин стрімкого успіху Японії є застосовувана  нею модель менеджменту, орієнтована  на людський фактор. При цьому японці розглядають не одну людину (особистість), як американці, а групу людей.

Японці вище інших ставлять соціальні потреби (приналежність  до соціальної групи, місце працівника в групі, увага і повага навколишніх). Тому і винагороду за працю (стимули) вони сприймають через призму соціальних потреб.

На відміну від працівників  інших країн, японці не прагнуть до безумовного виконання правил, інструкцій і обіцянок. З їхнього погляду, поводження менеджера і прийняття  ним рішень цілком залежать від ситуації. Головне в управлінському процесі - це вивчення нюансів положення, ситуації, що склалася, адже це, дозволить менеджеру  прийняти правильне рішення.

До розвитку в Японії капіталістичного способу виробництва їй була характерна зрівняльна винагорода за працю. Становлення  машинного виробництва зажадало розробки системи мотивації праці  з урахуванням сформованого прагнення  працівників до зрівнялівки й  особистого внеску кожного з них. Вихід був знайдений у розробці системи оплати праці працівників  за вислугою років. Ще на початку 70-х  років ХХ ст. віце-президент автомобільної  компанії "Тойота" Т. Оно запропонував систему організації праці "Канбан". Суть її полягає в тому, що на всіх фазах виробничого процесу відмовилися від виробництва продукції великими партіями і створили безперервно-потокове виробництво.

Найсильнішим засобом  мотивації в Японії є "корпоративний  дух" фірми. В основі його лежить психологія групи, що ставить інтереси групи вище особистих інтересів  окремих працівників.

Центральне місце в  оперативному управлінні японського менеджменту  займає управління якістю. В усіх сферах японської економіки в даний  час діють групи (гуртки) якості, у роботі яких, крім робітників, включаються  майстри й інженери. Японська система  управління якістю не дає збоїв. Це є результатом її продуманості і простоти.

3.Особливості європейської  системи управління.

Помітний вплив на формування менеджменту зробили англійські дослідники. Так, англійці Р. Фелк і Л. Урвік займалися розробкою принципів управління.

Англійські вчені зробили  істотний вклад у розробку методу "дослідження операцій", що вперше зародився в Англії в 40-х роках  ХХ ст., у зв'язку з необхідністю вирішення  деяких військових стратегічних і тактичних  задач. Надалі центр робіт перемістився в Америку.

У Франції питаннями наукового  управління займалися Анрі Луі Ле Шательє Шарль Фремен-віль брати Андре й Едуард Мішлен. Неоціненний внесок у розуміння менеджменту як науки вніс Анрі Файоль.

Проблемами наукового  управління виробництвом у Німеччині  займався Вальтер Ратенау. Величезний внесок у дослідження принципів організації вніс відомий німецький соціолог Макс Вебер, що розробив "ідеальний тип" адміністративної організації, названий ним терміном "бюрократія". Особливої уваги заслуговують роботи з організації виробництва, що їх виконав Кароль Адамецький. Західнонімецькі теоретики школи "людських відносин" виступали за більш твердий підхід до управління персоналом, чим їхні колеги в США і Японії.

В Англії, Голландії, Норвегії, Швеції й інших країнах Заходу широко пророблялися також питання  залучення працівників до "участі в управлінні".

Західноєвропейські учені  вплинули на формування підходу до управління з позиції "соціальної людини". Цей підхід дозволяв вивчати  поводження людей з погляду впливу на них групового поводження.

У 1929-1933 рр. передові капіталістичні країни охопила світова криза. У  цей же період часу англійським ученим Дж. М. Кейнсом була сформульована  концепція державного регулювання  економіки. Кейнс обґрунтував необхідність державного втручання в економіку.

Великий вплив на розвиток усієї Європи в післявоєнні роки зробив німецький учений, політик, міністр  економіки і канцлер Людвіг Ерхард. Під керівництвом Ерхарда Західна Німеччина створила економічне диво.

Концепція "соціального  ринкового господарства" (за Ерхардом) містить у собі два основних положення:

 посилення державного  регулювання в усіх сферах  господарювання;

 введення індикативного  планування, що прийшло на зміну  директивному плануванню. Індикативне  планування припускає встановлення  планів і показників, досягнення  яких є найбільш бажаним.

Політика Ерхарда одержала підтримку всіх прошарків суспільства, а також вчених і практиків, що займалися питаннями управління.

У сучасних умовах перебудови економіки на основі ринкових відносин одним із пріоритетних її напрямків  є вироблення основних теоретичних  і методологічних позицій з використання менеджменту в практичній діяльності українських організацій. Основною особливістю управлінської думки  стає пошук нових конкретних і  реальних шляхів удосконалювання системи  управління, вироблення позиції щодо різних проблем управління в ринкових умовах і на основі творчого осмислення передового закордонного досвіду.

Хотілося б відзначити, що в Україні високий рівень нестабільності зовнішнього середовища бізнесу  виявляється незрівнянно сильніше, ніж у країнах з розвинутою економікою. Тому так важливо для вітчизняних менеджерів нове бачення управлінських проблем, їхнє вивчення і використання в практиці управління.

Останнім часом  американські корпорації почали впроваджувати   в  себе нововведення, які привели  японські фірми до значного успіху.

Однак не всі методи управління, використовувані в Японії, приживаються на американській землі. Не можна  переносити одну модель менеджменту  в економіку іншої країни без  врахування її специфічних умов і, насамперед, психологічних і соціально-культурних факторів.