Батьківство, як цінність чоловіка: індивідуальний та соціальний контекст

вчить і сина, і дочку  того, як чоловік може проявляти  любов до дітей, до

дружини і до оточуючих. У  любові батька, як правило, домінує  поведінковий

компонент – допомога, захист та порада.

Крім того, відмінності  в материнській і батьківській любові є такими, що

обумовлені більш пізнім виникненням «інституту батьківства». Історично склалося

так, що на ранніх етапах розвитку людини духовно-виховний вплив чоловіків  на

розвиток дитини у певному  сенсі був вторинним. Він виник  з початкового впливу

матерів, коли чоловіки ще не брали участь в індивідуальному  вихованні дітей,

тобто не виконували батьківські  функції. Історичний перехід до патріархального 

укладу сімейного життя  поставило чоловіка на недосяжну  висоту для дитини, що

передбачало побудову відносин суворо вертикальних: батько – насамперед

авторитет, прообраз і уособлення тієї влади, якій дитина беззаперечно буде

підкорятися, коли виросте  і сама стане батьком [10].

Наразі дослідження відмічають, що поляризація статевих ролей і  пов'язаних з 

ними соціокультурних  стереотипів з часом поступово  послаблюється: соціальні 

ролі чоловіка і жінки  вже не здаються такими полярними  і взаємовиключними.

Сучасна ситуація в царині батьківства така, що переплітає традиційні риси

жіночності і мужності. Внаслідок цього у батьків  з'являється більш широкий 

спектр можливостей для  прояву батьківської любові. Враховуючи те, що любов 

батька – це величезна  сила у вихованні та розвитку дитини, в суспільстві починає 

формуватися новий тип  прояву батьківської любові, при якому  батько бере

участь у пологах дружини, допомозі жінці у період її вагітності, годуванні,

догляді та вихованні новонародженої дитини. Батько може транслювати дитині

свою любов не тільки за допомогою матері, але і безпосередньо  спілкуючись з 

нею навіть в пренатальний період її розвитку, так як дитина здатна сприймати 

звуки і, особливо, добре –  низько звукові поєднання.

Доведено, що з моменту  народження, дитина відчуває нагальну потребу в 

турботі з боку батьків, що передбачає годування, тілесний та емоційний 

контакт, спілкування. Ці потреби  може задовольняти не лише мати, а й  батько,

що сприяє виникненню у  нього більш тісної емоційної  прихильності до дитини

та розвиває батьківські  почуття. Чим раніше батько долучається  до догляду за

малюком, чим з більшим  захопленням і активністю він  це робить, тим сильніше

і глибше стає його любов  до дитини, яку він починає відчувати  у всій повноті з 

моменту її народження. Д.С. Аківіс [1] у своїй роботі «Батьківська любов»

відзначає, що люблячий батько нерідко більш ефективний вихователь, ніж 

мати. Батько більше надає  дітям самостійності, сприяючи зростанню  у них 

здатності до самооргназації. Батьківська любов забезпечує приклад  батьківсь-Проблеми загальної та педагогічної психології, т. XIII, ч.3

328

кої поведінки дітей у  майбутньому, формування життєвої позиції  взагалі та

статево рольових позицій, зокрема. Науковці відмічають, що позитивні  відно-

сини між батьком і  дитиною пов'язані з такими якостями дітей, як: неквапли-

вість, стриманість, емоційна врівноваженість, безтурботність, спокій, оптимізм,

високий самоконтроль, добре  розуміння соціальних нормативів, більш  успішне 

оволодіння вимогами навколишнього  середовища [2].

Як частина особистісної сфери, батьківська любов є необхідною умовою

повноцінного розвитку особистості. Д.С. Аківіс вважає, що повністю

«дозрівають чоловічі риси особистості», які стосуються потреби та здатності 

чоловіка захищати та приймати на себе відповідальність, тільки із

народженням дитини. Якщо у  жінки материнська любов проявляється в процесі 

«первинної материнської турботи», то у чоловіків турбота  про дитину виступає

як продукт батьківської любові. Вченими доведено, що переживання 

чоловіками батьківської любові посилює такі якості, як старанність  і 

відповідальність [1]. З огляду на особливості батьківській любові, можна 

виокремити етапи формування цього почуття у чоловіка.

1) Готовність любити. Для  формування готовності любити  своїх дітей 

основну роль відіграють переживання  дитинства, особливості батьківських

позицій у прабатьківській  сім'ї. Готовність до подібних почуттів у чоловіків 

виникає набагато пізніше, ніж  у жінок, і тому не визначається фізіологічним 

дозріванням.

2) Любов-очікування. Включає  в себе очікування, пов'язані з  зачаттям 

дитини, з образом майбутньої дитини. Триває цей етап до того моменту, коли

батько вперше побачить свого  нащадка. Для того щоб чоловік  полюбив свою

дитину ще до народження, він повинен наповнитися станом очікування.

3) Післяпологова ригідність. Виникає як результат відсутності  відчуття 

тісного взаємозв'язку з дитиною. Взаємодія з малюком на перших порах 

обмежується задоволенням його фізіологічних потреб, яким, як правило,

займається мати. Часом  метушня дорослих навколо немовляти  суб’єктивно 

сприймається чоловіком, як щось «непристойне», а сам час, проведений з 

немовлям – змарнованим. Практика показує, що «привід полюбити»  свого 

нащадка поступово з'явився у чоловіків в процесі підростання  дитини та

зростання її досягнень, а  до цього всі відносини з дитиною  часом зводяться до

елементарного самонавіювання зі сторони рідні: «Ти повинен  любити його! Це

ж твоя дитина! » [4].

4) Зацікавлене спостереження.  Коли з'являється можливість грати  і 

спілкуватися з немовлям, батьківське почуття стає більш  емоційно

забарвленим. Маленькі досягнення дитини (перша посмішка, хапальний 

рефлекс і т.д.) значно збагачують емоційну сферу батька позитивними 

переживаннями.

5) Зацікавлена співпраця.  Характеризується вибором форми  прояву 

батьківської любові. Досить часто на даному етапі взаємодія  між батьком і 

дитиною проявляється саме у  формі зацікавленого співробітництва. Якщо

материнська любов необхідна  дитині для отримання жалю (безумовність

почуття), то батьківська  любов дає дитині приклад для  наслідування та Збірник наукових праць  Інституту психології імені Г.С.Костюка  НАПНУ

329

спрямованість в напрямку соціальних дій. Коли дитина починає  активно 

пізнавати навколишній світ, у неї з'являється потреба в  тому, щоб батько

знаходився поруч. Батьківська  любов на даному етапі стає зрілим і багатим 

почуттям, так як задовольняє  значущу потребу чоловіка – «вчити, передавати

себе». Коли подорослішала  дитина віддаляється від сім'ї, стає самостійною,

батьківська любов видозмінюється, але форма її прояву залишається  такою ж.

За цих умовах батьківська  любов має дружній характер.

Якщо материнська любов, за умови її розвитку на всіх етапах, стає відносно

статичним (етап сформованості  батьківського почуття), то батьківська  любов 

представляється нам динамічним феноменом, який регулюється безліччю

соціальних чинників. Тому останній з представлених нами етапів розвитку

батьківської любові не є  остаточним. Наприклад, подальший розвиток цього 

почуття може носити ретроспективний  характер (повернення до попередніх

етапів), що не властиво материнській любові.

Любов матері безумовна, вона любить дитину такою, якою вона є. Любов 

батька умовна і більш  вимоглива: він пишається реальними  досягненнями й 

успіхами дитини. Людині необхідні  обидві сторони батьківської любові, їй

важливо, щоб її об'єктивно  оцінювали за реальні життєві  досягнення, але не

менш важливо і те, щоб  і безумовно приймали. Крім того, можна зробити 

висновок, що любов матері більшою мірою обумовлена біологічними

причинами (у порівнянні з  любов'ю батька), а домінує в  ній емоційно-чуттєвий

компонент, тоді як у чоловіків  переважає соціальна складова (раціональний

компонент) батьківської любові. Динаміка розвитку батьківської любові

передбачає, що материнська  любов при досягненні етапу сформованості 

батьківських почуттів набуває  відносно статичного характеру. Динаміка цього 

почуття обмежена вибором  матір'ю індивідуальних форм прояву батьківської

любові [5, 9].

Таким чином, проведений нами аналіз науково-літературних джерел

стверджує ключове значення ролі батька у розвитку дитини та її соціальному 

становленні. Становлення  чоловіка, як батька, детермінується процесами 

формування його батьківської ідентичності, включенням батьківства  в його

«образ Я» та обсягом безпосередньої його участі у турботі про дитину.

Науковцями доведено, що формування батьківської ідентичності у чоловіків,

явище динамічне, яке розвивається протягом всього життя і обумовлюється 

різними чинниками, як-то: власний  досвід чоловіка, індивідуальний вплив 

кревного батька; зібраний образ батьківської позиції, активність емпатійної

позиції у відносинах із вагітною дружиною; факт присутності при народженні

дитини; перший емоційно-позитивний контакт з дитиною; наявність  бажання 

чоловіка бути батьком; вік  та гармонійність подружніх стосунків; вплив 

позасімейних факторів; відношення в сім’ї, матеріальний статок, а  також 

соціальні експектації та соціальні стереотипи тощо.

Батьківські почуття є  динамічним утворенням, формування якого  можливе 

впродовж всього життя  чоловіка. Рамочною структурою формування

батьківства у чоловіків  виступає ціннісне ставлення суспільства  до батьківства 

загалом.Проблеми загальної  та педагогічної психології, т. XIII, ч.3

330

Література

1. Акивис Д.С. Отцовская  любовь. – М., 1992. – 208 с.

2. Баландина Л.Л. Психологические  особенности межличностных отноше-

ний и индивидуальные характеристики младших школьников из многодетных 

семей / Сборник научных  трудов: Психологическое сопровождение  личности в 

педагогическом процессе. (ч. 2.). – Курган, 2002. – С. 66-81

3. Бевз Г.М. Прийомна  сім’я: соціально-психологічні виміри. – К., 2010. –

352 с.

4. Кляпець О. Шлюбна  залежність як чинник розвитку  емоційного виго-

рання в сім’ї / Соціальна  психологія № 6 (20). – 2006. – С. 164 – 174.

5. Кон И.С. Психология  половых различий / Вопросы психологии. №2. -

1981.– С. 47–57

6. Кон И.С. Ребенок и  общество: (Историко-этнографическая  перспекти-

ва). – М., 1988. – 270 с.

7. Мухина В.С. Возрастная  психология: феноменология развития, детство, 

отрочество: / – М., 2000. – 456 с.

8. Рамих В.А. Материнство  как социокультурный феномен  автореф дис. на 

соиск. научн. ст. д-ра филос. наук. – Ростов-на-Дону, 1995. – 32 с.

9. Фромм Э. Искусство  любви. – Минск, 1990. – 80 с.

10. Шнейдер Л.Б. Психология  семейных отношений. – М., 2000. –  512 с.