Інформаційна діяльність органів державної влади

Інакше кажучи, зміст  управлінської діяльності полягає  в забезпеченні досягнення організацією поставлених цілей, розробці певних заходів, спрямованих на реалізацію цих цілей, яка здійснюється у формі прийняття та здійснення рішень. Розробка, прийняття та реалізація рішень є, таким чином, концентрованим виразом самої сутності управління.

У процесі будь-якої діяльності виникають ситуації, коли людина чи група осіб стикаються з необхідністю вибору одного з декількох можливих варіантів дії. Результатом цього вибору і буде рішення. Отже, рішення – це вибір альтернативи, що будується на основі певних інформаційних масивів [3].

Це положення приводить  нас до першого важливого висновку про те, що існують певні засади (спеціальні принципи) інформаційної діяльності органів державного управління у процесі прийняття управлінського рішення та загальні принципи інформаційної діяльності органів державного управління, обумовлені особливими якостями, яким має відповідати інформація у сфері державного управління.

Розглянемо їх окремо і почнемо зі спеціальних принципів  інформаційної діяльності органів  державного управління. Як відомо, управлінське рішення – це вибір альтернативи, який здійснюється керівником органу державного управління в межах його посадових повноважень і компетенції та спрямований на досягнення мети організації. Управлінське рішення – комплексне явище і важливим для розуміння його сутності є інформаційний аспект. Цей елемент підкреслює інформаційну природу прийняття рішень. Процес прийняття рішень у цьому випадку розглядається як процес перетворення вихідної інформації в інформацію управлінського рішення, а само рішення трактується як інформація, спеціально зібрана, проаналізована та перероблена суб’єктом управління.

Спеціальні принципи інформаційної діяльності органів  державного управління таким чином  є насамперед принципами інформування – вихідними положеннями, що стосуються процесу використання інформації.

До спеціальних принципів  інформаційної діяльності органів державного управління відносимо: принцип науковості інформації; принцип своєчасності інформування; принцип змістової несуперечності інформування; принцип адаптованості інформування; принцип достатності інформування; принцип формалізації інформування; принцип документованості інформування.

Принцип науковості інформації. Передбачає: врахування об’єктивних вимог соціальних, політичних та економічних законів та закономірностей розвитку суспільства; накопичення знань та визначення тенденцій розвитку об’єкта управління; присутність повних, достовірних та науково оброблених масивів інформаційних даних; наявність спеціальних знань, освіти та кваліфікації у особи, яка приймає рішення.

Принцип своєчасності інформування. Відомо, що навіть оптимальне рішення, розраховане на отримання найбільшого управлінського ефекту, може виявитися некорисним, якщо його прийнято занадто пізно. Більш того, невчасно прийняте рішення може призвести до певних втрат матеріального або організаційного характеру, розбалансувати систему управління та потребувати  значних витрат для його виправлення.

Принцип змістової несуперечності інформування. Цей принцип передбачає  враховування різних інформаційні потоків. При цьому визначальним фактором є відповідність інформаційного потоку з "центру" управління потокам, які надходять з "місцевих" джерел.

Принцип адаптованості  інформування. Фактор часу, який суттєво впливає на процес прийняття рішень, диктує необхідність адаптації процесу інформування до можливостей оцінки та сприйняття такої інформації тими чи іншими суб’єктами державного управління.

Принцип достатності інформування. Він полягає у тому, що кожен суб’єкт інформаційної діяльності у системі органів державного управління має отримувати чітко визначений обсяг інформації, який є достатнім для виконання в повному обсязі поставленого перед ним завдання. Правильні рішення приймаються за умови, коли суб’єкт державного управління володіє повною та достовірною інформацією щодо проблеми, яка вирішується і може спрацювати таким чином результат вибору. Зменшення такого обсягу призведе до ризику посилення імовірності помилок в процесі управлінської діяльності, а надмірне збільшенні потоку інформації може призупинити процес, оскільки необхідно аналізувати та оцінювати великі масиви отриманих даних. Невизначеність (недостатність інформування) є, як правило, наслідком неможливості кількісно оцінити ймовірність можливих результатів. Найчастіше така ситуація складається у процесі вирішення нових, нетипових проблем, коли існують фактори настільки складні, що стосовно них неможливо отримати достатньо інформації. Невизначеність характерна і для деяких рішень, які доводиться приймати в швидкозмінних ситуаціях. У зазначеній ситуації суб’єкту державного управління доцільно спробувати отримати додаткову інформацію і ще раз проаналізувати проблему з метою зменшення її новизни чи складності, що дає можливість оцінити суб’єктивну, передбачувану ймовірність можливих результатів, або за браком часу чи засобів збору додаткової інформації спиратися на минулий досвід та інтуїцію.

Принцип формалізації інформування. Сутність принципу полягає у наступному. Деякі рішення у сфері державного управління, які мають типовий характер, можуть бути формалізовані, тобто прийматися за заздалегідь визначеним алгоритмом. Іншими словами, існує форма отримання та використання інформації, що допомагає здебільшого за умови використання різноманітних технологічно-інформаційних чинників (програмного забезпечення) приймати формалізовані рішення – як результат виконання раніше визначеної послідовності дій. Формалізація прийняття рішень підвищує ефективність управління внаслідок зниження ймовірності помилки та економії часу. Формалізація інформування зазвичай полягає у використанні різних кількісних показників того чи іншого явища, наприклад, інформації про збільшення кількості безробітних осіб у певному регіоні, впливає на рівень фінансового забезпечення допомоги по безробіттю.

Принцип документованості інформування. Документована форма інформування допомагає в обробці, використанні та зберіганні відомостей, що мають значення для державного управління.

До загальних принципів  інформаційної діяльності органів  державного управління можна віднести принципи: інструментальності; трансляційності  інформації; синдикативності інформації; скомпенсованості асиметричної інформації.

Принцип інструментальності інформації полягає у тому, що інформація у сфері державного управління має бути суттєвою для виконання певних управлінських дій.

Принцип трансляційності  інформації полягає у тому, що інформація у сфері державного управління використовується в першу чергу для передачі критеріїв оцінювання та програм діяльності.

Принцип синдикативності  інформації передбачає, що інформація у сфері державного управління сприяє об’єднанню особистісних якостей суб’єкта, який вирішує певні соціальні проблеми. Отже така інформація сприяє не тільки трансляції інформації від джерела до суб’єкта оцінки, а й, враховуючи її "наочність", містить у собі найбільшу кількість оціночних критеріїв і навіть цілі програми оцінки. Вступаючи у взаємодію з психологічними стереотипами суб’єкта оцінки, вона сприяє синдикації (об’єднанню) відомостей про певні обставини, події та знаходить своє втілення в певних управлінських рішеннях. Особа фактично стає безпосереднім свідком відображених у такій інформації подій і, застосовуючи свою уяву, шляхом розумової діяльності, керуючись критеріями належності, допустимості, достатності, достовірності, здійснює їх оцінку. Наприклад, з метою оцінки розміру завданої стихійним лихом шкоди, є кращим подання інформації у фіксованому вигляді за допомогою відеозапису. Наочність демонстрації інформації призводить до формування особистого переконання і більш чіткого усвідомлення характеру необхідних дій.

Принцип скомпенсованості асиметричної інформації означає, що практично неможливою стає ситуація, коли у суб’єктів державного управління є доступ до вичерпних обсягів інформації щодо окремого явища, яке стало предметом організаційно-управлінського впливу. При цьому важливо врахувати таке положення: недостатність рівня поінформованості джерел "центральних" органів управління має компенсуватись інформацією, отриманою з джерел "місцевого" походження.

Окреслені підходи, на наш  погляд, створюють можливість визначити  поняття "принципи інформаційної  діяльності органів державного управління в регіонах України" як сукупність вихідних, основоположних умов інформаційного забезпечення управлінських процесів та безпосереднього використання інформації у сфері прийняття управлінських рішень.

Практичне застосування зазначених принципів у процесі здійснення державного управління дозволить ефективно конструювати системи інформаційного забезпечення діяльності органів державного управління в регіонах України та сприятиме формуванню правових норм, що забезпечать успішність такої діяльності.

 

1.3. Діяльність інформаційних служб органів державної влади та місцевого самоврядування.

Інформаційний супровід діяльності органів державної влади  й органів місцевого самоврядування регламентований низкою законодавчих актів, передусім, Законом України "Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації" (1997). Цей закон передбачає необхідність створення в органах державної влади та місцевого самоврядування спеціальних інформаційних служб (інформаційні управління, інформаційно-аналітичні підрозділи, прес-служби, прес-центри, управління і центри громадських зв'язків, прес-бюро, прес-секретарі та прес-аташе з відповідним апаратом). Напрями діяльності цих служб достатньо різноманітні.

1. Збір, аналіз, обробка  та оперативне надання інформації  про діяльність управлінських  органів засобам масової інформації. Для цього використовуються наступні  форми підготовки й оприлюднення  інформації:

o випуск і поширення  бюлетенів (спеціальних бюлетенів), прес-рслізів, оглядів, інформаційних збірників, експрес-інформації й т.п.;

o проведення прес-конференцій,  брифінгів, організація інтерв'ю  з керівниками органів державної  влади й органів місцевого  самоврядування для працівників  вітчизняних і закордонних засобів масової інформації;

o підготовка й проведення  теле- і радіопередач;

o забезпечення публікацій (виступів) у засобах масової інформації  керівників або інших відповідальних  працівників органів державної  влади й органів місцевого  самоврядування;

o створення архівів  інформації про діяльність органів  державної влади й органів  місцевого самоврядування;

П. Здійснення самостійно або за допомогою професійних  компаній відсо- і аудиозаписів офіційних  заходів, згідно ст. 17 цього Закону: засідань Верховної Ради України, урочистостей за участю Президента України, засідань Кабінету Міністрів України, Верховного Суду України, Конституційного Суду України. Для таких записів установлюється безстроковий режим зберігання в державних архівах.

III. Ведення державної й галузевої статистичної звітності; створення і ведення галузевих баз даних статистичної інформації; розробка й видання статистичних збірників.

IV. Проведення науково-дослідних  і дослідно-конструкторських робіт  із проблем інформаційних технологій, телекомунікаційних мереж і систем, створення й актуалізації інформаційних ресурсів.

V. Виконання культурно-просвітницьких  завдань. Наприклад, у кожному  закордонному посольстві країни  існує створений відповідно до  Указу Президента України від  2006 року культурно-інформаційний Центр. Основними його завданнями є:

o сприяння розвитку  міжнародного співробітництва України  з державою перебування в області  культури, освіти, науки й техніки,  туризму, фізичної культури й  спорту;

o поширення в державі  перебування інформації про Україну; ознайомлення громадян держави перебування з історією й культурою України, сприяння вивченню української мови на території цієї держави;

o підтримка зв'язків  з українцями за кордоном, сприяння  задоволенню їх культурно-мовних, інформаційних і інших потреб;

o поширення інформації  про туристичні можливості й  привабливість України, сприяння  співробітництву з державою перебування  в туристичній області.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ II

2.1. Загальні засади висвітлення діяльності органів  державної влади та органів місцевого самоврядування засобами масової інформації.

  Засоби масової  інформації України відповідно  до законодавства  
України  мають  право  висвітлювати всі аспекти діяльності органів  
державної  влади  та  органів  місцевого  самоврядування.   Органи  
державної  влади  та  органи  місцевого самоврядування зобов'язані  
надавати засобам масової  інформації  повну  інформацію  про  свою  
діяльність  через відповідні інформаційні служби органів державної  
влади   та   органів   місцевого   самоврядування,   забезпечувати  
журналістам вільний  доступ  до неї,  крім випадків,  передбачених  
Законом України "Про державну таємницю" ( 3855-12 ), не чинити  на  
них  будь-якого  тиску і не  втручатися  в їх виробничий процес.  
Засоби масової інформації можуть проводити  власне  дослідження  і  
аналіз  діяльності  органів  державної  влади та органів місцевого  
самоврядування, їх посадових осіб, давати їй оцінку, коментувати.

     Розрив чи   змішування   змісту   офіційної   інформації,  що  
оприлюднюється,  коментарями   засобу   масової   інформації   або  
журналістом не допускається.

     Право висвітлення  і коментування діяльності органів  державної  
влади та органів місцевого самоврядування,  подій державного життя  
в Україні гарантується Конституцією,  цим Законом, іншими законами  
України.