Визначення оптимальної бізнес-стратегії підприємства з урахуванням ринкової конкуренції

Визначення оптимальної бізнес-стратегії  підприємства з урахуванням ринкової конкуренції

 

Огліх В.В., Шинкаренко С.П.

 

Ситуація, що склалася сьогодні на зовнішньому  ринку, вимагає від України багатьох структурних змін в її економіці. Зараз гостро постало питання про вступ України до СОТ та, як наслідок, інтеграцію до Європи. Це означає, що багатьом підприємцям нашої держави необхідно врахувати всі аспекти та умови розвитку ринкових відносин, а саме мінливість сьогоденної кон’юнктури, плинність потреб і можливостей та швидку зміну конкуруючого середовища. Складність полягає в тому, що фірма не завжди може адекватно та своєчасно оцінити своє становище. Це в свою чергу вимагає звернення до масштабних та цільових маркетингових досліджень, визначення необхідних коефіцієнтів, що відображають можливість виходу та реалізації продукції фірми на ринку. З цього виплаває, що для нашої держави є дуже актуальними питання розвитку конкурентноздатного та ефективного підприємництва на Україні.

 

Саме тому, перед керівниками  господарюючих суб’єктів постає проблема визначення ефективної бізнес-стратегії, що дозволяє враховувати маркетингові дослідження щодо можливості виходу на ринок, оцінити можливості потенційних конкурентів та власні коефіцієнти конкурентноздатності, визначити оптимальні об’єми виробництва та прибуток, отриманий від продажу товарів, і врахувати мінливість сьогоденної економічної ситуації, що безпосередньо впливає на результативні показники діяльності виробничого підприємства.

 

Розв’язання поставленої задачі перш за все вимагає проведення ретельних маркетингових досліджень, які надають інформацію про існуючі сегменти ринку товарів, що виробляються підприємством, та про відповідних конкурентів у кожному із сегментів ринку. За допомогою таких досліджень відбувається аналіз можливості проведення виробничої діяльності підприємством, що розглядається.

 

Наступним кроком є визначення коефіцієнтів конкурентноздатності підприємства-виробника  у кожному із можливих сегментів  ринку. Необхідно зазначити, що конкурентоспроможність є одним з найважливіших показників ефективної діяльності господарюючих суб’єктів. Він являє собою вирішальний фактор комерційного успіху товару, це багатоаспектне поняття, що означає відповідність товару умовам ринку, конкурентним вимогам споживача за своїми якісними, технічними, економічними, естетичними та комерційними характеристиками. Даний коефіцієнт представляє собою узагальнений показник коефіцієнтів конкурентоспроможності, що розрахований аналітичним способом відповідно витратам підприємств-виробників та за допомогою експертних методів оцінки конкурентноздатності.

 

 Визначення оптимального обсягу  виробництва здійснюється за  допомогою методу динамічного  розподілу коштів між сегментами  ринку, на яких буде здійснювати  свою господарчу діяльність підприємство. Визначення об’єму випуску, від якого безпосередньо залежить і прибуток, обов’язково повинен враховувати коефіцієнти конкурентноздатності підприємства, що були визначені раніше, кожен для свого сегменту і для своїх конкурентів.

 

 Даний метод планування виробничої діяльності дозволяє чітко визначити остаточні та ефективні напрями вкладення коштів у виробництво.

 

 Визначивши оптимальні обсяги  та напрямки діяльності підприємство  не може розпочинати виробництво  без урахування ефекту невизначеності. Економічна кон’юнктура змінюється дуже часто, тому необхідно бути готовим до певних зрушень і змін у визначених планах. Саме через це, при плануванні виробничої діяльності вітчизняним підприємствам необхідно враховувати можливі наслідки зміни економічного середовища, в якому вони працюють і відповідно реагуючи на них не допускати збільшення витрат та збитків. Отже, дуже важливим питанням є визначення множини можливих альтернатив діяльності підприємства-виробника, що відповідають певним станам середовища, а також вибір з цих альтернатив найбільш прийнятної та вигідної.

 

 Отже, поставлена задача вирішується  методами аналізу відповідностей  та експертного оцінювання певних  характеристик, також за допомогою  методів нечіткої логіки та  економіко-математичних методів  моделювання процесів виробництва.

 

 Запропонований підхід щодо  визначення оптимального обсягу  виробництва підприємства, що враховує  конкурентоспроможність, маркетингові  дослідження сегментів майбутньої  діяльності та елементів невизначеності, дає можливість розробити бізнес-стратегію, що дозволить вітчизняним виробникам налаштувати ефективну діяльність, досягти необхідного рівня рентабельності виробництва та можливості конкурувати із існуючими провідними підприємствами-конкурентами. Крім цього, такий підхід до планування виробничої діяльності вітчизняних підприємств дасть можливість у майбутньому дотримуватися стабільних темпів виробництва та виходу на міжнародний ринок торгівлі товарами.

 

Теґи: економіка підприємства, конкурентоспроможність, малий бізнес

 

06 Травень 2012 9:37am - економічні на

Вплив мотиваційного фактора на конкурентоспроможність підприємства

 

Кожем’яко М. К.

 Лозовський О. М.

 Вінницький торговельно-економічний  інститут КНТЕУ, Україна

 

Для того щоб домогтися стабільного  успіху, підприємство повинно бути першим серед тих, хто знаходить нові ідеї і пропонує їх замовникам та іншим зацікавленим сторонам.

 За ринкової економіки підприємствам  доводиться діяти в конкурентному  середовищі, знаходити і розширювати  свою «нішу» на ринку товарів  і послуг, опановувати новий тип економічної поведінки, постійно підтримувати свою конкурентоспроможність. Через це виникає потреба збільшення внеску кожного працівника в досягнення цілей кожного підприємства, а одним з головних завдань суб’єкта господарювання стає пошук ефективних способів управління працею, тобто способів, що забезпечують активізацію людського фактора. Адже, наявність належної підготовки та досвіду у працівників ще не гарантує високу ефективність праці. Тому надзвичайно актуальним у наш час стає питання мотивації працівників.

 Шлях до ефективного управління  людиною полягає у розумінні  її потреб, мотиваційних настанов. Тільки знаючи те, що спонукає  людину до дій, що покладено  в основу її діяльності, можна  розробити систему методів і  форм управління нею.

 Вивченням проблем мотивації  займались такі вчені як О.  М. Леонтьєв, К. Левін, А. Маслоу, Ф. Герцберг, Д. Мак-Клеланд та  ін. У наш час продовжують дослідження  даної теми М. Ф Кокорєв,  О. А. Бугуцький, Д. Пінк та  ін.

 У структурі трудової діяльності  важливим компонентом є мотив. Термін «мотив» походить від латинського «movere», що означає «приводити в рух», «штовхати». В економічній літературі цей термін трактується по-різному, але найчастіше як усвідомлене спонукання до дії.

 Під мотивацією розуміють  систему факторів, що детермінують трудову поведінку працівника. Такими факторами виступають потреби, мотиви, цілі та інтереси. Завдання мотивації полягає також у підтриманні активності працівника на певному рівні.

 Отже, мотивація – це динамічний  процес внутрішнього, психологічного та фізіологічного управління поведінкою, що включає його ініціацію, спрямування, організацію та підтримку.

 Серед теорій мотивації, які  були створені у 20-60 р.р. ХХ  ст., заслуговують на увагу концепція  О. М. Леонтьєва, суть якої  полягає у тому, що мотиваційна сфера людини, як і інші її психологічні особливості, має свої джерела в практичній діяльності. У самій діяльності можна виявити ті складові, які відповідають елементам мотиваційної сфери, функціонально і генетично пов’язані з ними. Тобто між структурою діяльності та побудовою мотиваційної сфери людини існують відносини взаємної відповідності.

 Доцільно також згадати і  теорію К. Левіна, згідно з якою  поведінка людини є функцією  цілісного «життєвого простору»,  тобто людина в кожний окремий момент перебуває у певній «тотальній мотиваційній атмосфері», яка опосередковано або прямо впливає на мотиваційне поле.

 Існують внутрішні і зовнішні  причини поведінки особистості.  До внутрішніх причин відносять  її психологічні властивості  (мотиви, потреби, цілі, бажання), а до зовнішніх – умови і ситуацію її діяльності (стимули, що виходять з конкретної ситуації).

 Провідна роль у процесі  мотивації належить потребам  людини, які можуть розглядатися  як сукупність трьох основних  груп: матеріальних, трудових і статусних. Тому і мотивацію варто розглядати як матеріальну, трудову і статусну.

 Мотивація трудової діяльності  не може бути дієвою без  задоволення матеріальних потреб, орієнтації на матеріальний інтерес  працівників.

 Під матеріальною мотивацією  слід розуміти прагнення достатку, певного рівня добробуту, матеріального стандарту життя.

 Матеріальні мотиви, безумовно,  відіграють важливу роль у  визначенні трудової поведінки  працівників, проте це не означає,  що нематеріальні мотиви і  стимули є другорядними. На поведінку людей у процесі діяльності все більший вплив справляє трудова мотивація. Вона породжується самою роботою, її змістом, умовами, організацією трудового процесу, режимом праці.

 Велика роль у практиці  менеджменту персоналу належить  і статусній мотивації, яка є внутрішньою рушійною силою поведінки, пов’язаної з прагненням людини посісти вищу посаду, виконувати складнішу, відповідальнішу роботу, працювати в сфері діяльності, яка вважається престижною, суспільно значущою, людина прагне бути визнаним фахівцем своєї справи, неофіційним лідером, користуватись авторитетом [4].

 Із всієї різноманітності  розроблених вченими-управлінцями  мотиваційних моделей можна виділити, на мою думку, найбільш життєві  і виправдані на практиці. За  класифікацією, виділеною Кокоревим, розрізняють такі моделі як:

 · «кнута і пряника»;

 · первинної і вторинної  потреби;

 · внутрішньої і зовнішньої  винагороди;

 · факторної моделі стимулювання;

 · спраедливості;

 · очікування;

 · соціальної справедливості  та ін.

 Існують також змістовні теорії мотивації, розроблені вченими зарубіжних країн, а саме А. Маслоу, Ф. Герцберга і Мак-Клеланда.

 Теорія Маслоу:

1) потреби поділяються на первинні  і вторинні і являють собою  п’ятирівневу ієрархічну структуру,  де вони розподіляються залежно від пріоритета;

2) поведінку людини визначає  найнижча незадоволена потреба  ієрархічної структури;

3) після того як потреба задоволена, її мотиваційна дія зупиняється.

 Теорія Герцберга:

1) потреби поділяються на гігієнічні  фактори і мотивації;

2) наявність гігієнічних факторів лише не дає розвиватися незадоволенню роботою;

3) мотивації, які приблизно відповідають  потреба вищих рівнів ієрархії  Маслоу і Мак-Клеланда, активно  діють на поведінку людини;

4) для того, щоб ефективно мотивувати  підлеглих, керівник повинен сам вникнути в суть роботи.

 Теорія Мак –Клеланда:

1) три потреби, які мотивують  людину – це потреби влади,  успіху і приналежності (соціальної  потреби);

2) сьогодні особливо важливі  ці потреби вищого порядку,  оскільки потреби нижчих рівнів, як правило, вже задоволені.

 Сучасний керівник повинен  забезпечувати належні умови  для максимальної реалізації  творчого потенціалу кожного  працівника. Для цього необхідна  не тільки спеціальна підготовка, але й уміння володіти основами  соціальної педагогіки і психології. Так склалося, що в Україні понад 85 % керівників мають інженерну освіту і лише 2 % – гуманітарну, тоді як у США, за даними Е. Старобінського, серед керівників лише 2 % з технічною освітою, а решта – економісти, юристи, психологи та професійні управлінці-менеджери [1].

 

 Досліджуючи досвід зарубіжних  країн можна помітити, що методи  матеріальної мотивації здебільшого  носять «інтернаціональний» характер. Виділяють найсуттєвіші складові  цього досвіду:

 · відсутність шаблонного  мислення, повна самостійність і простір для експерименту, наближене право вибору в рамках дозволеного законом. Єдине обмеження – це економічна доцільність, що оцінюється не тільки з позиції сьогодення, а й з погляду у день прийдешній;

 · об’єктивна зацікавленість  у сприятливій перспективі власника підприємства, менеджера, найманого працівника. Кожний остерігається втратити своє джерело доходу, тому ніхто не намагається «проїдати» все зароблене, навпаки, прагнуть більше вкласти в нові технології, у підвищення кваліфікації, в науку, що є однією з причин ефективного функціонування механізму соціального партнерства;

 · використання тарифної  системи як інструменту диференціації  оплати праці залежно від складності, умов праці, відповідальності  за виконувану роботу в різноманітних її модифікаціях (єдина тарифна сітка, гнучкий тариф, пайова тарифна система тощо).

 Досвід країн з розвиненою  ринковою економікою свідчить  про переважне застосування єдиних  тарифних сіток для робітників, спеціалістів і службовців. Це  пов’язано з можливістю запровадження єдиного, уніфікованого підходу до тарифікації різних категорій працюючих, спрощенням порядку ведення переговорів між сторонами соціального партнерства при укладенні колективних договорів і угод, зниженням конфронтації між «синіми» і «білими» комірцями при формуванні тарифних умов оплати праці на виробничому рівні.