Резерви зростання продуктивності праці

План

Вступ

1. Система управління  продуктивністю праці

2. Показники продуктивності  праці

3. Методи виміру продуктивності  праці

4. Фактори зміни продуктивності  праці

5. Резерви зростання продуктивності  праці

Висновки

Використана література

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Згідно з рекомендаціями Міжнародної організації праці (МОП) розрізняють поняття "продуктивність" і "продуктивність праці".

Продуктивність — це ефективність використання ресурсів — праці капіталу, землі, матеріалів, енергії, інформації — під час виробництва різних товарів і надання послуг. Вона відбиває взаємозв’язок між кількістю і якістю вироблених товарів або наданих по-дуг і ресурсами, які були витрачені на їх виробництво. Продуктивність дає змогу порівнювати виробництво на різних рівнях економічної системи (на рівні окремого індивіда, цеху, підприємства, організації, галузі й держави) з використаними ресурсами. Під час їхньої оцінки необхідно враховувати зростання вартості енергії, сировини, витрат, пов’язаних з безробіттям тощо. Більш висока продуктивність означає збільшення обсягу продукції за тих самих витрат, при цьому необхідно враховувати потреби цієї чи іншої продукції на ринку, в суспільстві.

На зарубіжних підприємствах оцінюється тільки та продукція, яка куплена, а не просто вироблена. Продуктивність можна розглядати як загальний показник, що характеризує ефективність використання ресурсів для виробництва продукції. Проте сучасна економічна теорія стверджує, що точно визичити роль і частку витрат тих чи інших ресурсів, використаних на виробництво продукції, неможливо. Тому для визначення ефективності виробництва найчастіше використовують показник продуктивності праці, хоча це не означає, що тільки праця є джерелом продуктивності.

Продуктивність праці відбиває ступінь ефективності процесу раці. У її визначенні вихідною категорією є праця.

Праця — це доцільна, свідома, організована діяльність людей, спрямована на створення матеріальних і духовних благ, необхідних для задоволення суспільних і особистих потреб людей. Зміст і характер праці залежать від ступеня розвитку продуктивних сил і виробничих відносин.

 

 

 

1. Система управління  продуктивністю праці

Продуктивність праці є одним з показників її ефективності, результативності. Поняття продуктивності праці прийнято трактувати в широкому та вузькому розумінні. В широкій суспільній концепції продуктивність праці – це розумова схильність людини до постійного пошуку удосконалення трудової діяльності з урахуванням мінливих соціально-економічних умов. У вузькій технічній концепції продуктивність праці – це відношення одержуваного результату (обсягу продукції) до ресурсів, що використовуються у процесі праці.

Управління продуктивністю – це процес, що передбачає стратегічне і оперативне планування, постійний контроль за ефективним впровадженням заходів по її підвищенню.

Зростання продуктивності може бути обумовлено:

• зростанням результату при незмінних витратах ресурсу чи їх зниженні;   
• зниженням витрат при незмінному чи зростаючому результаті;  
• одночасним зниженням результату і витрат при випереджаючому темпі зниження витрат.

Типовий процес управління продуктивністю праці передбачає наступні етапи:  

• вимірювання рівня та визначення факторів зміни продуктивності праці; 
• планування підвищення продуктивності праці на основі аналізу резервів її зростання;  
• здійснення та контроль за реалізацією заходів щодо підвищення продуктивності праці;  
• оцінку впливу здійснених заходів на результативність трудової діяльності.

Системний підхід до управління продуктивністю праці базується на двох основних принципах: орієнтації на випуск продукції (кінцеві результати процесу праці); інтеграції всіх підсистем організації в єдине ціле. Він охоплює організаційні форми, сфери, прийоми і методи підвищення продуктивності праці.

Основні елементи в системі управління продуктивністю праці:   

• управління якістю (процес забезпечення якості);        
• планування (в процесі якого визначаються заходи для підвищення ефективності виробництва);    
• вимірювання трудових витрат (процес оцінки їх економічності);-       
• бухгалтерський облік і фінансовий контроль (службами, які займаються оцінкою прибутку).

В системі управління продуктивністю праці на підприємстві поєднуються два напрямки – мотиваційний (стимулювання якості робочої сили, її участі в інноваційних процесах) і технічний (впровадження нової техніки і технологій).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Показники продуктивності  праці

В економічній теорії і практиці використовується сукупність показників продуктивності праці, вибір яких визначається конкретною метою.

При характеристиці результативності праці використовують показники рівня і динаміки продуктивності праці. Розрізняють продуктивність у масштабі суспільства в цілому, регіону, сфери діяльності, підприємства, цеху, виробничої дільниці, бригади, окремого працівника.

На макро- та мезо- рівні продуктивність праці визначається з використанням показників валового національного продукту, валового внутрішнього продукту, чистого національного продукту, національного доходу в розрахунку на одного працюючого.

Статистичні дані, що відображують рівень продуктивності праці в економіці України за показником валового внутрішнього продукту за період 2000-2004 рр. наведено в таблиці 2.1.

Таблиця 2.1. Валовий внутрішній продукт та населення України за зайнятістю

 

Показник	2000	2001	2002	2003	2004
Валовий внутрішній продукт (у фактичних цінах), млн.грн.	170070	204190	225810	267344	345113
Чисельність зайнятих в економіці, тис.осіб	20175,0	19971,5	20091,2	20163,3	20295,7
Валовий внутрішній продукт в розрахунку на одного працюючого, тис. грн.	8,43	10,22	11,24	13,26	17,00

 

Продуктивність праці — це здатність людини в процесі праці створювати певну кількість матеріальних благ, тобто проводити певну кількість продукції в розрахунку на 1 одиницю живої праці, що витрачається.

Показники використання індивідуальної ( живої ) праці.

    - показники рівня продуктивності праці;

    -   показники динаміки продуктивності праці.

Рівень ПП характеризується 2-ма показниками: 

• виробіток;
• трудомісткість.

Виробіток — це кількість виробленої продукції одним працівником за певний період часу. Розрізняють 3 методи визначення виробітку:  

• натуральний метод вимірювання, тобто коли об’єм продукції обчислюється в натуральному виразі. Він використовується тоді, коли вироблена продукція однорідна за змістом, призначенню і якості. За допомогою даного вимірника можна визначити ПП лише в рамках окремих видів продукції або робіт;  
• вартісний метод вимірювання. Даний метод застосовується при випуску різнорідної продукції.  
• трудовий метод вимірювання застосовується при виробництві різноманітної продукції, яку не можна виміряти ні в натуральному, ні у вартісному виразі. При цьому методі ПП визначається в норма/год.

У зв’язку з тим, що витрати робочого часу можуть бути виражені в кількості відпрацьованих чол./год., чол./дні, середньообліковим числом робочих або всіх працівників, розрізняють показники середньогодинний, середньоденний і середньорічний виробіток одного робочого.

Середньорічний виробіток визначається як на одного робочого, так і на одного працюючого.

Середньогодинний виробіток визначається відношенням кількості виробленої продукції до витрат робочого часу на виробництво цієї продукції, тобто до загальної кількості відпрацьованих чол./год.:

 

Vтп - V ( об’єм ) виробленої товарної продукції;

N — чисельність персоналу;

Фе — ефективний фонд часу 1-го працюючого (година);

t — тривалість робочого  дня;

Вдн — середньоденний виробіток.

Середньорічний виробіток визначається співвідношенням V (об’єму) проведеної продукції до середньооблікової чисельності працівників:

              — середньооблікова чисельність.

Трудомісткість – величина, зворотна виробітку.

Трудомісткість продукції характеризується витратами робочого часу (чол./год., чол./дні) на виробництво однієї одиниці продукції по всій номенклатурі підприємства.

Залежно від складу трудових витрат, їх ролі в процесі виробництва враховуються наступні види трудомісткості :  

• технологічна трудомісткість — включає всі витрати основних робочих, відрядників (Ттех); 
• трудомісткість обслуговування виробництв — включає витрати праці допоміжних робочих (Тобс);
• продуктивна трудомісткість — включає витрати праці всіх робочих, основних і допоміжних (Тпр);  
• трудомісткість управління — включає витрати праці ІТР, службовців і охорони (Тупр);  
• повна трудомісткість — включає витрати праці всіх категорій персоналу (Тпов).

Тпов = Ттех + Тобс+Тупр=Тпр+Тупр

По об’єкту числення визначають трудомісткість на операцію, виріб, товарну і валову продукцію.

По місцю виділяють трудомісткість підприємства, цехову, ділянки, бригади і робочого місця.

По характеру і призначенню витрат праці розрізняють нормативну, планову і фактичну трудомісткість.

Трудомісткість нормативна — відображає витрати праці при нормах, що діють на даний момент. Вона або відбивається в технологічній карті, або розраховується по формулі:

— норма часу в хвилинах на одиницю продукції;

q — кількість виробів, що виготовляються.

Трудомісткість планова — відображає витрати праці на одиницю продукції або на весь випуск з урахуванням переробки (перевиконання або недовиконання норм):

Трудомісткість фактична — відображає фактичні витрати праці в т.ч. і втрати робочого часу. Трудомісткість визначається на одиницю продукції в натуральному виразі по всій номенклатурі виробів і послуг, при великому асортименті продукції — трудомісткість визначається по типовому виробу, до якого приводяться всі останні.

На відміну від показника вироблення, трудомісткість має ряд переваг. Вона встановлює пряму залежність між об’ємом виробництва і трудовими витратами, реальніше відображає економію живої праці під впливом змін в умовах виробництва. Трудомісткість не залежить від зрушень в асортименті продукції, забезпечує зіставність результатів на однакові вироби і послуги.

Динаміка продуктивності праці — дозволяє визначити ефективність використання трудових ресурсів і розраховується за допомогою наступних індексів :

-    індекс ПП — показує зміну ПП в даному періоді в порівнянні з іншим періодом, прийнятим за базу порівняння:

         В1 — виробіток звітного року ;

У — виробіток базисного року.

Для обчислення середнього індексу по підприємству застосовують індекс Струміліна:

де ri — чисельність окремих категорій працівників (дані по факту).

Індекс ПП можна визначити через трудомісткість:

де t1 — трудомісткість звітного року ; to — трудомісткість базисного року.

Приріст продуктивності праці відбувається за рахунок зміни об’єму виробництва і витрат праці. Вплив зміни об’єму виробництва і чисельності робочих можна визначити по формулі:

;

;

— зміна об’єму ;   — зміна чисельності.

Зміна вироблення і трудомісткості характеризується наступним взаємозв’язком:

 

 ;

 .

 — зміна вироблення унаслідок зміни трудомісткості ;

 — зміна трудомісткості унаслідок зміни вироблення.

Продуктивність праці є важливим чинником підвищення ефективності виробництва. У свою чергу ПП визначається поряд чинників :

-    чинники підвищення технічного рівня виробництва (нова техніка, технологія підвищення якості продукції);