Микола Артемійович Терещенко – відомий український підприємець

З 1896 р. Б.Ханенко стає керуючим справами Товариства заводів братів Терещенків, паралельно займаючись археологічними дослідженнями. Найважливіїші результати розкопок друкував у каталогах-альбомах, виданих його ж коштом, — "Старожитності Наддніпрянщини" (випуск 1—7, 1907) і "Руські християнські старожитності" (1899). Водночас Б.Ханенко з дружиною та її родичами бере активну участь у багатьох благодійних акціях у Києві, зокрема у створенні вищезгаданого Міського музею, відкритого в переддень 1899 року. Він не тільки жертвує для нього величезні суми і частину своїх колекцій (що становила понад половину початкового зібрання музею), але також пише його статут і бере професійну участь у формуванні експозицій. З 1897 р. фактично очолює (його номінальним головою була графиня М.М.Мусіна-Пушкіна) Київське товариство старожитностей і мистецтв, обіймаючи посаду віце-голови, а через 4 роки офіційно стає його головою. Б.Ханенко був також членом Історичного товариства Нестора-літописця, головою Київського комітету юргівлі й мануфактури, у 1906—1912 рр. — членом Державної Ради від про­мисловців, причому на посаді, яка відповідала дійсному статському раднику. У 1910 р. київський колекціонер був обраний почесним членом петербурзької Академії мистецтв і Академії наук.

Помер він у травні 1917 року. Свої зібрання творів мистецтва  заповідав місту за піклування своєї дружини. Воно склало основу колекції київського Музею західного і східного мистецтва, нині імені Б. і В.Ханенків.

Прославив свій рід і  син Федора Артемовича, який при  народженні в 1888 році дістав ім'я, як і  батько, Федір. Однак коло його інтересів помітно нідрізнялося від захоплень більшості представників роду Терещенків. У 1907 р. він вступив на механічне відділення Київського політехнічного інституту, значний час проводив у Берліні, Відні й Петербурзі. В роки бурхливого розвитку авіації його повністю поглинає робота над проектами літаків. У 1909 р. у своєму маєтку під Бердичевом Ф.Терещенко влаштував авіа- майстерню. Його модель "Терещенко-5" стала одним із основних експонатів повітроплавального відділення Всеросійської торгово-промислової і сільськогосподарської виставки 1913 року в Києві. З цього моменту він як авіаконструктор працює на замовлення військового міністерства, і в 1916 р. гворює принципово нову в авіаконструкторській справі модель літака "Терещенко-7", виготовлену в майстернях Київського політехнічного інституту. В роки громадянської війни його слід губиться, і подальша доля цього талановитого авіаконструктора залишається невідомою.

З численних представників  четвертого покоління династії Терещенків заслуговує на увагу Михайло, син  Івана Миколайовича. Народився 5 березня 1886 р. у Києві. Не досягши і 17 років, він, майже одночасно втративши діда і батька, став власником усього величезного спадку старшої лінії дому Терещенків. По закінченні 1-ї київської гімназії, навчаючись в універитетах Лейпцига і Петербурга, в 1911 р. у Московському університеті Михайло складає іспити на диплом юриста. Надзвичайно багатий, освічений, зі знаннями французької, німецької, англійської мови й латині, красивий і благородний джентльмен, до того ж витончений естет, театрал і меломан, Михайло мав в обох російських і олицях широкі знайомства. І не тільки в ділових і урядових колах, а й серед творчої еліти, був близький з О.Блоком, фінансував видавництво "Сирин", яке спеціалізувалося на творах найкращих російських поетів і літераторів того часу (О.Блок, В.Брюсов, А.Бєлий та інші).

Перебуваючи то в Петербурзі, то в Києві, Михайло Терещенко  займався активною добродійною діяльністю. У рідному місті він стає почесним попечителем 1-ї гімназії, допомагає  Міському музею, є членом комісії "Старий Київ" (до неї входили провідні історики й археологи — М.Біляшівський, М.Василенко, Д.Дорошенко, В.Хвойка та ін.), фінансуючи її дослідження і видання. Його підтримка сприяла перетворенню в 1913 р. Київського музичного училища на консерваторію.

З початком Першої світової війни М.Терещенко активно працює над створенням мережі госпіталів, очолює Київський військово-промисловий  комітет (1914—1917), стає членом такого ж  Всеросійського комітету. На цих посадах, завдяки не тільки величезним капіталам і особистим зв'язкам, але й енергії, організаторським здібностям, здобуває чималий політичний авторитет. Тому відразу після Лютневої революції 1917 року, увійшовши до складу Тимчасового уряду, стає спочатку його міністром фінансів, а від травня — міністром закордонних справ, підтримуючи зовнішньополітичну програму лідера партії кадетів П.Мілюкова. Під час гострої кризи у відносинах між Українською Центральною Радою і Тимчасовим урядом М.Терещенко влітку 1917 р. (разом з О.Керенським та І.Церетелі) прибув до Києва. Тут він відіграв визначальну роль у досягненні прийнятного для обох сторін компромісу, який припускав визнання Петроградом Центральної Ради вищим органом влади автономної (у складі Росії) України з правом формування крайового уряду.

У липні-серпні 1917 р. М.Терещенко, разом із О.Керенським (головою Тимчасового уряду з 8 липня) і М.Некрасовим, стає однією з провідних фігур Тимчасового уряду. Але ситуація виходила з-під контролю ліберально-демократичних сил Росії занадто швидко. Разом зі своїми колегами по Тимчасовому уряду М.Терещенко був арештований більшовиками в Зимовому палаці в ніч на 26 жовтня 1917 року й запроторений до Петропавлівської фортеці. Завдяки зусиллям матері і дружини, француженки Маргарет, що кілька місяців до цього народила йому дочку, за сприяння англійського і французького посольств він був викуплений за 100 тисяч карбованців (причому нові "хазяї" Росії представили його зникнення із в'язниці як утечу).

До кінця 1917 р. М.Терещенко  з родиною вже був у Норвегії. В наступні роки емігрантського життя працював переважно в скандинавських країнах, де швидко став одним із провідних бізнесменів. Незабаром він володів уже 13-ма мовами і з успіхом вів свої справи по всій Європі, а також у колоніях західних країн, зокрема у Мозамбіку, що тоді належав португальцям. Під час Другої світової війни він із родиною жив в Англії, а по закінченні світової баталії перебрався в Монако, де в Монте-Карло і помер 1 квітня 1956 року.

Численні представники дому Терещенків і нині проживають у різних країнах Західної Європи й Америки, зрідка приїжджаючи на батьківщину своїх предків. Це заможні й респектабельні люди, які говорять багатьма мовами, у тому числі й російською. Української, рідної для патріархів їхнього роду — Артема і його синів Миколи й Федора, вихідців з української, глухівської (у прямому і переносному значенні слова) глибинки, — вони вже не пам'ятають. Однак і сьогодні вони милуються і пишаються прекрасними особняками й музейними зібраннями, що залишилися Києву від їхніх предків