Типологія держав. Політичне прогнозування

У політології розрізняють  політичне прогнозування як наукове  дослідження конкретних перспектив політичної ситуації і як практику вироблення прогнозів. Прогноз є  науково обґрунтованим судженням  про можливі стани об'єкта в  майбутньому, про альтернативні  шляхи і терміни його забезпечення. Прогнозування охоплює спеціальні наукові дослідження конкретних процесів, явищ, подій з метою  отримання якісно інших знань  — тих, що характеризують перспективи  об'єкта дослідження.

Прогноз необхідний для уникнення  небажаних результатів розвитку подій, забезпечення перебігу їх у бажаному напрямі. Прогноз як нове знання існує  у таких формах:

знання про невідомі на момент прогнозування властивості  об'єктів реальної дійсності;

знання про властивості  не існуючих на момент прогнозування  об'єктів.

У прогнозуванні істотними  є два аспекти:

пророкує, описує можливі, бажані або небажані перспективи, стани, рішення;

передбачає певне рішення  завдяки усвідомленню стану проблеми, використанню інформації про можливі  результати цілеспрямованої діяльності.

На цій підставі у проблемі прогнозування виділяють два  аспекти: теоретико-пізнавальний і  управлінський (пов'язаний з можливістю прийняття на основі прогностичного знання певного рішення).

Прогнозування охоплює усі  сфери життєдіяльності людей. Щодо суспільного розвитку одним з  найважливіших є політичне прогнозування, об'єкт якого — політика (внутрішня  і зовнішня), а предмет — пізнання можливих станів політичних подій, явищ, процесів. У зв'язку з цим розрізняють  внутріполітичне і зовнішньополітичне прогнозування.

Внутріполітичне прогнозування. Охоплює всю внутрішню політику. Один з його аспектів пов'язаний з  прогнозними оцінками конкретних політичних подій, є прикладним, реалізується в  процесі політичної діяльності. Суб'єкт  такого прогнозу — державні й політичні  органи. Інший аспект стосується діяльності політичних інститутів, політичних процесів суспільства. Реалізує його науковий колектив, що спеціалізується на вивченні політичної системи суспільства.

Зовнішньополітичне прогнозування. Здійснює прогнози щодо суб'єктів, явищ і процесів у сфері міжнародних  відносин і зовнішньої політики. Воно є джерелом всебічної інформації про загальну обстановку у світі, регіоні, країні, про тенденції, напрями  розвитку і чинники, що стимулюють певні  події, сприяє баченню нових можливостей  суспільно-політичного розвитку. В  прогнозуванні міжнародних відносин передусім зосереджуються на взаємовідносинах держав.

Політичне прогнозування  є частиною практичної політики. Для  впорядкування прогнозів вдаються до їх типологізації залежно від  мети, завдань, об'єктів, характеру, періоду  дії, засобів тощо. Основним при цьому  є проблемно-цільовий критерій, який вказує на мету прогнозу. Відповідно розрізняють  два типи прогнозів: пошукові й нормативні.

Пошуковий прогноз спрямований  на визначення можливих станів політичного  явища, процесу, події в майбутньому  засобом екстраполяції, котрий дає  змогу спостерігати тенденції за умовного абстрагування від рішень, здатних змінити ці тенденції. Мета його полягає у виявленні й  уточненні перспективних проблем, що підлягають вирішенню засобами політичного  управління. Такий прогноз відповідає на питання: що найвірогідніше відбудеться  в суспільстві за існуючих соціально-політичних тенденцій?

Нормативний прогноз сприяє визначенню шляхів і термінів досягнення можливих станів об'єкта політичного  прогнозування. Головне для нього  — передбачити способи і час, необхідні для досягнення заздалегідь  заданих норм, ідеалів, стимулів, мети. Такий прогноз відповідає на питання: якими шляхами досягти бажаного?

За періодом попередження (терміном, упродовж якого діє чи має діяти прогноз) розрізняють:

оперативні (поточні);

короткострокові;

середньострокові;

довгострокові;

стратегічні прогнози.

Але ефективність прогнозів  політичних подій не може зводитися  тільки до ступеня їхньої вірогідності, точності. Не менш важливо знати, наскільки  прогноз сприяє підвищенню обґрунтованості, об'єктивності, ефективності вироблених на його основі політичних рішень.

Водночас перевірка прогнозів  має істотні відмінності від  верифікації прогнозів. У прогнозуванні, окрім абсолютної верифікації (емпіричного  підтвердження або заперечення  правильності гіпотези), існує відносна (попередня) верифікація, яка дає  змогу розвивати наукове дослідження, використовувати їх результати на практиці ще до абсолютної їх перевірки.

Однак сучасний інструментарій прогнозування не є універсальним. Прогнозування є обмеженим як щодо часового діапазону (п'ять - десять років), так і щодо об'єктів (не всі явища піддаються прогнозним оцінкам). Максимальне використання наукового політичного прогнозуванню запобігає домінуванню утопічних поглядів, сподівань, орієнтацій, забезпечує стабільний і динамічний розвиток суспільства.

Таким чином,політичне прогнозування — наукове дослідження (передбачення) перспектив конкретного політичного суб'єкта, політичної ситуації та політичного процесу загалом.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

У контрольній роботі були вивчені різні типи держав, але головна увага приділяється двом підходам — формаційному та цивілізаційному.

 Як пояснює формаційний  підхід, будь-яке суспільство знаходиться  в рамках визначеної суспільно-економічної  формації і включає два основних  і нерівнозначних по характеру  компонента. Перший — економічний  базис, що складається із системи  виробничих відносин і, насамперед, відносин власності. Другий —  надбудова, куди відносяться суспільна  свідомість, мораль, право, держава,  релігія і наука. У суспільно-економічній  формації діють закони визначальної  ролі базису стосовно надбудови  і необхідності відповідності  надбудови базису.

 Послідовний розвиток  продуктивних сил суспільства  (знарядь праці, трудових навичок  людини) приводить до зміни форми  виробничих відносин. Власниками  основних засобів виробництва  стають нові більш прогресивні  класи (спочатку рабовласники, потім  феодали і буржуазія, нарешті,  робочі класи). Зі зміною виробничих  відносин, змінюються і надбудовні  елементи, У міру того, як вони  стають відповідними новому економічному  базису, відбувається перехід до  більш високого типу суспільно-економічної  формації.

 Перший історичний  тип держави — рабовласницька  держава, що виникла в результаті  розкладання первіснообщинного  ладу і являє собою політичну  організацію економічно пануючого  класу рабовласників. Другий тип  держави — феодальний. Третій  — буржуазний, що припускає приватну  власність на засоби виробництва.  Четвертий тип — соціалістична  держава, де панує суспільна  власність і влада трудящих. Ще  один тип держави по теорії  Маркса — перехідна держава,  тобто різновид держави в рамках  того самого історичного типу, де панують відразу кілька  класів.

 У нашій країні довгий  час домінувала формаційна теорія. Більш того, наша держава вважалася  соціалістичною, і одне її існування  гарантувало громадянам “світле  майбутнє” — комунізм. Але цього  не відбулося, і цей факт  говорить про наявність недоліків  і недоробок у даній теорії.

 Що стосується цивілізаційного  підходу, те відповідно до нього,  соціокультурні фактори, що є  визначальними у розвитку держави,  включають духовне життя суспільства,  ідеологію, моральність, релігію.  Саме вони головним чином визначають  особливості розвитку даної суспільної  системи і характерні риси  її державної влади. 

 У розвитку цивілізації  проходять кілька етапів. Перший  — локальні цивілізації, кожна  з яких має сукупність взаємозалежних  соціальних інститутів, включаючи  державу. Другий — особливі  цивілізації (індійська, китайська,  західно-європейська, східно-європейська)  з відповідними типами держав. І, нарешті, третій етап —  сучасна цивілізація з її державністю,  що у даний час тільки складається  і для якої характерно спільне  існування традиційних і сучасних  соціально-політичних структур.

 Сучасне розуміння  прогресу державності висуває  на перший план якість життя,  положення особистості, що забезпечує  держава. Крім того, є ще один  підхід до вивчення держави  — інформаційний, котрий поєднує  економічні і етнокультурні, соціально-політичні  структури в єдине ціле.

 

Щодо політичного прогнозування, то на сучасному етапі в політичній науці посилився інтерес до цієї проблеми і головними причинами цього є ускладнення політичного процесу, зростання ролі прогнозування в усіх сферах суспільного життя. Актуалізація політичного прогнозування в Україні обумовлена складністю і суперечливістю процесів державного будівництва, трансформацією тоталітарного суспільства в демократичне.

 

 Зміни у воєнно-політичній  обстановці впливають на характер  внутрішніх установ кожної держави.  Від результатів її оцінки  і прогнозування в значній  мірі залежить оборонні зусилля незалежної України та її політичне життя тощо.

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Воронов І.О. Правова держава як предмет політологічного аналізу. -К.,2000;

2. Загальна теорія держави і права / За ред. В.В. Копейчикова. - К., 2000;

3. Загальна теорія держави і права.Підруч. за ред. М.В. Цвіка, В.Д, Петришина. — X., 2002. — 432 с.;

4. Гелей С. Д., Рутар С. М. Основи політології. Навч. посібник. – К., 1999;

5. Теорія держави і права / Упоряд. М.В. Кравчук. - Тернопіль, 2002;

6. Кельман М., Мурашин О. Загальна теорія держави і права.Підруч. — К., 2006. — 475 с.