Сучасний лібералізм: традиції та новації

МІНІСТЕРСТВО НАУКИ І ОСВІТИ УКРАЇНИ

 

«КИІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 

імені Вадима Гетьмана»

 

Кафедра політології та соціології

 

Сучасний лібералізм: традиції та новації

 

 

 

 

 

                                               Реферат виконав:

                      студент ІIІ курсу                           

                             4 групи  

                                               Лущик Вячеслав Олександрович

 

                    Перевірив: 

                                                         Кандидат історичних наук, доц.                          

                                                                       Трусов Євген Володимирович

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ – 2013

ЗМІСТ
ВСТУП…………………………………………………………	3
1. Сучасний лібералізм.	5
2. Ліберальна ідеологія в Україні.	11
ВИСНОВКИ………………………………………………………	30
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………..	32

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Актуальність теми. Повернення України в русло загальноєвропейського цивілізаційного розвитку бачиться виключно на шляху ринку, демократії, широких особистих прав і свобод громадян. В цій ситуації неминуче підвищується інтерес до ідеології та цінностей лібералізму, рівно як до діяльності ліберально-демократичних партій, що існували в Україні, оскільки саме лібералізм свого часу заклав підвалини західної моделі демократії. Очевидно і цілком закономірно, що об'єктивний аналіз минулого дає можливість певною мірою прогнозувати майбутнє.

Звернення до дослідження  рецепції ліберальної ідеології  сучасною політико-правовою думкою закладає підвалини для вирішенням правових проблем в Україні, які загострилися підчас нещодавньої політичної кризи, оскільки саме в правовій традиції лібералізму зароджувались і розвивалась ідеї прав людини, конституціоналізму, децентралізації влади і місцевого самоуправління. Аналіз ключових положень політико-правової традиції лібералізму дає змогу глибокого теоретичного опрацювання нагальних потреб вітчизняного державотворення, розробки рекомендацій щодо змін до Конституції України, пов'язаних з реформуванням місцевого самоврядування.

Таким чином, актуальність теми даного дослідження визначається кількома причинами: по-перше, необхідністю проведення теоретико-правового аналізу національної ліберальної традиції як елементу підмурку загальноєвропейської цивілізації, що надає можливість усвідомити базові компоненти гармонійної інтеграції українського суспільства в європейські соціально-політичні процеси; по-друге, дослідження теоретико-правових принципів лібералізму дає змогу опрацювати нові загальні методологічні засади правознавства, позбутися монометодологічних штампів.

Мета і задачі дослідження. Об'єктом дисертаційного дослідження виступає рецепція ліберальної ідеологій у вітчизняній політико-правовій традиції.

Предметом дослідження є  політично-правові концепції вітчизняних політичних діячів і науковців, соціальний досвід діяльності політичних партій і рухів, які сповідували ліберальні ідеї.

   Вступ

На сьогоднішній день лібералізм є однією з провідних ідеологій у світі. Концепції особистої свободи, почуття власної гідності, свободи слова, загальних прав людини, релігійної терпимості, недоторканності особистого життя, приватної власності, вільного ринку, рівності, правової держави, прозорості уряду, обмежень на державну владу, верховної влади народу, самовизначення нації, освіченої і розумної державної політики — набули найширшого розповсюдження. До ліберально-демократичних політичних систем відносять такі різні за культурою і рівнем економічного благополуччя країни, як Фінляндія, Іспанія, Естонія, Словенія, Кіпр, Канада, Уругвай або Тайвань. У всіх цих країнах ліберальні цінності відіграють ключову роль у формуванні нових цілей суспільства, навіть не зважаючи на розрив між ідеалами і реальністю.

Актуальність цього питання  зумовлена тим, що лібералізм не має  якихось стійких ознак, крім ідей свободи. Протягом декількох століть він еволюціонував, розділявся на різні гілки (праві та ліві), змінював засади формування разом зі змінами у суспільстві. Ця ідеологія проходила делька етапів становлення,котрі іноді накладалися один на одного. Кожна країна виконує задачі лібералізму по-своєму. Цим і цікаве явище ліберальної ідеології. Цікаво спостерігати за однією і тією самою ідеологією на прикладі різних краї і знаходити суттєві відмінності у реалізації політичного плану. Це залежить від історії, політичного середовища та ще низки важливих умов.

У цьому рефераті розглядаються  витоки лібералізму та його сучасний стан на еволюційному рівні. Стисло описано  ідеї формування української ліберальної  думки, дано вичерпну характеристику сучасного стану України та її перспектив формування ліберальної політики.

 

 

Сучасний лібералізм.

Сучасний лібералізм у науковій літературі описується як «лібералізм XX ст.». Якщо розвиток класичного лібералізму був тісно пов'язаний із виникненням індустріального капіталізму у XIX ст., то сучасні ліберальні ідеї пов'язані з подальшим розвитком індустріалізації. Індустріалізація призвела до значного зростання добробуту деяких верств населення, але також супроводжувалась поширенням кризи, бідності, неосвіченості та хвороб. Більше того, соціальну нерівність стало складніше ігнорувати, оскільки було видно, що зростаючий промисловий робітничий клас був невдоволений низькою платнею, безробіттям та погіршенням життєвих та робітничих умов. Такі зміни мали вплив на британський лібералізм з кінця XIX ст., пізніше — в інших країнах. Натомість американський лібералізм знаходився поза впливом депресії 30-х років. У цих історичних обставинах ліберали зіткнулися зі складністю підтримувати переконання, що прихід індустріального капіталізму приніс із собою загальний добробут та свободу для всіх. Як наслідок, багато хто переглянув ранні ліберальні сподівання на те, що необмежене переслідування власного інтересу створює соціально справедливе суспільство. Оскільки ідея економічного індивідуалізму все більше піддавалася критиці, ліберали переглянули своє ставлення до держави. Мінімальна держава (тобто та, яка найменше втручається в справи окремого індивіда), за класичною теорією, була цілком неспроможна виправити несправедливість та нерівність громадянського суспільства. Тому сучасні ліберали змушені були підтримувати розвиток держави-інтервента або уповноваженої державою особи чи певного інституту.

 Сучасний лібералізм характеризується  з двох досить різних сторін. Класичні ліберали, зокрема стверджують, що лібералізм ефективно порвав із принципами та доктринами, які «ще раніше визначали його як такого, що відмовився від індивідуалізму та звернувся до колективізму». Інші сучасні ліберали намагаються показати, що вони радше добудували, ніж зрадили класичний лібералізм. Отже, якщо класичний лібералізм характеризується чіткою теоретичною послідовністю, то сучасний лібералізм є щось середнє між старим та новим лібералізмом (неолібералізмом) і, таким чином, містить певну ідеологічну та теоретичну суперечність. Характерні ідеї сучасного лібералізму включають:

• індивідуальна свобода;
• позитивну свободу;
• соціальний лібералізм;
• економічне управління (менеджмент).

Базовим, традиційним є розуміння індивідуальної свободи (або негативної) як відсутності примусу. Англійський філософ ХХ ст. Ісая Берлін так визначає зміст ідеї свободи: “Фундаментальне розуміння свободи – це свобода від ланцюгів, від ув’язнення, від поневолення іншими. Все решта – розширення цього сенсу, якщо не метафора. Той, хто хоче бути вільним, прагне усунути перешкоди; боротися за особисту свободу означає прагнути покласти край втручанню, експлуатації, поневоленню з боку людей, чиї цілі відрізняються від твоїх. Свобода, принаймні в її політичному розумінні, пов’язується з відсутність залякування чи домінування.” Але прибічники сучасного лібералізму вважають недостатнім мати лише індивідуальну свободу, важливо також, щоб людина мала позитивну свободу. Тобто, людина повинна мати можливості для здійснення негативної свободи. Це можна виразити таким рівнянням: позитивна свобода = негативна свобода + умови для її реалізації. У концепції сучасного лібералізму ці дві свободи мають доповнювати одна одну.

Соціальний лібералізм. XX ст. було свідком зростання державного втручання  у більшості західних держав та в багатьох тих, що розвиваються. В основному таке втручання набуло форми соціального забезпечення: спроби уряду забезпечити підтримку громадян через боротьбу з бідністю, хворобами та неосвіченістю. Якщо мінімальна держава була типовою для XIX ст., то протягом XX ст. сучасна держава стала державою так званого загального добробуту. Це трапилось як наслідок багатьох історичних та ідеологічних факторів. Уряди, наприклад, намагалися досягти національної продуктивності, більш здорових робітничих сил та сильніших армій. Вони також підпали під вплив тиску електорату за соціальну реформу з боку промислових робітників та в деяких випадках селян, яким були надані виборчі права. Політичний аргумент за політику, що відстоює впровадження соціального забезпечення, не був прерогативою жодної з ідеологій. До нього в різний спосіб зверталися соціалісти, ліберали, консерватори, феміністи і навіть іноді фашиста. Всередині лібералізму аргументарі за соціальний добробут висунули сучасні ліберали, на відміну від класичних лібералів, які підносять достоїнства самодопомоги та особистої відповідальності. Сучасні ліберали захищали політику впровадження соціального забезпечення на підставі рівності можливостей. Якщо окремі індивіди чи групи поставлені в невигідне становище соціальними обставинами, то держава зобов’язана зменшити чи усунути такі незручності.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Ліберальна ідеологія в Україні.

Слід розпочати з того, що ідеї лібералізму існували в Україні ще за часів Кирило-Мефодіївського братства (хоча ліберальна думка в Україні мала місце завжди, якщо враховувати історію) Його учасники керувалися ідеями свободи на зразок тих, що панували у США та Франції. Хоча ця організація проіснувала трохи менше року та налічувала лише кілька десятків членів, вона мала великий вплив на національну свідомість українського народу, ідеї цього товариства далі будуть слугувати вказівником для послідовників, а також це була перша спроба політичної боротьби з чітко спланованою політичною програмою. Після розгрому цього братства у справу вступають громади. Головна мета цих організацій — це просвіта. Було організовано багато гуртків, де вивчалися етнографія, фольклор, історія українського народу, видавався перший (в Україні)суспільно-політичний журнал «Основа». Але з 1863 року цю діяльність заборонили, і в ліберальному русі того періоду настав спад. Відродження цього руху відбувається на початку -70-х років з приходом «Старої громади». Основні ідеї висував Михайло Драгоманов: завдання кожної людини, як і народу, у пізнанні себе і в прагненні до цивілізації, але в Україні це майже неможливо, бо у народу майже відсутня національна свідомість і панує безграмотність ( хоча це і не дивно, якщо враховувати такі історичні фактори як кріпацтво та постійне існування України під владою різних держав). У ХХ столітті за ідеї лібералізму виступав Грушевський. Він вважав український народ невід’ємною частиною “європейського кругу не силою тільки історичних зв’язків, які протягом століть зв’язали українське життя з західним, а й самим складом народного характеру ”. Ці прикмети “європейського організованого індивіда ” Грушевський протиставляв антиліберальним соціальним та національним рисам, що нав’язувалися Україні як російськими самодержавними, так і більшовицькими впливами. Після вступу України до СРСР не могло бути ніякої мови щодо ліберальних ідей, адже у союзі панував тоталітаризм та диктатура. Україно знову могла вовернутися до ідей лібералізму тільки після 1991 року при здобутті незалежності, але і тут була низка чинників, котрі цьому не сприяли.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

Отже, які перспективи ліберальної ідеології в Україні? На сумному досвіді наших попередників ми можемо бачити невтішні результати і зробити відповідні висновки. Якщо озирнутися на нещодавню історію, то можна згадати партію «Наша Україна», яка намагалася керуватися засадами лібералізму. Було багато передвиборчих обіцянок, історія з Помаранчевою революцією підняла національну свідомість українців, але на практиці змінилося небагато. Влада, на чолі з В. Ющенком, діяла демократично, піднявся рівень національної свідомості українців, проводилася політика популяризації української державності, але якихось кардинальних змін, про які йшла мова на Помаранчевій революції, не відбулося.

Хоча, якщо подивитися на сучасну ситуацію в Україні, то м'яка політика Ющенка не здається поганим варіантом. На чолі з В. Януковичем почали відбуватися зміни, але не можна сказати,що все ці зміни у кращий бік. Почала занепадати українська державна ідея, політика уряду не націлена на збереження та популяризацію української мови та історії, навіть більше, є наміри зробити російську мову другою державною. Також зараз відбувається жорстоке знешкодження головних членів коаліції. Чи можна за таких умов говорити про лібералізм? Якщо і можна, то дуже відносно. Свобода гарантується громадянам України, але це радше негативна свобода. Соціальне забезпечення залишається на досить низькому рівні, панує відносне безробіття. Мабуть, ніхто не ризикне щось прогнозувати напевне з цього приводу, адже ситуація в Україні може змінитися з активізацією сил коаліції. Те, що можна сказати напевно — це те,що теперішньому президенту невигідна політика на засадах лібералізму. Звичайно, треба сподіватися на краще

 

 

 

 

Список використаних джерел:

1. Політологія (теорія та історія політичної науки) / Шляхтун П.П. К.: Либідь, 2002.- 576 c.
2. Політологія. Навчальний посібник / Бабкіна О. В., Горбатенко В. П.К.: ВЦ , 2006.- 568 c.
3. Основи політології.Навчальний посібник / Брегеда А. Ю.К.: КНЕУ, 2000.- 312 c.
4. http://litopys.org.ua/ukrxx/r04.htm
5. http://uk.wikipedia.org/wiki/Лібералізм
6. http://readbookz.com/book/186/6662.html
7. http://sd.net.ua/2010/07/09/liberalizm-liberalna-demokratiya.html