Поняття і види правовідносин із соціального забезпечення

 

 

 

Реферат

 

 «Поняття і види правовідносин із соціального забезпечення»

 

 

 

 

 

 

Зміст

Вступ

1. Поняття правовідносин із соціального забезпечення
2. Види правовідносин із соціального забезпечення

Висновок

Список використаних джерел 

Вступ

1. Правовідносини розглядаються удвох розуміннях: широкому і вузькому. Тепер у широкому розумінні під правовідносинами розуміється особлива форма соціальної взаємодії, за якої учасники наділяються взаємними правами та обов'язками. Здійснення правовідношення забезпечується самими його учасниками, а не державою. Реалізація суб'єктивних прав і обов'язків у цьому правовідношенні не може суперечити волі держави і відбувається в особливому порядку. У цьому випадку правовідносини виникають не в розумінні впливу норм права на суспільні відносини, а у зв'язку із природно-історичною необхідністю. У такому правовідношенні реалізуються природні права людини, до яких належить право на соціальне забезпечення. 
   Поняття правовідносин із соціального забезпечення

 

У навчальній літературі з теорії права наводяться два визначення правових відносин, що розглядаються у вузькому розумінні: 1) це врегульоване нормами права суспільне відношення, учасники якого наділені гарантованими державою суб'єктивними правами і юридичними обов'язками; 2) це суспільне відношення (або суспільний зв'язок), що виникає на підставі норм права, учасники якого наділені суб'єктивними правами. Підкреслюється, що ці визначення є правильними і все залежить від характеру суспільних відносин, які регулюють право. Є реальні відносини, які існували до права, незалежно від права, оскільки існує саме суспільство (відносини з приводу виробництва засобів існування, обміну виробленими продуктами, відтворення самої людини). До таких відносин підходить перше визначення (врегульовані нормами права суспільні відносини, що можуть існувати і без права). Відносини можуть виникати на підставі норм права, і при скасуванні їх зникають і відповідні правовід носини. У цьому разі правильним буде дру¬ге визначення. Під це визначення підпадають правовідносини, що виникають з приводу надання різних видів державного соціального забезпечення.

При висвітленні суті правовідношення цілком справедливо зазначається, що воно:

1. є формою здійснення права, а не формою права;
2. є засобом регулювання суспільних відносин, а не регулятором їх (ним є норма права);
3. включає правомочну та зобов'язану поведінку і не залишає її за своїми межами;
4. не змінює характеру суспільних відносин за правового регулювання їх, тобто відносини залишаються такими, якими були до їх опосереднення правовими нормами: економічними, політичними, духовними.

Правовідносинам у сфері соціального забезпечення, як і в інших галузях права, притаманні такі риси:

1. Правовідносини є особливим  різновидом суспільних відносин у сфері соціального забезпечення. На ранніх стадіях свого зародження об'єднання людей (роди, племена, общини) мусили думати про непрацездатних, насамперед, про дітей і жінок. Пізніше ця турбота поширилася на стариків та інвалідів. З виникненням державності з'явилось і право, яке поступово почало втручатися у природний процес взаємодопомоги людей у разі настання складних життєвих ситуацій. До уваги бралися не разові, а типові ситуації, що постійно повторювались. Найоптимальніший варіант такої поведінки оформлявся у звичай, а пізніше — у правові норми. За допомогою норм права закріплюються позитивні елементи у суспільних відносинах з матеріального забезпечення нужденних, моделюються нові відносини з приводу державного соціального забезпечення, корегуються існуючі. Суспільні відносини, що врегульовані нормами права, дістали назву правовідносин.

Правовідносини самі по собі не породжують якихось нових суспільних відносин, а виступають лише як вид чи форма самого реального відношення, а окремо від нього, поза цим відношенням така форма взагалі існувати не може. Розподільчі відносини у сфері соціального забезпечення після врегулювання їх нормами права не втрачають своїх властивостей, а стають особливим різновидом цих відносин, їх формою, тобто правовідносинами у сфері соціального забезпечення.

2. Правові відносини у  сфері соціального забезпечення складаються на підставі норм права. Норми права соціального забезпечення передбачають умови виникнення, зміни та припинення правовідносин у цій галузі права. Лише через правовідношення реалізуються норми права соціального забезпечення. Немає норми права — немає і відповідного правовідношення. У нормах права, крім юридичних фактів, закріплено коло осіб, які можуть бути учасниками правовідносин, об'єкти таких правовідносин, права й обов'язки, а отже і бажана поведінка суб'єктів цих відносин, відповідальність за невиконання вимог норм права.

Існує причинний зв'язок між нормою права та правовідношенням. З цього приводу в літературі висловлені дві точки зору, а саме:

1. правове відношення є результатом регулятивного впливу правової норми на суспільне відношення і схематично це виглядає так: норма права — фактичне відношення — правовідношення;
2. правовідношення є не результатом, а засобом регулювання суспільних відносин і схема цього зв'язку інша: норма права — правовідношення — суспільне відношення. Спільним для цих точок зору є те, що норми права виступають передумовою виникнення та руху правовідношення. Тільки у правовідношенні досягається мета правової норми — упорядкування системи надання і отримання конкретного виду соціального забезпечення.

3. Правовідношення є вольовим  суспільним відношенням.

Право регулює такі вчинки людей, які контролюються свідомістю і волею індивіда. Правовідношення у сфері соціального забезпечення виникає через волевиявлення його учасників: фізична особа звертається до органу соціального забезпечення з проханням призначити пенсію, допомогу чи надати соціальну послугу, а компетентний орган, керуючись нормою права, вирішує питання по суті. У правовідношенні реалізується як державна воля (закріплена у нормі права), так і індивідуальна воля його суб'єктів (конкретна поведінка, яка спрямована на досягнення певної мети за допомогою норм права).

Таким чином, правовідношення містить інтелектуальний і вольовий елемент. Під першим розуміють усвідомленість поведінки, що регулюється нормами права, а під другим — здатність особи розуміти значення своїх дій або керувати ними, тобто свідомо розпоряджатися своїми правами: виконувати обов'язки в конкретному правовідношенні.

4. Правовідносини у сфері  соціального забезпечення характеризуються індивідуальним зв'язком між його суб'єктами. Цей зв'язок проявляється в такому:

1. учасники правовідношення персоніфіковані, тобто названі поіменно. Чітко визначені орган соціального забезпечення, який має певні повноваження у сфері соціального захисту населення (названі його реквізити), та фізична особа, яка має право на конкретний вид соціального забезпечення (прізвище, ім'я та по батькові, місце проживання, інші дані про неї);
2. суб'єкти права мають персональні права й обов'язки. У правовідношенні точно визначені конкретні, тільки їм належні, права й обов'язки його суб'єктів. Більшість правовідносин у сфері соціального забезпечення мають двосторонній характер: право фізичної особи кореспондує обов'язок органу соціального забезпечення і навпаки;
3. наявність індивідуального об'єкта, з приводу якого виникло правовідношення. Ним виступає пенсія, допомога, соціальна послуга, компенсація, пільга.

5. Правовідносини у сфері  соціального забезпечення охороняються державою. Реалізація цих правовідносин гарантується можливістю державного примусу. Покладені на суб'єктів правовідносин обов'язки, як правило, виконуються ними добровільно і відповідно до вимог норм права соціального забезпечення. У випадку порушення диспозиції норми права настає відповідальність, що передбачена санкцією правової норми.

Лише правовідносини знаходяться під контролем та захистом держави. Інші відносини не забезпечуються заходами державного примусу. Закон гарантує кожному учаснику правовідносин, у разі порушення його прав чи законних інтересів у сфері соціального забезпечення, звернутися до компетентного органу за захистом. Нормативними актами детально передбачений порядок поновлення цих прав та законних інтересів.

 

 

 

 

2. Види правовідносин із соціального забезпечення

 

Правовідносини у сфері соціального забезпечення можна класифікувати на певні види за критеріями, що застосовуються у теорії права та праві соціального забезпечення. Кожен вид цих правовідносин, у свою чергу, поділяється на окремі групи, а останні на правовідносини щодо надання конкретного виду матеріального забезпечення. З огляду на це, соціально-забезпечувальні правовідносини групують:

• за предметом правового регулювання (цільовим призначенням або генетичним і функціональним зв'язком чи за місцем у механізмі правового регулювання) — на матеріальні (основні) та процедурні (похідні). До перших належать право відносини з приводу призначення пенсій, надання грошових допомог, компенсацій, пільг та соціальних послуг. До других —правовідносини з приводу встановлення юридичних фактів, реалізації права на той чи інший вид соціального забезпечення, щодо розгляду в позасудовому порядку скарг з питань, що стосуються соціального захисту населення;
• характером здійснюваних функцій (залежно від елемента юридичної норми (диспозиції або санації), на основі якого виникають правовідносини чи за змістом або способом реалізації прав чи характером впливу) — регулятивні та охоронні. Регулятивними є такі правовідносини, які виникають внаслідок правомірної поведінки фізичних осіб і органів соціального забезпечення при реалізації належних їм прав і обов'язків. Охоронні правовідносини, навпаки, виникають у зв'язку з не правомірною поведінкою суб'єктів соціально-забезпечувальних відносин і спрямовані на примусове виконання покладених на них обов'язків та поновлення порушених ними прав і законних інтересів. У праві соціального забезпечення переважна більшість правовідносин належить до регулятивних;
• ступенем визначеності учасників правовідношення (характером індивідуалізації, конкретизації суб'єктів) — відносні й абсолютні. У відносних правовідносинах точно визначені всі учасники — правомочні й зобов'язані особи. В абсолютних правовідносинах відомий лише носій суб'єктивного права, а всі інші особи зобов'язані не перешкоджати здійсненню цього права. Соціально-забезпечувальні правовідносини належать до відносних;
• характером дії зобов'язаної особи — активні й пасивні. У перших зобов'язана особа мусить вчинити певні дії, а в других — утримуватися від вчинення конкретних дій. Правовідносини у сфері соціального забезпечення переважно входять у групу активних, оскільки орган соціального захисту зобов'язаний призначити чи надати конкретний вид соціального забезпечення, тобто вчинити активні дії щодо реалізації суб'єктивного права фізичної особи;
• кількісним складом суб'єктів — прості (правовідносини тільки між двома учасниками) і складні (правовідносини між трьома і більше учасниками). Соціально-забезпечувальні правовідносини, як правило, складаються між двома суб'єктами: фізичною особою, яка потребує соціального захисту, та органом соціального забезпечення, до компетенції якого входить надання конкретного виду матеріальної підтримки;
• розподілом прав і обов'язків між суб'єктами правовідношення — односторонні (кожен з учасників щодо іншого має тільки право чи обов'язки) і двосторонні (кожна із сторін має як права, так і обов'язки). Останні переважають у праві соціального забезпечення. Односторонні правовідносини виникають у процесі благодійницької діяльності та при наданні гуманітарної допомоги;
• часом (строками) дії — правовідносини, що припиняються однократним виконанням зобов'язань (протезування, надання транспортних засобів, одноразова допомога), правовідносини з абсолютним встановленням терміну існування в часі (пенсії дітям у зв'язку з втратою годувальника, державні допомоги сім'ям з дітьми), правовідносини з відносно невизначеним строком існування в часі (пенсії за віком, у зв'язку з інвалідністю, допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, утримання підопічних у будинках-інтернатах). За цим критерієм зазначені правовідносини поділяють на постійно триваючі, періодичні та разові;
• характером правовідношення, що визначається метою правовідношення, — для призначення чи надання конкретного виду соціального забезпечення або для розгляду спору з питань соціального забезпечення;
• формами соціального забезпечення — правовідносини з приводу:

1) загальнообов'язкового  державного страхування;

2) державного соціального забезпечення за рахунок бюджетних коштів;

3) змішаного соціального забезпечення окремих категорій громадян;

4) недержавного соціального забезпечення;

• видами соціального забезпечення — правовідносини щодо пенсійного забезпечення, надання грошових допомог, компенсацій, субсидій і пільг та соціальних послуг. Остання класифікація є найбільш поширеною, має значне практичне і теоретичне значення. З урахуванням цього критерію аналізуються соціально-забезпечувальні правовідносини у навчальній літературі.

Є й інші критерії класифікації соціально-забезпечувальних правовідносин. Однак зазначається, що класифікація їх за строками функціонування не має практичного значення, оскільки цей критерій у відриві від виду та умов забезпечення не є суттєвою ознакою правовідношення. Висловлено також сумнів стосовно такої підстави класифікації, як форма соціального забезпечення, пов'язана з джерелом фінансування. Цей критерій відносять до фінансових і адміністративних правовідносин. Зазначені аргументи не є переконливими. Строки свідчать про тривалість існування певних правовідносин, юридичні факти, які їх породжують, обсяг прав і обов'язків суб'єктів тощо. Дослідження їх має не лише наукове, а й практичне значення.

Це саме можна сказати про класифікацію правовідносин за формою соціального забезпечення. Від джерел фінансування залежать види і розміри соціального забезпечення, умови і порядок призначення і виплати їх. Слід пам'ятати, що будь-яка класифікація є умовною і спрямована на виявлення спільних ознак окремих груп правовідносин у праві соціального забезпечення.

Таким чином, соціально-забезпечувальні правовідносини — це відносини, які складаються на підставі норм права соціального забезпечення між фізичними особами й органами соціального захисту населення з приводу надання конкретного виду соціального забезпечення.

 

Висновок

 

Тому, на основі проаналізованого матеріалу можна дати таке визначення: правовідносини — врегульовані нормами права суспільні відносини, учасники яких є носіями юридичних обов'язків та мають суб'єктивні права. Це конкретна форма буття права. Правовідносини виникають тоді і тільки тоді, коли відношення регулюється нормами права. Правовідносини на відміну від інших суспільних відносин охороняються державною владою від порушень. Держава встановлює санкції за порушення тих чи інших правовідносин, за матеріальну шкоду, за порушення юридичних обов'язків, за факти правопорушень.