Політична соціалізація молоді та фактори які цьому сприяють

Політична соціалізація молоді та фактори які цьому сприяють

У політично організованих  суспільствах людина завжди вільно чи невільно залучена до системи політичних стосунків, є носієм політичної культури. Сам процес залучення людини до політичної системи, ставлення до політики й  політичних систем, сформоване на основі самостійного осмислення сутності політики та соціального буття називають – політичною соціалізацією.

За своїм змістом політична  соціалізація являє собою двоєдиний процес: переходу вимог політичної системи у внутрішню структуру індивіду та формування активності індивіда стосовно політичної системи. Звідси випливають дві основні функції політичної соціалізації:

1) набуття індивідом вміння  орієнтуватися в політичному  просторі;

2) набуття ним навичок  виконувати певні ролі у політичній  системі. [5] 

Поняття "політична соціалізація", яке почали використовувати в суспільних науках з кінця 50-х років ХХ ст., дало змогу ґрунтовніше дослідити соціалізацію у сфері політики, включення людини в складну систему політичних відносин. [3] 

 У ХХ ст. в дослідженні проблем взаємовідносин людини і політики найчіткіше виділяються два підходи:

1) марксистська концепція  в цих питаннях віддає перевагу  соціально-класовим чинникам, їхньому домінуючому впливові на людину;

2) політико-психологічні  та соціологічні концепції, що  базуються на аналізі поведінки та когнітивному (навчальницькому) підходах, орієнтуються переважно на соціально-психологічне пояснення цих явищ (концепції Е. Фромма, Г. Маркузе, В. Райка, Т. Адорно, Г. Лассуелла, А. Адлера та ін.). [3]

Крім цих концепцій в політичній науці існує ще багато різних теорій та тлумачень політичної соціалізації, бо проблема взаємовідносин людини і політики є складною й багатогранною і її не можна вивчати однобічно.

В наш час ця тема є однією з найактуальніших у політології. 
В останні роки проблема соціалізації привертає до себе увагу Дослідників різних наукових та ідеологічних течій. Збагачується уявлення про сутність, зміст, завдання і функції соціалізації. Складнішим уявляється і процес політичної соціалізації. Так, сучасне визначення соціалізації характеризується як процес операційного оволодіння сукупністю програм діяльності та поведінки, характерної для тієї чи іншої культурної традиції, а також як процес інтеріоризації індивідом знань, цінностей і норм, які її відображають. 
   Політична соціалізація аналізується як складник соціалізуючого процесу індивіда й уявляється як безперервний процес активного набування людиною політичних якостей, політичних знань, умінь, навичок і спадщини політичної культури. [6]

Основним фактором політичної соціалізації людини виступає роль, яку виконує людина в політичній системі, та спроможність виконання цієї ролі. На це впливає ряд факторів, зокрема міра та характер політичної соціалізації особи. [5]

Людина не від свого  народження є свідомим учасником  політичного процесу суспільства  і може не усвідомлювати свою приналежність  до певного політичного інституту, а формує свої уявлення протягом життя, тому слід виділити етапи політичної соціалізації:

1) припадає на дошкільні роки, де основним інститутом виступає сім’я, яка через свої традиції та відношення до політики дає перші уявлення про неї дитині;

2) шкільні роки, основним  інститутом політичної соціалізації  виступає школа, яка залучає  учнів до державної політики;

3) починається після закінчення  школи і триває до 25-30 років.  На цьому етапі пріоритетний  вплив на формування політичної  свідомості і поведінки людей  мають різні формальні та неформальні  молодіжні об’єднання, традиції  вищого навчального закладу, студентські  організації;

4) пов’язаний із знаходженням людиною стабільного місця в житті. Людина визначається з колом занять, професією, роботою, заводить сім’ю. у неї все менше залишається часу для заняття політикою, політична активність індивіда спадає, а його роль у політичній системі найчастіше зводиться до ролі виборця (інша річ, коли людину не задовольняють її життєві умови).

5) припадає на поважний вік, коли людина йде на пенсію, звільняється від маси справ, і якщо дозволяє здоров’я, то віддається політиці. Політичні погляди літніх людей у більшості випадків консервативні. [5]

Виходячи з вище сказаного  можна сказати, що для того щоб  політично соціалізуватися людина проходить ряд етапів, які мають  свої особливості та стимули, що формують інтерес до політики.

Зрозуміло що найактивніше формуються політичні уявлення людини у період після закінчення школи  і до тридцяти років, характеризується найбільш активною участю особи в  політичному житті суспільства. Проголошення незалежності України поклало початок розробці державної політики на основі ідей демократії і гуманізму, виховання молодого покоління на ідеалах незалежності і патріотизму, любові до своєї Батьківщини, переборення комплексу меншовартості тощо. Формування такої молодої людини можливе за умов активного її включення через державну політику, органи, що її репрезентують в процес політичної соціалізації.

Постає питання: Чи могли б Ви активно займатися політикою не маючи ніякого уявлення про неї ? Звісно ні. Що ж тоді сприяє політичній соціалізації особи? Для того щоб відбувався цей процес має бути якась взаємодія людини з політикою, чи політичними і суспільними інститутами.  

Політична соціалізація особистості  відбувається під значним впливом  засобів масової інформації, літератури і мистецтва, культури суспільства  загалом. 
Можна розрізняти засоби безпосереднього впливу на особистість (пропаганда знань, норм поведінки і діяльності та ін.) й опосередковані, що створюють певні умови, які спонукають людину діяти певним чином. [4]

Розглядаючи взаємовідносини  людини і політики, треба виходити з того, що політичні відносини  суспільства складаються з певних дій конкретних осіб або груп людей. Сукупність дій, в яких реалізуються політичні інтереси громадян, складають  зміст політичного життя суспільства й суб’єктів, тобто людей. Характер взаємовідносин людини і політики значною мірою залежить від організації державної влади, яка може функціонувати по-різному: 
Держава панує над суспільством і людиною (етатизм). 
Держава обмежена у своїх можливостях впливати на життя суспільства й особистості (лібералізм). Державна влада перебуває під контролем усього суспільства і її головне завдання полягає в дотриманні законності й захисті прав людини (демократія). Держава підвладна духовно-релігійній владі (теократія). Держава і все суспільство підвладні одній політичній групі та її ідеології (тоталітаризм). Держава й суспільство підкорені видатною особою, що здійснює харизматичну владу (авторитаризм). [1]

Суспільний розвиток у  нашій країні довгий час не створював  умов для того, щоб особистість  була в центрі політичної системи. Більше того, людина була "гвинтиком" в  існуючій бюрократичній системі, що відчужувала ЇЇ від політичного життя суспільства, позбавляла можливості впливати на політику. А це, в свою чергу, призводило до формування безвідповідальності громадян перед державою.

Проблема взаємовідносин особи і держави набула особливої  актуальності в процесі демократизації нашого суспільства, формування правової держави. Правова держава, яка керується  законом (Конституцією) і, відповідно, визначає й регулює стосунки владних структур і особистості, спрямована на забезпечення прав і свобод громадян, суспільних інтересів загалом. 

 Ставлення людини до  політики є наслідком впливу  багатьох чинників, серед яких  — її соціально-економічне становище  і суб´єктивне сприймання його, потреби, цінності й ціннісні  орієнтації, знання політичних процесів, особистий соціальний досвід  тощо.

Незважаючи на збереження існуючих моделей соціалізації і  відтворення її традиційних структур, у сучасних суспільствах проходять  значні зрушення між поколіннями в системі цінностей. К. Мангейм сформулював концепцію, згідно з якою молодь в умовах швидких соціальних і політичних змін шукає відповіді адекватні новій політичній ситуації. Система цінностей кожного покоління залежить від обставин її формування. Включення України до світового інформаційного простору зумовлює особливу роль Інтернету як інституції політичної соціалізації молоді. Саме всесвітня павутина стає часто єдиним та невичерпним джерелом знань про суспільні зміни та глобалізаційні виклики.

Щоб зрозуміти роль Інтернету  в політичній соціалізації молоді доцільно розглянути, які цінності закладені  у самій будові всесвітньої павутини і яким чином їх а також відповідні орієнтації, політичні та соціальні  норми, може засвоїти молодь через включення  до світового інформаційного простіру. На нашу думку. Інтернет-середовище засноване на цінностях, що є базовими для демократичного суспільства; свобода слова, політичний плюралізм, вільний доступ до інформації, свобода організацій та зібрань. [7]

У політичній соціалізації молоді спостерігаються такі тенденції розвитку:

- поширення політичного нігілізму, аполітизму;

- фрагментарність, еклектичний характер входження в політику;

- поліцентризм політичних орієнтацій молодих людей;

- підвищення впливу ЗМІ на політичні уподобання молоді;

- інституціалізація й політизація молодіжного руху;

- перехід від колективістських, суспільних форм соціального життя до індивідуальних, від авторитарності до демократизації, від конфронтаційності до компромісу, від міфологем до раціоналізму;

- з підвищенням освітнього рівня молодого покоління зростає його політична інформованість, компетентність, а відтак і цінність для нього політики.

Боротьба протилежних тенденцій  в суспільстві потребує пошуку шляхів подолання політичного нігілізму  та абсентеїзму молодого покоління.

У зв’язку з цим необхідно, перш за все, підвищити увагу до наукових досліджень із зазначеної проблематики й критичного використання досвіду  інших країн.

По-друге, слід вжити заходів для  підвищення рівня політичної активності молоді. Для цього необхідно, на нашу думку, створити дієві демократичні інфраструктури, систему демократичної  політичної освіти, пропаганди національної та соціальної толерантності, утвердження  свободи як абсолютної цінності.

По-третє, одним з важливих напрямів роботи з молоддю має стати  політичне виховання населення. В науковій літературі цей процес визначається як систематичний цілеспрямований  вплив на свідомість, волю і поведінку  людей з метою підготовки громадянина  до суспільного життя, формування норм поведінки, які відповідають панівним у суспільстві ідеям, загальнонаціональним інтересам.

Для реалізації зазначеного, на нашу думку, необхідно:

- докорінно оновити зміст, форми і методи вивчення соціально-гуманітарних дисциплін на основі фундаментальної перепідготовки викладачів, створення необхідних структур для безперервної підготовки відповідних фахівців;

- запровадити широку політичну освіту населення (вивчення норм поведінки, культури відносин, правового статусу особи тощо);

- створити державну систему політичної освіти з ефективним використанням потенціалу політичної науки. [2]

Отже, необхідність забезпечення в Україні стійкого переходу до нового суспільного порядку та нового характеру взаємовідносин держави і громадянина диктує потребу засвоєння з раннього віку знань про політичну символіку української держави, історію країни з найдавніших часів, принципи ефективного державного устрою. Все це має сприяти формуванню у молодого покоління патріотизму, політичної толерантності та критичного ставлення до будь-яких форм політичної пропаганди.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаних джерел та літератури

1. Бебик В.М. Політична культура сучасної молоді, - К.:А.Л.Д., 1996.
2. Головатий М.Ф. Молодіжна політика в Україні: проблеми оновлення.- К.,2007. - 236 с;
3. Кирилюк Ф.М., Обушний М.І., Хилько М.І. та ін., Політологія, за ред. Кирилюка Ф.М. – К., Здоров’я, 2004. – 776с.
4. Проскуріна О. Удосконалення форм соціалізації і процес становлення особистості // Політичний менеджмент. - 2003. - № 2. - С. 50-56.
5. Політологія: Навч. посібник для вузів / Упоряд. П50 та ред. М. Сазонова. – Харків: Фоліо, 1998. – 735с.
6. Ярошенко В.М. Формування гуманістичних цінностей у політичній свідомості молодого покоління України // Наукові праці: Науково-методичний журнал. Т. 25. Вип. 12. Політичні науки. - Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. П. Могили, 2002. - С. 48-52.
7. http://www.politik.org.ua/vid/magcontent.php3?m=1&n=42&c=843